Павло
Гай-Нижник

Архівні документи
Директорія, УНР (1918-1921 рр.)

Доповідь сотника Василюка про хід організації повстання проти більшовиків на півдні України у червні–грудні 1921 р.

Ширша і систематична праця по організації повстання на півдні України почалась 30 червня 1921 р., т[о] є[сть] з часу організації Штабу Південної Партизано-Повстанчої групи в Кишиневі.

До того часу праця хоч і велась, но мала характер випадковий і не систематичний.

Підбор працьовників організаторів оказався досить невдачним, що і дало невідрадні результати праці.

З огляду на те, що голові організації прийшлось дуже часто роз’їзджати поза межі Бессарабії по справах, то вся організаційна робота лягла на Начальника Штабу групи Генерального Штабу Полковника С[Т]ЕФАНОВА та Начальника Цівільного Керування групи п[ана] ПОПЛАВСЬКОГО.

Підполковник СТЕФАНІВ – незамінний Начальник Штабу дівізії, чоловік високо дисциплінований і образований, який привик добре виконувати військові накази, в Кишиневі на самостійній праці оказався не на своїм місці.

Начців п[ан] ПОПЛАВСЬКИЙ по своїй працездатности і знакомости з підпільною організаційною працею уже зовсім оказався не дома, бо праця його заключалась в переводі грошей, заниманні місця, а почасти була шкідливою і для самої справи із-за неуміння заховувати конспірацію.

Помішником Начальника Штабу був призначений підполковник ЧОРНЕНКО-ЧОРНИЙ. Чоловік дуже працездатний, но не маючи віри в успіх діла, занимався весь час веселим проведенням часу, до справ не [тор]каючись.

Н[ачальни]ком Оперативно-організаційного відділу штабу групи був привезений з Польщі сотник КОВАЛЬЧУК, гарний товариш і щирий та певний українець, но способний добре виконувати обов’язки посильного, що він за весь час тільки і робив без закиду.

Н[ачальни]ком розвідочного відділу штабу був я, теж не на свойому місці, бо там слід би сидіти старшині генерального штабу, то і пришлось мені виконувати обов’язки тільки посильного і писаря штабу.

Помішником Начціва був п[ан] Савенко, який, вибіраючись на підпольну працю на Україну – через Румунію, захватив з собою з Польщі 5 тюків своїх річей, що зразу могло опреділити його спосібність і охоту до підпольної праці. Дійсно дуже скоро заявив себе хворим, і отримавши державну підмогу, поїхав на дачу лічитись і більше до праці не вертався.

Не дивлячись на скрутні грошові засоби, Начців теж мав свою канцелярію, з Начальником канцелярії п[аном] МЕДВЕДІВИМ на чолі.

Для організаційної праці фактично приступлено було 2-го липня. Послано зв’язкового старшину до IV Румунського корпуса сотника ДОЛИНЮКА та налагоджено 3 переправочно-розвідочні пункти на березі Дністра, іменно в Атаках, Вадрашкові і Криулянах, з яких працював без закиду тільки в Криулянах з сотником ГУЛІЄМ на чолі.

Була спроба заложити такі ж пункти і в других важних місцях на Дністрі, но по ріжним причинам невдачно.

Налагоджено досить гарно справу в румунських штабах по переправі організаторів та зв’язків на Україну.

Розділено південну групу на райони, попризначувано Командуючих районів на цівільних керовників.

