hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Шановні друзі, наш сайт існує завдяки лише Вашій фінансовій підтримці. Не забутьте скласти благодійну пожертву на наш рахунок: ПриватБанк - 4149 6090 0384 6062
Dear friends, our website exists because of your financial support. Don’t forget to donate to this bank account: 4149 4993 8247 2718 (USD)

Архівні документи
X - XIV ст.


Володимир Всеволодович Мономах (Великий князь Київський). Повчання / Поученьє (За Літописом Руським з Іпатіївського списку поч. XV ст.; За Лаврентіївским літописом 1377 р.)

(1096 р. (або 1117 р.))


Володимир Всеволодович Мономах
(Великий князь Київський)



(1053–1125, князь черніговський, переяславський,    
великий князь київський 1113–1125 рр.)    

Мономах, Повчання, Поученьє «Повчання чадам своїм» – один з найвидатніших творів давньоукраїнської літератури. Про час написання немає єдиної думки. Ймовірно, твори було створено наприкінці 90-х років XI ст. (Д.Лихачов датує 1117 роком), згодом було доповнено та редаґовано.
   У «Поученні» висвітлюються найважливіші питання часу – про виховання молоді, про необхідність вирішувати спірні питання міжкнязівських відносин мирно, про поведінку князя в побуті та військових походах. Текст свідчить про літературний хист і високу культуру Великого князя Володимира Мономаха, який досконало володів тогочасним літературним стилем.
   Твір зберігся в єдиному списку в складі Лаврентіївського літопису 1377 року, де поучення разом з листом (Грамоткою) до Олега Святославича вміщено під 1096 роком. Список містить багато описок, має пропуски.    


Повчання

Я, недостойний, дідом своїм Ярославом, благословенним, славним, наречений у хрещенні Василієм, [а] руським іменем Володимир, отцем улюбленим і матір’ю своєю [з] Мономахів [1] у благочесті наставлений, дітям моїм у доброчесності домогтись успіхів бажаючи, се пишу поучення вам, улюблені [2], і задля християнських людей, бо скільки оберіг [3] [їх] я по милості божій [4] і отчою молитвою од усяких бід!

Сидячи на санях [5], помислив я в душі своїй і воздав хвалу богові, що він мене [до] сих днів, грішного, допровадив. Тому, діти мої чи інший хто, слухавши сю грамотку, не посмійтеся, а кому [вона] люба [із] дітей моїх,— нехай прийме він її в серце своє і не лінуватися стане, а так, як і [я], труждатися.

Найперше, задля бога і душі своєї, страх майте божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть начаток всякому добру.

Якщо ж кому нелюба грамотка ся, хай не насміються чи так ото скажуть: «На далекій путі та на санях сидячи, нісенітницю ти єси мовив».

 

1 Всеволодом Ярославичем і Марією, дочкою візантійського імператора Костянтина IX Мономаха.

2 Тут у Лавр. бракує чотири з половиною рядки; перекладаємо їх за текстом XVIII ст. у рукопису XV ст.: «во благочестии наказанъ, чаадомъ моимъ преспеяти въ добродЂтеляхъ желая, се пишу поученье вамъ взлюбленнии» (див.:ЛЂтопись по Лаврентіевскому списку, СПб., 1897, с. 41, другий додаток). Правильність цієї вставки стверджує не лише текст її, що точно включається в зміст твору, але й те, що вона літера в літеру відповідає розмірові прогалини в рукопису Лавр. У рядку «Поучення» в цьому стовпці вписано по 20 (19-22) літер, в середньому 20,3 літери, отже, пропущений текст мусить складатися з 90-92 букв; так воно і є: доданий уривок має 91 букву.

3 У Лавр, «сблюдъ», у списку XVIII ст. «сблюхъ». .

4 У Лавр., мабуть, хибно «своеи», у списку XVIII ст. «божіеи».

5 Тобто готуючись до смерті; ці слова, як і слова «мене [до] сих днів, грішного, допровадив», свідчать про те, що «Поучення» Володимир Мономах написав у вельми поважному віці; аналіз тексту показує, що твір постав десь у середині лютого — на початку великого посту 1117 р.

Зустріли бо мене посли од братів моїх на Волзі, кажучи: «Поспіши до нас та виженемо ми обох Ростиславичів, а волость їхню однімем. Якщо ж ти не підеш із нами — то ми [самі] собі будемо, а ти [сам] собі». І сказав я: «Хоча ви й гніваєтеся — не можу я вам іти, ні хреста переступити» [6].

І, одрядивши їх [та] взявши Псалтир, я в печалі розігнув його, і се мені випало: «Чого печалуєшся, душе [моя]? Чого непокоїш мене?». Та інше. А потім зібрав я слівця сі любі, і склав по порядку, і написав. Якщо вам останні не до вподоби, то попередні [хоча] приймайте.

«Чого печальна єси, душе моя? Чого непокоїш мене? Уповай на бога, тому що я буду славити його!».

«Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на господа, заволодіють землею. Бо іще трохи — і не стане нечестивого, шукатиме він місця свого — і не знайде [його]. А кроткії унаслідують землю [і] радуватимуться у тривалому мирі. Підстерігає грішний праведного і скрегоче на нього зубами своїми. Господь же посміюється над ним, бо бачить, що прийде день його. Оружжя видобули нечестиві, натягли лука свого, [щоби] постріляти нищого і вбогого, заколоти праведних серцем. Оружжя їх увійде в серця їх, і луки їх сокрушаться. Лучче єсть у праведника мале, аніж багатство беззаконників велике. Бо рамена грішників сокрушаться, а праведників укріплює господь. Так що нечестиві погибнуть, а праведним він чинить милосердя і дає. Бо ті, що їх благословляє він, унаслідують землю, а прокляті ним — вигинуть [7]. Господом стопи чоловіка направляються. Коли він буде падати, то не розіб’ється, бо господь піддержує руку його. Був молодим я і зостарівся, а не бачив я праведника покинутим, ні потомства його, щоби воно просило хліба. Повсякдень чинить милосердя і позичає праведник, і плем’я його благословенне буде. Ухилися од зла, вчини добро, шукай миру, і йди за ним, і живи во віки віків».

«Коли б повстали люди, то живцем би пожерли нас. Коли б розгнівалась ярість його на нас, то вода б нас потопила».

«Помилуй мене, боже, бо потоптав мене чоловік. Повсякдень нападаючи, він утискує мене. Потоптали мене вороги мої, бо многі постають на мене, о Всевишній!» [8].

 

6 Ідеться про двоюрідного брата Володимира Мономаха Святополка Ізяславича та його синів, двоюрідних небожів (синівців) Володимирових, Мстислава та Ярослава, а також двоюрідних Володимирових небожів Ярослава та Вячеслава Ярополковичів і Святослава (Святошу) Давидовича, які навесні 1099 р. виступили проти Володаря і Василька Ростиславичів (див. про це також в Іп. під 1097 р.).

7 У Лавр, і древньому тексті псалма «яко благословящии єго наслЂдять землю, кленущии же єго потребятся»; точний переклад цього уривка: «ті, що благословляють його,— унаслідують землю, а ті, що проклинають його,— вигинуть»; але це не дає задовільного змісту, і тому перекладаємо за канонічним тлумаченням цього місця.

8 Псалом LV, 2, 3; у Лавр, замість «всевишнии» хибно «свыше».

«Возрадується праведник, коли побачить одплату, і руки свої він умиє в крові нечестивого. І скаже тоді чоловік: «Якщо єсть нагорода праведнику, то єсть і бог, що чинить суд на землі».

«Ізбав мене од ворогів моїх, боже, і од тих, що встають на мене, вибав мене. Ізбав мене од творящих беззаконня, і од кровожерного спаси мене, бо ось уловили вони душу мою».

«Бо лиш [на мить] гнів у ярості його, а [все] життя у благоволінні його: увечері здійметься плач, а на ранок — радість».

«Бо ліпше милість твоя, ніж моє життя, і уста мої восхваляють тебе. Так благословлю я тебе у житті моїм і во ім’я | твоє здійму руки мої».

«Укрий мене од зборища лукавих і од множества тих, що творять несправедливість».

«Возрадуйтеся всі, праведнії серцем».

«Благословлю господа повсякчас, безустанно хвала йому». Та інше.

Бо так і Василій учив, зібравши при цім юнаків: [треба мати] душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово господнє; при їді і питті без галасу великого бути, при старих — мовчати, премудрих — слухати, старшим — покорятися, з рівними і меншими — приязнь мати; без лукавства розмовляти, багато розуміти; не лютувати словом, не хулити розмовою, не надміру сміятися, соромитися старших; до жінок недостойних не говорити; долу очі мати, а душу — вгору; уникати, не старатися повчати легковажних; власть же — ні за що мати, як [і] од усіх честь. Якщо ж хто [з] вас може іншим помогти — од бога нагороди нехай той сподівається, і вічними благами він пораює [9].

«О владичице богородице! Забери із убогого серця мойого гордасть і зухвалість, щоб не возносився я суєтою світу сього».

У нікчемному сьому житті научися, віруючий чоловіче, діяти благочестиво, научися, за євангельським словом, «очима управляти», язик здержувати, ум смиряти, тіло упокорювати, гнів подавляти, помисел чистий мати, спонукаючи себе на добрі діла господа ради; тебе позбавляють — не мсти, ненавидять — люби, гонять — терпи, хулять — благай, умертви гріх [10].

 

9 Виклад уривка із «Слова про подвижництво» Василія Великого, патрона-покровителя Володимира Мономаха, яке було відоме, зокрема, з «Ізборника Святослава» 1076 р.

10 Виклад уривка зі «Слова про доброчинність» Василія Великого.

«Визволіть зобидженого, захистіть сироту, вступітесь за вдовицю. Прийдіте та розсудимо,— говорить господь.- Якщо будуть гріхи ваші як обагрені,— як сніг я обілю їх». Та інше.

«Возсіяє весна посту і цвіт покаяння. Очистімо себе, браття, од усякої крові, тілесної і душевної. До світодавця волаючи, скажімо: «Слава тобі, чоловіколюбче!».

Воістину, діти мої, розумійте, як ото єсть чоловіколюбець-бог милостив і премилостив. Ми, люди, грішні є і смертні, а коли нам хто зло вчинить, то ми хочем його пожерти і кров його проли|ти найскоріш. А господь наш, володіючи і животтям і смертю, согрішення наші, вищі од голови нашої, терпить [раз], і знову, і до [скону] живоття нашого. Як отець, [що], чадо своє люблячи, поб’є [його] і знову пригорне його до себе, так ото і господь наш навчив нас, [як добути] над врагом-[дияволом] побіду: трьома ділами добрими [можна] позбутись його і побідити його — покаянням, сльозами і милостинею. І то вам, діти мої, не тяжка заповідь божа, бо тими ділами трьома [можна] позбутися гріхів своїх і царства [небесного] не лишитися.

Тож, бога ради, не лінуйтеся, я благаю вас, не забувайте трьох діл тих, бо не є важкі вони. [Се] ні самотина, ні чернецтво, ні голод, як інші добрії [люди] терплять, а малим ділом [сим] досягти [можна] милості божої.

«Щó єсть чоловік, що ти пам’ятаєш його?». «Велик ти єси, господи, і дивні діла твої, і ніяк розум людський не може осягнути чудеса твої». І знову скажемо: «Велик ти єси, господи, і дивні діла твої, і благословенне і славне ім’я твоє вовіки по всій землі!». Бо хто не восхвалить [і] не прославляє силу твою і твої великі чудеса і блага, вчинені на сім світі!

Мономах, Повчання, Поученьє Як небо створено, або сонце як, або місяць як, або зорі як, і тьма, і світ? І земля на водах покладена, господи, твоїм промислом! Звірі різноманітнії, і птиці, і риби прикрашено твоїм промислом, господи! І сьому чуду ми дивуємся: як із землі сотворив ти людину, які різноманітні образи людських лиць! Якщо б і весь мир зібрати докупи,— не всі на одну подобу, а кожен із своїм образом лиця, за божою мудрістю. І сьому подивуємось: як птиці небеснії з ірію йдуть, і спершу [в] наші руки, та не зостаються на одній землі, але й сильні і слабі ідуть по всіх землях, за божим повелінням, щоб наповнилися ліси і поля. А все те дав бог на благо людям, на їжу, на радість. Велика, господи, милість твоя до нас, коли блага ті сотворив ти єси задля грішної людини. І ті ж птиці небеснії умудрені тобою, господи: коли повелиш — то заспівають і людей веселять тобі, а коли ж ти не повелиш їм, | то, язика маючи, оніміють.

«Благословен же ти єси, господи, і прославлений вельми!». Всякі чудеса ти і блага сотворив і зробив. «Тож хто не восхваляє тебе, господи, і не вірує всім серцем і всею душею во ім’я отця і сина і святого духа,— нехай буде проклят!».

Сі слівця божественнії прочитаючи, діти мої, похваліте бога, який дав нам милість свою.

А се — мізерного, слабого ума мойого поучення. Послухайте мене, якщо не все прийміте, то [хоч] половину.

Якщо вам бог зм’якшить серце, то сльози свої пролийте за гріхи свої, кажучи: «Як ото блудницю, і розбійника, і митника ти помилував єси, [господи], так і нас, грішних, помилуй» [11]. І в церкві се дійте, і [спати] лягаючи. Не пропустіте ж ні одної ночі. Якщо ви при силі, [хоч раз] поклонітесь до землі, а коли вам стане немічно — то тричі. І сього не забувайте, не лінуйтеся, бо тим нічним поклоном і співом [молитви] чоловік побіждає диявола,— і що за день людина согрішить, то сим ізбавляється [од гріха]. Навіть і на коні їздячи, [коли] не буде [у вас] ні з ким діла [і] якщо інших молитов не умієте ви мовити, то «господи, помилуй», благайте безперестану потай,— бо ся молитва єсть ліпша од усіх. [Молітеся краще], ніж думати нісенітницю, їздячи.

 

11 Перша молитва Василія Великого із послідування до причащання (уривок).

