Павло
Гай-Нижник

Архівні документи
Українська Держава (1918 р.)

«Під суд!» (стаття часопису «Трудова Республіка» про звинувачення на адресу П.Скоропадського та членів гетьманського уряду з боку республіканської влади з огляду часопису «Нова Рада»)

«Нова Рада» (№ 235 – 17 грудня) вмістила статтю під наведеним вище заголовком, в якій вимагає віддання під карний суд гетьманських міністрів та інших його «слуг».

«Сім з половиною місяців, – пише газета, – правили Україною не тільки узурпатори влади, не тільки реакціонери, але й самі справжні шантажисти, злодії та насильники. Злодій сидів на злодію, і шантажист допомагав насильникові: сім з половиною місяців вони просто розпродали народне добро, цинічно й одверто спекулювали, брехали й ховали правду від громадянства й перепиняли катівськими засобами всякі спроби вивести їх на чисту воду.

Знаючи, яке велике почуття помсти в масах, яка пекуча злоба до насильників кипить в грудях народу й козаків, що скинули російсько-реакційне ярмо, дивуючись тому духу дисципліни, який досі стримує маси од самовільних судів, ми підкреслюємо, що днем всенародного тріумфу демократії буде прилюдний суд над злочинцями.

Далі «Нова Рада» подає список цих «шантажистів, злодіїв та насильників» із зазначенням окремо злочинств кожного з них:

1. Бувший Гетьман Павло Скоропадський має судитися за: 1) потурання злочинній діяльності своїх міністрів 2) за умисне руйнування військової сили держави 3) за оддачу німцям і спекулянтам державного майна 4) за організацію влітку цього року провокаційного повстання «отамана» Павловського в Звенигородськім повіті проти себе самого і панів для того, щоб ліквідацією повстання скріпити гетьманську владу.

II. Бувший міністр закордонних справ, міністр освіти, заміститель прем’єра і президент сената Микола Василенко – за те, що 1) бувши членом Генерального суду Української Республіки, приймав участь у змові проти цеї Республіки разом з російськими чорносотенцями і німецькими офіцерами 2) брав участь і завідомо сприяв розкраданню добра держави, що виявилось в часи його прем’єрства в діяльності міністрів Рогози, Ржепецького і Гутника.

III. Прем’єр-міністр Федір Лизогуб – за те, що 1) з його відома провадились по міністерствах спекуляція й грабіж народного добра 2) дозволяв і сприяв німцям перейти межі договорів між Німеччиною та Україною на користь німцям.

IV. Військовий міністр Рогоза – за те, що 1) витративши більше мільярда карбованців на організацію українського війська, поблажливо дивився на розкрадання цього мільярда без організації війська 2) передавав військове майно явно спекулятивним Южній, Сіверній і Астраханській арміям, котрі ніби складались для боротьби з більшовиками, а на ділі розтрачували й розпродували військове майно в Києві 3) умисне розгонив і провокував на розклад військові організації «синіх жупанів», «сірих жупанів» та інші з тим, щоб Україна не мала свого війська.