Військовим і цівільним начальником 1-го Одеського району був призначений п[ан] ПШОНИК. Йому було запропоновано негайно відправитись з Кишинева в свій район для підпольної праці, но вже в перший день після означеного наказу він зредагував і був головним ініціятором рапорта всіх цівільних представників районів до Уряду та до Місії, в якім строго критикувалась діяльність наших керовників в Румунії і в якім було зазначено, що вони відказуються приймати такі відповідальні пости і на Україну не поїдуть. Рапорт цей недвозначно звучав так: «Чую себе не відповідним для сучасної підпільної праці на Україні і їхати туди не рішаюсь». Хоч зміст рапорту був дуже ясний, но Штабом групи не був взятий під розвагу і праця людям і зокрема і п[ану] ПШОНИКУ була накинута просто насильно, що відразу опреділило дальшу працю. Дальша праця п[ана] ПШОНИКА звелась до сидіння в кольонії Шабо на березі Дністра разом з дружиною, до провокування Штабу групи і взагалі наших керовників і до висисання державної копійки – грозячи в противнім случаю припинити працю, і так аж до листопада місяця. Біля себе в Шабо зібрав він більше десятка ріжних авантюристів, які висилались Штабом груп на Україну, но не бажаючи туди йти і не рішаючись відкрито об цім заявити Штабові йшли до ПШОНИКА, як до противної сторони, сиділи з ним разом по місяцю і більше і занімались провокаціями не тільки Штабу і всеї української справи, але навіть і румун. Дійшло навіть до того, що большовики, довідавшись про цю лавочку, переправились через Дністро, зробили нальот на квартиру ПШОНИКА, його ранили, а в його компанії повідбирали досить важні документи, які компрометували як і нас, так і румун.

Командуючим ІІ-го Александрійсько-Херсонського району було призначено, прибувшого з Польщі сотника ЯМЩУКА. Сотник ЯМЩУК добрий начальник господарчої частини куріня, но не командуючий, об чім він і сам не раз заявляв чинам штабу, но ця заява чому-то не була прийнята під увагу. Висланий для переправки на Україну в свій район, він просидів півтора місяця в Вад-Рашкові на березі Дністра, не рішаючись перейти, то вилаяв Штаб групи і заявив начальнику пункта поручнику ГРІШНОМУ, що по переході на Україну, пристроїться де-то на вокзалі у свого брата комуніста і палець о палець не вдарить. На цим його діяльність скінчилась і як від нього, так взагалі з ІІ-го району до листопада не було ніяких відомостей.

Начцівом ІІ-го району був призначений п[ан] Дмитро ХОРУНЖИЙ, який перевівши чимало грошей і просидівши з місяць на березі Дністра, вернувся назад в Кишинев, пристроївся на чорну роботу і до листопада до праці не мішався.

Командуючим ІІІ-го Катеринославського району був призначений сотник НЕСТЕРЕНКО, який в той час мав повсталий відділ на Україні, однакож від нього до посліднього часу не поступило ніяких відомостей і я думаю, що він навіть не знав про своє призначення, тим більше, що з Головного П[артизансько] П[овстанського] Штабу Ком[андуючим] ІІІ-го р[айону] був призначений поручник ВЕРБІЦЬКИЙ.

Начцівом ІІІ-го району був призначений п[ан] СКЛЯР, приїхавший ще в березні з Польщі. Він відправився до місця призначення і про нього були 2 рази відомости, що він живий і працює, но від нього самого ніяких інформацій про свою працю не було.

Командуючим IV-го Балтського [району] був призначений Отаман ЗАБОЛОТНИЙ. По чутках і з приватних відомостей, діяльність його була досить широка, но безпосереднього зв’язку від нього до Штабу за весь час не було ні одного. Коли і отримувались відомости про його діяльність, то від його старшин і козаків, які переходили до Бессарабії і інтернувались. З IV-го району приходив раз поручник ЧЕХОВИЧ, який був висланий туди Штабом групи, і працював як Начальник Штабу Придністрянської бригади, якою командував Отаман КІРШУЛ.

Начцівом IV-го району був призначений п[ан] НОВОГІРСЬКИЙ, про діяльність якого в Штабі групи не було ніяких відомостей.

З огляду на те, що зв’язки, посилаємі Штабом групи, все таки попадали до ЗАБОЛОТНОГО, то його робота, можна сказати, координувалась Штабом групи і була задовольняючою.

