Павло
Гай-Нижник

Архівні документи
Українська Держава (1918 р.)

Ніковський А. Як повстала Скоропадщина на Україні

Андрій Ніковський

Ніковський Андрій Васильович [псевдоніми – А.Яринович, А.Ганаскович, А.Василько; 14(26).Х.1885, с.Малий Буялик, Херсонська губ. – 1942, ймовірно, Ленінград] – український громадський і державний діяч. Навчався на природничому, а пізніше на історико-філологічному факультеті Новоросійського університету (Одеса). З 1913 р. – у Києві: працював у газеті «Рада», журналах «Літературно-науковий вістник» і «Основа». В 1916 р. служив уповноваженим Комітету Всеросійського союзу міст Південно-Західного фронту. Був секретарем Українського наукового товариства у Києві. Активний член Української радикальної демократичної партії та Товариства українських поступовців. Обстоював ідею перевлаштування Росії на конституційно-демократичних засадах, виступав за автономію України. Після падіння російського самодержавства – провідний діяч Української партії соціалістів-федералістів, один із засновників Української Центральної Ради. Був членом Комітету, Малої Ради та Президії УЦР, а з липня 1917 р. – товаришем (заступником) голови УЦР. Брав участь у роботі Комісії по складанню проекту Статуту вищого управління України (Статуту Генерального секретаріату). З проголошенням Української Народної Республіки активний учасник розбудови національної держави і права. Підпис Ніковського стоїть під постановами УЦР про затвердження Закону про вибори до Українських Установчих Зборів, Закону про відстрочку призову на військову службу і відкомандирування з військ громадян УНР та ін. важливими нормативно-правовими актами. Після приходу до влади П.Скоропадського очолював опозиційний Український національно-державний союз, згодом перетворений на Український національний союз. У вересні 1918 р. передав функції голови союзу В.Винниченку. Був одним з організаторів антигетьманського повстання. З травня 1920 р. – міністр закордонних справ Директорії УНР в уряді В.Прокоповича. Перебуваючи в еміграції (м.Тарнув, Польща), очолював комісію з підготовки проекту Конституції УНР. У листопаді 1924 р. повернувся в УСРР, працював у ВУАН. Заарештований 21.VIІ.1929 р. у т.зв. справі «Спілки визволення України» і засуджений до 10 років позбавлення волі. Звільнений з ув'язнення у квітні 1940 р. За деякими свідченнями помер у блокадному Ленінграді.