hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник


Архівні документи
Центральна Рада, УНР (1917-1918 рр.)


Протокол засідання Малої Ради

(16 квітня 1918 р.)


_______________________


Протокол засідання
Малої Ради


16 квітня 1918 р. – Протокол засідання Малої Ради

16 квітня 1918 р.    

Дневне засідання Малої Ради мало цілком діловий характер. Головує М.Грушевський. Представник комісії законодавчих внесень докладує законопроект про одпуск в розпорядження Міністерства внутрішніх справ 100 млн крб. для видачі короткострочних позичок земським та міським самоурядуванням. З приводу цього законопроекту виступають Ковалевський, Янко і Одинець. Промовці доводять, що питання про дозвіл позичок не може бути розв’язано одним Міністерством внутрішніх справ, а мусить бути передано особливій комісії з представників різних відомств.

Рада з цим згоджується й передає законопроект для переробки в фінансово-економічну комісію. Далі міністр Фещенко-Чопівський дає пояснення по запитанню про вивіз марганцевої руди з України. Міністр починає з показання, що з чисто економічного погляду треба визнати, що для України невигідно вивозити свої сировці й одержувати з-за кордону готові фабрикати. Далі вивіз руди при сучасній ситуації, коли її буде використано для воєнної мети, навіть з етичного погляду не можна визнати зручним. Рахуючись з загальними обставинами, ми змушені заплатити за зроблену нам допомогу. Готівки у нас немає, паперові гроші згубили ціну, ясно, що ми мусимо платити, крім хліба, другими нашими продуктами. Наприкінці міністр зазначає, що в Донецькому басейні великі запаси руди, які зараз ми не можемо використати і які без особливої шкоди для української промисловості можна віддати Центральним державам.

Новаковський (о.є.с.п.) розвиває думку, що вивіз руди викличе те, що багато наших заводів стане і 375 тисяч робітників опиняться на вулиці. Промовець вимагає, щоб було сформировано особливу комісію для завідування й управління всіма багатствами, що є в землі. Знову виступає міністр, який, визнаючи правильність багатьох пунктів промови попереднього промовця, пропонує рахуватися з реальними умовами і доводить, що при сучасному стані української промисловості вивіз руди не почуватиметься особливо на Україні.

Порш (у.с.-д.) каже, що «Новаковський ставить питання так, неначе ми живемо в нормальних умовах. Треба ж рахуватися з Берестейським договором і з реальними обставинами.

Міністр торгу являється вмісті з тим і членом кабінету, натурально його політика не може йти врозріз з політикою всього Кабінету. Коли уряду приходиться вести певну політику, то й міністр торгу в своїй області мусить з цим рахуватись. Грошей у нас немає, платити по обов’язкам треба і правильно, що для цієї мети використані будуть багатства, які зараз лежать мертвими». Наприкінці, по пропозиції пана Порша, Рада приймає формулу переходу, в якій пояснення міністра визнаються правильними. В тому ж засіданні управляючий Міністерства праці Михайлов розвиває план громадської праці. Всіх безробітних на Вкраїні нараховують 119 тис, у Києві – 12, в Одесі – 16, в Катеринославі 24 тис. і т.д. Причина цього безробіття – політична й соціальна боротьба на Вкраїні.

Вихід України з всесвітньої війни і зв’язана з цим демобілізація промисловості – все це мішає розвитку нашої промисловості. Намічений особливою Радою, яка відає фондом й організацією громадської праці, план роботи вимагатиме 150 млн і дасть роботу 100 тис. чоловік.

Після цього проголошено перерву до вечірнього засідання.

Вечірнє засідання було присвячено розгляду законопроекту про недоторканість особи членів Центральної Ради й заслуханню низки запитань, які внесли представники меншостей. Головою М.Грушевський.

Законопроект про недоторканість особи членів Ради внесено фракцією сіоністів. При обговоренні цього законопроекту Гольдельман (Поалей Ціон) здіймає питання про недоторканість осіб, обраних в Українські Установчі збори. Питання викликало енергійний обмін думок і, нарешті, вирішено поповнити законопроект новим пунктом, який спеціально стосується недоторканості членів Українських Установчих зборів.

В остаточному вигляді законопроект подається в такій редакції:

1. Члени Української Центральної Ради не підлягають відповідальності за голосування, за висловлені думки і взагалі за діяльність, зв’язану з виконанням обов’язків членів Центральної Ради як в самому парламенті, так і поза ним.

2. Члени Української Центральної Ради можуть бути притягнені до слідства і карного суду, але тільки звичайним судовим порядком і з дозволу Української Центральної Ради.

3. Члени Української Центральної Ради ні в якому разі не можуть бути заарештовані без попереднього дозволу Української Центральної Ради, або іншими способами позбавлені волі, за винятком затримання на гарячому вчинкові.

