hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник


Архівні документи
Світова історія


Муссоліні Б. Доктрина фашизму
(укр., рос.)

(1932 р.)

__________________________________________


Беніто Муссоліні

Доктрина фашизму


Доктрина фашизму (італ. La dottrina del fascismo) — есе з фашизму, опубліковане за авторством Беніто Муссоліні в 1932 році. Справжнім автором першого розділу есе — "Основні Ідеї" — вважають Джованні Джентіле, в 1929 році написав книгу "Походження і доктрина фашизму". Муссоліні ж написав другу главу есе — "Політична і соціальна доктрина".

Переклад на українську Сергій Чаплигін

Частина І

Глава перша ОСНОВНІ ІДЕЇ

1. Філософія фашизму. Як кожна цільна політична концепція, фашизм є одночасно дією та думкою: дією, якій властива доктрина, та доктриною, що, виникла на засадах даної системи історичних сил, включається в останню і потім діє в якості внутрішньої сили1. Тому ця концепція має форму, що відповідає обставинам місця та часу, але разом з тим володіє ідейним змістом, що підвищує її до значення істини в історії вищої думки2. Неможливо діяти духовно на зовнішній світ в галузі веління людської долі, без розуміння перехідної та часткової реалії що підлягає впливу, та реалії вічної та універсальної, в якій перша має своє буття та життя. Аби знати людей потрібно знати людину, а для того аби знати людину, треба знати реальність та її закони. Не існує розуміння держави, яке, в основі, не було б розумінням життя. Це є філософія чи інтуїція, ідейна система, що розвивається в логічну конструкцію чи висловлюється в баченні чи в вірі, але це завжди, принаймні, в можливості, органічне вчення про світ.

2. Духовне розуміння життя. Таким чином, фашизм не зрозуміти в багатьох його практичних проявленнях, як партійну організацію, як виховну систему, як дисципліну, якщо не розглядати його в світлі загального розуміння життя, тобто розуміння духовного3. Світ для фашизму є світ не тільки матеріальний, який маніфестує себе тільки ззовні, в якому людина, що є незалежним індивідом, окремим від усіх інших, керується природнім законом, інстинктивно ваблячим його до егоїстичного життя та хвилинної насолоди. Для фашизму людина це індивід, єдиний з нацією, Вітчизною, що підкоряється моральному закону, який пов’язує індивідів через традицію, історичну місію, та паралізуючому життєвий інстинкт, обмежений колом короткочасної насолоди, аби в свідомості обов’язку створити вище життя, вільне від кордонів часу та простору. В цьому житті індивід шляхом самозаперечення, жертви особистим інтересам, навіть подвигу смерті здійснює суто духовне буття, в чому і має сенс його людська вартість.

3. Позитивне розуміння життя, як боротьби. Таким чином, фашизм є духовна концепція, яка виникла також з загальної реакції століття проти послаблюючого матеріалістичного позитивізму ХІХ століття. Концепція антипозитивістська, але позитивна; не скептична, не антагоністична, не песимістична, не пасивно оптимістична, якими є взагалі доктрини (усі негативні), що покладають центр життя поза людиною, яка може та повинна власною вільною волею творити свій світ Фашизм жадає людину активну, яка зі всією енергією віддається дії, мужньо усвідомлюючи майбутні їй труднощі та готову їх перемогти. Він розуміє життя, як боротьбу, пам’ятаючи, що людині потрібно завоювати собі гідне життя, створюючи насамперед з себе самої знаряддя (фізичне, моральне, інтелектуальне) для його влаштування. Це вірно як для окремої людини, так і для нації та для людства взагалі4. Звідси висока оцінка культури в усіх її формах (мистецтво, релігія, наука) та велике значення виховання. Звідси ж основна цінність праці, якою людина перемагає природу та створює власний світ (економічний, політичний, моральний, інтелектуальний).

4. Моральне розуміння життя. Це позитивне розуміння життя є, явно, розуміння етичне. Воно охоплює всю реальність, а не тільки людину, пануючи над нею. Нема дії, непідлеглої моральній оцінці; нема нічого в світі, що могло б бути позбавлено своєї моральної цінності. Тому фашист уявляє собі життя серйозним, суворим, релігійним, повністю включеним в світ моральних та духовних сил. Фашист зневажає „зручне життя”.

5. Релігійне розуміння життя. Фашизм – концепція релігійна, в ній людина розглядається в її іманентному відношенні до вищого закону, до об’єктивної Волі, яка перевищує окремого індивіда, робить його свідомим учасником духовного спілкування. Хто в релігійній політиці фашистського режиму зупиняється на суто опортуністичних розуміннях, той не зрозумів, що фашизм, являючись системою уряду, також і в першу чергу, є система думки.

6. Етичне та реалістичне розуміння життя. Фашизм – концепція історична, в якій людина розглядається виключно як активний учасник духовного процесу в родинній та соціальній групі, в нації та в історії, де співробітничають усі нації. Звідси велике значення традиції в спогадах, мові, звичаях, правилах соціального життя8. Поза історією людина ніщо. Тому фашизм виступає проти усіх індивідуалістичних на матеріалістичній базі абстракцій ХІХ століття; він проти усіх утопій та якобінських нововведень. Він не вірить в можливість „щастя” на землі, як це було в прагненнях економічної літератури ХVІІІ століття, і тому він відкидає всі телеологічні вчення, згідно з якими в відомий період історії можливо кінцеве влаштування людського роду. Останнє тотожне поставленню себе поза історією та життя, яке є безперервною течією та розвитком. Політично фашизм прагне бути реалістичною доктриною, практично він бажає вирішити тільки ті завдання, які ставить сама історія, яка накреслює чи вказує на їх вирішення9. Аби діяти серед людей, як і в природі треба зрозуміти реальний процес та оволодіти діючими силами10.

7. Антиіндивідуалізм та свобода. Фашистська концепція держави антиіндивідуалістична; фашизм визнає індивіда, оскільки він співпадає з державою, яка представляє універсальну свідомість та волю людини в її історичному існуванні11. Фашизм проти класичного лібералізму, який виник з необхідності реакції проти абсолютизму та який вичерпав своє завдання, коли держава перетворилася в народну свідомість та волю. Лібералізм заперечував державу в інтересах окремого індивіду; фашизм стверджує державу, як істинну реальність індивіда12. Якщо свобода повинна бути невід’ємною властивістю реальної людини, а не абстрактної маріонетки, як його уявляв собі ліберальний індивідуалістичний лібералізм, то фашизм за свободу. Він за єдину свободу, яка може бути серйозним фактом, саме за свободу держави та свободу індивіда в державі13. і саме тому, що для фашиста все в державі та нічого людського чи духовного не існує і тим більше не має вартості поза державою. В цьому сенсі фашизм тоталітарний та фашистська держава, як синтез та єдність усіх вартостей, тлумачить та чинить розвиток усього народного життя, а також посилює його ритм14.

8. Антисоціалізм та корпоративізм. Поза державою нема індивіда, нема і груп (політичних партій, товариств, профспілок, класів)15. Тому фашизм проти соціалізму, який історичний розвиток зводить до боротьби класів та не визнає державної єдності, яка зливає класи в єдину економічну та моральну реальність; рівним чином фашизм проти класового синдикалізму. Але в межах правлячої держави фашизм визнає реальні вимоги, з яких беруть свій початок соціалістичний та профспілковий рухи, та реалізує їх в корпоративній системі інтересів, узгоджених в єдності держави16.

9. Демократія та нація. Індивіди складають класи відповідно категоріям інтересів, профспілки відповідно різним, об’єднаним спільним інтересам галузям економічної діяльності; але в першу чергу та головніше за все всі вони складають державу. Остання не є числом у вигляді суми індивідів, які складають більшість народу. Тому фашизм проти демократії, яка прирівнює народ до більшості, та зменшує його до рівня багатьох17. Але він сам є справжньою формою демократії, якщо народ розуміти, як треба, якісно, а не кількісно, тобто як найбільш могутню, моральну, справжню та послідовну ідею. Ця ідея здійснюється в народі через свідомість та волю небагатьох, навіть одного, та, як ідеал, прагне здійснитися в свідомості та волі усіх18. Саме тих, хто відповідно етнічної природи та історії, творить націю, маючи направлення єдиною свідомістю та волею за однією лінією розвитку та духовного складу. Нація не є раса, чи певна географічна місцевість, а тривала в історії група, тобто чисельність, об’єднана однією ідеєю, якою є воля до існування та панування, тобто самосвідомість, отже, й особистість19.