Усього ж паче — убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте [і] не повелівайте вбити його; якщо [хто] буде достоїн [навіть] смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської.

Річ мовлячи і лиху і добру, не клянітеся богом, ні хрестітеся, бо немає ж [у сім] ніякої потреби. А якщо ви будете хреста цілувати братам чи [іншому] кому, то [робіть се], лише вивіривши серце своє, що на нім, [цілуванні], ви можете устояти,— тоді цілуйте. А цілувавши, додержуйте [клятви], щоб, переступивши [її], не погубити душі своєї.

Єпископів, і попів, і ігуменів [поважайте], з любов’ю приймайте од них благословення і не одсторонюйтеся од них, а по силі любіте і подбайте [про них], щоб дістати через їх молитву [милість] од бога.

Паче всього — гордості не майте в серці і в умі. А | скажімо: «Смертні ми єсмо, нині — жи’ві, а завтра — у гробі. Се все, що ти нам, [боже], дав єси,— не наше, а твоє, [його] нам поручив ти єси на небагато днів». І в землі не ховайте [нічого],— се нам великий єсть гріх.

Старих шануй, як отця, а молодих — як братів.

У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладайтесь на тивуна, ні на отрока, щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.

На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і [на] ніч лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе вборзі, не розглядівши [все] через лінощі, бо знагла людина погибає.

Лжі бережися, і п’янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло.

А куди ви ходите в путь [за даниною] по своїх землях,— не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм [людям], ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете,— напоїте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде,— чи простий, чи знатний, чи посол,— якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом. Вони бо, мимоходячи, прославлять чоловіка по всіх землях — або добрим, або лихим.

Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте.

Жону свою любіте, але не дайте їм, [жінкам], над собою власті.

А се вам основа всього: страх божий майте вище над усе.

Якщо забуваєте [се] все, то часто перечитуйте: і мені буде без соромá, і вам буде добре.

А коли добре щось умієте — того не забувайте, а чого не вмієте — то того учітесь, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п’ять мов,— а за се почесть єсть од інших країв. Лінощі ж — усьому [лихому] мати: що [людина] вміє — те забуде, а чого ж не вміє — то того не вчиться.

А добре поводячись, не лінуйтеся ж ні до чого доброго, а насамперед до церкви | [ходити]. Хай не застане вас сонце на постелі,— так бо отець мій діяв блаженний і всі добрії люди достойні. Вранішню воздавши богові хвалу, і потім, коли сходить сонце, і побачивши сонце, [слід] прославити бога з радістю. Бо сказано: «Просвіти очі мої, Христе боже, ти, що дав мені єси світ твій прекрасний». І ще: «Господи, приложи мені рік до року, щоб надалі, в гріхах своїх покаявшись, виправив я живоття [своє]». Так хвалю я бога і сівши думати з дружиною, [і коли маю] людей розсуджувати, або на лов їхати, або поїздити [за даниною], або лягти спати. Спання в полуднє назначене єсть богом: о ту пору бо почиває і звір, і птиці, і люди.

А тепер я вам розповім, діти мої, про труд свій, тому що труждався я, походи діючи і лови, [з] тринадцяти літ [тобто з 1066 р.].

Спершу я до Ростова пішов [княжити] крізь Вятичі; послав мене отець, а сам він пішов до Курська [на княжіння, тобто восени 1068 р.].

І знову, удруге, [пішов я княжити (тобто 1069–1070?)] до Смоленська [з воєводою] зі Ставком з Гордятичем: той потім пішов до Берестія з Ізяславом [Ярославичем], а мене він послав до Смоленська. А із Смоленська пішов я [княжити до] Володимира [тобто 1073 р.].

Тої ж зими [1073/74 рр.] іще послали мене обидва брати [12] [до] Берестія на головні, де [ляхи] попалили були, то і тут оберіг я город тихим [13].

 

12 Тобто Святослав і Всеволод Ярославичі, дядько і батько Володимира Мономаха.

13 Як видно, поляки спалили не сам Берестій, а суміжні осади.

Потім пішов я [в] Переяславль [до] отця [весна 1074 р.], а після Великодня [після 20.IV.1074 p.] — із Переяславля та [назад до] Володимира: в [городі] Сутійську мир учиняти з Ляхами. Звідти знову [пішов я] на літо [до] Володимира назад.

Потім [1076 p.] послав мене Святослав [Ярославич] у Ляхи [14]. Ходив я за [город] Глогов до Чеського лісу, пробувши в землі їх, [чехів], чотири місяці.

І в той же рік і дитя родилося [в мене] старше, новгородське [1.VI.1076 p.][15].

Потім звідти, [з Ляхів, пішов я до] Турова [1076 p.], а на весну [1077 p.] — та [до] Переяславля і ще [до] Турова.

І Святослав помер [27.XII.1076 p.], і я знову [пішов княжити до] Смоленська. А із Смоленська тої ж зими [1076/77 pp.] [ходив я] ще до Новгорода; на весну [1077 p.] — [ходив] Глібові [Святославичу] в поміч [16].

А на літо [1077 p.] [ходив я] з отцем під Полоцьк; а на другу зиму [1077/78 pp.] зі Святополком [Ізяславичем знову ходив я] під Полоцьк, [і] спалили ми [околиці] Полоцька. Він пішов [княжити до] Новгорода [17], а я з половцями [рушив] на Одрськ, воюючи, і [до] Чернігова.

 

14 Мономах ходив проти чехів, допомагаючи Болеслацу Сміливому (див. також про це Іп. під 1076 р.).

15 Себто, Мстислав Володимирович, який з кінця 1088 до початку 1094 і з початку 1096 до 17 березня 1117 р. князював у Новгороді Великому.

16 Мономах допомагав своєму двоюрідному братові Глібу Святославичу новгородському в його тривалій боротьбі зі Всеславом Брячиславичем полоцьким.

17 Виходить, що незабаром після смерті батька Гліб Святославич був вигнаний з Новгорода (бо Гліб був убитий 30 травня 1078 р. в Заволоччі), і вже зимою 1077/8 рр. його стіл зайняв Святополк Ізяславич.

І знову із Смоленська до отця прийшов я [у] Чернігів, і Олег [Святославич сюди] прибув, із Володимира виведений. І позвав я його до себе на обід з отцем у Чернігові, на Краснім дворі, і дав отцю триста гривень золота [тобто на Великдень, 8.IV.1078 p.].

І знову, із Смоленська ж прибувши, пройшов я крізь половецькі війська, б’ючись, до Переяславля [кін. серпня – поч. вересня 1078 р.], і отця [тут] знайшов, який з походу вернувся [18].

 

18 Себто після того, як у битві на ріці Сожиці (Оржиці?) 25 серпня 1078 р. Всеволод зазнав тяжкої поразки від половців (див. про це в Іп. під 1078 р.).

А потім ходили ми, [в] тім же році [3.X.1078 p.], з отцем і з Ізяславом [Ярославичем до] Чернігова битися з Борисом [Вячеславичем], і побідили ми Бориса і Олега [Святославича]. І знову пішли ми [до] Переяславля і стали в [городі] Оброві.

А Всеслав [Брячиславич] Смоленськ спалив, і я, сівши з чернігівцями [кожен] на двоє коней [тобто, взявши кожен верхового і повідного коня], [рушив на нього], та не застали ми [його] в Смоленську. В тім же поході [восени 1078 р.] вслід за Всеславом спалив я землю [Полоцьку], попустошивши [її] до [городів] Лукомля і Логожська та проти Друцька воюючи, і [вернувся до] Чернігова [19].

 

19 Тлумачать, що тут Володимир повторно розповідає про свій похід на Полоцьк зі Святополком Ізяславичем, але з тексту виходить, що це був другий похід, коли Мономах уже князював у Чернігові (після 3 жовтня 1078 р.).

А на ту зиму [1078/79 pp.] попустошили половці Стародуб увесь, і я, пішовши з чернігівцями і з половцями [20], на Десні захопив князів [половецьких] Асадука і Саука, а дружину їх ми перебили. А назавтра за Новим городом [Сіверським] розігнали ми сильне військо [хана половецького] Белкатгина, а [захоплених ним] сеймичів [21] і здобич усю одібрали.

А у Вятичі ми ходили дві зими підряд на [князя] Ходоту і на сина його [зими 1082/83 pp. i 1083/84 pp.]. І до [города] Кордна ходив я [в] першу зиму.

А потім [гонили ми] вслід за Ростиславичами [22] за [город] Микулин, та не настигли їх. І на ту весну [1084 p.] [ходив я] до Ярополка [Ізяславича] зустрічатися, на [город] Броди.

 

20 Володимир Всеволодович, як і Олег Святославич, нерідко спілкувався з одними половцями, наймаючи їх, зокрема, для боротьби з іншими половцями.

21 У Лавр, «се мечи»; напевне, йдеться про жителів Посейм’я.

22 У Лавр, «по Изяславичихъ», що є явною опискою, бо про цей похід проти Василька та Володаря Ростиславичів говориться і в Іп. під 1084 р.

[У] тім же році [влітку 1084 р.] гонили ми вслід за половцями за [ріку] Хорол, які [город] Горошин узяли.

І на ту осінь [1084 p.] пішли ми з чернігівцями, і з половцями, з читійовичами, до Мінська. Захопили ми город зненацька і не оставили в ньому ні челядийа, ні скотини.

На ту зиму [1084/85 pp.] пішли ми до Ярополка [Ізяславича] зустрічатися, на Броди, і велику дружбу зав’язали ми.

А на весну [1085 p.] посадив мене отець у Переяславлі, попереду братів-[князів] [23], і ходили ми за [ріку] Супій. І коли ми їхали до Прилука-города, то стріли нас зненацька половецькі князі, вісім тисяч [воїв]. І хотіли ми з ними, отже, битися, та оружжя одіслали були вперед на повозах, І ввійшли ми в город [14.VIII або 7.ІХ.1085 р.]. Тільки сеимича схопили вони одного живим та смердів декілька, а наші їх більше побили і захопили. І не одважились вони навіть коня [нашого] піймати у [свої] руки, і втекли на Сулу тої ночі. А назавтра, в день владичиці (це або день Успіння (15 серпня), або Різдва Богородиці (8 вересня) 1085 р.], пішли ми до [города] Білої Вежі. І бог нам поміг і свята богородиця: побили [наші] дев’ятсот половців і двох князів [їхніх] схопили, Багубарсових братів, Осіня і Сакзя, а два мужі тільки утекли.

 

23 Зазначу, що Переяславське князівство звичайно займав той князь, який мав бути наступником великого князя київського.

А потім на [город] Святославль гонили ми вслід за половцями, а потім на Торчський город, а потім на Юр’єв услід за половцями. І знову на тій же [правій] стороні [Дніпра] поблизу [города] Красна половців ми побідили. А потім з [братом] Ростиславом-таки коло [города] Варина вежі [їхні] ми взяли [1086–1987 pp.].

А потім, ходивши до [города] Володимира, я знову Ярополка [Ізяславича] посадив [на княжім столі], але Ярополк помер [22.XI.1087 p.].

І знову, після смерті отця і при Святополці [Ізяславичі], на [ріці] Стугні [26.V.1093 p.] [24] бившися з половцями, до вечора були ми коло [города] Халепа. А потім мир учинили ми з Тугорканом і з іншими князями половецькими [весна – поч. літа 1094 р.], а в Глібових людей [25] забрали [полонену] дружину свою всю.

А потім Олег [Святославич] на мене прийшов з половецькою землею до Чернігова [середина липня 1094 р.], і дружина моя билася з ним вісім днів через малий рів, не давши їм увійти в острог. Пожалівши християнські душі, і села, що горіли, і монастирі [26], я сказав: «Не хвалитися поганим!» І оддав я брату отця його місце, а сам пішов на місце отця свого — [до] Переяславля.

І вийшли ми в день святого Бориса із Чернігова [24.VII.1094 p.], і їхали крізь полки половецькі з дружиною близько ста [мужів], і з дітьми, і з жонами. І облизувалися вони на нас, як вовки, стоячи [й дивлячись] і од перевозу [через Десну], і з [Болдиних] гір. Бог і святий Борис не дали їм мене в користь, без утрат дійшли ми до Переяславля.

І сидів я в Переяславлі три літа і три зими [1094–1097 pp.]з дружиною своєю, і багато біди зазнали ми од раті і од голоду [27]. І пішли ми на військо їх, [половців], за [город] Римів, і бог нам поміг: [наші] побили їх, а других захопили.

 

24 У Лавр. «по СвятополцЂ на СулЂ», але битва за участю Святополка Ізяславича сталася тоді на річці Стугні 26 травня 1093 р., де втопився Ростислав, брат Володимира Мономаха (див. про це в Іп. під 1093 р.),

25 Ідеться про людей Гліба — половецького вельможі.

26 Коло Чернігова було два монастирі — печерний Богородиці (Іллінський) та Успіння Богородиці (Єлецький).

27 Володимир тут говорить про перші, найтяжчі роки свого князювання в Переяславлі, де він сидів з 1094 по 1113 р.

І знову Ітларевих людей [наші] перебили, і вежі їхні ми взяли, пішовши [на них], за [городом] Голтавом [після 24.ІІ.1096 р.].

І [до города] Стародуба пішли ми на Олега [Святославича], тому що він поєднався був з половцями [4(5).V. – 8(9).VI.1096 p.].

І на [ріку] Бог пішли ми з Святополком на [хана] Боняка [28], за [ріку] Рось [22(23).VI.1096 p.].

 

28 За Іп. літ., Боняк напав на Київ 20 червня 1096 р.; отже, десь 22-23 червня, спішно прибувши до Києва після перемоги над Тугорканом (19 червня коло Переяславля), на Боняка й вирушили Володимир і Святополк.

І [до] Смоленська пішли ми, з Давидом [Святославичем там] помирившись [початок осені 1096 р.]. Знову пішли ми, вдруге, з [города] Ворониці.

Тоді ж [осінь 1096 р.] і торки прийшли до мене, із половців — читійовичі, [і] пішли ми назустріч їм на Сулу.

