hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник


Архівні документи
Центральна Рада, УНР (1917-1918 рр.)


Протокол засідання Малої Ради

(11 квітня 1918 р.)


_______________________


Протокол засідання
Малої Ради


11 квітня 1918 р. – Протокол засідання Малої Ради

11 квітня 1918 р.    

Засідання почалося о пів до першої години в малій залі. Членів Ради прибуло досить багато. Були присутні також два представники німецької та австрійської місій.

В президіумі М.Грушевський, С.Веселовський та М.Шраг.

Садиба кн. Трубецького

Голова проф. М.Грушевський від імені президіуму зробив заяву, що до президіуму надійшли відомості про садибу кн. Трубецького, яка лежить біля Десятинної церкви поруч із відомою садибою Петровського і в скорому часі має йти в продаж. З огляду на те, що садиба ця має великий науковий історично-археологічний інтерес, президіум вносить побажання, щоби було вжито заходів для охорони цієї садиби від забудовування, чим її буде збережено для наукових дослідів.

Внесене президіумом побажання Мала Рада одноголосно прийняла.

Законопроект про єврейську вчительську
семінарію

На черзі дня розглядання цілої низки законопроектів. Першим із них внесено було докладчиком Баклаженком (с.-р.) від імені комісії законодатних внесень законопроект про утворення в Києві єврейської вчительської семінарії, яка має відкритись 1 липня ц.р.

Завданням цієї семінарії має бути підготовка учительок і учителів для єврейських шкіл на Україні. Крім підготовчого, в семінарії буде чотири класи, а також різні наукові кабінети, лабораторії та зразкова школа. Підлягатиме семінарія безпосередньо Міністерству єврейських справ, а заправляти нею буде педагогічна рада, яка складатиметься зо всіх учителів семінарії. На чолі педагогічної ради стоятиме голова ради (а не директор), який обиратиметься на 3 роки. Перш[ого] голову педагогічної ради має призначити Міністерство єврейських справ на один рік. Програма семінарії взагалі подібна до програм інших шкіл такого типу. Мовою навчання має бути єврейська мова (жаргон). На утворення і удержання семінарії Міністерство народної освіти має асигнувати 15 тис. крб.

По скінченні докладу з приводу законопроекту розпочались дебати, в яких, у першу чергу, взяли участь представники єврейських фракцій.

Д-дій Гіндес (сіоніст) взагалі і в цілому висловлюється за законопроект, одначе, вносить декілька поправок з приводу участі представників від учительських спілок і пропонує, щоб викладовою мовою була та, яку ухвалить Єврейська національна рада, бо існує дві мови: «ідиш» і «гебреіш», себто жаргон і староєврейська.

Д-дій Хургин (товариш міністра по єврейських справах) робить деякі вказівки щодо штатів семінарії. Пропонує, щоб штати єврейської семінарії були прирівнені до штатів інших державних шкіл. Про викладову мову каже, що це буде залежати від центрального органу єврейської автономії.

Д-дій Яковлев (у. с.-р.) проти пропозиції Гіндеса щодо мови, бо Єврейська національна рада може міняти свої погляди і цим робитиме плутанину в законі, чого допустити не можна.

Д-дій Рафес (Бунд) заявляє, що закон про національно-персональну автономію вимагає від Центральної Ради постанови [про] скликання установчих єврейських зборів, а поки вони зберуться – скликання тимчасового Єврейського Національного зібрання. Наприкінці він висловлюється за законопроект без поправки сіоністів.

Д-дій Красний (є.н.с.п.) погоджується з Рафесом і підтримує законопроект і заявляє, що з 700 тис. людності Києва 80 тис. визнають своєю рідною мовою єврейську.

Д-р Луценко (самостійник) зауважує, що в Раді взагалі закони приймаються дуже нашвидку, і висловлює побажання, щоб друковані примірники законопроектів розсилались членам Ради завчасно, щоб можна було краще з ними ознайомитись.