10. Розуміння держави. Ця вища особистість є нація, оскільки вона є державою. Не нація творить державу, як це проголошує старе натуралістичне розуміння, яке було покладено в підвалини національних держав ХІХ століття. Навпаки, держава створює націю, даючи волю, а отже ефективне існування народу, який усвідомлює власну моральну єдність. Право нації на незалежність походить не з літературної чи ідейної свідомості власного існування, і тим менш з фактичного більш чи менш несвідомого та бездіяльного стану, але з свідомості активного, з діючої політичної волі, здатної довести своє право, тобто з свого роду держави вже in fieri. Держава, саме як універсальна етична воля, є творцем права20.

11. Етична держава. Нація, в формі держави, є етична реальність, яка існує та живе, оскільки вона розвивається. Зупинка в розвитку є смерть. Тому держава є не тільки правляча влада, що дає індивідуальним волям форму закону та творить цінність духовного життя, вона є також сила, що здійснює назовні свою волю, та заставляє визнавати та поважати себе, тобто фактично доводить свою універсальність в усіх необхідних проявах свого розвитку21. звідси організація та експансія, принаймні в можливості. Таким чином, державна воля прирівнюється за природою з людською волею, яка не знає в своєму розвитку меж та доводить своїм існуванням власну безмежність22.

12. Зміст держави. Фашистська держава, вища та наймогутніша форма особистості, є сила, але сила духовна. Вона здійснює синтез усіх форм морального та інтелектуального життя людини. Тому державу неможливо обмежити завданнями порядку та охорони, як цього хотів лібералізм. Це не простий механізм, який розмежовує сфери передбачуваних індивідуальних свобод. Держава є внутрішня форма та норма, що дисциплінує всю особистість та охоплює, як її волю, так і розум. Її основний початок головне натхнення людської особистості, яка живе в громадянському суспільстві, просякає в глиб, упроваджується в серце діючої людини, ким би вона не була: мислителем, артистом чи вченим – це душа душі.

13. Авторитет. Внаслідок всього цього фашизм не тільки законодавець та творець установ, але й вихователь та двигун людського життя. Він прагне переробити не форму людського життя, але його зміст, саму людину, характер, віру. Для цієї мети він прямує до дисципліни та авторитету, які просякають дух людини та в неї безперечно панують. Тому його емблема лікторська зв’язка, – символ єднання, сили та справедливості.

ПРИМІТКИ ДО ПЕРШОЇ ГЛАВИ

1. Зараз італійський фашизм під страхом смертної кари чи, що ще гірше самогубства, повинен створити „основу доктринальних положень”. Останні не будуть і не повинні бути Нессовою сорочкою, яка пов’язує нас навіки – бо завтрашній день таємний та невідомий, – але вони повинні встановити орієнтовну норму для щоденної політичної та особистої діяльності. Я, надиктувавши ці положення, сам перший визнаю, що наші скромні програмові скрижалі – теоретичні та практичні віхи фашизму – повинні бути переглянуті, виправлені, розширені та підтверджені, бо з часом вони зазнали недоліків. Я вірю, що основна зернина полягає в постулатах, які два роки тому слугували сигналом для збору загонів Італійського фашизму; але, виходячи з цієї первородної суті проблеми, своєчасно розпочати подальшу більш широку розробку самої програми. В цій життєвій для фашизму праці з особливою завзятістю повинні допомогти всі фашисти Італії, особливо з тих районів, де за угодою або без неї, встановилося мирне співіснування двох антагоністичних течій. Ці слова грубуваті, але я б хотів, аби на протязі двох місяців, що відділяють нас від національних зборів, була створена філософія Італійського фашизму. Мілан буде сприяти цій меті зі своєю першою школою пропаганди та культури. Мова йде не тільки про виготовлення програмних положень, на які могла б спертися організація партії, що представляє собою неминуче завершення фашистського руху, мова йде також про спростування дурних байок, нібито в фашизмі приймають участь тільки ґвалтівники, а не люди неспокійного та споглядального духу, як це є в дійсності. Цей новий напрям фашистської діяльності не зашкодить – я в цьому впевнений – прекрасному духові та бойовому темпераменту, характерною особливістю фашизму. Забезпечити розум доктриною та твердим переконанням не означає роззброїтися, але зміцнення та більшу свідомість дії. Солдати, які усвідомлюють причини війни, завжди є найкращими бійцями. Фашизм може і повинен взяти девізом гасло Мацціні: „думка та дія” (лист М. Біянки, 27 серпня 1921 року з приводу відкриття школи пропаганди та фашистської культури в Мілані; в „Посланнях та відозвах”, Книговидав Італія, 1929 р., стор. 39) Необхідно створити спілкування між фашистами, зробити так, аби їх діяльність була доктринальною, діяльність. Духовною та інтелектуально… Зараз, якби наші вороги були присутніми на наших зборах вони б переконалися, що фашизм не тільки дія, а й думка. (Виступ в Національній Раді Фашистської партії 8 серпня 1924 року, „Статті та Промови”, вид. Гоеплі, т. IV., надалі усі цитати будуть наводитися згідно повного зібрання „Статей та Промов Б. Муссоліні”, по вид. Гоеплі, з вказівкою літер „С, та П.).

2. Я нині стверджую, що фашизм в своїй ідеї, доктрині реалізації є універсальним; Італійський фашизм, особливо в своїх установах є універсальним за духом, і іншого бути не може. Дух є універсальним за своєю природою. Тому можна передбачити фашистську Європу, Європу, яка прямує в своїх установах доктрині та практиці фашизму. Іншими словами, Європу, яка вирішує проблему сучасної держави в фашистському дусі, держави ХХ століття, дуже відмінної від держав, що існували до 1789 року та створених потім. На цей час фашизм відповідає вимогам універсального характеру. Дійсно, він вирішує потрійну проблему відносин між державою та індивідом; між державою та групами, між групами та організованими групами. (Послання до 9 річниці федеральним директоріям, що зібралися в Палаці „Венеція”, 27 жовтня 1930 року, „С. та П.”., т. VІІ, стор. 230)

3. Цей політичний процес супроводжується філософським процесом; якщо вірно те, що на протязі століття на вівтарі здіймалася матерія, то зараз дух займає її місце. Поступово відкидаються усі особливі прояви демократичного духу – баламутство, імпровізація, відсутність відчуття особистої відповідальності, поклоніння перед числом та таємничим божком під назвою „народ” усі творення духу – починаючи з релігійних – висуваються на перший план, між тим як ніхто не має право затримуватися на позиціях антиклерикалізму, який є на Заході багато десятиріч улюбленим заняттям демократії. Коли говорять, що Бог повертається, то під цим мають на увазі ствердження, що повертаються духовні цінності. (На чиїй стороні світ? „С. Та П.”, т. ІІ, стор. 264). Існує зона, призначена не стільки для пошуків, скільки для споглядання вищих цілей життя. Тому наука сходить з досвіду, що неминуче приводить до філософії, та, за моєю думкою, тільки філософія може просвітити науку те перевести її в площину універсальної ідеї. (Промова на конгресі в Болоньї, “С. та П.”, т. V, стор. 464). Фашистський рух, аби бути зрозумілим, повинен розглядатися у всій повноті та глибині духовного явища. Його зовнішні прояви були найбільш сильними та найбільш рішучими; але не варто зупинятися тільки на них. Італійський фашизм, дійсно, був не тільки політичним бунтом проти слабких та нездатних державних керівників, які допустили падіння державного авторитету та загрожували затримати Італію на шляхах її вищого розвитку; він був духовним бунтом проти старих ідеологій, які розкладали священні початки релігії, вітчизни та сім’ї. Тому, як духовний бунт, фашизм є безпосереднім проявленням народу. (Послання англійському народу, 5 січня 1924 року).

4. Боротьба є джерело усіх речей, тому все життя повне контрастів: любов та ненависть; біле та чорне; день та ніч; добро та зло; та поки ці контрасти не прийдуть до рівноваги, боротьба як вища фатальність буде завжди основою людської природи. В кінці кінців добре, що це так. На сьогодні існує боротьба військова, економічна, ідейна, але день, коли більше б не боролися, був би днем меланхолії, кінця, руйнування. Проте, цей день не настане. Саме тому історія зажди уявляється у вигляді панорами, яка змінюється. Якби зараз повернутися до миру, спокою та тиші, то почалася б боротьба проти сьогоднішніх тенденцій справжнього динамічного періоду. Потрібно приготуватися до нових несподіванок, до нової боротьби. Мир не настане, поки народи не віддадуться під владу християнської мрії загального братерства та не протягнуть один одному руки через моря та гори. Я, зі свого боку, не дуже вірю в ці ідеали, але не виключаю їх бо я нічого не виключаю. (Промова Політеам Россеті в Трієсті; „С. та П.”, т. ІІ, стор. 99).