Військовим і цівільним Начальником Умансько-Чигиринського району був призначений, находячийся в означенім районі з повстанським відділом Отаман ДЕРЕЩУК. До нього було вислано кілька старшин та козаків, но від нього ніяких зв’язків і інформацій не було.

За весь вищезазначений час, від часу до часу, було вислано в розпорядження Ком[андуючих] районів до 30 чоловік, по більшій части мало працездатних старшин і козаків. Назад вернувся тільки два рази козак УСАТИЙ з Катеринославщини та поручник ЧЕХОВИЧ з Ольгопольщини. Про других відомостей більше не було і взагалі всякі інформації з України записувались від випадкових людей. Дальша праця Штабу групи в Кишиневі зводилась до писання розвідочних звітів раз на місяць та виміни їх з другими розвідочними Бюро, іменно румунським, французьким та польським, до гризоти де взяти коштів для утримання такої громіздкої і широкої інституції, як Штаб групи, в якім разом працювало 15 чоловік, і до висилки людей на Україну, яких вислано за увесь час, як і вище зазначено, не більше 30 чоловік і то маловартісних для цієї справи. Документів на перехід границі правда було взято біля 200 з румунських штабів, но прочі люди, взявши документи і підмогу на дорогу, по більшій части гроші пропивали, вертались з берега і щоби хоч себе чим-небудь оправдати, занимались провокаціями і способу боротьби з такими авантюрними типами навіть не находилось. Щоб це не було голослівним, то я кажу кілька прізвищ таких типів, іменно: поручник ІВАЩЕНКО, сотник ГУЛЕНКО, поручник СВІНЦІЦЬКИЙ, поручник ГОНЧАРУК, поручн[ик] ДЕРЕВЯНЧЕНКО, сотник НОВІЦЬКИЙ і т.д. Майже ні один з них в частинах регулярної армії УНР не був, а чому вибірались іменно такі типи, поприлипавши до справи не знати звідки і майже нікому не відомі люди, а не використовувались дійсні українці і повстанці, яких сотнями можна було набрати в таборах інтернованих, а також з розташованих на приватних роботах старшин та козаків, як це і пропонував не раз Секретар Військової Секції Місії Поручник ТРЕПКЕ, які, як напр[иклад] з групи Отамана ФЕДОРЧЕНКА, годились їхати навіть на свої кошти і люди ще зовсім не знакомі з авантюризмом, то мені просто неясно.

Коли і пересилались зв’язки і організатори, то я не пам’ятаю случая щоби кому із них була дана ясна і точна задача зробити от те-то і те, а просто посилались люди як ніби то для того, щоб їх спекатись і поскоріше переправити в Україну.

Весь прочий час сходив на балачках і на перетравлюванні слухів про положення на Україні та про повстанців і до жовтня м-ця ніякої роботи не було. Така праця Штабу групи не була невідома як Місії в Букарешті, так і Урядові, і Головному Штабові, о чім свідчить лист п[ана] Ген[ерала] ДЕЛЬВІГА на ім’я Підполковника СТЕФАНІВА від 25 липня, де ясно зазначено, що «Вас не треба вчити, що кустарним способом повстання підняти не можна», но чому не принималось заходів для поправлення очевидного недостатку мені просто неясно.

Гроші на утримання такої громіздкої інституції і на ведення роботи ген[ерал] ГУЛИЙ діставав і привозив з Букарешту. На скільки було мені відомо, то гроші він доставав з великими труднощами і на отримання кожної получки тратив не менше двох неділь часу, і звичайно в далеко меншій кількости, як вимагалось в вимоговій відомости.

Мною весь час замічавсь якийсь розвал між нашою організацією і Місією, а до деякої міри і Головним П[артизансько] П[овстанським] Штабом.

Причини розвалу я не знаю, но думаю, що коли б були видні результати праці і давався який-небудь контроль над витраченням, і то проізводним витраченням, грошей, то цього розладу не було б.