Наприкінці взяв слово товариш міністра єврейських справ п.Хургин, який запрошував не витрачати часу на зайві дебати, а скоріше прийняти законопроект.

Варто зауважити, що п.Хургин говорив свою промову по-українськи, перший випадок в Центральній Раді, що єврей говорив по-українськи.

Взагалі серед представників єврейських фракцій помітно вживання української мови і досить часто можна почути репліки по-українськи.

До одного з пунктів законопроекту, де згадується, між іншим, «Тимчасове правительство», самостійник д-р Луценко додає: «Треба зазначити, що говорилося про російське Тимчасове правительство, щоб було ясно, про яке саме правительство говориться».

Д-дій Хургин з місця: «Хіба є і українське тимчасове правительство?». Д-р Луценко пояснює з місця: «Теперішнє Українське правительство також тимчасове». «Ниспровержениє существующего строя?» – зауважує іронічно меншовик д-дій Балабанов.

Після голосування по пунктах закон про єврейську вчительську семінарію майже одноголосно прийнято було в цілості.

Бюджетний законопроект

Докладчик Яковлев (у.с.-ф.) заявляє, що на попередньому засіданні бюджетний законопроект був повернений в законодатну комісію для остаточного розглянення в зв’язку з тими питаннями, які знялися, коли його обговорювали. Комісія, розглянувши його, виносить поправку в такій редакції: «Тимчасовий чотиримісячний розпис бюджету на 1918 р. складається відповідними міністрами і подається через міністра фінансових справ на затвердження Центральної Ради».

Товариш міністра фінансових справ д-дій Мазуренко робить деякі поправки з приводу законопроекту і пропонує, щоб Мала Рада дозволила користуватися старими бюджетовими розписами, заведеними російським урядом.

Товариш голови д-дій Веселовський: «Український уряд не користується законами московськими, і через те нам немає чого вважати на їхні ті чи інші законопроекти. Українські міністри мусять користуватися тими законами, які їм надає Центральна Рада, позаяк тільки од неї залежить надавати ті чи інші закони».

Новаковський намагається, щоб був зроблений чотиримісячний розпис прибутків. Пропонує голосувати тільки за поправку, а не весь законопроект в цілому.

Виникли дальніші суперечки з приводу законопроекту і поправки, в яких прийняли участь Корчинський, Новаковський і Яковлєв.

Після голосування законопроект разом з поправкою прийняли.

Представник комісії законодатних внесень Яковлєв вносить побажання, що коли міністерства вносять проект якихось змін в законопроектах, то щоб вони прикладали і ті закони, на підставі яких даний законопроект має бути змінений. Далі він зазначає, що в комісії законодатних внесень є зараз 10 нерозглянутих законопроектів і каже, що 5 з них треба було б передати в комісію бюджетно-фінансову. Це такі законопроекти: про реквізиційні квитанції, про пенсії [урядовцям], про скарбових зборщиків, про удержання чорноморських портів, про удержання земельних комітетів. Комісія законодатних внесень приступила до розгляду і вже прийняла 5 інших законопроектів: про регістрацію шлюбу, про українську мову на вивісках [і в діловодстві, про незайманість особи членів Центральної Ради] ін.

Побажання це Рада приймає на увагу.

Далі Рада ухвалює продовжити засідання до 4-ї години, після чого зробити перерву до 6-ї години вечора, перенісши на вечірнє засідання важну справу обговорення скликання Українських Установчих зборів.

Запитання про план громадських робіт

М.Стасюк від імені групи членів Центральної Ради оголошує питання міністрам праці і торгу та промисловості такого змісту:

1) чи вироблений вже план громадських робіт для безробітних за рахунок асигнованих Центральною Радою 100 млн крб.; 2) якщо такий план вироблений, то чи включено в нього: а) підготовчі роботи по шлюзованню Дніпровських порогів; б) будівля великих торгових кораблів, океанівських і річних; в) будови хлібних елеваторів в головніших портах і мукомольних центрах.