5. Я розумію під честю нації їх заслуги в справі людської культури. (Е. Людвіг. Розмови з Муссоліні, Мілан, 1922 рік, стор. 199).

6. Я, навпаки назвав цю організацію Італійські бойові дружини (fascio). В цьому жорсткому та металічному слові полягає вся програма фашизму, як я його собі уявляв, як я його прагнув, як я його створив. Ось вам ще, товариші, програма: боротися. Для нас, фашистів, життя є тривала та неперервна боротьба, охоче прийнята нами з більшою мужністю та необхідною сміливістю. (Промова в Римі на 7-му річницю заснування дружин, 23 березня 1926 року, „С. та П.”, т. V, стор. 297), Ось, навіть дещо нове для сутності фашистської філософії! Коли фінський філософ нещодавно попросив мене в одній фразі висловити йому сенс фашизму, я написав йому німецькою: „ми проти зручного життя”. (Е. Людвіг. Розмови з Муссоліні. Мілан, 1923 рік, стор. 190).

7. Якби фашизм не був вірою, як створив би він стоїцизм та мужність в своїх рядових членів? Тільки віра, що досягає релігійних височінь, тільки віра може підказати слова, промовлені вже безкровними вустами Фредиріко Флоріо („Кровний зв’язок”, „С. та П”, т. ІІ, стор. 233).

8. Традиція є, звичайно, одна з найбільших духовних сил народів, оскільки вона виявляється поступовою та постійною творчістю народної душі („Стисла Прелюдія”, „С. та П”, т. ІІ, стор. 235).

9. Наш темперамент спонукає нас дорожити конкретною стороною проблем, а не їх ідеологічними чи містичними витонченнями. Тому ми легко знаходимо рівновагу („Драматичні проявлення”, „С. та П.”, т. І, стор. 272). Наша боротьба найбільш невдячна та найбільш прегарна, тому що заставляє на розраховувати тільки на власні сили. Ми розірвали всі істинні одкровення, ми наплювали усі догми, ми відкинули усі райські мрії, затаврували усіх шарлатанів : білих, червоних, чорних, які кидають на продаж чудодійні рецепти „щастя” для людського роду. Ми не віримо програмам, схемам, святим та апостолам, ми особливо не віримо в щастя, в спасіння, в землю обіцяну. Ми не віримо в єдине рішення, нехай воно економічне, політичне чи моральне; ми не віримо в прості рішення життєвих завдань, бо, о славнозвісні наші оспівувачі усіх сакристій, життя не просте, його ніколи не звести до обмеженого сегменту первинних потреб („Необхідно плавати”, „С. та П”, т. ІІ, стор. 53).

10. Ми не одвічно застиглі мумії з обличчям, повернутим в одну сторону, і не хочемо ними бути; ми не хочемо зачинитися в вузьких загородженнях лівого фарисейства , де механічно бурмочуть формули, що відповідають молитвам визнаних релігій, ми люди і люди живі, які жадають внести нашу, нехай й скромну, частку в творчість історії („Сміливість”, “С, та П.”, т. І, стор. 8). Ми підносимо моральні та традиційні цінності, відкинені та знецінені соціалізмом; але головне фашистський дух біжить від усілякої невизначеної іпотеки та таємниче майбутнє („Два роки потому”, „С, та П.”, т. ІІ, стор. 236). Що стосується слів та розумінь, пов’язаних з правою та лівою, з охороною та відновленням, з традицією та прогресом, то ми не кидаємося мерщій, в тумани спокусливого майбутнього („Стисла Прелюдія”, „С. та П”, т. ІІ, стор. 236). Заперечення, одвічна непорушність – це прокляття. Я за рух. Я мандрівник. (Е. Людвіг, Розмови з Муссоліні, стор. 204).

11. Проти демоліберального індивідуалізму, ми перші стверджуємо, що індивід існує тільки в державі і тільки сприймаючи необхідність держави , та що крок за кроком з ускладненнями цивілізації свобода індивіда все більш обмежується (Великий рапорт фашизму, 14 вересня 1929 року, „С. та П.”, т. VІІ, стор. 147). Відчуття державності панує в свідомості Італійського народу, який відчуває, що держава є незмінна гарантія їх єдності та незалежності, що тільки держава репрезентує в майбутньому безперервність їх роду та історії (Послання до 7-ї річниці , 25 жовтня 1929 року, „С. та П.”, т. VІІ, стор. 152). Якщо за минулі 80 років ми здійснили такий значний прогрес, то ви можете уявити собі в думці та передбачити, що в найближчі 50 чи 80 років хода Італії, цієї Італії, міць та циркуляцію життєвих сил якої ми відчуваємо, буде дійсно велична, якщо тільки ми зуміємо зберегти згоду усіх громадян, якщо держава буде арбітром політичних та соціальних суперечок, якщо все буде в державі та нічого поза державою, бо наразі неможливо уявити собі індивіда поза державою, хіба тільки дикуна, який шукає собі усамітнення серед пісків пустелі (Промова в Сенаті 1 липня 1928 року, „С. та П.”, т. VІІ, стор.173). Фашизм повернув державі її суверенну діяльність, наполягаючи, всупереч усім різницям класів та категорій, на її абсолютній моральній вартості; він повернув державному правлінню, зведеному до виконавчого органу виборного зібрання, її гідність представника особистості держави та повноту імперської влади; він звільнив адміністрацію від тиску усілякої партійності та усіляких інтересів (В Державній Раді 22 грудня 1928 року, „С. та П.”, т. VІ, стор. 392).

12. Хай не думають заперечувати характер фашистської держави, бо я б соромився говорити з цієї трибуни, якби не відчував, що представляю моральну та духовну силу держави. Що представляла б собою держава, якби не володіла духом, мораллю, яка дає силу її законам та спонукає громадян до підкори. Фашистська держава наполягає повністю на своєму етичному характерові, вона є держава католицька, але фашистська, але в першу чергу, виключно та головним чином, фашистська. Католицизм її доповнює і ми це відверто проголошуємо, але хай ніхто навіть не намагається, під виглядом філософії чи метафізики, підмінити карти на столі. (Промова в Палаті Депутатів, 13 травня 1929 року, „С, та П.”, т. VІІ, стор. 105).

13. Розуміння свободи не абсолютно, бо в життя нема нічого абсолютного. Свобода не право, а обов’язок, не подарунок, а завоювання; не рівняння, а привілей. Розуміння свободи змінюється в часі. Є свобода під час миру, яка не може бути вільною під час військового часу. Є свобода в багаті часи, яка не може бути дозволена в часи бідності. (Промова на 5-ту річницю створення дружин 24 березня 1924 року, „С. та П.”, т. ІV, стор. 77). В нашій державі свобода індивіда не відсутня. Він володіє нею ще більше, ніж ізольована людина, тому що держава його захищає й він є частиною держави. Ізольована людина залишається без захисту. (Е. Людвіг. Розмови з Муссоліні, стор. 129).

14. В цей час провіщаємо світові створення могутньої об’єднаної Італійської держави, від Альп до Сицилії. Ця держава виявляється в концентрованій, організованій та об’єднаній демократії, в якій народ рухається за своєю волею, бо, панове, якщо Ви впустити народ до фортеці держави, і він буде захищати її, або він буде поза державою, і тоді він її атакує. (Промова в Палаті 9 грудня 1928 року, „С. та П.”, т. VІ, стор. 77). За фашистського режиму єдність усіх класів, політичну, соціальну та моральну єдність Італійського народу здійснюється в державі, тільки в фашистській державі.. (Промова в Палаті Депутатів, 9 грудня 1928 року, там же).

15. Ми створили об’єднану Італійську державу. Зміркуйте , що після Римської Імперії Італія перестала бути єдиною державою. Тут ми урочисто підтверджуємо нашу державну доктрину; саме тут настільки ж енергійно я підтверджую своє гасло з промови в Міланській Опері: „Все в державі, нічого проти держави та нічого поза державою”. (Промова в Палаті Депутатів, 26 травня1927 року, „С. та П.”, т. VІ, стор. 76).