А потім ще пішли ми до Ростова на зиму [1096/97 pp.] і три зими підряд ходили до Смоленська. І се нині іду я [до] Ростова [29].

І знову зі Святополком гонили ми вслід за Боняком [1099 (?)], але тільки [наші] вбили [кого?], та ми не настигли їх [30]. І потім за Боняком-таки гонили ми за Рось, і не настигли його.

А на зиму [1100/1001 pp.] я [до] Смоленська пішов; із Смоленська після Великодня [тобто після 21.IV.1101 p.] вийшов [31].

І Юрієва мати померла [7.V.1107 p.] [32].

 

29 У Лавр. «и се нынЂ иду Ростову». Речення це викликало багато домислів. Одні гадають, що Володимир тут говорить про той самий похід на Волгу весною 1099 р., про який мовиться на початку «Поучення», а оскільки тут вжито форму теперішнього часу, то це й визначає час написання твору (а все подальше — нібито додане Володимиром пізніше). Інші вважають, що замість «и се нынЂ иду Ростову» треба читати «И-Смолиньска идохъ Ростову», себто в минулому часі і «и се нынЂ» переробляючи на «И-Смолиньска». Але можна твердити, що Володимир тут говорить про свою подорож до Ростова в лютому 1117 р. (в Ростово-Суздальській землі сидів його син Юрій), коли, як вважає більшість учених, і було написане «Поучення». У зв’язок із цією поїздкою можна поставити той факт, що, за даними Новг. І, Мстислав 17 березня 1117 р. залишив Новгород Великий, а в Іп. сказано, що його «приведе Володимиръ» з Новгорода в Білгород. Тобто, не «выведе», як часто говориться в літопису, а «приведе», в чому можна вбачати безпосередню участь Володимира. Можливо, він тоді із Ростова поїхав до Новгорода. Взагалі ж ці відомості про зимові походи по данину на Смоленськ і Ростов мають сумарний характер.

30 У Лавр. «гонихомъ бо БоняцЂ, но ли оли убиша и не постигохомъ ихъ». Текст частково попсований («но ли оли»?). З Іп. відомо, що в 1099 р. Святополк Ізяславич воював із Давидом Ігоревичем, спільником якого був Боняк. Очевидно, тоді ж Володимир зі Святополком намагалися схопити Боняка; було вбито, судячи з дефектного тексту, мабуть, якогось дрібного половецького хана.

31 Умовно датуємо цей похід зимою 1100/11 р., бо в Іп. є відомості про закладини Володимиром 2 травня 1101 р. у Смоленську єпископської церкви святої Богородиці; Великдень у 1101 р. був 21 квітня.

32 Ідеться про дружину Володимира Гіту, матір Юрія Володимировича. Ця жона була донькою останнього англосаксонського короля Гаральда, розбитого у 1066 р. у битві при Гастінгсі з норманами Вільгельма Завойовника. Донька Гаральда Гіта виховувалася в Данії і була видана за Мономаха 1074 або 1075 року.

[До] Переяславля прийшовши на літо [1107 p.], | зібрав я братів. А Боняк прийшов з усіма половцями до [города] Снятина. Ми пішли за ними з Переяславля за [ріку] Сулу, і бог нам поміг: і війська їхні ми побідили, і князів захопили ліпших.

А після Різдва ми вчинили мир із [ханом] Аєпою [12.I.1108 p.] і, взявши у нього дочку [33], пішли [до] Смоленська. А потім пішов я [до] Ростова.

Прийшовши з Ростова, знову пішов я зі Святополком на половців [1108 р. або 1109 р.], на [хана] Урубу [34], і бог нам поміг.

А потім знову [пішли ми] на Боняка до [города] Лубна, і бог нам поміг [1108–1109 рр (?)].

А потім [весною 1110 р.] ходили ми до [города] Воїня [35] зі Святополком.

А потім ще на Дон [36] пішли ми зі Святополком і з Давидом [Святославичем], і бог нам поміг [26.II.1111 p.].

А до [города] Вира прийшли були Аєпа i Боняк, хотіли взяти його. [Та] до [города] Ромна пішов я з Олегом [Святославичем] і з дітьми [своїми] на них [травень (?) 1113 р.], і вони, дізнавшись [про се], втекли [37].

А потім до Мінська ходили ми на Гліба [Всеславича], бо він людей у нас був захопив [26.I.1116 p. – березень 1116 р.]. І бог нам поміг, і здійснили ми своє задумане [38].

А потім [1117 p.] ходили ми до [города] Володимира на Ярославця [Святополковича] [39], не терплячи лиходійства його.

А з Чернігова до Києва зо сто разів їздив я до отця,— за день переїжджав я [сю путь], до вечерні. А всіх походів [зробив я] вісімдесят і три великих, а решти не пам’ятаю, менших.

 

33 Володимир узяв дочку хана Аєпи за свого сина Юрія (див. про це також в Іп. під 1107 р.).

34 Припускають, що тут ідеться про велику перемогу над половцями 4 квітня 1103 р., коли було вбито Урусобу та ще дев’ятнадцять половецьких ханів (див. про це в Іп. під 1103 р.). Але з тексту видно, що це був новий похід Володимира і Святополка на хана Урубу (невідомого з літопису) у 1108 чи 1109 р.

35 У Лавр. хибно «в воину» (див. про цей похід в Іп. під 1110 р.).

36 Мовиться про похід на Сіверський Донець (див. про це в Іп. під 1111 р.).

37 Див. про це в Іп. під 1113 р.

38 Див. про це в Іп. під 1116 р.

39 Див. про це в Іп. під 1117 р.

І мирів учинив я з половецькими князями без одного двадцять, і при отці, і без отця, і худоби даючи [їм], багато, і багато одежі своєї.

І пустив я князів половецьких ліпших із оков стільки: Шаруканевих двох братів, Багубарсових — трьох, Осінєвих братів — чотирьох, а всіх інших ліпших князів — сто. А самих князів бог живими в руки [мені] дав [таких]: Коктуся з сином, Аклана Бурчевича, таревського [40] князя Азгулуя [та] інших витязів молодих п’ятнадцять,— і цих, живих привівши [і] порубавши, повкидав я в ту річку Сальницю [41]. По черзі перебито в той час зо двісті ліпших [мужів].

А так труждався я, лови діючи: з тих пір, коли сів я в Чернігові [1078 p.], а з Чернігова вийшовши і до [сього] року [1117 p.] — по сто [звірів] загонив я і брав без усякого зусилля,— окрім іншого лову, крім [лову] турів [42], — тому що з отцем ловив я всякого звіра.

А се я в Чернігові робив: коней диких своїми руками зв’язав у пущах десять і двадцять, живих коней, а крім того ще, по [ріці] Росі їздячи, ловив я своїми руками тих же коней диких. Два тури на рогах підкидали мене з конем, олень мене один бив [рогами] і два лосі | — один ногами топтав, а другий рогами бив. Вепр мені на бедрі меча одірвав, ведмідь мені біля коліна пітник укусив, лютий звір [43] скочив до мене на бедра і коня зо мною кинув [на землю], та бог мене уцілілим зберіг. І з коня багато я падав, голову собі розбив двічі, і руки й ноги свої покалічив, у юності своїй покалічив, не бережучи живоття свойого, ні щадячи голови своєї.

Що належало робити отроку моєму — те сам я робив: ділá на війні і на ловах, уночі і вдень, на спеці і на холоді, не даючи собі супокою. На посадників не покладаючись, ні на биричів [44], сам робив я [все], що було треба. Весь порядок і в домі своїм — се я наводив, і в ловчих ловчий порядок сам держав, і в конюхів, і про соколів, і про яструбів [я сам дбав].

Також і бідного смерда, і вбогу вдовицю не давав я сильним обидити, і за церковним порядком, і службою сам наглядав.

 

40 Що це за таревський князь — неясно; мабуть, товаровський.

41 У Лавр. літ. «въ Славлии», – це, мабуть, описка: ідеться про річку Сальницю, куди Володимир у 1111 р. здійснив свій знаменитий похід.

42 У Лавр. літ., «кромЂ иного лова. кромЂ Турова»: зрозуміло, що тут мовиться не про город Туров, а про лови турів; тур — дикий бик; імовірно, що це були зубри, бо справжні тури у нас зникли дуже давно.

43 Очевидно, звір із роду котячих, але який — точно невідомо, гадають, що рись; він згадується і в «Слові о полку Ігоревім».

44 Бирич — глашатай, який викликає до суду відповідачів, а також збирач податей і штрафів, наглядач за порядком.

Та не осудіте мене, діти мої, ні інший хто, прочитавши [се], бо не хвалю я себе, ні одвагу свою, а хвалю бога і прославляю милість його, що мене, грішного і недостойного стільки літ оберігши од того смертного часу, не лінивим мене, недостойного, сотворив був, [а] на всякі діла людські здатного. Тож, сю грамотку прочитаючи, постарайтеся на всякі добрі діла, славлячи бога зо святими його.

Смерті бо, діти, не боячись ні [на] раті, ні од звіра, діло мужеське робіте, як вам бог дасть. Бо коли я од війни, і од звіра, і од води, [і] з коня падаючи, [не помер], то ніхто й із вас не зможе покалічитись і вбитися, допоки не буде [се] богом звелено. А якщо од бога буде смерть, то ні отець, ні мати, ні брати не зможуть [від неї] одняти, бо хоча добре [се] — берегтися, [та] боже оберігання ліпше єсть од людського.

Дивіться також:

Володимир Мономах. Грамотка до Олега Святославича

Володимир Мономах. Молитва

ПОУЧЕНЬЄ

Азъ худый, дЂдомъ своимъ Ярославомъ, благословленымъ, славнымъ, нареченЂмь въ крещеніи Василий, русьскымь именемь Володимиръ, отцемь взълюбленымь и матерью своєю Мьномахы [во благочестии наказанъ, чаадомъ моимъ преспеяти въ добродЂтеляхъ желая, се пишу поученьє вамъ взлюбленнии] и хрестьяных людий дЂля, колико бо сблюдъ по милости своєй и по отни молит†от всЂх бЂдъ! СЂдя на санех, помыслих в души своєй и похвалих бога, иже мя сихъ дневъ грЂшнаго допровади. Да дЂти мои, или инъ кто слышавъ сю грамотицю, не посмЂйтеся, но ому же любо дЂтий моихъ, а приметь є в сердце своє, и не лЂнитися начнеть, тако же и тружатися.

Первоє, бога дЂля и душа своєя, страх имЂйте божий в сердци своємь и милостыню творя неоскудну, то бо єсть начатокъ всякому добру. Аще ли кому не люба грамотиця си, а не поохритаються, но тако се рекуть: на далечи пути, да на санех сЂдя, безлЂпицю си молвилъ.

Усретоша бо мя слы от братя моєя на ВолзЂ, рЂша: «Потъснися к нам, да выженемъ Ростиславича и волость ихъ отимем; иже ли не поидеши с нами, то мы собЂ будем, а ты собЂ». И рЂхъ: «Аще вы ся и гнЂвате, не могу вы я ити, ни креста переступити».

И отрядивъ я, вземъ Псалтырю, в печали разгнухъ я, и то ми ся выня: «Вскую печалуєши, душе? Вскую смущаєши мя?» и прочая. И потомь собрах словца си любая, и складохъ по ряду, и написах: Аще вы послЂдняя не люба, а передняя приимайте.

«Вскую печална єси, душе моя? Вскую смущаєши мя? Уповаи на бога, яко исповЂмся єму». «Не ревнуй лукавнующимъ, ни завиди творящимъ безаконьє, зане лукавнующии потребятся, терпящии же господа, — ти обладають землею». — И єще мало. — «И не будеть грЂшника; взищеть мЂста своєго, и не обрящеть. Кротции же наслЂдять землю, насладяться на множьст†мира. Назираєть грЂшный праведнаго, и поскрегчеть на нь зубы своими; господь же посмЂєтся єму и прозрить, яко придеть день єго. Оружья извлекоша грЂшьници, напряже лукъ свой истрЂляти нища и убога, заклати правыя сердцемь. Оружьє ихъ внидеть в сердця ихъ, и луци ихъ скрушатся. Луче єсть праведнику малоє, паче богатства грЂшных многа. Яко мышца грЂшных скрутится, утвержаєть же праведныя господь. Яко се грЂшници погыбнуть; праведныя же милуя и даєть. Яко благословящии єго наслЂдят землю, кленущии же єго потребятся. От господа стопы человЂку исправятся. Єгда ся падеть, и не разбьється, яко господь подъємлеть руку єго. Унъ бЂх, и сстарЂхся, и не видЂхъ праведника оставлена, ни сЂмени єго просяще хлЂба. Весь день милуєть и в заимъ даєть праведный, и племя єго благословлено будеть. Уклонися от зла, створи добре, взищи мира и пожени, и живи в вЂкы вЂка».

«Внегда стати человЂкомъ, убо живы пожерли вы быша; внегда прогнЂватися ярости єго на ны, убо вода бы ны потопила».

«Помилуй мя, боже, яко попра мя человЂкъ, весь день боряся, стужи ми. Попраша мя врази мои, яко мнози борющиися со мною с выше». «Возвеселится праведник, и єгда видить месть; руцЂ свои умыєть в крови грЂшника. И рече убо человЂкъ: аще єсть плодъ праведника, и єсть убо богъ судяй земли». «Измий мя от врагъ моихъ, боже, и от встающих на мя отьими мя. Избави мя от творящих безаконьє, и от мужа крови спаси мя; яко се уловиша душю мою». «И яко гнЂвъ въ ярости єго, и животъ в воли єго; вечеръ водворится плачь, а заутра радость». «Яко лучьши милость твоя, паче живота моєго, и устнЂ мои похвалита тя. Тако благословлю тя в животЂ моємь, и о имене твоємь въздЂю руцЂ мои». «Покры мя от соньма лукаваго и от множьства дЂлающих неправду». «Възвеселитеся вси праведниии сердцемь. Благословлю господа на всяко время, воину хвала єго», и прочая.

