ЗОРЯ ЧАСІВ    

Ніч всіх часів – нової світоч днини
Світанок зорь із прірв та іскри із золи
Пологів світу – ро́дження дитини,
Ві́дблиски ті́ней майбуття зо мли.

Було мовчання – тиша домовини,
Сон розуму і духу. Мертві янголи́
В марі безчасся чрева порожнини.
І вибух пульсу пустки – звуки ожили!

Настала тайна чару – пліднення зернини
З нічого – в дар буття. Із праху заквітли́
Чуття і думи. Гри голосів й билини
Пилко́м розне́слися і рясно проросли.

Туманів морок впав. І зрошені перлини
Насінням поступу із темені зійшли:
Слова не важать й пір’ячка пташини,
Й вартують доль, що прийдуть і пішли.

Скарб мислення осяяв глиби і вершини
Ди́ва життя нізвідки й з’яви з ніколи́…
Він вкарбував шлях пошуку людини
У лабіринт душі, що кров й любов звели.