Все таки кожний раз привозив ген[ерал] ГУЛИЙ з Букарешту таку суму грошей, що при умілім витраченні її вона могла вистарчити для забезпечення праці навіть далеко ширшої.

Для ясности подам декілька примірів непроізводних витрат: куплено пишучу машинку за 3500 леїв, написано на ній всього одне відношення по румунські і один розвідочний звіт по французькі і продано з тяжкою бідою за 2500 леїв; значить тисяча утрачена; приїхав один грузинський дурисвіт підполковник МАДАТ і обіцяв дати для переправки на Україну в наше розпорядження 128 грузинських козаків, вимантачив не більш не менш, а шість тисяч леїв ріжночасово, ну і щез безслідно, радий що вдалось надути; раз пам’ятаю видано було 30.000, а навіть 33.000 лей авансу Начальнику Цивільного керування п[ану] ПОПЛАВСЬКОМУ, но щось за ці гроші і за розход їх на справу я не чув, а ненароком бачив рахунок на куплені Начцівом п[аном] ПОПЛАВСЬКИМ із цих грошей гетри, дарма що мав добрі чоботи і черевики; нанималось 5 кімнат, за які платилось добрі гроші, хоч чини Штабу отримували солідну суму грошей в місяць і мали можливість нанимати квартири на свій рахунок і розміщуватись не з такими удобствами; п[ан] ПОПЛАВСЬКИЙ заплатив напр[иклад] пані КУРДИНОВСЬКІЙ за дві кімнати за листопад місяць 1100 лей, а за дві кімнати для мене і для свого Начальника канцелярії, хоч і в мене, і в нього квартира була і туди переноситись я категорично відказувався; приїхав один полковник з Єлисаветградщини, якого зараз прізвище і не згадаю, втік від більшовиків і хоч не раз заявляв, що участи в нашій роботі ніякої приймати не буде, но йому однако ж було видано не менш двох тисяч лей на утримання і обмундировку, коли цю справу можна було покінчити і 300 леями; на кінець тримати в такий трудний час 15 працьовників і виплачувати кожному по півтори тисячі лей місячного утримання, коли фактично працювало тільки 4 чоловіки, а прочі були форменними тунеядцями, бо на них була надія тільки при розвитті ширших акцій на Україні, то це теж було не раціональним. В жовтні місяці був отриманий наказ з центру виступити на Україну і на організацію виступу була асигнована в розпорядження ген[ерала] ГУЛОГО сума міліон лей. За цією сумою їздив ген[ерал] ГУЛИЙ в Букарешт цілий місяць і її не дістав. На кінець з тяжкою бідою дістав процентових паперів приблизно на півміліона лей, які і привіз з м.Кишинів для реалізації на леї. Гроші ці були привезені вже на початку листопада, хоч наказ виступати на Україну був 6-го жовтня. Гроші ці були передані члену фінансової комісії п[ану] ЛЕБІДЬ-ЮРЧИКУ для продажі. П[ан] ЛЕБІДЬ-ЮРЧИК передав ці гроші Управляючому фірмою Котляревського п[ану] ФЕСАКУ для продажі. П[ан] ФЕСАК, по мойому вражінню, хотів просто на цім інтересі спекульнути і весь час просто шантажував п[ана] ЛЕБІДЬ-ЮРЧИКА. Давав гроші частями по 5–10–15 тисяч і, видавши до 200 тисяч лей такими частями на протягу двох неділь, після виїзду генер[ала] ГУЛОГО на Україну решти видавати зовсім відказався і навіть відказався видати розрахунок, коли була можливість п[ану] ЛЕБІДЬ-ЮРЧИКУ продати цінності в другім місці, заявляючи, що прочі цінності він просто затримує під залогом вже виданих сум, які нібито він видав з каси фірми, хоч документи о продажі грошей вже мались у п[ана] ЛЕБІДЬ-ЮРЧИКА на руках. П[ан] ЛЕБІДЬ-ЮРЧИК так грошової справи по продажі цінностей не закінчив і посварившись з ФЕСАКОМ поспішно поїхав до Польщі.