Запитання без дебатів приймається до відома.

Обговорення заяви у. с-р.

Рафес заявляє, що нібито постановка цієї справи була така, наче великоруський народ виганяє з серед себе українських переселенців. Він певен, що такого роду випадки можуть траплятись скрізь, наприклад, і серед українських селян суміжних сіл. «Можливо, – каже він, – що на Амурі селяни ставляться негативно до всіх інших селян, які туди переселяються. Не одкидаючи виводів у.с.-р., ми б не хотіли надавати цій заяві націоналістичної окраски. Інших заперечень в цій справі ми не маємо».

Левитський М. каже: «Я, як співробітник Міністерства земельних справ, часто здибаюся з селянами, що вигнані з Московщини. їхні розкази я провіряв, і, на превеликий жаль, ці факти є правда».

Далі промовець наводить факти з життя наших селян в Симбірську, котрим вчинили майже погром. «Націоналістичне узагальнення, яке закидається українським соціалістам-революціонерам, зайве, навіть образливе, бо це крик душі і через те піднімається це запитання. Справа сумна не тільки для нас, а і для росіян, коли вони соціалісти. Я вношу побажання доручити урядові зробити анкету і занотувати, які шкоди роблено нашим селянам на Московщині, і коли ми будемо вести мирові переговори з Московщиною, то мусимо намагатись, щоб вона повернула видатки нашим селянам».

Янко (у.с.-р.) заперечує Рафесові, що надає запитанню сімейний характер. «Коли він соціаліст, – каже промовець, – то повинен боротись проти усяких утисків, з якого боку вони не були б. Коли з початку революції московський уряд робив різні утиски нашому військові, то це було нам зрозуміло тоді, бо Тимчасовий уряд боявся нас і казав, що ми ніби готовим «ніж в спину революції». Робити ж утиски просто людям, що не мають ніякого заміру проти московського уряду, для нас зовсім незрозуміло. Не можна вважати, щоб цей антагонізм розвинувся з приводу землі, бо між собою москвічане не поводяться так, як з українцями. Коли так нещодавно в Румунії робились утиски нерумунським національностям, то тут у нас підняли гучні балачки. Коли ж десь роблять утиски нашим селянам, то про це хотять замовчувати».

Новаковський не обвинувачує цілком моськовського народу, позаяк не весь він винен в цьому, а тільки частина. «Може в цьому винні і більшовики, що весь час ведуть неправдиву агітацію проти Центральної Ради і намагаються довести, що ніби вона буржуазна, хоч всім нам ясно, що нічого подібного немає, що між нами немає ніяких генералів, ні їм подібних. Отже, в цьому випадкові ясно, що він носить загальний характер, і я гадаю, що це антагонізм почасти національний. Щодо долі українських виселенців, то я гадаю, що мало повернути збитки, а треба, коли вони цього захотять, наділити їх трудовою нормою землі».

Далі промовець погоджується з запропонованою п.Левитським анкетою і після того, як вона буде вироблена, то щоб Рада народних міністрів якнайскоріше внесла в Центральну Раду законопроект про встановлення прав покривджених в Українській Республіці.

Янко ще раз читає запитання, що було подано фракцією на попередньому засіданні, і пропонує назвати цей вчинок з боку москвічан ганебним. Промовець гадає, що після цього, коли ми так назвем такі вчинки, наші селяни не будуть так поводитись з тими чужинцями, які живуть на нашій землі, тим більше, що більшість цих виселенців іде зараз на Полтавщину, а там в Костянтиноградському повіті живуть цілими колоніями старовіри.

