Павло
Гай-Нижник

Архівні документи
Українська еміграція

Лист великого майстра української франкмасонської Великої ложі “З’єднаних слов’ян” С.Моркотуна до головного отамана і голови Директорії УНР С.Петлюри (Париж, Франція)

Симоне Васильовичу!

Париж 28.Х.1919. Давні Ваші співробітники покидають Вас: ген. Греков, організатор збройних сил українських покинув Вас; Шемет, голова рільничо-демократичної партії рівнож покинув Вас. Грушевський Мих. мусів утікати, щоби спасти життя. Є чесні українці, які не хвалять Вашої польсько-румунської орієнтації, яка полягає в гойнім розділюванні українських територій, на признанні Галичини і Волині полякам, а Буковини і Бесарабії румунам в цілі ефемеридної екзистенції Вашого уряду. І певно за зрезигнування України з її прав до Бесарабії запевнено Вам поміч Румунів і охоронило від поважних страт. Я довідався, що Ви оголосили мене винятим з-під права задля майбутнього зрідження через мене української справи, значить для моїх федералістичних переконань і задля моєї вірности Росії. Я боронив Вас у Парижі аж до хвилі, коли Ви заатакували Денікіна і в цей спосіб зробили пропасть непроходиму між нами обома. Ми, репрезентанти нашої партії молодо-української, зі стидом мусимо дивитися в очі французів, які так числили 1917 р. на наші міліарні сили і на нашу добре зцементовану групу, які уважали нас за бльок правителів відданих Антанті а підносячи голову проти германофільства в Україні. І Ви, Симоне, належали до Молодої України.

В току засідань Малої Ради (кабінету міністрів) в р. 1917 Ви, будучи “франкофілом”, до якого ми мали довір’я, ніколи не піднесли голосу проти доведеного германофільства Винниченка і Порша що ви дальше ніколи не боронили “війни аж до кінця” проти соромного миру, заключеного в Бересті, хотяй Ви нам це приобіцяли і хотяй це робив А-р Шульгин, хотяй не належав до нашої партії. Коли по Вашій димісії в грудні 1917 р. треба Вам було грошей на публікування Вашого щоденника і на ославлене формування ваших Гайдамаків – тоді Ви звернулися до репрезентантів французького Уряду. Пан Н. дав Вам у своїм мешканні при Інститутській 12 (він тепер у Франції) кілька тисяч рублів. Я стидаюся при Василю Шульгінові, якого я просив в імені партії перед входом большевиків до Києва, щоб наклонив своїми впливами російських офіцерів до уділення Вам помочі, запевняючи його, що Ви не є сепаратистою, але сприяєте Росії і Антанті, як Ви о тім нас запевняли.

Скоропадський, при своїх похибках, є джентльменом, якого великим нещастям було це, що його окружували німецькі агенти як Палтов і ін. Я, будучи під кінець Гетьманського Уряду секретарем Гетьмана, мав нещастя налягати на увільнення Ваше з в’язниці і поношу за цей факт часть відвічальности. Коли германофільські тенденції Винниченка, Андрієвського, Швеця і ін. брали в “Національній унії” гору, ми звернулися до Вас. Ми сподівалися, що Ви, будучи уміркованим і “франкофілом” зможете протидіяти германофільській течії, що було для всіх очевидне, що інсурекція впровадить в Україну большевиків. Ви зобов’язалися не йти на руку повстанцям і заховувати статус кво анте. Я довідався, що вже тоді Ви були в досконалім порозумінні з Винниченком і що лише квестія влади була цією кісткою незгоди, яка спричинила, ще в грудні 1918 і в січні 1919. Ви кинулися один на другого.

Вночі 14.ХІ.1918. в хвилі, коли Ви приступали до виконання свого пляну, майор Ляріш, репрезентант Генерального німец. штабу перешкодив Гетьманському Урядові Вас арештувати. Німецький офіцер з’явився цеї ночі у Гетьмана і заявив категорично, що коли Ви (т.є. члени будучої Директорії) будете арештовані, то німецьке військо увільнить Вас силою з в’язниці. Німці дали зброю повстанцям. З зареквізованого золота Ваші сателіти (пр. отам. Божко в Києві) фабрикують собі гетьманські булави.

Виступи з льожі, Кате України і вороже отчині! Ми Вас завсігди будемо оскаржувати в імени нашої отчини, Великої України, яка через три століття була сторожем і передмурям великої нашої матері-Росії. Моркотун.