Павло
Гай-Нижник

Архівні документи
Центральна Рада, УНР (1917-1918 рр.)

Протокол засідання Малої Ради

Засідання це було скликане в екстреному порядку для обговорення справи про прилучення Бессарабії до Румунії.

Засідання відбулось уже в великій одремонтованій залі.

Над місцем президії у стіні, де раніше був барельєф колишньго царевича Олексія, тепер красується великий білий бюст Шевченка.

Засідання многолюдне.

Головою проф. М.Грушевський, С.Веселовський, М.Шраг.

З докладною промовою в цій справі виступає управляючий Міністерством міжнародних справ д-дій Любинський.

[Виступ М.Любинського: «Ще в третьому Універсалі твердо був зазначений нами принцип самовизначення народів і від цього ми не відступимось. У нас було багато делегацій від різних інституцій, одержано багато постанов, в яких говориться про бажання Бессарабії приєднатись до України. Що зараз робиться в Бессарабії певне ми не знаєм, бо як тільки румуни опанували там, вони одрізали телеграфний дрот. Пошта під цензурою і газети наші туди не доходять. Історія Бессарабської республіки відома і вона склалася нібито по нашому зразку. Коли петроградський уряд оголосив війну Румунії, то вона почала потроху завойовувати Бессарабію. Спочатку румуни зайняли залізниці, далі почали увільняти урядовців; усе військове майно Румунського фронту вони оголосили своїм, рахуючи, що воно продано Францією Росії, значить воно не руське, а румунське! Оригінальні доводи! Коли Франція давала Росії військове майно, то уже не дурно – за нього було заплачено. Усім військовим, котрі там охороняли військове майно, румуни запропонували негайно виїхати під загрозою, що інакше вони будуть оголошені полоненими.

У свій час Міністерство закордонних справ послало ноту Румунії, в якій порушувались питання про Бессарабію, і получило одповідь, що це питання розв’язано буде по загальній згоді. Далі, коли ми звернулись в Бересті з листом до Кюльмана відносно цього, то він нам відповів, що в мирному договорі не треба цього зазначати, бо це особисті справи, які можуть бути розв’язані по згоді між Україною й Румунією. Учора виїхав в Румунію наш посол, котрому надані самі широкі уповноваження і відповідні матеріали».

На погляд п. управляючого Міністерства закордонних справ, не можна серйозно рахуватись з одержаною телеграмою. Румунія знає, що цим кроком вона б значно ускладнила взаємовідносини з нами, а це їй небажано. З своєї сторони, парламент, щоб підперти свого посла, повинен винести відповідну резолюцію». (Народня воля. – 1918. – 14 квітня).]

В дебатах з цього приводу виступало чимало промовців і в данім разі, як слушно зауважив один з промовців д-дій Шац, «Рада виявила повну однодушність, бо промовці од поважаного д-ра Луценка до тов. Салтана – всі зійшлись на вислові цілковитого осуду цьому анексіоністському акту».

Під кінець дебатів управляючий Міністерством міжнародних справ оголосив офіціальну телеграму, одержану на ім’я голови [Ради] міністрів з Тирасполя від кишенівського комісара д-дія Ямкового такого змісту:

«Вчора о 8-й год. вечора молдаванський парламент «Сфатул Церій» в присутності голови міністрів румуна Маргіломана вніс постанову приєднатись до Румунії, як автономна провінція. Голосували за приєднання 86, утрималось 36, проти 3; не було на засіданні 13.

З меншостей: українська, німецька та болгарська фракції зробили заяву, що їх не уповноважено рішати такі важливі питання, а що таке питання може вирішити референдум.

Голосування було одкрите».

Врешті Рада ухвалює перенести дебати в цій справі на слідуюче суботнє засідання (13 квітня).

Від імені фракції у.с.-р. Янко вносить інтерпеляцію такого змісту:

«В «Киевской мысли» за 12 квітня в №49 уміщено наказ німецького головнокомандуючого на Вкраїні, котрим німецьке командування втручається у внутрішні справи Української Народної Республіки і наказує германським військовим частинам, яким шляхом треба їм провадити засів ланів українського народу, зазначає порядок і розмір плати і нагороди за такі роботи для української людності. Наказом надається право німецьким отрядам і по своїй ініціативі установити ті чи інші порядки щодо цього. Разом з тим наказ порушує основний закон Української Народної Республіки, бо прикликає до цієї справи бувших землевласників, наказуючи селянам, щоб вони давали для бувших землевласників коней, реманент і насіння.

Фракція української партії с.-р. вимагає від уряду негайної відповіді: чи дійсно був виданий такий наказ?

Коли ж такого наказу не було видано, то чи притягнуто до відповідальності редакцію «Киевской мысли»?

А в тому разі, якщо наказ був виданий, то яких заходів вжито Радою міністрів, щоб припинити наказ німецького головнокомандуючого і чи доведено до відома германського уряду про втручання німецької військової влади, яка пробуває на території України, у внутрішні справи Української Народної Республіки?»

Після недовгих суперечок інтерпеляцію прийнято.