Яко же бо Василий учаше, собрав ту уноша, душа чисты, нескверньни, тЂлеси худу, кротку бесЂду и в мЂру слово господне: «Яди и питью бесъ плища велика быти, при старых молчати, премудрыхъ слушати, старейшимъ покарятися, с точными и меншиими любовь имЂти; без луки бесЂдующе, а много разумЂти; не сверЂповати словомь, ни хулити бесЂдою, не обило смЂятися, срамлятися старЂйших, к женам нелЂпымъ не бесЂдовати, долу очи имЂти, а душю горЂ, пребЂгати; не стрЂкати учить легких власти, ни в кую же имЂти, єже от всЂх честь. Аще ли кто васъ можеть инЂмъ услЂти, от бога мьзды да чаєть и вЂчных благъ насладится». «О Владычице богородице! Отъими от убогаго сердца моєго гордость и буєсть, да не възношюся суєтою мира сего»; в пустошнЂмь семь житьи.

Научися, вЂрный человЂче, быти благочестию дЂлатель, научися, по євангельскому словеси, «очима управленьє, языку удержаньє, уму смерЂньє, тЂлу порабощеньє, гнЂву погубленьє, помыслъ чистъ имЂти, понужаяся на добрая дЂла, господа ради; лишаємъ — не мьсти, ненавидимъ — люби, гонимъ — терпи, хулимъ — моли, умертви грЂхъ». «Избавите обидима, судите сиротЂ, оправдайте вдовицю. ПридЂте, да сожжемъся, глаголетъ господь. Аще будут грЂси ваши яко оброщени, яко снЂгъ обЂлю я», и прочеє. «Восияєть весна постная и цвЂтъ покаянья, очистимъ собе, братья, от всякоя крови плотьскыя и душевныя. СвЂтодавцю вопьюще рцЂмъ: «Слава тобЂ, человЂколюбче!»

ПоистинЂ, дЂти моя, разумЂйте, како ти єсть человЂколюбець богъ милостивъ и премилостивъ. Мы человЂци, грЂшни суще и смьртни, то оже ны зло створить, то хощемъ и пожрети и кровь єго прольяти вскорЂ; а господь нашь, владЂя и животомъ и смьртью, согрЂшенья наша выше главы нашея терпить, и пакы и до живота нашего. Яко отець, чадо своє любя, бья, и пакы привлачить є к собЂ, тако же и господь нашь показал ны єсть на врагы побЂду, 3-ми дЂлы добрыми избыти єго и побЂдити єго: покаяньємъ, слезами и милостынею. Да то вы, дЂти мои, не тяжька заповЂдь божья, оже тЂми дЂлы 3-ми избыти грЂхов своих и царствия не лишитися.

А бога дЂля не лЂнитеся, молю вы ся, не забывайте ‘г’(3)-хъ дЂлъ тЂхъ: не бо суть тяжка; ни одиночьство, ни чернечьство, ни голодъ, яко инии добрии терпять, но малым дЂломь улучити милость божью.

«Что єсть человЂкъ, яко помниши и?» «Велий єси, господи, и чюдна дЂла твоя, никак же разумъ человЂческъ не можеть исповЂдати чюдес твоихъ; и пакы речемъ: велий єси, господи, и чюдна дЂла твоя, и благословено и хвално имя твоє в вЂкы и по всей земли». Иже кто не похвалить, ни прославляєть силы твоєя и твоих великых чюдес и доброт, устроєных на семь свЂтЂ: како небо устроєно, как ли солнце, како ли луна, како ли звЂзды, и тма, и свЂт, и земля на водах положена, господи, твоимъ промыслом! ЗвЂрьє разноличнии, и птица и рыбы украшено твоимъ промыслом, господи! И сему чюду дивуємъся, како от персти создавъ человЂка, како образи разноличнии въ человЂчьскыхъ лицих, — аще и весь миръ совокупить, не вси въ одинъ образ, но кый же своимъ лиць образом, по божии мудрости. И сему ся подивуємы, како птица небесныя изъ ирья идуть, и пер›, въ наши руцЂ, и не ставятся на одиной земли, но и сильныя и худыя идуть по всЂмъ землямъ, божиимь повелЂньємь, да наполнятся лЂси и поля. Все же то далъ богъ на угодьє человЂкомъ, на снЂдь, на весельє. Велика, господи, милость твоя на нас, иже та угодья створилъ єси человЂка дЂля грЂшна. И ты же птицЂ небесныя умудрены тобою, господи: єгда повелиши, то вспоють, и человЂкы веселять тобе; и єгда же не повелиши имъ, языкъ же имЂюще онемЂють. «А благословенъ єси, господи, и хваленъ зЂло!» Всяка чюдеса и ты доброты створивъ и здЂлавъ. «Да иже не хвалить тебе, господи, и не вЂруєть всЂм сердцемь и всею душею во имя отца и сына и святаго духа, да будеть проклятъ».

Си словца прочитаюче, дЂти моя, божественая, похвалите бога, давшаго нам милость свою: и се от худаго моєго безумья наказаньє. Послушайте мене: аще не всєго приімете, то половину.

Аще вы богъ умякчить сердце, и слезы своя испустите о грЂсЂх своих, рекуще: якож блудницю и разбойника и мытаря помиловалъ єси, тако и нас грЂшных помилуй! И в церкви то дЂйте и ложася. Не грЂшите ни одіну же ночь, аще можете, поклонитися до земли; а ли вы ся начнеть не мочи, а трижды. А того не забывайте, не лЂнитеся, тЂмъ бо ночным поклоном и пЂньєм человЂкъ побЂжаєт дьявола, и что въ день согрЂшить, а тЂмъ человЂкъ избываєть. Аще и на кони Ђздяче не будеть ни с кым орудья, аще инЂх молитвъ не умЂєте молвити, а «господи помилуй» зовЂте беспрестани, втайнЂ: та бо єсть молитва всЂх лЂпши, нежели мыслити безлЂпицю, Ђздя.

Всєго же паче убогых не забывайте, но єлико могуще по силЂ кормите, и придайте сиротЂ, и вдовицю оправдите сами, а не вдавайте сильным погубити человЂка. Ни права, ни крива не убивайте, ни повелЂвайте убити єго: аще будеть повиненъ смерти, а душа не погубляйте никакоя же хрестьяны. РЂчь молвяче, и лихо и добро, не кленитеся богомь, ни хреститеся, нЂту бо ти нужа никоєя же. Аще ли вы будете крестъ цЂловати к братьи или г кому, а ли управивъше сердце своє, на нем же можете устояти, тоже цЂлуйте, и цЂловавше блюдЂте, да не, приступни, погубите душЂ своєЂ. Єпископы, и попы и игумены... с любовью взимайте от них благословленьє, и не устраняйтеся от них, и по силЂ любите и набдите, да приимете от них молитву... от бога. Паче всєго гордости не имЂйте в сердци и въ умЂ, но рцЂмъ: смертни єсмы, днесь живи, а заутра в гробъ; се все, чьстны єси вдалъ, не наше, но твоє, поручил ны єси на мало дний. И в земли не хороните, то ны єсть великъ грЂхъ. Старыя чти яко отца, а молодыя яко братью. В дому своємь не лЂнитеся, но все видите; не зрите на тивуна, ни на отрока, да не посмЂются приходящий к вам ни дому вашему, ни обЂду вашему. На войну вышедъ, не лЂнитеся, не зрите на воєводы; ни питью, ни Ђденью не лагодите, ни спанью; и сторожЂ сами наряживайте, и ночь отвсюду нарядивше около вои, тоже лязите, а рано встанЂте; а оружья не снимайте с себе вборзЂ, не розглядавше лЂнощами внезапу бо человЂкъ погыбаєть. ЛжЂ блюдися и пьяньства и блуда, в томъ бо душа погыбаєть и тЂло. Куда же ходяще путемъ по своимъ землямъ, не дайте пакости дЂяти отрокомъ, ни своимъ, ни чюжимъ, ни в селЂх, ни в житЂх, да не кляти вас начнуть. Куда же поидите, идеже станете, напоите, накормите унеина; и боле же чтите гость, откуду же к вам придеть, или простъ, или добръ, или солъ, аще же не можете даромъ, — брашном и питьємь: ти бо мимоходячи прославять человЂка по всЂм землям любо добрымъ, любо злымъ. Болнаго присЂтите; надъ мертвеця идЂте, яко вси мертвени єсмы. И человЂка не минЂте, не привЂчавше, добро слово єму дадите. Жену свою любите, но не дайте имъ надъ собою власти. Се же вы конець всему: страхъ божий имЂйте выше всєго.

Аще забываєте сего, а часто прочитайте: и мнЂ будеть бе-сорома, и вамъ будеть добро.

Єго же умЂючи, того не забывайте доброго, а єго же не умЂючи, а тому ся учите, яко же бо отець мой, дома сЂдя, изумЂяше 5 языкъ, в томъ бо честь єсть от инЂхъ земль. ЛЂность бо всему мати: єже умЂєть, то забудеть, а єго же не умЂєть, а тому ся не учить. ДобрЂ же творяще, не мозите ся лЂнити ни на что же доброє, первоє к церкви: да не застанеть вас солнце на постели; тако бо отець мой дЂяшеть блаженый и вси добрии мужи свершении. Заутренюю отдавше богови хвалу, и потомъ солнцю въсходящю, и узрЂвше солнце, и прославити бога с радостью и рече: «ПросвЂти очи мои, Христе боже, иже далъ ми єси свЂтъ твой красный! И єще: «Господи, приложи ми лЂто къ лЂту, да прокъ, грЂховъ своих покаявъся, оправдивъ животъ», тако похвалю бога и сЂдше думати с дружиною, или люди оправливати, или на ловъ Ђхати, или поЂдити, или лечи спати: спаньє єсть от бога присужено полудне. о тъ чина бо почиваєть и звЂрь, и птици, и человЂци.

А се вы повЂдаю, дЂти моя, трудъ свой, оже ся єсмь тружалъ, пути дЂя и ловы с 13 лЂт. Первоє к Ростову идохъ, сквозЂ вятичЂ, посла мя отець, а самъ иде Курьску; и пакы 2-е к Смолиньску со Ставкомь и с Гордятичемъ, той пакы и отъиде к Берестию со Изяславомь, а мене посла Смолиньску, то и-Смолиньска идохъ Володимерю. Тоє же зимы тои посласта Берестию брата на головнЂ, иде бяху ляхове пожгли, той ту блюдъ городъ тихъ. Та идохъ Переяславлю отцю, а по ВелицЂ дни ис Переяславля та Володимерю — на Сутейску мира творить с ляхы. Оттуду пакы на лЂто Володимерю опять.

Та посла мя Святославъ в Ляхы; ходивъ за Глоговы до Чешьскаго лЂса, ходивъ в земли ихъ 4 мЂсяци. И в то же лЂто и дЂтя ся роди старЂйшеє новгородьскоє. Та оттуда Турову, а на весну та Переяславлю, таже Турову.

И Святославъ умре, и язъ пакы Смолиньску, а и-Смоленьска той же зимЂ та к Новугороду; на весну ГлЂбови в помочь. А на лЂто со отцемь подъ Полтескъ, а на другую зиму с Святополкомъ подъ Полтескъ, — ожьгъше Полтескъ; онъ иде Новугороду, а я с половци на Одрьскъ, воюя, та Чернигову. И пакы, и-Смолиньска къ отцю придох Чернигову. И Олегъ приде, из Володимеря выведенъ, и возвах и к собЂ на обЂдъ со отцемь в ЧерниговЂ, на КраснЂмь дворЂ, и вдахъ отцю 300 гривен золота. И пакы и-Смолиньска же пришедъ, и проидох сквозЂ половечьскыи вои, бьяся, до Переяславля, и отца налЂзохъ с полку пришедше. То и пакы ходихомъ, том же лЂтЂ, со отцемь и со Изяславомь битъся Чернигову с Борисомь, и побЂдихомъ Бориса и Олга. И пакы идохом Переяславлю, и стахом во ОбровЂ.

И Всеславъ Смолнескъ ожьже, и азъ всЂдъ с черниговци о двою коню, и не застахом... въ СмолиньскЂ. ТЂм же путем по Всесла†пожегъ землю и повоєвавъ до Лукамля и до Логожьска, та на Дрьютьскъ воюя, та Чернигову.

А на ту зиму повоєваша половци Стародубъ весь, и азъ шедъ с черниговци и с половци, на ДеснЂизьимахом князи Асадука и Саука, и дружину ихъ избиша. И на заутреЂ за Новымъ Городом разгнахомъ силны вои Белкатгина, а семечи и полонъ весь отяхом.

А въ вятичи ходихом по д†зимЂ на Ходоту и на сына єго, и ко Корьдну, ходихъ 1-ю зиму. И пакы по Изяславичихъ за Микулинъ, и не постигохом ихъ. И на ту весну къ Ярополку совкуплятъся на Броды.

Том же лЂтЂ гонихом по половьцихъ за Хоролъ, иже Горошинъ взята.

И на ту осень идохом с черниговци и с половци, с читЂєвичи, к МЂньску изъЂхахом городъ, и не оставихом у него ни челядина, ни скотины.

На ту зиму идохом къ Ярополку совокуплятися на Броды, и любовь велику створихом.

И на весну посади мя отець в Переяславли передъ братьєю, и ходихом за Супой. И Ђдучи к Прилуку городу, и срЂтоша ны впезапу половечьскыЂ князи, 8 тысячь, и хотЂхом с ними ради битися, но оружьє бяхомъ услали напередъ на повозЂхъ, и внидохом в городъ; толко семцю яша одиного живого, ти смердъ нЂколико, а наши онЂхъ боле избиша и изъимаша, и не смЂша ни коня пояти в руцЂ, и бЂжаша на Сулу тоє ночи. И заутра, на Госпожинъ день, идохом к БЂлЂ Вежи, и богъ ны поможе и святая богородица: избихом 900 половець, и два князя яхом, Багубарсова брата, Асиня и Сакзя, а два мужа толко утекоста.

И потомь на Святославль гонихом по половцих, и потомь на Торческый городъ, и потомь на Гюргевъ по половцих. И пакы на той же сторонЂ у Красна половци побЂдихом; и потомь с Ростиславомъ же у Варина вежЂ взяхом. И потомь ходивъ Володимерю, паки Ярополка посадих, и Ярополкъ умре.