Скловський (р.с.-р.): «Ми партія не національна і не захищаємо національності московської, але ми, як соціалісти, мусимо захистити трудовий люд. Нам не треба тут робити суперечки національної, хоч, правда, кажуть, що між Московщиною і Україною ведеться війна. На мій погляд, війни немає ніякої, бо вона не оповіщалась нами. Я з першого дня сижу в парламенті і нічого про це не чув. Тим більше ми не можемо погодитись, що ведеться війна, коли справді німці заключили мир з Московщиною і невже вони можуть на нашому боці воювати проти московців. Це не війна з Московщиною, а війна з більшовиками». Далі промовець наполягає на п.Луценка, котрий доводив, що московський уряд воює з українським. Нарешті, промовець каже, що вони приєднаються до запитання українських с-p., коли факти, як вони подали, здійсняться.

Представник народно-соціалістичної партії дивується, як тов. Янко не може зрозуміти добрих намірів російської інтелігенції, яка сотні років не тільки йшла нога в ногу з українською інтелігенцією і боролась за волю всіх народів, але яка, на думку промовця, дала цю волю і українському народу.

З докладною промовою виступає д-р Луценко, який дивується Рафесу, котрий не знає тих випадків, що траплялися, наприклад, на Самарщині, де, виганяючи українців ще рік тому назад, їм казали: «У вас там автономія, ступайте ви, хохли, туда». Запитання це, каже Рафес, внесено з метою посіяти ворожнечу. Третій промовець договоривсь до того, що нібито все нам дала Москва, але ж він забува, що ми ще 300 років тому назад, ще за Хмельницького, мали те, чого навіть тепер не маємо. Кінчаючи свою промову, він зазначає, що вважає заяву негайною. Що ж до закидів, які ми чули від меншостей, то це просто перекручування фактів, бо, на їх думку, ми розбили і російську державу, і російську культуру, і революцію».

Балабанов гадає, що заяву треба прийняти, хоча вона і є якоюсь гримасою революції. «Заява с.-р. багато виграла б, коли б Луценко її не підтримував. Ніхто не стане сперечатись з тим, що між москалями і українцями були і є непорозуміння. Отже, виникає питання, як ці непорозуміння припинити. Тут як раз ми підходимо до питання про війну між Україною і Московщиною. Я маю відомості, що більшовики згодні приступити до мирних переговорів. Треба, значить, запитати наше правительство, чи робить воно щось для того, щоб ці мирні переговори розпочати».

Представник єврейської народничої партії Красний сказав, що погроми українських селян на Московщині можна пояснити, між іншим, і більшовицькою пропагандою. Єврейська народна партія підтримує цю заяву і розуміє її тим більше, що в такім самім становищі вигнанців не раз бував єврейський народ. Коли Луценко каже, що проти українців ідуть всі неукраїнці, то він перекручує дійсність, бо єврейські національні партії підтримують українців.

Рафес: «Коли б фракція у.с.-р., яка вносила цю заяву, і не хотіла її робити зброєю націоналістичної агітації, то сама редакція цієї заяви може викликати міжнаціональне непорозуміння. Треба, щоб українські с.-р. додали до цієї заяви такі поправки, які знищили б в ній цей дражливий елемент і довели б, що заява не мала такої мети. Кажуть, що з України ніколи не виганяли московських селян так, як тепер виганяють з Московщини українських. Але ж треба взяти на увагу те, що тепер саме селяни ділять землю, і нема нічого дивного, що чужонаціональних селян виганяють».

Представник фракції у.с.-р. Янко, який вносив заяву, виступив, щоб спростувати [заяви], зроблені деякими фракціями, ніби цю заяву буде внесено з шовіністичних мотивів, щоби на грунті війни між Україною і Московщиною розпалити національні почуття.

Любченко (у.с.-р.): «Коли дебати набрали націоналістичного присмаку, як кажуть представники московських фракцій, то в цьому винно занадто дражливе національне почуття московських с.-р. Вони хотять бути адвокатами московського народу і намагаються довести, що між українськими і московськими масами нема війни, але довести їм цього не пощастить, бо ця війна є і нею тепер ніхто не керує, вона точиться стихійно. Так само ні в якому разі не можна приписувати здобутків революції на Україні в заслугу московській інтелігенції, бо це вона зробила Єврейські партії, які підтримують нашу заяву, стали на вірний шлях».