16. Ми знаходимося в державі, яка контролює усі сили, що діють в середині держави. Ми контролюємо політичні сили, моральні сили та економічні, тому, ми знаходимося в повній корпоративній фашистській державі. Ми репрезентуємо в світі новий початок, ми репрезентуємо чисту, категоричну, кінцеву антитезу усьому світові демократії, плутократії, масонства, одним словом, усьому світові безсмертних початків 1789 року. (Промова 7 квітня 1926 року, „С. та П.”, т. V, стор. 310). Міністерство корпорацій не є бюрократичним органом, і тим не менш воно прагне замінити профспілкові організації в їх необхідно самостійній праці, направленої на організацію, відбір та вдосконалення своїх членів. Міністерство корпорацій є органом, за посередництва якого в центрі та на периферії здійснюється повна корпорація, досягається рівновага між зацікавленнями та силами господарчого світу. Досягнення, можливе тільки в площині держави бо вона одна стоїть над протилежними зацікавленнями окремих осіб та груп й координує їх з вищою метою; досягненнями, полегшене тими обставинами, що усі визнані, гарантовані та захищені в корпоративній державі, економічні організації живуть на спільній орбіті фашизму, тобто сприймають доктринальне та практичне вчення фашизму. (Промова на відкритті Міністерства Корпорацій 31 червня 1926 року, „С. та П.”, т. V, стор. 371). Ми створили корпоративну та фашистську державу, державу національного суспільства, державу яка охороняє та контролює, гармонізує та регулює інтереси усіх соціальних класів, які отримують реальний захист. Між тим як раніше, в часи демоліберального устрою, робітничі маси несхвально дивилися на державу, були поза та проти держави, вважали її своїм ворогом в кожен день та кожну годину, нині нема працюючого італійця, який би не шукав свого місця в корпорації, в федерації, який б не прагнув стати живою молекулою великого, живого організму яким є національна корпоративна фашистська держава. (Промова в четверту річницю походу на Рим, 26 жовтня 1926 року, „С. та П.”, т. V, стор. 449).

17. Війна була революційною в сенсі ліквідації – в ріках крові – віку демократії, віку чисельності, більшості, кількості. (В який бік йде світ? „С. та П.”, т. ІІ, стор. 265).

18. Дивись примітку 13.

19. Раса – це відчуття, а не реальність; 95% відчуттів (Е. Людвіг. Розмови з Муссоліні, стор. 75).

20. Нація існує, оскільки вона є народом. Народ звеличується, оскільки він численний, працелюбний, упорядкований. Міць є результатом цього визначення. (На спільних зборах режиму 10 березня 1929 року, „С. та П.”, т. VІІ, стор. 14). Фашизм не заперечує держави; він стверджує, що національна чи імперська спільнота громадян може бути здійснима тільки в формі держави (Держава, Антидержава, Фашизм „С. та П.”, т. ІІ, стор. 294). Для нас нація є в першу чергу дух, а не тільки територія. Були держави, які мали величезні території, і не залишили сліду в людській історії. Нація не є число, бо в історії були дуже маленькі, мікроскопічні держави, які залишили незабутні, вічні пам’ятники в галузі мистецтва та філософії. Велич нації це комплекс усіх цих якостей, всіх цих умов. Нація є великою, коли реалізує силу свого духу. (Промова в Неаполі 24 жовтня 1922 року, „С. та П. „, т. ІІ, стор. 36). Ми бажаємо об’єднати націю в суверенній державі, вона над усіма і не може бути проти усіх, бо представляє моральну безперервність нації в історії. Без держави нема нації. Тому є тільки людські натовпи, приступні усілякому розкладенню, якому може піддати їх історія (В Національній Раді Фашистської Партії 8 серпня 1924 року, „С. та П.”, т. ІV, стор. 244).

21. Я вірю, що якщо народи хочуть жити, вони повинні розвивати відому волю до влади, інакше вони тільки існують, тягнуть тягло в житті та стають здобиччю більш сильного народу, який розвинув таку волю до влади (Промова в Сенаті 27 травня 1926 року, „С. та П.”, т. V).

22. Фашизм перекував характер Італійців, зірвавши з наших душ всі брудні нарости , загартував його для усіляких жертв та надав Італійському обличчю справжню силу та красоту. (Промова 25 травня 1926 року, „С. та П.”, т. V, стор. 346). Доречно пояснити внутрішній характер та глибоке значення фашистського набору. Справа йде не тільки про церемонію, але про найважливіший момент в системі виховання та повного тоталітарного підготування італійця, яке фашистська революція вважає першочерговим та безспірним завданням держави. Якщо Держава не виконує цього завдання чи допускає, аби у неї оспорювали, то вона всього-на-всього ризикує своїм правом на існування. (Промова в Палаті Депутатів 28 травня 1928 року, „С. та П.”, т. VІ, стор. 156).

Частина ІІ

Глава друга ПОЛІТИЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ДОКТРИНА

1. Походження доктрини. Коли в далекий тепер місяць березень 1919 року, через газету “Il Popolo d’Italian”, я скликав в Мілані учасників війни, які залишилися та які йшли за мною з моменту заснування дружин (fascio) революційної дії, що відбулося в січні 1915 року, – я в думках не мав жодного конкретного доктринального плану. Живий досвід я зберіг від однієї доктрини, а саме соціалізму, за час від 1903-1904 року до зими 1914 року – біля десяти років. В цьому досвіді я осягнув і підкорення, і володарювання, але він не представляв собою досвіду доктринального. І в цей період моя доктрина була доктриною дії. З 1905 року не існувало більше єдиної, усіма визнаної соціалістичної доктрини. Тоді в Німеччині почався ревізіоністський рух, з Бернштейном на чолі, а за контрастом в зміні тенденцій, створилося ліво-революційний рух, який в Італії не пішов далі слів, між іншим, як в російському соціалізмі він став прелюдією більшовизму. Реформізм, революціонізм, центризм, – не залишилося й відзвуків від усієї цієї термінології, між іншим, як в могутньому потоці фашизму ви знайдете течі, що беруть початок від Сореля, Пегі, Лагарделя з Mouvement Socialiste, та від яких когорти Італійських синдикалістів, які між 1904 та 1914 роками з Pagani Libere –Оліветті, La Lupa – Орано, Divenire Sociale – Генріха Леоне привнесли нову ноту в застосування італійського соціалізму, вже розслабленого та захлороформованого блудодійством Джолліті. По закінченню війни в 1919 році, соціалізм, як доктрина, був мертвий; він існував лише в формі ненависті і мав ще одну можливість, особливо в Італії, помститися тим, хто прагнув війни і хто повинен був за неї “розплатитися” “Il Popolo d’ltalia” друкувала в підзаголовку: „Щоденник учасників війни та виробників”. Слово „виробник” було вже показником розумового направлення. Фашизм не був під владою завчасно за столом виробленої доктрини; він народився з потреби дії та був дією; він не був партією, але в перші два роки він був антипартією – рухом. Ім’я, дане мною організації, визначало її характер. У всякому випадку, хто перечитає на зім’ятих вже сторінках тієї епохи, звіт про установчі збори італійських бойових дружин (fascio), той не знайде доктрини, а тільки ряд положень, попередніх захоплень, натяків, які в подальшому, через декілька років, були звільненні від неминучого нагромадження нетривалого, й які повинні були розвинутися в ряд доктринальних настанов, перетворюючих фашизм в самостійну політичну доктрину по відношенню до всіх інших, як минулих так і сучасних. „Якщо буржуазія” – говорив я тоді, – „сподівається знайти в нас громовідвід, вона помиляється. Ми повинні йти назустріч праці… Ми прагнемо привчити робітничий клас до мистецтва управління, навіть, аби тільки переконати його, –що зовсім не легко вести вперед промисловість чи торгівлю… Ми будемо боротися з технічним та духовним ретроградством… Перед спадком, отриманим після існуючого устрою, ми не повинні бути боягузами. Ми повинні поспішати! Якщо устрій буде подоланий, ми повинні зайняти його місце. Право спадку належить нам, бо ми посунули країну на війну і ми повели її до перемоги. Нинішнє політичне представництво нас не задовольняє, ми хочемо прямого представництва окремих інтересів. Проти цієї програми можна сказати, що це повернення до корпорацій. Не важливо!… Я хотів б, аби збори прийняли з економічної точки зору вимоги національного синдикалізму”, Хіба не дивно, що з першого дня зборів на площі Святої Гробниці звучить слово „корпорація”, яка в перебігу революції повинна визначити одне з законодавчих чи соціальних творень, що лежать в підвалинах режиму?

2. Розвиток доктрини. Роки, що передували походові на Рим, були роками, коли необхідність дії не допускала дослідження та докладних доктринальних розробок. Йшли бої в містах та селах. Сперечалися, але, що найбільш святе та важливе, помирали. Вміли помирати. Розроблена з підрозділами на глави та параграфи та з старанним обґрунтуванням доктрина могла бути відсутньою; для її заміни було дещо більш визначене: віра… Проте, хто відновить минуле за масою книг, статей, постанов конгресів, великих та малих промов, хто вміє дослідити та обирати, той знайде, що в розпалі боротьби основи доктрини були накреслені. Саме в ці роки фашистська думка озброюється, загострюється та формується. Вирішувалися проблеми індивіда та держави; проблеми авторитету та свободи; політичні, соціальні та особливо національні проблеми; боротьба проти ліберальних, демократичних, соціальних, масонських, народно-католицьких (popolari) доктрин провадилася одночасно з „каральними експедиціями”. Але так як була відсутня „система”, то супротивники несумлінно заперечували усіляку доктринальну здібність фашизму, між іншим, доктрина створювалася, може бути, бурхливо, спочатку під виглядом буйного та догматичного заперечення, як це буває з усіма ідеями, що виникають, а потім у формі позитивної конструкції, яка знайшла своє втілення поступово в 1926, 1927 та 1928 роках в законах та установах режиму. Нині фашизм чітко відокремлений не тільки, як режим, а й як доктрина. Це положення повинно бути витлумачено в тому сенсі, що на цей момент фашизм, критикуючи себе самого та інших, має власну самостійну точку зору, а тому й лінію напрямку, в усіх проблемах, які матеріально чи духовно мучать народи світу.