На виручені з цінностей гроші Генер[алу] ГУЛОМУ вдалось одягнути і озброїти 15 чоловік старшин та козаків і тільки 17 листопаду переправитись на Україну в районі Криулян.

Частина грошей була видана п[ану] ПШОНИКУ, якому було доручено спішно скласти бойовий відділ для наступу на Тирасполь і дальше на Одесу. Скільки отримав ПШОНИК грошей – мені не відомо, но знаю, що перед від’їздом Генер[ал] ГУЛИЙ наказав свойому уповноваженому на терені Румунії п[ану] ПОПЛАВСЬКОМУ видати ПШОНИКУ не більше 3–5 тисяч. Після від’їзду Генер[ала] ГУЛОГО ПШОНИК явився до п[ана] ПОПЛАВСЬКОГО і потребував видачі 35 тисяч лей, инакше розпускає відділ, і отримав ще 28 тисяч лей, які і роспустив як сам захотів, но у всякім разі без потреби, як я пізніше сам вияснив, при допиті старшин та козаків.

Самим влучним призначенням, це було призначіння Начальником Штабу І-го району Полк[овника] САВЧЕНКА (БІЛОУСА). Під його то проводом і переправився відділ в 183 чоловіки на терен України і вдарив на Тираспіль. Завдяки тому, що ПШОНИК, хоч і витратив гроші, но не зумів озброїти відділу і не зумів налагодити зв’язків по тім боці Дністра, бо зв’язався з ріжними авантюристами, як тільки висисали з нього гроші. А о помочі і не думали, як напр[иклад] Підполк[овник] ДІДУЧЕНКО, якому було доручено дістати 5 лодок для переправи, а він дістав тільки одну, чим затягнув переправу і на Тираспіль прийшлось вдарити не вночі, а вдень, а на кінець втік з лави з кулеметом, чим підніс паніку в рядах повстанців, то експедиція скінчилась невдачею і утечою з добрими стратами повстанців назад в Румунію, забивши до 280 большовиків.

Мушу зазначити ще одну досить важну недбалість з нашої сторони: ПШОНИК намагався нав’язати зносини з остатками Одеської повстанчої організації, на чолі якої в липні стояв Профес[ор] БУЗЬКО. БУЗЬКО перейшов вже було на службу в чрезвичайку разом з жінкою і, бажаючи спровокувати нас, прислав свого кур’єра, як нібито дійсної української організації. Прибувши, кур’єр вів себе між нами настільки відкрито, що не було ніякої трудности його розшифрувати, о чім я лічно заявляв ПШОНИКУ, а також докладав Генер[алу] ГУЛОМУ та Підполк[овнику] СТЕФАНІВУ. На цю справу подивились байдуже і навіть перед виступом на Тираспіль його вислали день наперед в Одесу. Цей кур’єр по призвищу ЖИВОТЬКО – одеський чекіст, на очах наших розвідчиків сів у Тирасполі на автомобіль і поїхав в Одесу з докладом, ну звичайно на день нашого виступу появилась з Одеси комуністична бригада в Тирасполі, яка і загнала повстанців назад за Дністер, но могло бути і далеко гірше.

При сучаснім положенню може й не можна було добитись більших результатів по організації й успіху повстання, но при правильній постановці діла можна було зробити далеко більше, як було зроблено, хоч для загальної опінії і для очищення совісти, тим більше, що справа як в Румунії, так і на Україні далеко не так вже зле стояла, як об цім доносилось рапортами центру.

З копією згідно:
Головного Військово-Історичного
Музею-Архіву Діловод,
адмін[істрації] підх[орунжий] Улановський