«Вони також націоналісти», – каже Скловський, який весь час хвилюється.

«Тільки не московські», – зауважує Н.Григоріїв.

«Московські с.-р. кажуть, що в нашій заяві є національний присмак, – провадить далі Любченко, – а самі вони разом із своїм міністром вносили сюди, в парламент, справжню національну істерику, коли вносили запитання та падькали тут про московських офіцерів, які бідують на Україні, хоч у тому ніхто не винен, а просто так обставини склались».

Кушнір (с.-ф.) підтримував заяву с.-р, і численними фактами доводив, що на Московщині справді в багатьох місцях робляться насильства над українськими селянами. «Робиться це не на грунті земельної реформи, – зауважує промовець, – бо коли б так, то чому у нас, на Україні, не виганяють московських селян і не відбирають у них землі? Очевидно, тут якісь інші підстави, а не земельна справа Треба, щоб правительство негайно допомогло вигнанцям і дало їм змогу осістись на нових грунтах».

Н.Григоріїв (у.с -p.): «Я недавно був на селі і сам бачив там три сім’ї, вигнаних з Московщини селян. Вони повернулись до того села, з якого вибрались на Московщину кільканадцять років тому назад, і тепер їм тут повернули їхні хати і дали землю. Це показує, що справа не в земельній реформі, бо і у нас нема землі. Кажуть, що до українських погромів призвела більшовицька агітація. Я бачив і такого більшовика, що ходить по селу і агітує за царя. Очевидно, деякі москалі звуть себе більшовиками тільки тому, що на Московщині більшовицьке правительство. Такі більшовики ідуть воювати на Україну не проти того чи іншого правительства, а як раз проти народу, проти національності. Є і такі московські групи на Україні, як наприклад, меншовики та с.-р., які не признають народних комісарів, але також не виступають рішучо проти більшовиків у той час, коли ми з ними воюємо».

«Придивіться краще», – зауважує Балабанов. «Ми виступаємо проти війни», – додає Зарубін.

«Поширено той погляд між московськими масами, що українець – це буржуй, і через те з українцями воюють. Ми не можемо порозумітись тепер з народними комісарами і через те мусимо звертатись до інших московських груп, щоб вони допомогли скінчити всякі прикрі непорозуміння між національностями. Але якраз ці самі групи вносять у справу «національний присмак». Так і з цією заявою: коли б російські фракції не вносили були до неї ніяких додатків і не розводили суперечок, то не виникло було б у цій справі того дражливого елементу, про який тут говорилось».

У списку лишилося ще два промовці, але проте оголошено було о 4-й год. перерву до 6-ї год., коли засідання має знов відновитись, і по скінченні дебатів поставить на голосування внесену с.-р. з приводу українських погромів на Московщині резолюцію.

По скінченні дебатів на вечірньому засіданні 11 квітня в справі заяви у. с.-р. про утиски над українцями в Москві одноголосно було прийнято таку резолюцію.

«Протестуючи проти згаданих диких ганебних насильств над українською людністю, Центральна Рада доручає правительству Української Народної Республіки негайно вжити заходів, щоб оборонити українську людність від цих насильств, а тим, що прибули на Україну, дати місця для розселення та допомогти хлібом і реманентом, щоб цей трудовий народ мав змогу прикласти свою працю і врятувати себе від голоду».

Крім того, також одноголосно було прийнято додаток д-дія Новаковського. «Центральна Рада доручає Раді Народних Міністрів зібрати докладний анкетний матеріал про всіх виселенців із Московщини і, по можливості, скоріше подати Центральній Раді свою думку про заходи, якими можна було б повернути покривдженим їхнє добро».

