hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник


Архівні документи
Центральна Рада, УНР (1917-1918 рр.)


Проект Конституції Української Народньої Республіки
[текст вироблено 6 грудня 1917 р., проект тексту – 10 грудня 1917 р.]


Проект Конституції УНР (фрагмент)



ПРОЕКТ КОНСТИТУЦІЇ
УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ

10 грудня 1917 р.
І. Загальні постанови

1. Відновивши своє державне право для оборони свого краю, для забезпечення права і охорони вільностей і добробуту своїх громадян, Україна яко Народна Республіка входить заразом у склад Федеративної Республіки Російської для легшого здійснення сих завдань як щодо сеї країни, так і інших країв Федерації.

2. Суверенне право в Українській Республіці належить українському народові разом з народностями, які живуть з ним на українській землі. Се суверенне пра¬во здійснюється через Всенародні Збори українські, оскільки певні права з нього не передані центральним органам Федеративної Російської Республіки.

3. Територія Української Республіки обіймає такі землі з переважно українською людністью, які зараз приналежать до Російської держави: губернії Київську, Подільську, Волинську, Холмську, Чернігівську, Полтавську, Харківську, Катеринославську, Херсонську і Таврійську, за виключенням частей неукраїнських (як Крим) і з причиненням сусідніх територій українських. Докладне розмежування в пограничних територіях має бути зроблено мішаними комісіями, що за останню підставу приймуть бажання місцевої люд¬ності належати або не належати до Української Республіки.

4. Коли б до Російської держави прилучилися на основі свободного бажання західні українські землі, вони можуть також увійти в склад Української Республіки.

5. Територія Української Республіки неподільна. Ніяка частина її не може бути прилучена до котроїсь іншої республіки, ані не може бути вилучена в окрему республіку без волі Української Республіки.

6. Не порушуючи єдності своєї власті, Українська Республіка надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, додержуючи принципу децентралізації.

II. Права громадян України

7. Громадянином Української Республіки вважається кожна особа, яка родилася на території її, а також та, яка се право набула порядком, приписаним законами Російської Федерації, після того як зліквідує свої дотеперішні громадські права в іншій державі.

8. Громадянин Української Республіки може зложити з себе громадянські права заявою до уряду Української Республіки і увільняється від громадських обов'язків по скінченню одного повного календарного року після сієї заяви. Позбавлений громадянських прав громадянин може бути тільки засудом Генерального суду.

9. Актова, громадська і політична правомочність громадянина Української Республіки починається з 20 літ. Ніякі різниці між чоловіком і жінкою право Української Республіки не знає.

10. Громадяни в Українській Республіці рівні в своїх громадянських і політичних правах. Уродження, просвіта, ценз не дають ніяких привілегій в них. Ніякі титули в актах і діловодстві Української Республіки вживатися не можуть.

11. Громадянин Української Республіки і ніхто інший не може бути затриманий на території її без судового наказу інакше як на гарячім вчинку. Але і в такім разі він має бути випущений не пізніше як за 24 години, коли суд не встановить якогось способу його задержання.

12. Громадянин Української Республіки і ніхто інший на території її не може бути покараний смертю, ані підданий яким-небудь карам по тілу або іншим актам, які понижують людську гідність.

13.. Громадянин Української Республіки не може бути обмежений в правах слова, сумління і організації, поскільки він не переступає постанов при тому карного права.

III. Відносини Української Республіки до федеративних органів

14.. Входячи в склад Федеративної Російської Республіки, український народ разом з іншими народами, які живуть з ним на українській землі, передає центральним органам Федеративної Російської Республіки – її парламентові і кабінетові такі справи:

а) заграничні зносини, укладання і приймання трактатів політичних і торговельних, організація дипломатичного представництва від цілої республіки.

Примітка: Сим не укорочується право Української Республіки мати за границею своїх фінансових і торговельних агентів для охорони інтересів громадян;

б) рішення про війну і згоду, ведення війни, командування воєнними силами під час війни;

в) установлення одиниць мір, ваги і монети;

г) законодавство митове;

д) нормування поштових, телеграфних, залізничних, річних, ґрунтових і авіаційних зносин і оплат, оскільки вони уставляються одностайно для всієї Федеративної Російської Республіки.

Примітка: Введення яких-небудь різниць в одностайних оплатах і тарифах може бути заведено тільки за згодою інтересованих країв;

е) охорона торгівлі і мореплавства Федеративної Російської Республіки за кордоном;

ж) нормування постанов про натуралізацію, набування і утрату громадянських прав в краях Федеративної Російської Республіки, користування з громадянських прав поза межами свого краю і охорону чужоземців в межах Федеративної Російської Республіки;

з) постанови про переведення в колонії Федеративної Російської Республіки;

і) постанови про доходження цивільних претензій поза межами свого краю, виконування засудів, доводову силу документів;

к) нормування певних спільних принципів права цивільного, карного і процесу;

л) нормування правил санітарних і карантинних; м) охорона авторської власності і патентів;

н) нагляд за додержуванням прав національних меншостей.