3. Проти пацифізму: війна та життя, як обов’язок. В першу чергу фашизм не вірить в можливість та користь постійного миру, оскільки в загальному справа стосується майбутнього розвитку людства, та залишаються збоку міркування поточної політики. Тому він відкидає пацифізм, який прикриває відмову від боротьби та острах жертви. Тільки війна напружує до вищого ступеню усі людські сили та накладає печатку шляхетності на народи, які мають сміливість здійснити таку. Усі інші випробування є другорядними, так як ставлять людину перед самою собою в виборі життя чи смерті. Тому доктрина, яка походить з передумови миру, далека фашизму. Також далекі духові фашизму усі інтернаціональні організації громадського характеру, хоча вони заради користі за певних політичних станах можуть бути прийнятні. Як показує історія, такі організації можуть бути розвіяні за вітром, коли ідейні та практичні почуття збаламучують серця народів. Цей антипацифістський дух фашизм переносить і в життя окремих індивідів. Горде слово дружинника „Мене не залякати „ (me ne frego), накреслено на пов’язці поранення, є не тільки акт стоїчної філософії; це є виховання до боротьби, прийняття ризику, з нею поєднанню; це є новий стиль італійського життя. Таким чином фашист сприймає та любить життя; він відкидає та вважає боягузтвом самовбивство; він розуміє життя, як обов’язок вдосконалення, завоювання. Життя повинно бути величним та наповненим, та переживатися для себе самого, але головне для інших, близьких та далеких, сьогоднішніх та майбутніх.

4. Демографічна політика та наш “ближній”. Демографічна політика режиму та висновок з цих передумов Фашист любить свого ближнього, але цей „ближній” не є для нього непевне та невловиме уявлення; любов до ближнього не усуває необхідної виховної суворості та тим більш розбірливості та стриманості у відношеннях. Фашист відкидає світові обійми та, живучи в спілкуванні з цивілізованими народами, він не дає обдурити себе мінливим та облудним зовнішнім виглядом.; пильний та недовірливий, він дивиться їм в очі та слідкує за станом їх духу та за зміною їх інтересів.

5. Проти історичного матеріалізму та класової боротьби. Подібне розуміння життя приводить фашизм до рішучої відмови доктрини, що складає основу, так званого, наукового соціалізму Маркса; доктрини історичного матеріалізму, згідно з якою історія людської цивілізації пояснюється виключно боротьбою інтересів різних соціальних груп та змінами засобів та знарядь виробництва. Ніхто не відкидає, що економічні фактори – відкриття сировинних ресурсів, нові методи праці, наукові винаходи – мають своє значення, але абсурдно допускати, що їх достатньо для пояснення людської історії без урахування інших факторів. Тепер і завжди фашизм вірить в святість та героїзм, тобто в дії, в яких відсутній усілякий – віддалений чи близький – економічний мотив. Відкинув історичний матеріалізм, згідно якого люди уявляються тільки статистами історії, що з’являються та зникають на поверхні життя, між тим, як всередині рухаються та працюють напрямні сили, фашизм відкидає постійну та неминучу класову боротьбу, природне породження подібного економічного розуміння історії, та в першу чергу він відкидає, що класова боротьба є переважним елементом класових змін. Після катастрофи цих двох стовпів доктрини від соціалізму не залишається нічого, крім чуттєвих мрій, – старих, як людство, – про соціальне існування, за якого будуть полегшені страждання та тужіння простого народу. Але й тут фашизм відкидає розуміння економічного „щастя”, яке здійснюється в даний момент економічної еволюції соціалістично, якби автоматично забезпечуючи усім вищу міру добробуту. Фашизм відкидає можливість матеріалістичного розуміння „щастя” та залишає його економістам першої половини XVIII століття, тобто він відкидає рівність: – „добробут-щастя”, що перетворило б людей в скотів, думаючих про одне: бути задоволеним та насиченими, тобто обмеженими простим та суто рослинним життям.

6. Проти демократичних ідеологій. Після соціалізму фашизм бореться зі всім комплексом демократичних ідеологій, відкидаючи їх або в теоретичних передумовах, чи в їх практичних застосуваннях та побудовах. Фашизм відкидає, що число, безпосередньо як таке, може керувати людським суспільством; він відкидає, що це число за допомогою періодичних консультацій може керувати; він стверджує, що нерівність неминуча, благотворна та добродійна для людей, які не можуть бути зрівняні механічним чи зовнішнім фактом, яким є загальне голосування. Можна визначити демократичні режими тим, що за них, час від часу, народові дається ілюзія власного суверенітету, між тим як дійсний, справжній суверенітет знаходиться у інших сил, часто безвідповідальних та таємних. Демократія це режим без короля, але з чималими, часто більш абсолютними Я, тиранічними та руїнницькими королями, ніж один король, навіть якщо він і тиран. Ось чому фашизм, який займав до 1922 року, з перехідних міркувань, республіканську, в тенденції позицію, перед Походом на Рим від неї відмовився з переконання, що на сьогодні питання про політичну форму держави не є суттєвою та що при вивченні зразків минулих та сьогоднішніх монархій чи республік видно, що монархія чи республіка не повинні обговорюватися під знаком вічності, але представляють собою форми, в яких виявляються політична еволюція, історія, традиція та психологія певної країни. Наразі фашизм подолав протиставлення „монархія-республіка”, в якому зав’яз демократизм, обтяжуючи першу усілякими недоліками та вихваляючи останню, як досконалий устрій. Тепер видно, що бувають за суттю реакційні та абсолютні республіки та монархії, що допускають найсміливіші політичні та соціальні експерименти.

7. Брехня демократії. В одному з своїх „філософських роздумів” Ренан, який мав протофашистські просвітління, говорить: „розум, знання – продукти людства, але це химера –бажати розуму безпосередньо для народу та через народ”. Для існування розуму зовсім не потрібно, аби він став спільним надбанням. У всякому разі, якби подібне приєднання до розуму, потрібно було б зробити, то не варто його починати з нижчої демократії, яка привела б до знищення усілякої важко доступної культури та усілякої вищої дисципліни. Принцип, що суспільство існує тільки для добробуту та свободи індивідів, що його складають, не уявляється згідним з планами природи, де приймається до уваги тільки вид, а індивід приноситься у жертву. Потрібно дуже побоюватися, що останнім словом так званої (поспішаю додати, що її можна розуміти і по іншому) демократії стане таке соціальне суспільство, в якому вироджена маса буде займатися одним – віддаватися огидним насолодам брутальної людини”. Так говорить Ренан. Фашизм відкидає в демократії абсурдну брехню політичної рівності, звичку колективної безвідповідальності та міф щастя та необмеженого прогресу. Але, якщо демократію можна розуміти по іншому, тобто якщо демократія означає: не заганяти народ на задвірки держави, то автор цих рядків може визначити фашизм, як „організовану, централізовану та авторитарну демократію”.