Українські Установчі збори

Перший виступає представник фракції у.с.-р. М.Шраг: «Установчі збори, – каже він, – є одним з важних, основних факторів творення добробуту українського народу. Про це свідчить той крик землі, який ми чуємо з місць, крик селянства, яке зневірилось, може дякуючи нам, що народу все дадуть Установчі збори. І от скільки ми знаємо, що погляд українських селян і робітників на Установчі збори цілком певний, то вагатись не приходиться: Установчі збори повинні бути скликані. Що пропонують інші фракції? – запитує далі д.Шраг, – і відповідає: Інші лозунги пропонують зібрати велику Центральну Раду, щоб вона остаточно вирішила справу з Установчими зборами. Але час не жде, селянство занепокоєно непевністю в земельній справі, і народ чекає цих зборів».

Кінчаючи, д-дій Шраг зупиняється і на формальному боці: «Центральна Рада видала закон, значить вона повинна й виконувати його, бо інакше народ може сказати, що Центральна Рада схопилась за владу, влада їй подобається і вона йде проти свого закону. А закон цей гласить: коли буде обрана половина членів Установчих зборів, вони повинні бути скликані. Коли у нас є в цій справі Універсали, відповідальні заяви голови Центральної Ради, коли є закон, який Центральною Радою ще не відмінений, то він повинен бути переведений в життя.

Отже Установчі збори повинні бути скликані!

Термін же скликання Установчих зборів наша фракція пропонує встановити такий, до якого можна було б з’їхатись і розпочати працю, а саме: через місяць, і таким чином терміном скликання буде 29 квітня старого стилю, себто 12 травня нового стилю».

Тт. Рафес, Балабанов, Зарубін і ін. теж висловлюються за негайне скликання Установчих зборів.

Трохи на іншій позиції в цій справі стоять фракції у.с.-д. і у.с.-ф.

Від імені першої фракції д-дій Порш заявляє: «Центральна Рада зробила своє діло і мусить поступитися своїм місцем, але по суті Установчі збори, які буде скликано на підставі декабрських та январських виборів, будуть тією ж Центральною Радою. Коли ми хочемо зібрати справжні Установчі збори, то треба почекати, поки всі візьмуть участь у виборах. Не можна обмежуватися однією формою й казати, що коли Рада під канонадою гармат прийняла артилерійський закон про скликання Установчих зборів, то необхідно його дотримуватись. Необхідно перевести нові вибори й скликати Установчі збори на 12 червня нового стилю.

Тов. Кушнір (с.-ф.) каже: «Коли ми стоїмо на принципі виявлення волі народу, то треба утворити орган, який обійме всі кола. Таким органом буде нова поповнена революційна Центральна Рада, а Установчі збори, скликані при цих умовах, таким авторитетом не користуватимуться». Промовець закінчує пропозицією реорганізувати Центральну Раду і поповнити її, но представниками тих кіл, які зараз в Раді не мають представників, з тим, щоб вона могла скликати нові Установчі збори.

Після того, як висловилися представники всіх фракцій, питання про скликання Установчих зборів становиться на поіменне голосування. Голосуються дві пропозиції. Перша – українських с.-р. про те, щоб Установчі збори було скликано 12 травня на підставах виборів, що переводилися в грудні та в січні, і друга – українських с.-д., що треба скасувати всі вибори, призначити загальні нові вибори і скликати Установчі збори 12 червня.

Голосування дає такі результати: 27 – за першу пропозицію, 15 – за другу, 4 – утримались .

Таким чином 12 травня мусять бути скликані Установчі збори.

Проголосивши наслідки голосування, М.Грушевський висловив своє задоволення з приводу того, що Українська Центральна Рада, яка заявила, що передасть свою владу Установчим зборам, виконає своє обіцяння і доведе діло до кінця.

Далі М.Грушевський оголошує телеграму з Берліна від тов. Севрюка, що Румунія анексувала Бессарабію.

Центральна Рада ухвалила скликати на п’ятницю [тобто, на 12 квітня 1918 р. – П.Г.-Н.] екстренізбори для обговорення ці .їсправи.

Засідання кінчилось на початку 12-ї год. ночі.





 
matrix-info БУЛАВА