И пакы по отни смерти и при СвятополцЂ, на СтугнЂ бившеся съ половци до вечера, бихом — у ХалЂпа, и потомь миръ створихом с Тугорканомъ и со инЂми князи половечьскыми; и у ГлЂбовы чади пояхом дружину свою всю.

И потом Олегъ на мя приде с Полевьчьскою землею к Чернигову, и бишася дружина моя с нимь 8 дний о малу греблю, и не вдадуче внити имъ въ острогъ; съжаливъси хрестьяных душь и селъ горящих и манастырь, и рЂхъ: «Не хвалитися поганым!» И вдахъ брату отца єго мЂсто, а самъ идох на отця своєго мЂсто Переяславлю. И выидохом на святаго Бориса день ис Чернигова, и Ђхахом сквозЂ полкы половьчскиЂ, не въ 100 дружинЂ, и с дЂтми и с женами. И облизахутся на нас акы волци стояще, и от перевоза и з горъ. Богъ и святый Борись не да имъ мене в користь, — неврежени доидохом Переяславлю.

И сЂдЂхъ в Переяславли 3 лЂта и 3 зимы, и с дружиною своєю, и многы бЂды прияхом от рати и от голода. И идохом на вои ихъ за Римовъ, и богъ ны поможе: избихом я, а другия поимахом.

И пакы Итлареву чадь избиша, и вежи ихъ взяхом, шедше за Голтавомь. ...

И Стародубу иходом на Олга, зане ся бяше приложилъ к половцем. И на Богъ идохом, с Святополком на Боняка за Рось.

И Смолиньску идохом, с Давыдомь смирившеся. Паки, идохом другоє с ВороницЂ.

Тогда же и торци придоша ко мнЂ, и с половець читЂєвичи, идохом противу имъ на Сулу.

И потомь паки идохом к Ростову на зиму, и по 3 зимы ходихом Смолинску. И-Смолиньска идох Ростову.

И пакы, с Святополком гонихом по БоняцЂ, но ли оли... убиша, и не постигохом ихъ. И потомь по БоняцЂ же гонихом за Рось, и не постигохом єго.

И на зиму Смолинску идохъ, и-Смоленска по ВелицЂ дни выидох; и Гюргева мати умре.

Переяславлю пришедъ на лЂто, собрах братью.

И Бонякъ приде со всЂми половци къ Кснятиню, идохом за не ис Переяславля за Сулу, и богъ ны поможе, и полъкы ихъ побЂдихом, и князи изьимахом лЂпшии, и по Рожест†створихом миръ съ Аєпою, и поимъ у него дчерь, идохом Смоленьску. И потомь идох Ростову.

Пришед из Ростова, паки идох на половци на Урубу с Святополком, и богъ ны поможе.

И потомь паки на Боняка к Лубьну, и богъ ны поможе.

И потомь ходихом к Воиню с Святополком; и потомь пакы на Донъ идохом с Святополком и с Давыдомъ, и богъ ны поможе.

И к Выреви бяху пришли Аєпа и Бонякъ, хотЂша взяти и ко Ромну идох со Ольгомь из дЂтми на нь, и они очутивше бЂжаша.

И потомь к МЂньску ходихом на ГлЂба, оже ны бяше люди заялъ, и богъ ны поможе, и створихом своє мышленоє.

И потомь ходихом къ Володимерю на Ярославця, не терпяче злобъ єго.

А и-Щернигова до Кыєва нестишьды Ђздих ко отцю, днемъ єсмъ переЂздилъ до вечерни. А всех путий 80 и 3 великих, а прока не испомню менших. И мировъ єсмъ створилъ с половечьскыми князи безъ одиного 20, и при отци и кромЂ отца, а дая скота много и многы порты своЂ. И пустилъ єсмъ половечскых князь лЂпших изъ оковъ толико: Шаруканя 2 брата, Багубарсовы 3, Осеня братьЂ 4, а всЂх лЂпшихъ князий инЂхъ 100. А самы князи богъ живы в руцЂ дава: Коксусь с сыномь, Акланъ, Бурчевичь, Таревьскый князь Азгулуй, инЂхъ кметий молодых 15, то тЂхъ живы, ведъ, исЂкъ, вметахъ в ту рЂчку въ Салню. По чередам избьєно не съ 200 в то время лЂпших.

А се тружахъся ловы дЂя: понеже сЂдох в ЧерниговЂ, а и-Щернигова вышед, и до сего лЂта по сту уганивал и имь даром всею силою кромЂ иного лова, кромЂ Турова, иже со отцемь ловилъ єсмъ всякъ звЂрь.

А се в Черниго†дЂялъ єсмъ: конь диких своима руками связалъ єсмь въ пущах 10 и 20 живых конь, а кромЂ того же по ровни Ђздя ималъ єсмъ своима руками тЂ же кони дикиЂ. Тура мя 2 метала на розЂх и с конемъ, олень мя одинъ болъ, а 2 лоси, одинъ ногами топталъ, а другый рогома болъ. Вепрь ми на бедрЂмечь оттялъ, медвЂдъ ми у колЂна подъклада укусилъ, лютый звЂрь скочилъ ко мнЂ на бедры и конь со мною поверже, и богъ неврежена мя съблюде. И с коня много падах, голову си розбих дважды, и руцЂ и нозЂсвои вередих, въ уности своєй вередих, не блюда живота своєго, ни щадя головы своєя.

Єже было творити отроку моєму, то сам єсмь створилъ, дЂла на войнЂ и на ловЂхъ, ночь и день, на зною и на зимЂ, не дая собЂ упокоя. На посадники не зря, ни на биричи, сам творилъ, что было надобЂ, весь нарядъ, и в дому своємь то я творилъ єсмь. И в ловчих ловчий нарядъ сам єсмь держалъ, и в конюсЂх, и о соколЂхъ и о ястрябЂх.

Тоже и худаго смерда и убогыЂ вдовицЂ не далъ єсмъ сильным обидЂти, и церковнаго наряда и службы сам єсмъ призиралъ.

Да не зазрите ми, дЂти мои, ни инъ кто, прочетъ: не хвалю бо ся ни дерзости своєя, но хвалю бога и прославьляю милость єго, иже мя грЂшнаго и худаго селико лЂт сблюд от тЂхъ часъ смертныхъ, и не лЂнива мя былъ створилъ, худаго, на вся дЂла человЂчьская потребна. Да сю грамотицю прочитаючи, потъснЂтеся на вся дЂла добрая, славяще бога с святыми єго. Смерти бо ся, дЂти, не боячи, ни рати, ни от звЂри, но мужьскоє дЂло творите, како вы богъ подасть. Оже бо язъ от рати, и от звЂри, и от воды, от коня спадаяся, то никто же вас не можеть вредитися и убити, понеже не будет от бога повЂлено. А иже от бога будеть смерть, то ни отець, ни мати, ни братья не могуть отьяти, но аче добро єсть блюсти, божиє блюденьє лЂплЂЂ єсть человЂчьскаго.

Поученье
[За Лаврентіївским літописом 1377 р.]
Повчання
[Володимира Мономаха
за Лаврентіївським списком
]

Азъ худый дЂдомъ своимъ Ярославомъ, благословленымъ, славнымъ, наречный въ крещении Василий, русьскымь именемь Володимиръ, отцемь възлюбленымь и матерью своею Мьномахы [во благочестии наказанъ, чаадомъ моимъ преспеяти въ добродЂтеляхъ желая, се пишу поученье вамъ взлюбленнии] и хрестьяных людий дЂля, колико бо сблюдъ по милости своей и по отни молит†от всЂх бЂдъ! СЂдя на санех, помыслих в души своей и похвалих бога, иже мя сихъ дневъ грЂшнаго допровади. Да дЂти мои, или инъ кто, слышавъ сю грамотицю, не посмЂйтеся, но ему же люба дЂтий моихъ, а приметь е в сердце свое, и не лЂнитися начнеть такоже и тружатися.

Первое, бога дЂля и душа своея, страх имЂйте божий в сердци своемь и милостыню творя неоскудну, то бо есть начатокъ всякому добру. Аще ли кому не люба грамотиця си, а не поохритаються, но тако се рекуть: на далечи пуги, да на санех сЂдя, безлЂпицю [е] си молвилъ.

УсрЂтоша бо мя слы от братья моея на ВолзЂ, рЂша: «Потъснися к нам, да выженемъ Ростиславича и волость ихъ отъимем; еже ли не поидеши с нами, то мы собЂ будем, а ты собЂ». И рЂхъ: «Аще вы ся и гнЂваете, не могу вы я ити, ни креста переступити»

И отрядивъ я, вземъ Псалтырю, в печали разгнухъ я, и то ми ся выня: «Вскую печалуеши, душе? Вскую смущаеши мя?» и прочая. И потомь собрах словца си любая, и складохъ по ряду, и написах: Аще вы послЂдняя не люба, а передняя приимайте.

«Вскую печална еси, душе моя? Вскую смущаеши мя? Уповаи на бога, яко исповЂмся ему». «Не ревнуй лукавнующимъ, ни завиди творящимъ безаконье, зане лукавнующии потребятся, терпящии же господа,— ти обладають землею. И еще мало,— и не будеть грЂшника; взыщеть мЂста своего, и не обрящеть. Кротции же наслЂдять землю, насладяться на множьст†мира. Назираеть грЂшный праведнаго, и поскрегчеть на нь зубы своими; господь же посмЂется ему и прозрить, яко придеть день его. Оружья извлекоша грЂшьници, напряже лукъ свой истрЂляти нища и убога, заплати правыя сердцемь. Оружье ихъ внидеть в сердця ихъ, и луци ихъ скрушатся. Луче есть праведнику малое, паче богатства грЂшных многа. Яко мышца грЂшных скрушится, утвержаеть же праведныя господь. Яко се грЂшници погыбнуть; праведныя же милуя и даеть. Яко благословящии его наслЂдять землю, кленущии же его потребятся. От господа стопы человЂку исправятся. Егда ся падеть, и не разбьеться, яко господь подъемлеть руку его. Унъ бЂх, и сстарЂхся, и не видЂхъ. праведника оставлена, ни сЂмени его просяща хлЂба. Весь день милуеть и в заимъ даеть праведный, и племя его благословлено будеть. Уклонися от зла, створи добро, взищи мира и пожени, и живи в вЂкы вЂка».

«Внегда стати человЂкомъ, убо живы пожерли ны быша; внегда прогнЂватися ярости его на ны, убо вода бы ны потопила».

«Помилуй мя, боже, яко попра мя человЂкъ, весь день боряся, стужи ми. Попраша мя врази мои, яко мнози борющиися со мною с выше». «Возвеселится праведник, и егда видить месть; руцЂ свои умыеть в крови грЂшника. И рече убо человЂкъ: аще есть плодъ праведника, и есть убо Богъ судяй земли». «Измий мя от врагъ моихъ, боже, и от встающих на мя отъими мя. Избави мя от творящих безаконье, и от мужа крови спаси мя; яко се уловиша душю мою».

Я, недостойний, дідом своїм Ярославом благословенним, славним, батьком возлюбленим і матір’ю своєю з Мономахів — названий при хрещенні Василем, руським іменем Володимир [у благочесті наставлений, дітям моїм у доброчесності домогтись успіхів бажаючи, се пишу поучення вам, улюблені,] і ради людей християнських, яких стільки уберіг з милості своєї і батьківської молитви від всіляких бід! Сидячи на санях, подумав я в душі своїй і похвалив Бога, що до сих днів мене допровадив.

Хай діти мої, чи інший хто, слухаючи сю грамотицю, не посміються, а кому із дітей моїх вона буде люба — хай прийме її в серце своє і, не лінуючись, почне, як і я, трудитися.

Перш за все, бога ради і душі своєї, майте страх божий в серці своєму і милостиню подавайте щедру,— бо то початок всякого добра. Якщо ж комусь не люба грамотиця ся, хай не насміхається, а так про неї скаже: на далекій путі та на санях сидячи, небилиць наговорив.

Зустріли були мене на Волзі посли від братів моїх і сказали: «Приєднуйся до нас, і виженемо Ростиславичів, і волость їхню відберемо. Якщо ж не підеш з нами, то ми собі будемо, а ти собі». І я сказав: «Хоч ви й гніваєтесь, але не можу я ні з вами піти, ні клятву порушити».

І відправивши їх, узяв Псалтир, розгорнув у печалі, і таке мені випало: «Пощо сумуєш, душе? Пощо бентежиш мене?» і далі. А потім вибрав слова ці чудові, розклав їх у ряд, і написав: «Якщо вам останні не любі, то беріть передніх».

«Пощо сумуєш ти, душе моя? Пощо бентежиш мене? Я надіюсь на Бога, бо перед ним сповідаюся». «Не змагайся з лукавими, не завидуй творящим беззаконня, бо лукаві будуть знищені, а боготерпці — ті будуть володіти землею. І ще трохи — і не буде грішника, шукатиме місця свого — і не знайде.

Покірнії ж успадкують землю і насолоджуватимуться багатоликим світом. Наглядає грішний за праведним і скрегоче на нього зубами своїми. Господь же посміється з нього і провидить, коли прийде день його [останній]. Оружжя добули грішники, напинають лук свій, щоб підстрелити убогого і нужденного, вразить справедливих серцем. Оружжя їхнє вразить власне серце, а луки їхні зламаються. Лучче малість праведних, аніж великі багатства грішних. Бо сила грішних зламається, а праведних зміцнює Господь. Отож, грішники згинуть, а праведних же він милує і дає їм. Отож, ті, що благословляють його, успадкують землю, а ті, що проклинають його, будуть випущені. Господь стопи чоловіка направляє. І навіть коли впаде — не розіб’ється, бо Господь підтримує руку його. Молодим був і постарів, а не бачив залишеним праведника, ні дітей його, щоб хліба просили. Щодень подає милостиню і в борг дає праведний, і нащадки його благословенні будуть. Ухиляйся від зла, твори добро, шукай миру і проганяй [зло],— і живи во віки віків».