8. Проти ліберальних доктрин. По відношенню до ліберальних доктрин фашизм знаходиться в безумовній опозиції, як в області політики, так і економіки. З метою поточної полеміки не варто перебільшувати значення лібералізму в минулому столітті та робити з однієї з багато чисельних доктрин, що розцвіли в тому столітті, релігію людства для усіх часів, як сучасних так і майбутніх. Лібералізм процвітав тільки на протязі 15-ти років. Він народився в 1830 році, як реакція проти Священного Союзу, який прагнув відсунути Європу до 1789-х років, та мав свій рік особливого блиску, саме 1848-й, коли навіть папа Пій ІХ був лібералом. Відразу за цим почався занепад. Якщо 1848-й рік був роком світла та поезії, то 1849-й став роком темряви та трагедії. Римська республіка була вбита іншою, а саме Французькою республікою. В тому ж році Маркс випустив Євангеліє соціалістичної релігії у вигляді знаменитого комуністичного маніфесту. В 1851 році Наполеон ІІІ здійснює неліберальний державний переворот та царює над Францією до 1870 року, коли він був скинутий народним повстанням, але внаслідок військової поразки, яка вважається в історії однією з найбільших. Переміг Бісмарк, який ніколи не знав, де панує релігія свободи, та які пророки їй прислуговують. Симптоматично, що німецький народ, народ вищої культури, на протязі ХІХ століття цілком не знав релігії свободи. Вона з’явилася тільки в перехідний період, у вигляді так званого „смішного парламенту” у Франкфурті, який проіснував один сезон. Німеччина досягла своєї національної єдності поза лібералізмом, проти лібералізму, доктрини, чужої Німецькій душі, душі виключно монархічній, між тим як лібералізм є логічним та історичним початком анархії. Етапи німецького об’єднання, це три війни 1864, 1866 та 1870 років, проваджені такими лібералами, як Мольтке та Бісмарк. Що стосується Італійського об’єднання, то лібералізм приніс до нього абсолютно меншу долю, ніж Мацціні та Гарібальді, які не були лібералами. Без втручання неліберального Наполеона ми не мали б Ломбардії; та без допомоги неліберального Бісмарка при Садовій та Седані, можливо, ми не мали б в 1866 році Венеції та в 1870 році не увійшли б до Риму. З 1870 по 1915 р. йде період, коли самі жерці нового сповідання визнають настання сутінків своєї релігії – побитої в літературі декадентством, на практиці активізмом; тобто націоналізмом, футуризмом, фашизмом. Накопичив безкінечну кількість гордієвих вузлів, ліберальне століття намагається виплутатися через гекатомбу світової війни. Ніколи жодна релігія не накладала такої величезної жертви. Боги лібералізму прагнуть крові? Зараз лібералізм зачиняє свої спорожнілі храми, так як народи відчувають, що його агностицизм в економіці, його індиферентизм в політиці та в моралі ведуть державу до повної загибелі. Як це вже бувало раніше. Цим пояснюється, що всі політичні експерименти сучасного світу –антиліберальні, та надзвичайно смішно тому виключати їх з ходи історії. Начебто історія є мисливським парком, відведеним для лібералізму та його професорів, а лібералізм є кінцеве беззаперечне слово цивілізації.

9. Фашизм не відступає назад. Фашистське заперечення соціалізму, демократії, лібералізму не дає, проте, права вважати, що фашизм прагне відсунути світ до часів, що передували 1789 р., який вважається початком демоліберального століття. Нема повернення до минулого! Фашистська доктрина не обирала своїм пророком де-Местра. Монархічний абсолютизм віджив своє, а також, мабуть усіляка теократія. Так віджили свій вік феодальні привілеї та розділення на „замкненні”, не поєднувані один з одним касти. Фашистське розуміння про владу не має нічого спільного з поліцейською державою. Партія, яка керує тоталітарно нацією, факт новий в історії. Усілякі співвідношення та співставлення неможливі З уламків ліберальних, соціалістичних та демократичних доктрин фашизм вилучає ще цінні та життєві елементи. Він зберігає так звані завоювання історії та відкидає все інше, тобто розуміння доктрини, гідної для усіх часів та народів. Припустимо, що ХІХ століття було століттям соціалізму, демократії та лібералізму; але, це не означає, що й ХХ століття стане століттям соціалізму, демократії та лібералізму. Політичні доктрини проходять, народи залишаються. Можна припустити, що це століття буде століттям авторитету, століттям „правого” напрямку, фашистським століттям. Якщо ХІХ століття було століттям індивіда (лібералізм дорівнюється індивідуалізму), то можна припустити, що це століття буде століттям „колективу”, відповідно століттям держави. Цілком логічно, що нова доктрина може використовувати також життєві елементи інших доктрин. Жодна доктрина не народжується цілком новою, ніколи небаченою та нечуваною. Жодна доктрина не може похвалитися абсолютною оригінальністю. Кожна, хоча б історично, пов’язана з іншими колишніми та майбутніми доктринами. Так, науковий соціалізм Маркса пов’язаний з утопічним соціалізмом Фур’є, Оуена, Сен-Симона. Так лібералізм ХІХ століття пов’язаний з ілюмінізмом ХVІІ століття. Так демократичні доктрини пов’язані з Просвітництвом. Кожна доктрина прагне направити діяльність людей до визначеної мети, але людська діяльність, в свою чергу, впливає на доктрин, змінюючи її, пристосовуючи до нових потреб та переборює її. Тому сама доктрина повинна бути не словесними вправами, а життєвим актом. В цьому прагматичне забарвлення фашизму, його воля до могутності, прагнення до буття, його відношення до факту „насилля” та значення останнього.

10. Цінність та місія держави. Основне положення фашистської доктрини – це вчення про державу, її сутність, завдання та цілі. Для фашизму держава уявляється абсолютом, в порівнянні з яким індивіди та групи тільки „відносні”. Індивіди та групи „допустимі” тільки в державі. Ліберальна держава не керує грою та матеріальним та духовним розвитком колективу, а обмежується обліком результатів. Фашистська держава має свою свідомість, свою волю таму і називається державою „етичною”. В 1929 році на п’ятирічних зборах режиму я сказав: „Для фашизму держава не нічний сторож, який зайнятий тільки особистою безпекою громадян; також не організація з суто матеріалістичними цілями для гарантії відомого добробуту та відносного спокою соціального співіснування, для здійснення чого було б достатньо адміністративної ради; та навіть не суто політична будова без зв’язку з складною матеріальною реальністю життя окремих людей та цілих народів. Держава, як її розуміє та здійснює фашизм є фактом духовним та моральним, так як вона виявляє собою політичну, юридичну та економічну організацію нації; а ця організація в своєму зароджені та розвитку є проявленням духу. Держава є гарантією зовнішньої та внутрішньої безпеки, але вона також є охоронцем та вартовим народного духу, століттями напрацьованого в мові, звичаях, вірі. Держава є не тільки теперішнє, вона також є минуле, а що головне, вона є майбутнє. Перевищуючи кордони короткого індивідуального життя, держава представляє незмінну свідомість нації. Зовнішня форма держави змінюється, але її необхідність залишається. Це держава виховує громадян в громадянських доброчинностях , вона дає їм свідомість своєї місії та спонукає їх до єднання, гармонізує інтереси за принципом справедливості, забезпечує спадковість завоювань думок в області знання, мистецтва, права. Гуманної солідарності; підвищує людей від елементарного, примітивного життя до вершин людської могутності, тобто до імперії, зберігає для майбутніх століть імена загиблих за її недоторканість та в ім’я підкорення її законам; ставить прикладом та возвеличує для майбутніх поколінь вождів, які збільшили її територію; геніїв, які її прославили. Коли почуття державності слабне та беруть гору розкладаючі та центробіжні направлення, тоді схиляються до занепаду”.

11. Єдність держави та протиріччя капіталізму. З 1929-го року по сьогоднішній день загальна економічна та політична еволюція ще посилила значення цих доктринальних положень. Держава стає велетнем. Тільки держава здатна розв’язати драматичні протиріччя капіталізму. Так звана криза може бути розв’язана тільки державою та в середині держави. Де зараз тіні Жюль-Симонів, які провіщали на світанку лібералізму, що „держава повинна працювати, аби зробити себе непотрібною та підготувати свою відставку?” – Тіні Мак-Кулохів, які стверджували в другій половині минулого століття що держава повинна утримуватися від зайвого керування? Перед безперервно потребуючим неминучим втручанням держави в економічні відносини, що тепер сказав би англієць Бентам, за думкою якого промисловість повинна б просити державу тільки одне: залишити її в спокої, чин німець Гумбольд, на погляд якого бездіяльна держава повинна вважатися найкращою? Правда, що друга хвиля ліберальних економістів була не така категорична, як перша, і вже сам Адам Сміт – хай навіть обережно, – відчинив двері для втручання держави в економіку. Хто говорить „лібералізм”, говорить „індивід”, хто говорить „фашизм”, той говорить „держава”. Але фашистська держава єдина та є оригінальним творенням. Вона не реакційна, але революційна, оскільки передбачає рішення окремих універсальних проблем, поставлених в усіх областях: в політичній сфері роздробленням партій, самоуправством парламенту, безвідповідальністю законодавчих зборів; в економічній сфері – все більш широкою та міцною профспілковою діяльністю, як в робітничому секторі, так і в промисловому. Їх конфліктами та угодами; в області моральній – необхідністю порядку, дисципліни, підкори моральним заповідям вітчизни. Фашизм прагне сильної, органічної і в той же час опертої на широку народну базу державу. Фашистська держава вимагала в свою компетенцію також і економіку, тому почуття державності шляхом корпоративних, соціальних та виховних установ нею створених, просякло до крайніх розгалужень, і в державі всі політичні, економічні та духовні сили нації виявляються, будучи упровадженими у відповідні організації. Держава, яка спирається на мільйони індивідів, які визнають. Відчувають, готові їй служити, не може бути тиранічною державою середньовічного володаря. Вона е має нічого спільного з абсолютними державами до та після 1789 року. В фашистській державі індивід не знищений, а скоріше посилений в своєму значенні, як солдат в шерензі не применшений, а посилений чисельністю своїх товаришів. Фашистська держава організовує націю, але залишає для індивідів достатньо простору; вона обмежила марні та шкідливі свободи та зберегла суттєві. Судити в цій області може не індивід, а тільки держава.

