Павло
Гай-Нижник

Архівні документи
Українська Держава (1918 р.)

Петлюра С. Меморандум до німецького посла в Українській Державі А.Мумма

Ваша Ексцеленціє!

Події, що відбуваються на Україні, примушують мене звернутись до Вас, яко представника заприязненої нам держави.

Уважаю потрібним повідомити, що звертаюсь до Вас, не яко політичний діяч, а яко голова київської губерніяльної народньої управи й одночасно яко голова управи Всеукраїнського Земського Союзу, що об'єднує собою всі народні земські управи на Україні. Для вашого відома інформую.

Народні управи є інституціями самоврядування, що дбають про народню просвіту й культуру, допомагаючи народові в його економічних, господарських і просвітніх потребах. Народніх управ, вибраних самим народом на Україні 115; вони удержують сотні тисяч народніх шкіл, сотні професійних шкіл і учительських семінарій, велике число шпиталів, амбуляторій; опікуються будівлею шляхів, дбають про різні кооперації на селі, заводять досвідні сільсько-господарські станції, ветеринарні пункти, мають свої великі майстерні, заводи, центральні склади для постачання населенню книжок, сільсько-господарського знаряддя, медикаментів і різних предметів домашнього обіходу; дають юридичну допомогу населенню, – словом охоплюють мало не всі боки народнього життя, через що являються інституціями державного значення, близькими народові й народом поважаними.

Як голова органу, що об'єднує діяльність цих інституцій по всій Україні, як людина, що її широкі круги громадянства вшанували довір'ям і яка через це саме повинна перед тим громадянством бути відповідальною, особливо в моменти великих змін і іспитів у житті цього громадянства, я не можу спокійно обминути тих фактів, які зараз мають місце скрізь по Україні й до яких має відношення німецька військова влада, на чолі якої стоїте Ви, Ексцеленціє.

В зв'язку з державним переворотом скрізь на Україні почались арешти й замикання в тюрми без суду та слідства різного стану громадян України. До мене, яко до голови Всеукраїнського Союзу Земств, звертаються і окремі особи, і цілі делеґації з повідомленням, що в однім місці арештовано земських гласних, а в другім членів земської управи, при чім в деяких випадках, як от в Липівці на Київщині, навіть запечатано помешкання цієї інституції. Я звертав уже увагу п. гетьмана Скоропадського на ці недопустимі й небажані для спокою краю арешти, вказуючи йому на велику небезпеку від тих арештів. Маючи на увазі, що часто подібні арешти виконуються німецькими військами, я вважаю необхідним і вашу, Ексцеленціє, увагу звернути на ці прикрі й дуже небажані явища.

Я повинен заявити Вам, Ексцеленціє, що мене дуже хвилюють ці явища і я не жду від них нічого доброго не тільки, Ексцеленціє, для України, але й для тієї дружньої держави, вищим представником влади на Україні котрої являєтесь Ви.

Я, яко громадянин свого краю, хотів би, щоб дружня держава, котра допомагала моєму народові здійснити його вистраждані великими жертвами національно-історичні ідеали й була першою, що признала Українську Народню Республіку за самостійну державу, – залишилась назавжди в свідомості й пам'яті народу як справді дружня держава; я хотів би, щоб наш народ з подякою й признанням ставився до вашого народу за історичну прислугу, вчинену ним Україні, щоб засвоїв культурні здобутки вашої держави, та взагалі позискав той організований досвід, яким вславилася на різних полях Німеччина. Український народ охоче переймає що кращого у інших, має великий хист до культури, просвіти й організації та здатний в короткий час зробити те, до чого іншим треба значно більше часу.

264 роки московського панування не вбили в нім ні національного почуття, ні змагання до створення власної держави, яко логічної форми, в яку вилились його давні історичні й національно-політичні ідеали. Він знає й твердо певний, що Українська Народня Республіка, як окрема держава повинна бути й що вона буде існувати та що ніяка сила на світі не в силі буде цієї його певности знищити. Якої б долі не судилось українському народові ще пережити, він все одно своє право на самостійне державне життя виборе. За це говорить та певність, яку ми, українці, в цій справі відчуваємо.

Я спиняюсь над цим, Ексцеленціє, для того, щоб Ви були поінформовані про наші найбільші національні змагання, про нашу певність в цій справі й щоб відчули ту відразу, яку наш народ матиме, коли серед нього пролунає чутка, що та держава, яка перша признала за ним право самостійного державного існування і через те стала заприязненою, несподівано для нього стала через своїх аґентів чинити йому те, що ніяк не в'яжеться з уявою про дружню державу. А саме фактами, що суперечать такій уяві, і являються арешти німецькими офіцерами й солдатами тих людей, яким висловив народ і своє довір'я, і свою пошану. Замість того, щоб дивитись на військо вашої держави, що перебуває зараз на Україні як на друзів і прихильників, – він стане дивитись на нього з великим недовір'ям, упередженням і бачити в нім не приятелів, а людей саме їм протилежних. Я не думаю, Ексцеленціє, щоб це було в інтересах вашого війська; я хочу думати, що це не в інтересах вашого краю.

