hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Архівні документи
X - XIV ст.


Договірна (докінчальна) грамота Новгорода Великого з великим владимирським і тверським князем Ярославом Ярославичем

(1264 р.)


______________________________

Договірна (докінчальна) грамота
Новгорода Великого
з великим владимирським і тверським князем
Ярославом Ярославичем
(1264 р.)

Договірна (докінчальна) грамота Новгорода Великого з великим владимирським і тверським князем Ярославом Ярославичем (1264 р.) Грамота на пергамені на одному аркуші. Справжня. Устав. Начерк один. Біля нижнього краю сліди кріплення печатки. З тверського великокняжого архиву. Зберігається у Російському державному архіві давніх актів.

Після розпаду Давньоруської держави на самостійні князівства (сер. XII – перша пол. XIII ст.) Новгородська і Псковська землі домоглися певної автономії. За формою правління, що в них склалася, вони справедливо віднесені до середньовічних боярських республік – міст-держав, де найважливіші питання вирішувалися боярською верхівкою й затверджувалися на зібранні особисто вільних громадян – віче. Князі ж лише запрошувалися на службу усій Новгородській землі і виконували свої обов’язки на основі договору – ряду. Наведений нижче уривок зображує перебіг укладання такого договору між Новгородом та запрошеним на службу великим князем владимирським Ярославом Тверським.

У грамоті педантично перелічено обов’язки князя – правити за старовиною («із пошлини»), не призначати своїх управителів у новгородські волості й, тим паче, їх не роздавати. Князю заборонялося самовільне призначеня нових податків, втручання в управління новгородськими районами – кінцями, та багато іншого. На знак виконання цих зобов’язань князь складав обітницю Новгороду та усім новгородцям – цілував хрест, зазвичай у соборі Святої Софії. За службу князю належала винагорода, яка зазвичай також суворо регламентувалася. Це могли бути прибутки з волостей, право на збір мита в певних місцях, щорічні подарунки. З урахуванням того, що Новгород у XIII–XV ст. був одним з найбагатших міст Русі, за право стати ще й новгородським князем, серед удільних князів відбувалася справжня боротьба. У 1478 р. новгородські «вільності» були остаточно ліквідовані Москвою.

Процедура обрання князя і принесення ним клятви вірності Великому Новгороду добре відомі з літописання. Ця грамота є цікавою тим, що являє собою перший справжній документ, що вказує, як саме оформлявся договір між запрошеним новгородцями князем і самим Новгородом.

«На сем, княже, целуи хрест к всему Новугороду, на цем то целовали деди, и отци, и отец твои Ярослав. Новъгород ти держати в старине, по пошлине. Что волостии всех новгородьскых, того ти, княже, не держати своими мужи, нъ держати мужи новгородьскыми. А дар имати тобе от тех волостии.

А бес посадника тобе волостии не раздавати. А кому раздаял волости брат твои Александръ или Дмитрии с новгородци, тобе тех волостии без вины не лишати…»





 
БУЛАВА