12. Фашистська держава та релігія. Фашистська держава не залишається байдужою перед релігійним явищем взагалі та перед позитивною релігією зокрема, якою в Італії є католицизм. Держава не має своєї теології, але вона має мораль. В фашистській державі релігія розглядається, як одне з найбільш глибоких проявлення духу, тому вона не тільки шанується, а й користується захистом та опікою. Фашистська держава не створила свого „Бога”, як це зробив Робесп’єр в хвилину крайньої маячні Конвенту; вона не прагне даремно, подібно більшовизму, викорінювати релігію з народних душ. Фашизм уклоняється та шанує Бога аскетів, святих, героїв, а також Бога, як його бачить та як його прагне нехитре та просте серце народу.

13. Імперія та дисципліна. Фашистська держава є воля до влади та панування. Римська традиція в цьому відношенні є ідеєю сили. В фашистській доктрині імперія є не тільки територіальним, військовим чи торговим інститутом, але також духовним та моральним. Можна мислити імперію, тобто націю, що керує напряму чи опосередковано іншими націями, без необхідності завоювання навіть одного кілометра території. Для фашизму прагнення до імперії, тобто національного поширення є життєвим проявом, зворотне „сидіння вдома”, є ознакою занепаду. Народи, що підносяться та відроджуються, є імперіалістами, вмираючі народи відмовляються від усіляких претензій. Фашизм – доктрина, найбільш пристосована для виразу прагнення та стану духу Італійського народу, який повстав після багатьох віків підупаду та іноземного рабства. Але могутність вимагає дисципліни, координації сил, почуття обов’язку та жертовності; це пояснює багато проявлень практичної діяльності устрою, орієнтацію державних зусиль, необхідну суворість проти тих, хто хотів б протидіяти цьому фатальному рухові Італії в ХХ-му столітті. Протидіяти, струшуючи переможеними ідеологіями ХІХ-го століття, відкинутими скрізь, де сміливо здійснюються грандіозні експерименти політичних та соціальних змін. Ніколи подібно теперішньому моменту народи не жадали так авторитету, орієнтації, порядку. Якщо кожне століття має свою доктрину життя, то з тисячі ознак ми виразно бачимо, що доктрина теперішнього століття фашизм. Що це жива доктрина, явно з того факту, що вона збуджує віру; що віра ця охоплює душі, доводить факт, що фашизм мав своїх героїв, своїх мучеників. Віднині фашизм володіє універсальністю тих доктрин, які в своєму здійсненні представляють етап в історії людського духу.

_____________________


Бенито Муссолини

Доктрина фашизма

Глава первая

Основные идеи

1. Философия фашизма

Как всякая цельная политическая концепция, фашизм есть одновременно действие и мысль: действие, которому присуща доктрина, и доктрина, которая, возникнув на основе данной системы исторических сил, включается в последнюю и затем действует в качестве внутренней силы. Поэтому эта концепция имеет форму, соответствующую обстоятельствам места и времени, но вместе с тем обладает идейным содержанием, возвышающим ее до значения истины в истории высшей мысли. Нельзя действовать духовно на внешний мир в области велений человеческой воли, без понимания преходящей и частичной реальности, подлежащей воздействию, и реальности вечной и универсальной, в коей первая имеет свое бытие и жизнь.

Чтобы знать людей нужно знать человека, а чтобы знать человека, нужно знать реальность и ее законы. Не существует понятия государства, которое, в основе, не было бы понятием жизни. Это есть философия или интуиция, идейная система, развивающаяся в логическую конструкцию или выражающаяся в видении или в вере, но это всегда, по крайней мере, в возможности, органичное учение о мире.

2. Духовное понятие жизни

Таким образом, фашизм не понять во многих его практических проявлениях, как партийную организацию, как воспитательную систему, как дисциплину, если не рассматривать его в свете общего понимания жизни, т. е. понимания духовного. Мир для фашизма есть мир не только материальный, манифестирующий себя лишь внешне, в котором человек, являющийся независимым индивидом, отдельным от всех других, руководится естественным законом, инстинктивно влекущим его к эгоистической жизни и минутному наслаждению.

Для фашизма человек это индивид, единый с нацией, Отечеством, подчиняющийся моральному закону, связующему индивидов через традицию, историческую миссию, и парализующему жизненный инстинкт, ограниченный кругом мимолетного наслаждения, чтобы в сознании долга создать высшую жизнь, свободную от границ времени и пространства. В этой жизни индивид путем самоотрицания, жертвы частными интересами, даже подвигом смерти осуществляет чисто духовное бытие, в чем и заключается его человеческая ценность.

3. Позитивное понятие жизни, как борьбы

Итак, фашизм есть духовная концепция, возникшая также из общей реакции века против ослабляющего материалистического позитивизма 19-го века. Концепция антипозитивистская, но положительная; не скептическая, не агностическая, не пессимистичная, не пассивно оптимистическая, каковыми являются вообще доктрины (все негативные), полагающие центр жизни вне человека, который может и должен своей свободной волей творить свой мир.

Фашизм желает человека активного, со всей энергией отдающегося действию, мужественно сознающего предстоящие ему трудности и готового их побороть. Он понимает жизнь, как борьбу, помня, что человеку следует завоевать себе достойную жизнь, создавая прежде всего из себя самого орудие (физическое, моральное, интеллектуальное) для ее устроения. Это верно как для отдельного человека, так и для нации и для человечества вообще. Отсюда высокая оценка культуры во всех ее формах (искусство, религия, наука) и величайшее значение воспитания. Отсюда же основная ценность труда, которым человек побеждает природу и создает собственный мир (экономический, политический, моральный, интеллектуальный)

4. Моральное понятие жизни

Это положительное понимание жизни есть, очевидно, понимание этическое. Оно объемлет всю реальность, а не только человека, властвующего над ней. Нет действия, неподчиненного моральной оценке; нет ничего в мире, что могло бы быть лишено свой моральной ценности.

Поэтому фашист представляет себе жизнь серьезной, суровой, религиозной, полностью включенной в мир моральных и духовных сил. Фашист презирает «удобную жизнь».

5. Религиозное понятие жизни

Фашизм концепция религиозная; в ней человек рассматривается в его имманентном отношении к высшему закону, к объективной Воле, которая превышает отдельного индивида, делает его сознательным участником духовного общения. Кто в религиозной политике фашистского режима останавливается на чисто оппортунистических соображениях, тот не понял, что фашизм, будучи системой правительства, также и прежде всего, есть система мысли.

6. Этическое и реалистическое понятие жизни

Фашизм концепция историческая, в которой человек рассматривается исключительно, как активный участник духовного процесса в семейной и социальной группе, в нации и в истории, где сотрудничают все нации. Отсюда огромное значение традиции в воспоминаниях, языке, обычаях, правилах социальной жизни.

Вне истории человек ничто. Поэтому фашизм выступает против всех индивидуалистических на материалистической базе абстракций 19-го века; он против всех утопий и якобинских новшеств. Он не верит в возможность «счастья» на земле, как это было в устремлениях экономической литературы 18-го века, и поэтому он отвергает все телеологические учения, согласно которым в известный период истории возможно окончательное устроение человеческого рода. Последнее равносильно поставлению себя вне истории и жизни, являющейся непрерывным течением и развитием.

Политически фашизм стремится быть реалистической доктриной; практически он желает разрешить только задачи, которые ставит сама история, намечающая или предуказывающая их решение. Чтобы действовать среди людей, как и в природе, нужно вникнуть в реальный процесс и овладеть действующими силами.

7. Антииндивидуализм и свобода

Фашистская концепция государства антииндивидуалистична; фашизм признает индивида, поскольку он совпадает с государством, представляющем универсальное сознание и волю человека в его историческом существовании.

Фашизм против классического либерализма, возникшего из необходимости реакции против абсолютизма и исчерпавшего свою задачу, когда государство превратилось в народное сознание и волю. Либерализм отрицал государство в интересах отдельного индивида; фашизм утверждает государство, как истинную реальность индивида.

