Павло
Гай-Нижник

Архівні документи
Українська Держава (1918 р.)

Липинський В. Лист до Є.Чикаленка (Відень)

ПОСЛАННИК
УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ У ВІДНІ
3. Х. 1918 р.

Зараз їде до Київа п[ан] Стефан Подгорський, один з видатніших людей Правобічної України, людина для нашої справи дуже прихильна, котрий хоче бачитись з Вами і через котрого передаю оцього листа. Позаяк для нашої держави можуть скоро наступить дуже скрутні часи, отже, хотілося б мені висказати Вам мій погляд на теперішню ситуацію з тим, що може се послужить для Вас діскусійним матеріялом у Вашій праці на місті.

Отже, Австрія безумовно заключить мир. За нею, розуміється, мусить піти Німеччина. Се означає для нас – або вивід німецьких [військ] з України – і повну ліквідацію німецьких впливів, або-ж, у всякому разі, як-би війська навіть і остались на деякий час, сильне зменшення цих впливів. До цього моменту ми мусим дійти приготованими. Коли Україну буде в той час репрезентувати теперішній уряд з одного боку і Національний Союз з другого – то наша справа програна. Антанта тоді спиратиметься на всі протиурядові протиукраїнські елементи, і наступить “возсоединеніе”. Треба зробить так, щоб Антанта застала на Україні офіціяльне національне українське представництво і реорганізований цим представництвом уряд. Кажучи конкретно: мусить зараз бути скликаний сейм (принаймні його суроґат в формі представництва партій і організацій) і створений діловий коаліційний кабінет з більшостью українською, але й з представниками росіян і поляків (розуміється, місцевих). Се спасе Гетьмана як персоніфікацію Української Держави, се перетворить Національний Союз з репрезентації партійної (з котрою ніхто не буде числитись) на репрезентацію національну, і, заприсягаючи до державної роботи росіян та поляків, се відбере від Антанти частину сил, на котрих могла б будуватись протиукраїнська політика.

Одною з конечних умов коаліційного кабінету мусіло-б бути відступлення від гасла соціалізації (не соціялізму, а тим більше демократизму), на що, я думаю, наші партії згодяться, поучені гірким досвідом. Що до політики зовнішньої, то я думаю, нам треба шукати порозуміння з Польщею, а се ось чому. В Антанти і Росія, і Польща мають багато більше прихильників, чим Україна. Що Росія всі свої впливи в Антанті буде вживати проти України, се річ певна. Коли до сього прилучиться і Польща, коли під крилами Антанти наступить російсько-польське порозуміння коштом України – справа наша буде тяжка. Треба російсько-польський союз в Антанті розбити, відтягнувши Польщу на свою сторону, бо на притягнення на наш бік Росії мало надії. А тоді, коли ми матимемо: 1) Гетьмана, 2) діловий коаліційний кабінет, 3) національне офіціяльне представництво і серед Антанти згоду Польщи за нашу самостійність і її піддержку, то пожертвувати цим всім для “единої і неделімої” Антанта не зважиться. Порозумітись з Польщею ми зможем в комісії, котра збереться в Холмській справі по ратифікації миру Австрією. Гр[игорій] Буряк запевняв мене вчора, що мир буде ратифіковано якнайшвидше, отже, може, комісія прийде незабаром.

Коли я в чому помиляюсь – поправте, будь ласка. Листа од Вас про наші внутрішні події ждатиму нетерпляче. Добре-б було, Євгене Харламповичу, як би Ви пішли до п[ана] Гетьмана і представили йому вагу хвилі і небезпечність ситуації. Вітаю Вас найсердечніше, з найглибшою до Вас пошаною, відданий Вам В.Липинський.