«Коли б повстали люди, то живими б пожерли нас; коли б розгнівалась на нас лють його, то вода б нас потопила».

«Помилуй мене, Боже, бо зневажив мене чоловік, щодень борючись, гнітить мене. Зневажили мене вороги мої, бо багато бореться проти мене з неба». «Возвеселиться праведник і, коли побачить відомщення, руки свої омиє в крові грішника. Адже сказав чоловік: «Якщо є нагорода праведнику, то є й Бог, що творить суд на землі». «Візьми мене із рук ворогів моїх, Боже, і від тих, що повстають на мене, відніми мене. Увільни мене від творящих беззаконня і обрятуй мене від кровожадних, які полонили душу мою».

«И яко гнЂвъ въ ярости его, и животь в воли его; вечеръ водворится плачь, а заутра радость». «Яко лучьши милость твоя, паче живота моего, и устнЂ мои похвалита тя. Тако благословлю тя в животЂ моемь, и о имени твоемь въздЂю руцЂмои». «Покры мя от соньма лукавого и от множьства дЂлающих неправду». «Възвеселитеся вси праведнии сердцемь. Благословлю господа на всяко время, воину хвала его», и прочая.

Якоже бо Василий учаше, собрав ту уноша, душа чисты, нескверньни, тЂлеси худу, кротку бесЂду и в мЂру слово господне: «Яди [и] питью бесъ плища велика быти, при старых молчати, премудрыхъ слушати, старЂйшимъ покарятися, с точными и меншиими любовь имЂти; без луки бесЂдующе, а много разумЂти; не сверЂповати словомь, ни хулити бесЂдою, не обило смЂятися, срамлятися старЂйших, к женам нелЂпымъ не бесЂдовати, долу очи имЂти, а душю горЂ, пребЂгати; не стрЂкати учить легкых власти, ни в кую же имЂти, еже от всЂх честь. Аще ли кто васъ можеть инЂмь услЂти, от бога мьзды да чаеть и вЂчных благъ насладится». «О Владычице Богородице! Отъими от убогаго сердца моего гордость и буесть, да не възношюся суетою мира сего»; в пустошнЂмь семь житьи.

Научися, вЂрный человЂче, быти благочестию дЂлатель, научися, по евангельскому словеси, «очима управленье, языку удержанье, уму смЂренье, тЂлу порабощенье, гнЂву погубленье, помыслъ чистъ имЂти, понужаяся на добрая дЂла, господа ради; лишаемъ — не мьсти, ненавидимъ — люби, гонимъ — терпи, хулимъ — моли, умертви грЂхъ». «Избавите обидима, судите сиротЂ, оправдайте вдовицю. ПридЂте, да сожжемъся, глаголеть господь. Аще будуть грЂси ваши яко оброщени, яко снЂгъ обЂлю я», и прочее.

«І, як гнів у люті його, так життя і воля його: ввечері вселяється плач, а ранком [з’являється] радість».

«Бо лучче милість твоя, аніж життя моє, і вуста мої хай восхвалять тебе. Так благословлю тебе за життя моє і в честь твою здійму руки мої».

«Заховай мене від сонмища лукавих і від зборища творящих неправди». «Возвеселіться, всі праведні серцем. Благословляю Господа повсякчас, безкінечна хвала йому» і таке інше.

От так і Василій навчав, зібравши біля себе юних, мати душу чисту й незаплямовану, тіло худокосте, розмову лагідну і дотримуватись слова Господнього: «їжа і питво має бути без шуму великого, при старших мовчать, премудрих слухать, старшим коритися, з рівними і меншими в любові бути,— розмовляти без лукавства, а розуміти багато; не лютитися словом, не хулити мовою, не багато сміятися, соромитись старших, з жінками безпутними не розмовляти, очі долу опускати, а душу д’горі, уникаючи їх. Не ухилятися наставляти падких до влади, ні в що ставити, що від усіх честь. Коли ж хтось із вас може іншим корисне зробити, від Бога на віддяку і насолодження вічними благами — хай надіється». «О Владичице Богородице! Відведи від убогого серця мого гордість і буйство, щоб не величався марнотами світу цього у нашім пустотнім житті».

Навчися, праведний чоловіче, поступати благочестиво, навчися, за євангельським словом, «очима управлять, язик стримувать, ум упокорювать, тіло поневолювать, гнів погублять, помисли чисті мати, спонукаючись на добрі діла ради Господа; позбавлений — не мсти, зненавиджений — люби, гнаний — терпи, підданий хулі — моли, умертви гріх».

«Заступайтесь за обиженого, давайте розраду сироті, оправдайте вдовицю. Приходьте, щоб об’єднатися,— говорить Господь.— Якщо гріхи ваші будуть як багряниця, обілю я їх, як сніг» і таке інше.

«Восияеть весна постная и цвЂтъ покаянья, очистимъ собе, братья, от всякоя крови плотьскыя и душевныя. СвЂтодавцю вопьюще рцЂмъ: Слава тобЂ, человЂколюбче!».

ПоистинЂ, дЂти моя, разумЂйте, како ти есть человЂколюбець богъ мклостивъ и премилостивъ. Мы человЂци, грЂшни суще и смертни, то оже ны зло створить, то хощемъ и пожрети и кровь его прольяти вскорЂ; а господь нашь, владЂя и животомъ и смертью, согрЂшенья наша выше главы нашея терпить, и пакы и до живота нашего. Яко отець, чадо свое любя, бья, и пакы привлачить е к собЂ, такоже и господь нашь показал ны есть на врагы побЂду, 3-ми дЂлы добрыми избыти его и побЂдити его: покаяньемъ, слезами и милостынею. Да то вы, дЂти мои, не тяжька заповЂдь Божья, оже тЂми дЂлы 3-ми избыти грЂховъ своихъ и царствия не лишитися.

А Бога дЂля не лЂнитеся, молю вы ся, не забывайте 3-х дЂлъ тЂхъ: не бо суть тяжка; ни одиночьство, ни чернечьство, ни голодъ, яко инии добрии терпять, но малым дЂломъ улучити милость божью.

«Что есть человЂкъ, яко помниши и?». «Велий еси, Господи, и чюдна дЂла твоя, никакже разумъ человЂческъ не можетв исповЂдати чюдес твоихъ;— и пакы речемъ: велий еси, Господи, и чюдна дЂла твоя, и благословено и хвално имя твое в вЂкы по всей земли». Иже кто не похвалить, ни прославляеть силы твоея и твоих великыхъ чюдесЂи добротъ, устроеныхъ на семь свЂтЂ: како небо устроено, како ли солнце, како ли луна, како ли звЂзды, и тма и свЂт, и земля на водах положена, Господи, твоимъ промыслом! ЗвЂрье рознол’ичнии, и птица и рыбы украшено твоимъ промыслом, Господи! И сему чюду дивуемъся, како от персти создавъ человЂка, како образи розноличнии въ человЂчьскыхъ лицих,—аще и весь миръ совокупить, не вси >въ один образ, но кый же своимъ лиць образомъ, по божии мудрости. И сему ся подивуемы, како птица небесныя изъ ирья идуть, и первЂе, [въ] наши руцЂ, и не ставятся на одиной земли, но и сильныя и худыя идуть по всЂмъ землямъ, Божиимь повелъньемь, да наполнятся лЂси и поля. Все же то далъ Богъ на~угодье человЂкомъ, на снЂдь, на веселье. Велика, Господи, милость твоя на нас, яже та угодья створилъ еси человЂка дЂля грЂшна. И ты же птицЂ небесныя умудрены тобою, Господи; егда повелиши, то вспоють, и человЂкы веселять тобе; и егда же не повелиши имъ, языкъ же имЂюще онемЂють. «А благословенъ еси, Господи, и хваленъ зЂло!» всяка чюдеса и ты доброты створивъ и здЂлавъ, «Да иже не хвалить тебе, Господи, и не вЂруеть всЂм сердцемь и всею душею во имя Отца и Сына и Святаго Духа, да будеть проклятъ».

«Засіяє весна посту і квіт покаяння; очистимо себе, браття, від всілякої крові, тілесної і душевної. Звертаючись до світодавця, говоримо: «Слава тобі, чоловіколюбче!»

Справді, діти мої, зрозумійте, який до тебе чоловіколюбивий Бог милостивий і премилостивий. Ми, люди, грішні і смертні, і якщо нам хтось зло зробить, то хочемо зтерти його і кров його пролити негайно; а Господь наш, володіючи і життям і смертю, безмірні гріхи наші терпить і аж до кінця життя нашого. Як люблячий батько б’є дитя своє і знову пригортає до себе, так і Господь наш показав нам, як ворогів перемагать, як трьома добрими ділами позбуватися від них і перемагати їх: покаянням, сльозами і милостинею. І це вам, діти мої, не тяжка заповідь Божа, як тими ділами трьома позбутися гріхів своїх і царства [небесного] не лишитися. І, Бога ради, не лінуйтеся, умоляю вас, не забувайте тих трьох діл: не тяжкі вони, ні усамітнення, ні чернецтво, ні голод, що інші добродійні терплять, адже й малими ділами [можна] заслужить милість Божу.

«Що таке чоловік, як подумаєш про нього?» «Великий ти, Господи, і дивні діла твої, і ніяк не може розум людський розповісти про чудеса твої»,— і знову кажемо: «Великий ти, Господи, і дивні діла твої, і благословение і славне ім’я твоє во віки по всій землі».

І хто не воздасть хвалу, не прославлятиме сили твоєї і твоїх великих чудес і доброт, содіяних на цьому світі: як небо влаштовано, а чи сонце, чи місяць, чи зорі, і тьма, і світло, і земля на водах покладена, твоїм, Господи, промислом! Звірі різні, і птиці, і риби украшені твоїм, Господи, промислом! І цьому диву дивуємось, як із персті створив чоловіка, які лиця різноликі у людської подоби, що коли і всіх людей зібрать, не всі вони на одне лице, але кожний має своє лице за Божою мудрістю.

І цьому дивуватимемось, як птиці небесні із вирію ідуть і, перш за все, в наші руки, і не поселяються в одному місці, але і сильні і слабенькі розселяються, за Божим повелінням, по всій землі, щоб наповнились ліси і поля. І все ж те дав Бог на догоду чоловікові, для їжі, для розваги. Велика, Господи, милість твоя до нас, що ті блага створив ти ради чоловіка грішного. І ті ж птиці небесні умудрені тобою, Господи, коли повелиш, то заспівають і чоловіка тобі розважать, а коли не повелиш їм, то й ті, що голос мають, оніміють. «І благословенний ти, Господи, і восхвалений сильно». «Всілякі чудеса і блага створив і зробив. ! хто не хвалить тебе, Господи, і не вірує всім серцем і всією душею во ім’я Отця і Сина і Святого Духа,— хай буде проклятий».

Си словца прочитаюче, дЂти моя, божествная, похвалите Бога, давшего нам милость свою: а се от худаго моего безумья наказанье. Послушайте мене: еще не всего приімете, то половину.

Аще вы богъ умякчить сердце, и слезы своя испустите о грЂсЂх своих, рекуще: якоже блудницю и разбойника и мытаря помиловалъ еси, тако и нас грЂшных помилуй! И в церкви то дЂйте и ложася. Не грЂшите ни ідину же ночь, аще можете, поклонитися до земли; а ли вы ся начнеть не мочи, а трижды. А того не забывайте, не лЂнитеся, тЂмъ бо ночнымъ поклономъ и пЂньемъ человЂкъ побЂжаеть дьявола, и что въ день согрЂшить, а тЂмь человЂкъ избываеть. Аще и на кони Ђздяче не будеть ни с кым орудья, аще инЂх молитвъ не умЂете молвити, а «Господи помилуй» зовЂте бес престани, втайнЂ: та бо есть молитва всЂх лЂпши, нежели мыслити безлЂпицю Ђздя.

Всего же паче убогых не забывайте, но елико могуще по силЂ кормите, и придайте сиротЂ, и вдовицю справдите сами, а не вдавайте силным погубити человЂка. Ни права, ни крива не убивайте, ни повелЂвайте убити его. Аще будеть повиненъ смерти, а душа не погубляйте никакоя же хрестьяны. РЂчь молвяче, и лихо и добро, не кленитеся богомь, ни хреститеся, нЂту бо ти нужа никоеяже. Аще ли вы будете крестъ цЂлозати к братьи или г кому, а ли управивъше сердце свое, на немже можете устояти, тоже цЂлуйте, и цЂловавше блюдЂте, да не, приступки, погубите душЂ своеЂ. Епископы, и попы и игумены... с любовью взимайте от них благословленье, и не устраняйтеся от нихъ, и по силЂ любите и набдите, да приимете отъ них молитву от бога. Паче всего гордости не имЂйте в сердци и въ умЂ, но рцЂм: смертни есмы, днесь живи, а заутра в гробъ; се все, что ны еси вдалъ, не наше, но твое, поручилъ ны еси на мало дний. И в земли не хороните, то ны есть великъ грехъ. Старыя чти яко отца, а молодыя яко братью. В дому своемь не лЂнитеся, но все видите; не зрите на тивуна, ни на отрока, да не посмЂются приходящии к вамъ ни дому вашему, ни обЂду вашему. На войну вышедъ, не лЂнитеся, не зрите на воеводы; ни питью, ни Ђденью не лагодите, ни спанью; и сторожЂ сами наряживайте, и ночь, отвсюду нарядивше около вои тоже лязите, а рано встанЂте; а оружья не снимайте с себе вборзЂ, не розглядавше лЂнощами, внезапу бо человЂкъ погыбаеть. ЛжЂ блюдися и пьяньства и блуда, в томъ бо душа погыбаеть и тЂло. Куда же ходяще путемъ по своимъ землямъ, не дайте пакости дЂяти отрокомъ, ни своимъ, ни чюжимъ, ни в селЂхъ, ни в житЂхъ, да не кляти вас начнуть. Куда же поидете, идеже станете, напойте, накормите унеина; и боле же чтите гость, откуду же к вамъ придеть, или простъ, или добръ, или солъ, аще не можете даромъ, брашномъ и питьемь: ти бо мимоходячи прославять человЂка по всЂм землямъ, любо добрымъ, любо злымъ. Болнаго присЂтите; надъ мертвеця идЂте, яко вси мертвени есмы. И человЂка не минЂте, не привЂчавше, добро слово ему дадите. Жену свою любите, но не дайте имъ надъ собою власти. Се же вы конець всему: страхъ божий имЂйте выше всего.