15. Український народ і народності, які живуть з ним на українській землі, приймають участь в законодавстві по сих справах через своїх депутатів, котрих вибирають до парламенту Федеративної Російської Республіки в пропорції людності Української Республіки до людності всій Федеративної Російської Республіки.

Примітка: поскільки що-небудь в сих справах не буде унормовано федеральним законодавством, Українська Республіка може нормувати їх своїми законами. Але вони тратять силу, коли по сих справах буде виданий федеральний закон.

16.. Контроль в сих справах Українська Республіка переводить через свого представника в федеральнім Кабінеті міністрів Російської Республіки, через своїх делегатів до федеральної камери Російської Республіки і через своїх суддів, котрих висилає до федерального адміністративного трибуналу Російської Республіки.

Примітка: Не передрішаючи, як сформуються федеральні органи Російської Республіки, представляємо собі такі:

а) федеральний парламент, куди вибирають депутатів всі сфедеровані краї, по пятичленній формулі;

б) федеральний кабінет, де крім міністрів, вибраних парламентом, засідають представники сфедерованих країв, по одному від кожного;

в) федеральна камера, зложена з сфедерованих країв, по одному від кожного;

г) федеральний суд, зложений з суддів, у рівнім числі висланих від сфедерованих країв.

17. Всі справи, не вичислені в §14, належать тільки до органів Української Республіки.

18. Опротестовані представником України або Генеральним судом України рішення федерального Парламенту і федерального кабінету передаються ними для розгляду і остаточного рішення, відповідно до їх характеру, або федеральній камері, або федеральному трибуналові

19. На покриття коштів загальних установ і чинностей Федеративної Російської Республіки Українська Республіка передає до Федерального скарбу Федеративної Російської Республіки певну частину своїх доходів по тій же основі, що в §16.

IV. Органи власті Української Республіки

20. Всяка власть в Українській Республіці походить від народу, а здійснюється в порядку, установленім Конституцією.

21. Верховним органом власті Української Республіки являються Українські Всенародні збори, які безпосередньо здійснюють вищу законодавчу вдасть в Українській Республіці і формують вищу виконавчу і судову власть Української Республіки.

22. Вища власть виконавча належить Кабінетові міністрів Української Республіки.

23. Всякого рода справи місцеві порядкують виборні ради і управи громад, волостей і земель. Поскільки вони розвивають свою діяльність в межах, означених законом Української Республіки, вони в сій діяльності не можуть бути обмежені або стиснені ніякими виконавчими органами Республіки.

24. Вища власть судова належить Генеральному судові Української Республіки.

V. Всенародні збори Української Республіки

25. З виїмком вичисленого в §14, свої верховні права український народ з іншими народами української землі здійснює через Всенародні збори України, вибрані загальним, рівним, безпосереднім, тайним і пропорціональним голосуванням всіх, хто користується громадянським правом на Україні і в нім судово необмежений.

26. Вибори мають переводитись так, щоб один депутат припадав, приблизно, на 100 тис людності, і щоб при виборах ніхто не мав другого голосу в Українській Республіці чи поза нею. У всім іншім правила виборів Всенародні збори установлюють звичайним порядком.

27. Депутатом може бути вибраний кожний не обмежений в своїх правах громадянин Української Республіки, який покінчив 24 роки. Він не може бути потягнений до одповідальності за свою політичну діяльність Під час виконування своїх депутатських обов'язків він дістає платню в висоті і в порядку, установлених Всенародними зборами.

28. Повірка виборів переводиться Генеральним судом Української Республіки. По одержанні від його повідомлення про уневажнення виборів котрогось округу, Голова Зборів негайно наряжає в нім нові вибори.

29. Депутати до Всенародних зборів вибираються на три роки. З упливом трьох років з дня виборів вони тратять свою силу, оскільки Всенародні збори не були розпущені і заступлені новими дочасна

30. Дочасно Всенародні збори розпускаються їх же постановою, а також волею народу, виявленою не менш як мільйоном виборців – писаними заявами, переданими через громадян Генеральному судові, що, по провірці правосильності, повідомляє про се домагання Голову Всенародних зборів.

31. Нові вибори розписує Голова Всенародних зборів. Між розпуском старих і вибором нових не може минути більш як три місяці.

32. Скликає Всенародні збори і проводить ними Голова їх, вибраний Всенародними зборами. Уряд його триває ввесь час, поки не будуть скликані нові Збори і ними вибраний новий Голова. Заступає його заступник, вибраний на випадок смерті або тяжкої хвороби, до вибору нового Голови.

33. Голова Всенародних зборів являється Головою Української Республіки і сповняє всі чинності, зв'язані з представництвом республіки.

34. В поміч Голові, в справах, вичислених в §§32-3, Всенародними зборами вибирається йому товаришів, в числі, яке установлять Всенародні збори. Одного з їх вибирається заступником Голови.