Отже, Берестейським Договором установлено певні обов'язки української державної влади щодо постачання хліба, м'яса й іншого для вашої держави. Вам певно відомо, що наша країна здебільшого хліборобська й головний чинник в державнім житті України є селяни.

Отже, для того, щоб наше селянське населення могло допомогти державній владі виконати свої обов'язки супроти вашої держави, являється конечною необхідністю, щоб селянин наш міг спокійно обробляти своє поле та спокійно міг почувати себе громадянином Української Народньої Республіки. Такого запевнення він не матиме, коли на його очах творитимуться безпідставні арешти людей, котрих наш народ признає за найкращих зпоміж себе.

Я боюсь, Ексцеленціє, що від того добра не буде ні Україні, ні вашій державі. В нашім краю починаються неспокій, ексцеси, які можуть придбати небажані для заприязнених сторін форми. Війна, опісля революції й без того розхитала господарський організм країни, а ці можливі розрухи можуть його ще більше розхитати. Після революції наш нарід почав братися за організацію свого власного життя і життя вибореної ним держави, і я мушу ствердити на підставі досвіду й життьових спостережень, що ця праця в напрямі державного будівництва почала пускати глибоке коріння в народню свідомість; почали люди платити податки, заорювати землю, сіяти, відкривати просвітні й економічні товариства, наша зруйнована промисловість стала відроджуватись на благо нашого краю, даючи заробіток величезній армії безробітних, – взагалі, стало налагоджуватись життя. І коли я пригадаю історичні аналоґії з історії революції у інших народів, я схиляюся перед моїм народом з пошаною за те, що він в хвилину розбурханого життя свого виявив державний розум і тверду волю в будівництві своєї держави. Ви, Ексцеленціє, знаєте, що ваша держава має життьовий інтерес в тім, щоб Україна яко самостійна держава існувала і розвивалась. Треба зробити все, щоби всі умовини її теперішнього життя сприяли зміцненню України, як держави дружньої до вашої.

Я боюсь, що вчинки аґентів військової влади на місцях цій справі шкодять і створюють атмосферу, дуже негарну і дуже невідповідаючу культивуванню цього почуття серед наших селян до вашої держави й вашого народу. Я маю глибоке враження, що ваш нарід, як і народи інших, заприязнених нам держав, хотіли б жити в дружніх зносинах з нашими. Неодноразові заяви представників вашого правительства й дебати в парляменті впевняють мене в цім. Отже, з мого погляду всяка влада і всякий аґент влади повинен допомагати цій справі, а не йти всупереч (і ні в якім разі не робити того з початку приязні, щоб не псувати її). Зважуючись звернути вашу увагу на арешти, я керуюсь не тільки тим, що вони деморалізують правосвідомість нашого народу, не тільки тим, що через ці арешти життя земських управ терпить велику шкоду, бо господарський і культурний апарат країни не може правильно функціонувати, а ще й тим, що німецька й австрійська влада, яко незнайомі у відповідній мірі з відносинами краю, часто роблять ті арешти, як мені удавалось встановити, після того, як хтось штовхає ї'х на це негарне діло, з особистих мотивів. Я виношу, що тут деякі люди зводять свої політичні й особисті рахунки з противником. Звертаються такі люди до німецьких і австрійських офіцерів з запроханням арешту, офіцери арештовують, а потім виясняється, що арештовано невинних і арештовано, Бог зна за що. Бували випадки, що арештовано членів земських управ по обвинувачуванню в большевизмі тоді, як ці арештовані вели завзяту боротьбу з большевиками і були ними засуджені до смертної кари й тільки чудом від неї спаслися. Таким випадкам треба положити кінець, бо вони наносять великий удар правосвідомості нашого народу, треба зупинити вакханалію арештів членів земських управ і земських гласних, бо від того терплять велику шкоду земські апарати та все культурно-просвітнє та економічне життя приходить до руїни. Треба положить кінець цим явищам, бо вони створюють дуже негарну атмосферу серед нашого народу і настроюють його, проти військ заприязнених з нами держав, з якими ми повинні жити дружньо й по-приятельськи.

Я маю тверду надію, Ексцеленціє, що Ви з особливою увагою поставитесь до цього мого звертання, а ті мотиви, які керували мною в цім разі, будуть прийняті Вами під особливу увагу, що Ви приймете міри, відповідні для того, щоб в підлеглих Вам аґентів влади на місцях наше населення бачило дійсно представників заприязненої держави. Я тішу себе надією, що мій лист до Вас, яко лист людини, що відповідає нормально перед земськими установами цілої України за невпинний господарський і культурно-просвітній розвиток української держави, послужить товчком для привернення ладу й порядку в нашій країні, без яких вона не може виконати своїх великих обов'язків до представленої Вами держави. З правдивим поважанням голова Київської Губерніяльної Земської Управи та Всеукраїнського Союзу Земств.

С. Петлюра