Оці слівця божественні прочитавши, діти мої, похваліте Бога, дающого нам милість свою; а се від слабкого мого розуму напучення. Вислухайте мене, якщо не все приймете, то половину.

Якщо вам Бог пом’якшить серце, і сльози свої зроните за гріхи свої, кажучи: «Як блудницю, і розбійника, і митаря помилував ти, так і нас, грішних, помилуй!» І в церкві це робіть і [спать] лягаючи. Не грішіть ані єдину ніч, а якщо можете, поклоніться до землі, а коли вам нездужатиметься, то тричі. А того не забувайте, не лініться, бо тим нічним поклоном і молитвою чоловік перемагає диявола, і що вдень согрішить, то тим чоловік [вночі] спасається [від гріха]. А якщо і на кокі їдучи не будете ні з ким справ мати, і коли інших молитов не вмієте промовлять, то «Господи помилуй» повторяйте безперестанку про себе: бо та молитва найліпша,— аніж розмишлять, їздячи, про нісенітницю.

А найголовніше — убогих не забувайте, а скільки можете по змозі годуйте і подайте [милостиню] сироті, і вдовицю оправдуйте самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винуватого не вбивайте і не веліть убивати його. Якщо навіть заслуговуватиме смерті, і то не погубляйте жодного християнина. Слово мовлячи, і про погане, і про добре, не кляніться Богом і не хрестіться, бо в тому нема тобі ніякої потреби. Якщо ж ви будете клятву давати братам чи будь-кому, то провірте серце своє і, на чому можете устоять, у тому і кляніться, а, поклявшися, дотримуйтесь, аби, порушивши [клятву], не погубили душі своєї. Єпископи, і попи, і ігумени з любов’ю приймайте від них благословення, і не стороніться їх, і, в міру сил своїх, любіть і печіться про них, щоб прийняти їхню молитву від Бога. А понад усе — гордині не майте ні в серці, ні в розумі, але скажемо: «Смертні ми, сьогодні живі, а завтра — в гріб; це все, що ти нам дав, не наше, а твоє, доручене нам тобою на мало днів. І в землі не ховайте [скарбів], то нам великий гріх. Старих шануй, як отця, а молодих — як братів. У домі своєму не лінуйтеся, а все помічайте. Не покладайтесь на тівуна, ні на отрока, щоб не насміхалися гості ваші ні з дому вашого, ні з обіду вашого. На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод; ні питву, ні їді не попускайте, ні спанню; і сторожів самі споряжайте, і вночі, розставивши скрізь [сторожу] , біля воїв самі лягайте, а рано вставайте; а оружжя не спішіть із себе знімати, не роздивившись, бо з-за лінощів раптово чоловік гине. Лжі остерігайтеся, і п’янства, і блуду, бо в них гине душа і тіло. Куди б ви не йшли і якими шляхами по своїх землях, не давайте отрокам чинити пакості, ні своїм, ні чужим, ні в селах, ні в житлах, щоб не почали вас проклинать. Куди не підете і де не станете, напійте і нагодуйте страждущого. А найбільше шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов, чи простий чоловік, чи знатний, чи посол. Якщо не можете [пошанувати його] дарами, то їжею і питвом: бо вони мимоходом прославлять чоловіка по всіх краях або добрим, або злим. Хворого відвідайте, покійного проведіть, бо всі ми смертні. І чоловіка не минайте, не привітавши, доброго слова не сказавши. Жінку свою любіть, але не давайте їм над собою влади. Це ж і кінець всьому: страх Божий майте над усе.

Аще забивайте всего, а часто прочитайте: и мне будеть бе-сорома, и вамъ будеть добро.

Его же умЂючи, того не забывайте доброго, а его — же не умЂючи, а тому ся учите, якоже бо отець мой, дома сЂдя, изумЂяше 5 языкъ, в томъ бо честь есть от инЂхъ земль. ЛЂность бо всему мати: еже умЂеть, то забудеть, а егоже не умЂеть, а тому ся не учить. ДобрЂ же творяще, не мозите ся лЂнити ни на что же доброе, первое к церкви: да не застанеть васъ солнце на постели; тако бо отець мой дЂяшеть блаженый и вси добрии мужи свершении. Заутренюю отдавше богови хвалу, и потомъ солнцю въсхсдящю, и узрЂвше солнце, и прославити Бога с радостью и рече: «ПросвЂти очи мои, Христе Боже, иже далъ ми еси свЂтъ твой красный! И еще: Господи, приложи ми лЂто къ лЂту, да прокъ, грЂховъ своих покаявъся, оправдивъ животъ», тако похвалю Бога! И сЂдше думати с дружиною, или люди оправливати, или на ловъЂхати, или поЂздити, или лечи спати: спанье есть от Бога присужено полудне. О тъ чина бо почиваеть и звЂрь, и птици и человЂци.

А се вы повЂдаю, дЂти моя, трудъ свой, оже ся есмь тружалъ, пути дЂя и ловы с 13 лЂтъ. Первое к Ростову идохъ, сквозЂ ВятичЂ, посла мя отець, а самъ иде Курьску; и пакы 2-е к Смолиньску со Ставкомь с Скордятичемъ, той пакы и отъиде к Берестию со Изяславомь, а мене посла Смолиньску, то и-Смолиньска идохъ Володимерю. Тое же зимы той посласта Берестию брата на головні, иде бяху ляхове пожгли, той ту блюдъ городъ тихъ. Та идохъ Переяславлю отцю, а по ВелицЂ дни ис Переяславля та Володимерю — на Сутейску мира творить с ляхы. Оттуда пакы на лЂто Володимерю опять.

Та посла мя Святославъ в Ляхы; ходивъ за Глоговы до Чешьскаго лЂса, ходивъ в. земли ихъ 4 мЂсяци. И в то же лЂто и дЂтя ся роди старЂйшее новгородьское. Та оттуда Турову, а на весну та Переяславлю, таже Турову.

И Святославъ умре, и язъ пакы Смолиньску, а и-Смолиньска той же зимЂ та к Новугороду; на весну ГлЂбови в помочь. А на лЂто со отцемь подъ Полтескъ, а на другую зиму с Святополкомъ подъ Полтескъ,— ожьгьше Полтескъ; онъ иде Новугороду, а я с половци на Одрьскъ, воюя, та Чернигову. И пакы, и-Смолиньска къ отцю придох Чернигову. И Олегъ приде, из Володимеря выведенъ, и возвахъ и к собЂ на обЂдъ со отцемь в ЧерниговЂ, на КраснЂмь дворЂ, и вдахъ отцю 300 гривен золота. И пакы и-Смолиньска же пришедъ, и проидох сквозЂ половечьскыи вои, бьяся, до Переяславля, и отца налЂзохъ с полку пришедше. Той пакы ходихомъ, том же лЂтЂ, со отцемь и со Изяславомь битъся Чернигову с Борисомъ, и побЂдихомъ Бориса и Олга. И пакы идохом Переяславлю, и стахомъ во ОбровЂ.

Якшо почнете забувати це, то частіше перечитуйте: і мені не буде соромно, і вам буде добре.

Не забувайте того доброго, що вмієте, а чого не вмієте, тому навчайтеся, як батько мій, дома сидячи, вивчив п’ять мов, у тому честь мав від інших країн. Лінь-бо — мати всьому: що уміє, те забуде, а чого не вміє, того не навчається. Добро діючи, не лінуйтеся ні на що добре, найперше — до церкви: хай не застане вас сонце в постелі. Так і отець мій блаженний робив, і всі знатні мужі славетні. На заутрені воздати Богові хвалу і потім, коли сонце сходить і побачивши сонце, належить прославити Бога із радістю і сказати: «Просвіти очі мої, Христе Боже, що дав ти мені світ свій красний!» І ще: «Господи, додай мені літо до літа, щоб у подальшому, в гріхах своїх покаявшись, оправдав життя своє». Так я похваляю Бога, сідаючи думать з дружиною, чи людям суд творити, чи на лови їдучи, чи дань збираючи, чи спать лягаючи: спання Богом визначено на полуднє. По цьому визначенню відпочивають і звірі, і птиці, і люди.

А це вам повідаю, діти мої, про труд свій, який я сповняв, шляхи верстаючи і на ловах із тринадцяти років. Перший раз ішов я до Ростова через [землю] витячів. Послав мене отець, а сам пішов на Курськ. І знову другий раз ходив у Смоленськ із Ставком Скордятичем, який потім пішов на Берестя з Ізяславом, а мене послав у Смоленськ, а із Смоленська пішов я у Володимир. Тої ж зими послали мене брати у Берестя на пожарище, де ляхи були попалили, і там я тримав город у тиші. Потім пішов у Переяслав до батька, а після Великодня із Переяслава у Володимир — у Сутейську мир заключить із ляхами. Звідти знову на літо — у Володимир.

Тоді послав мене Святослав у Ляхи. Ходив за Глогів до Чешського лісу, ходив у землі їхній чотири місяці. І в те ж літо і дитя перше народив, новгородське. А звідти [пішов] до Турова, а на весну в Переяслав, потім до Турова.

Як умер Святослав, я знову — в Смоленськ, а із Смоленська тієї ж зими — у Новгород; на весну — Глібові на поміч. А літом із батьком під Полтеськ, а другої зими із Святополком під Полтеськ,— випалили Полтеськ. Він пішов у Новгород, а я з половцями на .Одреск, воюючи, і в Чернігів, І знову із Смоленська прийшов до отця у Чернігів. І Олег прийшов [туди] із Володимира виведений, і запросив його із батьком до себе на обід у Чернігові на Краснім дворі, і подарував отцю триста гривен золота. І знову, коли із Смоленська повертався, ішов, б’ючись із половецькими воями, до Переяслава і застав там отця, який з походу повернувся. Тоді знову ходили того ж літа із батьком і з Ізяславом до Чернігова битися з Борисом. І перемогли Бориса і Олега. І знову пішли у Переяслав, і стали в Оброві.

И Всеславъ Смолнескъ ожьже, и азъ всЂдъ с черниговци о двою коню, и не застахом въ СмолиньскЂ. ТЂмже путем по Всесла†пожегъ землю и повоевавъ до Лукамля и до Логожьска, та на Дрьютьскъ воюя, та Чернигову.

А на ту зиму повоеваша половци Стародубъ весь, и азъ шедъ с черниговци и с половци, на ДеснЂ изьимахом князи Асадука и Саука, и дружину ихъ избиша. И на заутреЂ за Новымъ Городом разгнахомъ силны вои Белкатгина, а се мечи и полонъ весь отяхом.

А въ вятичи ходихом по д†зимЂ на Ходоту и на сына его, и ко Корьдну, ходихъ 1-ю зиму. И пакы по Изяславичихъ за Микулинъ, и не постигохомъ ихъ. И на ту весну къ Ярополку совкуплятъся на Броды.

Томже лЂтЂ гонихом по Половьцихъ за Хоролъ, иже Горошинъ взяша.

И на ту осень идохомъ с черниговци и с Половци, с ЧитЂевичи, к МЂньску: изъЂхахом городъ, и не оставихомъ у него ни челядина, ни скотины.

На ту зиму идохомъ къ Ярополку совокуплятися на Броды, и любовь велику створихомъ.

И на весну посади мя отець в Переяславли передъ братьею, и ходихомъ за Супой. И Ђдучи к Прилуку городу, и срЂтоша ны внезапу половечьскыЂ князи, 8 тысячь, и хотЂхом с ними ради битися, но оружье бяхомъ услали напередъ на повозЂхъ, и внидохом в городъ; только Семцю яша одиного живого, ти смердъ нЂколико, а наши онЂхъ боле избиша и изьимаша, и не смЂша ни коня пояти в руцЂ, и бЂжаша на Сулу тое ночи. И заутра, на Госпожинъ день, идохомъ к БЂлЂ Вежи, и Богъ ны поможе и святая Богородица: избихом 900 Половець, и два князя яша, Багубарсова брата, Асиня и Сакзя, а два мужа толко утекоста.

І Всеслав Смоленськ попалив, і я з чернігівцями, сівши о двох конях, погнав, і не застав у Смоленську. Тим же шляхом, женучись за Всеславом, попалив землю і повоював до Лукомля і до Логожська, потім на Дрюцьк, воюючи, потім у Чернігів.

А в ту зиму повоювали половці Стародуб весь, і я ходив із чернігівцями і з половцями, на Десні захопили [в полон] князів Асадука і Саука, а дружину їхню перебили. І наступного ранку за Новим Городом розігнали сильне військо Белкатчіна, а семечів і полон весь відбили.

А у В’ятичі ходив дві зими на Ходоту і на сина його, і до Кордну ходив першої зими. І ще за Ізяславичами [гналися] за Микулин, і не настигли їх. І тієї весни — до Ярополка у Броди на раду. Того ж літа ходили в погоню за Хорол ріку за половцями, які захопили були Горошин.

І тієї осені ходили з чернігівцями і в половцями-читієвичами до Мінська: захопили город і не залишили в ньому ні челядника, ні скотини.

Тієї зими ходили до Ярополка на раду у Броди і дружбу велику заключили.

І весною посадив мене отець у Переяславі попереду братів, і ходили за Супій. І, йдучи в город Прилуку, несподівано нас зустріли половецькі князі із вісьмома тисячами, і хотіли б ради з ними битися, але оружжя відіслали були вперед на повозах, і ввійшли в город. Тільки семця одного взяли живим та декілька смердів, а наші їхніх більше перебили і зловили; і половці, не сміючи навіть коня взяти в руки, повтікали тієї ж ночі на Сулу. А наступного дня, на Госпожин день, ходили до Білої Вежі, і Бог нам поміг і свята Богородиця: перебили дев’ятсот половців і двох князів взяли — Багубарсового брата Асиня і Сакзя, і тільки два мужі їхні втекли.