35. Всенародні збори збираються на сесію не менш як два рази щороку. Перерва між сесіями не може бути більше 3 місяців. На пропозицію, внесену 1/5 депутатів, Всенародні збори мають бути скликані не пізніше місяця від її одержання Головою.

36. Для правосильності рішеннів Всенародних зборів треба присутності більш як половини депутатів. Всі справи рішаються звичайно більшістю присутніх. Тільки зміни Конституції (§40) і віддання під слідство і суд міністрів.

37. Законодатні проекти вносяться на розгляд Всенародних зборів:

а) Президією, в порозумінні з Радою старшин зборів;

б) поодинокими фракціями, зарегістрованими Всенародними зборами;

в) окремими депутатами, числом не менш як 30;

г) Кабінетом міністрів Української Республіки;

д) Органами самоуправи, які об'єднують не менш як 100 тис. виборців;

е) безпосередньо виборцями – громадянами республіки, в числі не менш як 100 тис писаними заявами, підтвердженими через громади, Генеральному судові, що, по провірці їх правосильності, передає сю пропозицію Голові Всенародних зборів.

38. Законодатні проекти, внесені вказаним в §37 порядком, мають бути не довше, як протягом тижня від їх внесення передані Всенародними зборами до комісії і, після докладу комісії, приймаються оконечно в другім читанні.

39. Законодатні проекти внесені, а не ухвалені в одній сесії, можуть прийти під увагу нової сесії, але не можуть переходити під ухвалу Всенародних зборів нового складу (після нових виборів).

40. Внесення про зміну Конституції вносяться і проходять тим же порядком, вказаним в §§37-9, але для ухвали їх потрібно 3/5 присутніх депутатів, а ухвала стає правосильною тільки тоді, коли ся ухвала буде поновлена звичайною більшістю Всенародними зборами в новім складі, після найближчих нових виборів.

41. Закони і постанови Всенародних зборів розпубліковуються за підписом Голови (або його товариша) й одного з секретарів Всенародних зборів. Обов'язують вони від дня одержання їх в місцевих установах.

42. Закони, видані в межах, указаних в §14, федеральним парламентом і розпубліковані федеральним правительством, оскільки не були опротестовані представником Української Республіки {§16 б), входять в силу також по одержанні і в місцевих установах.

43. Без ухвали Всенародних зборів Української Республіки ніякі податки не можуть побиратись на території Української Республіки.

Примітка: Висота оплат митових, поштових і комунікаційних в §І може о. начатись Федеральним парламентом, але поступають вони до скарбу Українські Республіки.

44. Без постанови Всенародних зборів Української Республіки не можуть бути зроблені на рахунок Української Республіки ніякі позики.

45.Громадяни України не можуть бути покликані до обов'язкової військові або міліційної служби інакше, як постановою Всенародних зборів України.

46. Яко вища виконавча власть Української Народної Республіки (§22) Кабінет міністрів її порядкує всі справи, які зостаються поза межами діяльності установ місцевої самоуправи (§23), або дотикають цілої Української Республік координує і контролює діяльність сих установ, не порушуючи законом установлених компетенцій їх, та приходить їм в поміч, коли вони до його звертаються

47. Кабінет сей дістає свою повновласть від Всенародних зборів Української Республіки і тільки перед ними відповідає.

48. Формує Кабінет Голова Всенародних зборів, за порозумінням з Радою старшин Всенародних зборів, і потім Кабінет подається на затвердження Всенародним зборам.

49. Тим самим способом робиться частинне доповнення Кабінету.

50. Число членів Кабінету і спеціалізацію їх портфелів установлюють Всенародні збори.

51. Кожен депутат Всенародних зборів Української Республіки має право ставити запитання Кабінетові в цілім чи поодиноким його членам, зголошуючи запитання через президію Всенародних зборів Української Республіки.

52. Фракції Всенародних зборів Української Республіки і депутати, в числі не менш як 15, можуть ставити Кабінетові чи поодиноким його членам жадані виясненів, порядком §57, і запитані міністри не пізніш семи днів мають на жадання дати пояснення в Всенародних зборах Української Республіки – самі чи через своїх представників.

53. Член Кабінету, котрому більшість Всенародних зборів Української Республіки висловить недовір'я, складає свою повновласть і через 24 год. після сього Всенародні збори можуть приступити до заміщення його способом, вказаним в §40. Те саме розуміється про цілий Кабінет, коли йому буде висловлено недовір'я в цілості.

54.Постановою 2/3 Всенародних зборів члени Кабінету можуть бути піддані під слідство і суд за свою діяльність.

( . . . )

Проект Конституції УНР


Проект Конституції УНР


Проект Конституції УНР


Проект Конституції УНР


Проект Конституції УНР


Проект Конституції УНР


Проект Конституції УНР


Проект Конституції УНР


Проект Конституції УНР


Проект Конституції УНР


Проект Конституції УНР

 
matrix-info БУЛАВА