4. Про необхідність притягнення до слідства і карного суду, або про затримання члена Центральної Ради на гарячому вчинкові відповідні власті повинні негайно сповістити Українську Центральну Раду.

5. На вимогу Центральної Ради судове переслідування членів Ради повинно бути одкладено, а позбавлення волі – скасовано аж до скінчення сроку уповноважень Ради, або виступу з складу її члена Ради.

6. Аж до видання закону про недоторканість членів Українських Установчих зборів сила ст.2, 3, 4 і 5 частини закону стосується також членів Українських Установчих зборів, обрання котрих затвердили окружні або головна комісія по виборам в Українські Установчі збори. Постановлено, що закон вступає в силу негайно по телеграфу.

Далі Рада постановляє заслухати один за другим кілька запитань. Першим виступає представник сіоністів Гросман, який говорить: «В той час, як тут в Раді поволі налагоджуються наші відносини, на місцях, як і раніш, робиться щось невимовне. В провінції немає ніякої влади, а та влада, яка є, дискредитує Український уряд. Населення змушене на місцях, на жаль, звертатися за допомогою до німецької військової влади. До нас щодня прибувають депутації, які передають про ті вбивства, грабунки й насилля, що вчиняються на місцях.

Все це діло рук українських солдатів, або осіб, що зовуть себе солдатами. Вночі тайно риють домовини і без свідоцтва лікаря та свідків передають землі замучені жертви. На станції Ромодан ви побачили б трупи людей, яких українські солдати викидають на полотно залізниці. Коли єврейське населення надалі зостанеться без охорони, то це отруїть атмосферу й зіпсує відношення, які починають налагоджуватися. Ваші коменданти і комісари, гг. міністр внутрішніх справ та військовий міністр, поводяться так, що єврейське населення, а останніми днями і селяни на місцях змушені звертатися до німців за допомогою. Ми хтіли б, щоб на наше запитання звернули особливу увагу, щоб населення побачило, що єсть у нього охорона, що винні представники влади будуть покарані, а не переведені з одного міста в друге». Промовець даліоголошуєзапитання іподає довгу низку фактів з показанням дати і дійових осіб, що трапилися на станціях залізничної лінії Київ – Полтава.

Аналогічне запитання вносить від об’єднаної єврейської соціалістичної партії Шац. «Те, що робиться тепер, – говорить промовець, – небезпечніше, ніж те, що робилося при царизмі. Тоді під час погромів городовики хоч переодягались, а тепер особи, одягнені у форму республіки, роблять вчинки, які не можна назвати інакше, як розбійничими. Я маю документи, які встановлюють, що на єврейське населення багатьох містечок і міст накладається контрибуція, й не раз про це повідомляли владу, але я певен, що місцеві адміністратори, які так прославилися, і до цього дня залишаються на посадах». Шац після цього прочитує запитання, в якому докладно викладає події, які трапились останніми часами в деяких містечках та залізничних станціях.

Балабанов (р.с.-д.) вносить два запитання: одне з приводу діяльності бувшого міністра доріг Соковича, який заборонив з’їзд делегатів Залізничного союзу, який призначено на 20 квітня, а друге – про діяльність Одеського окружного комісара Комірного та його відношення до преси.

Далі Зарубін (р.с.-р.) вносить запитання про утиски, під маркою більшовиків, осіб, що працюють по земельній реформі, яких увільняють з посад і навіть висилають за межі Української Республіки. Промовець, між іншим, вимагає, щоб негайно було вжито заходів для визволення старого партійного есерівського діяча Піотровського*, члена Центральної Ради і представника багатьох громадських інституцій, якого заарештовали в Городні, вивезли в Гомель, де він досі сидить в тюрмі.

Потім Зарубін також запитує уряд з приводу німецького суду, який продовжує засуджувати українських громадян. Це було в Миколаєві, де по постанові німецького воєнно-польового суду були засуджені на смертну кару чотири чоловіки** за те, що не здали зброї. Запитання скінчилися.

Слово бере міністр внутрішніх справ Ткаченко. «Я не буду зараз давати пояснення, хочу тільки одзначить, що уряд часто не знає про ті факти, які подаються в запитаннях. Я вважаю, що з такими фактами нас треба було знайомити раніш і ми вжили б заходів проти таких фактів для їх знищення і розслідування. При сучасній практиці в основу запитань часто попадають факти, які при провірці не підтверджуються. Один випадок, коли було накладено контрибуцію, уже спростовано. Я не дивлюсь на запитання, як на саботаж, я не маю сумніву в тому, що всі члени Центральної Ради працюють на благо нашої Республіки, але повторюю, що було б в інтересах самих інтерпелянтів раніш знайомити уряд з такими фактами».

Суперечки по цим запитанням перенесено наслідуюче засідання, яке відбудеться завтра.

** Йдеться про сім’ю Апаріних.





 
matrix-info БУЛАВА