И потомь на Святославль гонихом по Половцих, и потомь на Торческый городъ, и потомь на Гюргевъ по половцих. И пакы на той же сторонЂу Красна половци побЂдихом; и потомь с Ростиславомъ же у Варина вежЂ взяхом. И потомь ходивъ Володимерю, паки Ярополка посадих, и Ярополкъ умре.

И пакы по отни смерти и при СвятополцЂ, на СтугнЂ бившеся съ половци до вечера, бихом — у ХалЂпа, и потомь миръ створихом с Тугорканомъ и со инЂми князи половечьскими; и у ГлЂбовы чади пояхом дружину свою всю.

И потомь Олегъ на мя приде с Половчьскою землею к Чернигову, и бишася дружина моя и нимь 8 дний о малу греблю, и не вдадуче виити имъ въ острогъ; съжаливъси хрестьяных душь и селъ горящих и манастырь, и рЂхъ: «Не хвалитися поганым!». И вдахъ брату отца его мЂсто, а самъ идох на отця своего мЂсто Переяславлю. И выидохом на святаго Бориса день ис Чернигова, иЂхахом сквозЂ полкы половьчскиЂ, не въ 100 дружинЂ, и с дЂтми и с женами. И облизахутся на нас акы волци стояще, и от перевоза и з горЂ, богъ и святый Борисъ не да имъ мене в користь,— неврежени доидохом Переяславлю.

И сЂдЂхъ в Переяславли 3 лЂта и 3 зимы, и с дружиною своею, и многы бЂды прияхом от рати и от голода. И идохом на вои ихъ за Римовъ, и богъ ны поможе — избихом я, а другия поимахом.

И пакы Итлареву чадь избиша, и вежи ихъ взяхом, шедше за Голтавомь.

А потім на Святославль гналися за половцями, а потім на город Торчеськ, і потім на Гюргів за половцями. І знову на тому боці [Дніпра], біля Красна, половців перемогли. І потім із Ростиславом же у Варина вежі взяли. І потім ходив у Володимир, знову Ярополка посадив, і Ярополк помер.

І знову після батькової смерті і при Святополку на Стугні билися з половцями до вечора, билися біля Халіпа, і потім мир заключили із Тугорканом і з іншими князями половецькими, і у Глібових людей відібрали дружину всю свою.

І потім Олег на мене прийшов із усією Половецькою землею до Чернігова, і билася дружина моя з ним вісім днів за малу греблю, і не дали ввійти їм в острог. Жаліючи душі християнські, і села палаючі, і монастирі, я сказав: «Не хвалитися поганим!» І віддав братові стіл батька його, а сам пішов на стіл батька свого в Переяслав: і вийшли ми в день святого Бориса із Чернігова, і їхали крізь полки половецькі, і не сто [воїв було в] дружині, а разом із дітьми і з жонами. І облизувалися на нас [половці], як вовки, стоячи і біля перевозу і на горах, та Бог і святий Борис не дав їм мене на поживу, неушкоджені дійшли ми до Переяслава.

І сидів я у Переяславі три літа і три зими з дружиною своєю, і чимало бід прийняв від війни і від голоду. І ходили на воїв половецьких за Римів, і Бог нам поміг — перебили їх, а других в полон забрали.

І знову ж, їтларевих чад перебили, і вежі їхні взяли, пішовши за Голтав.

И Стародубу идохом на Олга, зане я бяше приложилъ к половцем. И на богъ идохом, с Святополком на Боняка за Рось.

И Смолиньску идохом, с Давыдомь смирившеся. Паки, идохом другое с ВороницЂ.

Тогда же и торци придоша ко мнЂ, и с половець ЧитЂевичи, идохом противу имъ на Сулу.

И потомь паки идохом к Ростову на зиму, и по 3 зимы ходихом Смолинску. И-Смолиньска идох Ростову.

И пакы, с Святополком гонихом по БоняцЂ» но ли оли убиша, и не постигохом ихъ. И потомь по БоняцЂ же гонихом за Рось, и не постигохом его.

И на зиму Смолинску идохъ, и-Смоленска по ВелицЂ дни выидох; и Гюргева мати умре.

Переяславлю пришедъ на лЂто, собрах братью.

И Бонякъ приде со всЂми половци къ Кснятиню, идохом за не ис Переяславля за Сулу, и богъ ны поможе, и полъкы ихъ побЂдихом, к ннязи изьмахом лЂпшии, и по Рожест†створихом миръ съ Аепою, и поимъ у него дчерь, идохом Смоленьску. И потомь идох Ростову.

Пришед из Ростова, паки идох на половци на Урубу с Святополком, и богъ ны поможе.

И потомь паки на Боняка к Лубьну, и богъ ны поможе.

И потомь ходихом к Воиню с Святополком; и потомь пакы на Донъ идохом с Святополком и с Давыдомъ, и богъ ны поможе.

И к Выреви бяху пришли Аепа и Бонякъ, хотЂша взяти и, ко Ромну идох со Олгомь и з дЂтми на нь, и они очутивше бЂжаша.

И потомь к МЂньску ходихом на ГлЂба, оже ны бяше люди заялъ, и богъ ны поможе, и створихом свое мышленое.

И потомь ходихом къ Володимерю на Ярославця, не терпляче злобъ его.

А И-Щернигова до Кыева нестишьды Ђздих ко отцю, днемъ есмъ переЂздилъ до вечерни. А всЂх путий 80 и 3 великих, а прока не испомню менших. И мировъ есмъ створилъ с половечьскыми князи безъ одиного 20, и при отци и кромЂ отца, а дая скота много и многы порты своЂ.

І в Стародуб ходили на Олега, тому що накладав був із половцями. І на Буг ходили, із Святополком на Боняка [ходив] за Рось.

І в Смоленськ ходили, із Давидом замирилися. І знову, вдруге, ходили із Ворониці.

Тоді ж і торки прийшли до мене із половцями-читієвичами, ходили ми їм назустріч на Сулу.

І потім знову ходили на зиму в Ростов, і три зими ходили в Смоленськ. Із Смоленська пішов я в Ростов.

І знову з Святополком ганялися за Боняком, але не убили, і не наздогнали його.

І на зиму пішов у Смоленськ, із Смоленська вийшов після Великодня; і Гюргева [Юріева] мати померла.

У Переяслав прийшов на літо, зібрав братів.

І Боняк прийшов зі всіма половцями до Кснятика, пішли за ним із Переяслава за Сулу, і Бог нам поміг, і полки їхні перемогли, і князів полонили ліпших, і після Різдва уклали мир із Аепою, і, взявши у нього дочку, пішли в Смоленськ. І потім я пішов у Ростов.

Повернувшись із Ростова, знову пішли на половців, на Урубу, із Святополком, і Бог нам поміг.

І потім знову на Боняка до Лубен, і Бог нам поміг.

І потім ходили до Воїня із Святополком; і потім знову пішли на Дон із Святополком із Давидом, і Бог нам поміг.

І до Виру прийшли було Аепа і Боняк, хотіли взяти його; до Ромна пішли ми з Олегом і з дітьми на них, а вони, прочувши, втекли.

І потім на Мінськ ходили на Гліба, який захопив наших людей, і Бог нам поміг, і зробили те, що задумали.

І потім ходили до Володимира на Ярославця, не стерпівши злочинів його.

А із Чернігова до Києва зо сто разів їздив до батька, за день приїжджав до вечерні. А всіх переїздів було вісімдесят три лише великих, а решту малих і не згадаю. І мирів укладав із половецькими князями без одного двадцять, і з батьком, і без батька, і дарував худоби багато і багато одягу свого.

И пустилъ есмъ половечскых князь лЂпших изъ оковъ толико: Шаруканя 2 брата, Багубарсовы 3, Осеня братьЂ 4, а всЂх лЂпшихъ князий инЂхъ 100. А самы князи богъ живы в руцЂ дава: Коксусь с сыномь, Акланъ, Бурчевичь, Таревьскый князь Азгулуй, инЂхъ кметий молодых 15, то тЂхъ живы ведь, исЂкъ, вметахь в ту рЂчку въ Салню. По чередам избьено не съ 200 в то время лЂпших.

А се тружахъся лозы дЂя: понеже сЂдох в ЧерниговЂ, а и-Щернигова вышед, и до сего лЂта по сту уганивал и имь даром всею силою кромЂиного лова, кромЂ Турова, иже со отцемь ловилъ есмъ всякъ звЂрь.

А се в Черниго†дЂялъ есмъ: конь диких своима руками связалъ есмь въ пушах 10 и 20 живых конь, а кромЂ того же по ровни Ђздя ималъ есмъ своима рукама тЂ же кони дикиЂ. Тура мя 2 метала на розЂх и с конемъ, оленя мя одинъ болъ, а 2 лоси, одинъ ногами топталъ, а другой рогома болъ, вепрь ми на бедрЂ мечь оттялъ, медвЂдь ми у колЂна подъклада укусилъ, лютый звЂрь скочилъ ко мнЂ на бедры и конь со мною поверже. И богъ неврежена мя съблюде. И с коня много падах, голову си розбих дважды, и руцЂ и нозЂ свои вередих, въ уности своей вередих, не блюда живота своего, ни щадя головы своея.

Еже было творити отроку моему, то сам есмь створилъ, дЂла на войнЂ и на ловЂхъ, ночь и день, на зною и на зимЂ, не дая собЂ упокоя. На посадники не зря, ни на биричи, сам творилъ, что было надобЂ, весь нарядъ, и в дому своемь то, я творйлъ есмь. И в ловчих ловчий нарядъ сам есмь держалъ, и в конюсЂх, и о соколЂхъ и о ястребЂх.

Тоже и худаго смерда и убогыЂ вдовицЂ не далъ есмъ силным обидЂти, и церковнаго наряда и службы сам есмъ призиралъ.

Да не зазрите ми, дЂти мои, ни инъ кто, прочетъ, не хвалю бо ся ни дерзости своея, но хвалю бога и прославьляю милость его, иже мя грЂшнаго и худаго селико лЂт сблюд от тЂхъ часъ смертныхъ, и не лЂнива мя былъ створилъ, худаго, на вся дЂла человЂчьская потребна. Да сю грамотицю прочитаючи, потъснЂтеся на вся дЂла добрая, славяще бога с святыми его. Смерти бо ся, дЂти, не боячи ни рати, ни от звЂри, но мужьское дЂло творите, како вы богъ подасть. Оже бо язъ от рати, и от звЂри и от воды, от коня спадаяся, то никто же вас не можеть вредитися и убити, понеже не будет от бога повелЂнр. А иже от бога будеть смерть, то ни отець, ни мати, ни братья не могуть отьяти, но аче добро есть блюсти, божие блюденье лЂплЂЂ есть человЂчьскаго.

І звільнив ліпших половецьких князів із оков стільки: двох братів Шаруканевих, Багубарсавих три, чотирьох братів Овчини, а всіх інших ліпших князів — сто. А самих князів Бог живими в руки давав: Коксус із сином, Аклан, Бурчевич, таревський князь Азгулуй, інших кметів молодих п’ятнадцять, цих я живими привів, порубав і пометав у ту річку Славлий. А по черзі перебив біля 200 у те врем’я ліпших.

А от так трудився на ловах, доки сидів у Чернігові, і коли із Чернігова вийшов, і до цього літа по сто [звірів] заганяв і брав без великих зусиль, окрім інших ловів поза Туровом, де я з батьком ловив всякого звіра.

А от що я в Чернігові робив: коней диких своїми руками у пущах в’язав, по десять і двадцать живих коней, окрім того, по Росі їздячи, ловив своїми руками тих же диких коней. Два тури піднімали мене на рогах разом із конем, олень мене один бив і два лосі, один ногами топтав, а другий рогами бив, вепр мені на бедрі меч відняв, ведмідь мені біля коліна пітник укусив, лютий звір стрибнув мені на бедра і коня разом зі мною звалив. І Бог неушкодженим мене зберіг. І з коня багато падав, голову собі двічі розбивав, і руки і ноги собі вередив, в юності своїй вередив, не жалів життя свого, не щадив голови своєї.

Те, що треба було робити отроку моєму, сам робив, на війні і на ловах, вночі і вдень, у спеку і в мороз, не даючи собі спокою. На посадників, ні на биричів не оглядався, сам робив, що було потрібно, весь наряд, і в домі своєму робив так само. І для ловчих ловчий наряд сам давав, що стосувалося і конюхів, і соколів, і яструбів.

А ще і бідного смерда, і вбогу удовицю не давав сильним обідити, і церковний порядок і службу сам пильнував.

Тож не осуджуйте мене, діти мої чи хто інший, коли прочитає це: бо не хвалю себе, ні відваги своєї, а хвалю Бога і прославляю милість його, що мене, грішного і мізерного, стільки літ оберігав від того смертного часу, і не лінивим створив мене, бідного, а на всі діла людські потрібним. І цю грамотицю прочитаючи, подвигніться на всі добрі діла, славлячи Бога і святих його. Смерті-бо, діти, не бійтеся ні ратньої, ні від звіра, але мужське діло вершіть, як вам Бог подасть. Бо коли я ні від раті, ні від звіра і від води, і з коня падаючи [не загинув], то і з вас ніхто не зможе постраждати і загинути, якщо не буде на те волі Божої. А коли від Бога буде смерть, то ні отець, ні мати, ні брати не зможуть відняти [у неї], але коли й про добро дбати, то Божа охорона ліпша людської.



Мономах, Повчання, Поученьє Мономах, Повчання, Поученьє Мономах, Повчання, Поученьє Мономах, Повчання, Поученьє Мономах, Повчання, Поученьє Мономах, Повчання, Поученьє Мономах, Повчання, Поученьє Мономах, Повчання, Поученьє Мономах, Повчання, Поученьє Мономах, Повчання, Поученьє Мономах, Повчання, Поученьє

Дивіться також:

Володимир Мономах. Грамотка до Олега Святославича

Володимир Мономах. Молитва



 
БУЛАВА Youtube Youtube