Если свобода должна быть неотъемлемым свойством реального человека, а не абстрактной марионетки, как его представлял себе индивидуалистический либерализм, то фашизм за свободу. Он за единственную свободу, которая может быть серьезным фактом, именно за свободу государства и свободу индивида в государстве. И это потому, что для фашиста все в государстве и ничто человеческое или духовное не существует и тем более не имеет ценности вне государства. В этом смысле фашизм тоталитарен и фашистское государство, как синтез и единство всех ценностей, истолковывает и развивает всю народную жизнь, а также усиливает ее ритм.

8. Антисоциализм и корпоративизм

Вне государства нет индивида, нет и групп (политических партий, обществ, профсоюзов, классов). Поэтому фашизм против социализма, который историческое развитие сводит к борьбе классов и не признает государственного единства, сливающего классы в единую экономическую и моральную реальность; равным образом фашизм против классового синдикализма.

Но в пределах правящего государства фашизм признает реальные требования, из которых берут начало социалистическое и профсоюзное движения, и реализует их в корпоративной системе интересов, согласованных в единстве государства.

9. Демократия и нация

Индивиды составляют: классы соответственно категориям интересов, профсоюзы соответственно различным, объединенным общим интересом сферам экономической деятельности; но прежде и главнее всего они составляют государство. Последнее не является числом в виде суммы индивидов, образующих большинство народа. Поэтому фашизм против демократии, приравнивающей народ к большинству, и снижающей его до уровня многих.

Но он сам является настоящей формой демократии, если народ понимать, как должно, качественно, а не количественно, т. е. как наиболее мощную, моральную, истинную и последовательную идею. Эта идея осуществляется в народе через сознание и волю немногих, даже одного, и, как идеал, стремится осуществиться в сознании и воле всех.

Именно тех, кто сообразно этнической природе и истории, образует нацию, будучи направляемы единым сознанием и волей по одной линии развития и духовного склада.

Нация не есть раса, или определенная географическая местность, но длящаяся в истории группа, т. е. множество, объединенное одной идеей, каковая есть воля к существованию и господству, т. е. самосознание, следовательно, и личность.

10. Понятие государства

Эта высшая личность есть нация, поскольку она является государством. Не нация создает государство, как это провозглашает старое натуралистическое понимание, легшее в основу национальных государств 19-го века. Наоборот, государство создает нацию, давая волю, а следовательно, эффективное существование народу, сознающему собственное моральное единство.

Право нации на независимость проистекает не из литературного и идейного сознания собственного существования, и тем меньше из фактического более или менее бессознательного и бездеятельного состояния, но из сознания активного, из действующей политической воли, способной доказать свое право, т. е. из своего рода государства уже in fieri. Государство, именно как универсальная этическая воля, является творцом права.

11. Этическое государство

Нация, в форме государства, есть этическая реальность, существующая и живущая, поскольку она развивается. Остановка в развитии есть смерть. Поэтому государство есть не только правящая власть, дающая индивидуальным волям форму закона и создающая ценность духовной жизни, оно есть также сила, осуществляющая во вне свою волю, и заставляющая признавать и уважать себя, т.е. фактически доказывающая свою универсальность во всех необходимых проявлениях своего развития. Отсюда организация и, экспансия, хотя бы в возможности. Таким образом, государственная воля уравнивается по природе с человеческой волей, не знающей в своем развитии пределов и доказывающей своим осуществлением собственную бесконечность.

12. Содержание государства

Фашистское государство, высшая и самая мощная форма личности, есть сила, но сила духовная. Она синтезирует все формы моральной и интеллектуальной жизни человека. Поэтому государство невозможно ограничить задачами порядка и охраны, как этого хотел либерализм. Это не простой механизм, разграничивающий сферы предполагаемых индивидуальных свобод.

Государство есть внутренняя форма и норма, дисциплинирующая всю личность и охватывающая, как ее волю, так и разум. Его основное начало главное вдохновение человеческой личности, живущей в гражданском обществе, проникает в глубину, внедряется в сердце действующего человека, будь он мыслитель, артист или ученый: это душа души.

13. Авторитет

В результате фашизм не только законодатель и создатель учреждений, но воспитатель и двигатель духовной жизни. Он стремится переделать не форму человеческой жизни, но ее содержание, самого человека, характер, веру.

Для этой цели он стремится к дисциплине и авторитету, проникающему дух человека и в нем бесспорно властвующему. Поэтому его эмблема ликторская связка, – символ единения, силы и справедливости.

Глава вторая
Политическая и социальная доктрина


1. Происхождение доктрины

Когда в далекий теперь месяц март 1919 года, через газету «Il Popolo d’Italian», я созвал в Милане оставшихся участников войны, следовавших за мной с момента учреждения дружин (fascio) революционного действия, что произошло в январе 1915 года, – я в мыслях не имел никакого конкретного доктринального плана.

Живой опыт я сохранил от одной доктрины, именно социализма, за время от 1903/4 года до зимы 1914 г – около десяти лет. В этом опыте я постиг и подчинение, и главенство, но он не представлял собой опыта доктринального. И в этот период моя доктрина была доктриной действия. С 1905 года не существовало больше единой, всеми признаваемой социалистической доктрины. Тогда в Германии началось ревизионистское движение, с Бернштейном во главе, а по контрасту в смене тенденций, образовалось лево-революционное движение, которое в Италии не пошло дальше слов, между тем, как в русском социализме оно стало прелюдией большевизма.

Реформизм, революционизм, центризм, – не осталось и отзвуков от всей этой терминологии, между тем, как в мощном потоке фашизма вы найдете струи, берущие начала от Сореля, Пеги, Лагарделя из Mouvement Socialiste, и от которых когорты Итальянских синдикалистов, которые между 1904 и 1914 годами с Pagani Libere – Оливетти, La Lupa – Орано, Divenire Sociale – Генриха Леоне привнесли новую ноту в обиход итальянского социализма, уже расслабленного и захлороформированого блудодействием Джиоллитти.

По окончании войны в 1919 году, социализм, как доктрина, был мертв; он существовал лишь в форме ненависти и имел еще одну возможность, особенно в Италии, отомстить тем, кто желал войны и кто должен ее «искупить».

«Il Popolo d’ltalia» печатала в подзаголовке: «Ежедневник участников войны и производителей». Слово «производитель» было уже показателем умственного направления. Фашизм не был во власти заранее за столом выработанной доктрины; он родился из потребности действия и был действием; он не был партией, но в первые два года он был антипартией – движением. Имя, данное мной организации, определяло ее характер.

Во всяком случае, кто перечтет на помятых уже страницах той эпохи, отчет об учредительном собрании итальянских боевых дружин (fascio), тот не найдет доктрины, а только ряд положений, предвосхищений, намеков, которые впоследствии, через несколько лет, освобожденные от неизбежного нароста преходящего, должны были развиться в ряд доктринальных установок, превращающих фашизм в самостоятельную политическую доктрину по отношению ко всем другим, прошлым и современным.

«Если буржуазия», говорил я тогда, «надеется найти в нас громоотвод, она ошибается. Мы должны идти навстречу труду… Мы хотим приучить рабочий класс к искусству управления, даже, чтобы только убедить его, – что вовсе не легко вести вперед промышленность или торговлю… Мы будем бороться с техническим и духовным ретроградством… Перед открывающимся наследством после существующего строя мы не должны быть трусами. Мы должны торопиться! Если строй будет преодолен, мы должны занять его место. Право наследования принадлежит нам, ибо мы подвигли страну на войну и мы повели ее к победе. Настоящее политическое представительство нас не удовлетворяет, мы хотим прямого представительства отдельных интересов. Против этой программы можно сказать, что это возврат к корпорациям. Не важно!.. Я хотел бы, чтобы собрание приняло с экономической точки зрения требования национального синдикализма».

Разве не удивительно, что с первого дня собрания на площади Святой Гробницы звучит слово «корпорация», которая в ходе революции должна обозначать одно из законодательных и социальных творений, лежащих в основе режима?

2. Развитие доктрины

Годы, предшествовавшие походу на Рим, были годами, когда необходимость действия не допускала исследования и подробных доктринальных разработок. Шли битвы в городах и деревнях. Спорили, но, что более свято и значительно, умирали. Умели умирать. Разработанная с подразделением на главы и параграфы и с тщательным обоснованием доктрина могла отсутствовать; для ее замены имелось нечто более определенное: вера…

Однако, кто восстановит прошлое по массе книг, статей, постановлений конгрессов, больших и малых речей, кто умеет исследовать и выбирать, тот найдет, что в пылу борьбы основы доктрины были набросаны. Именно в эти годы фашистская мысль вооружается, заостряется и формируется.

Разрешались проблемы индивида и государства; проблемы авторитета и свободы; политические, социальные и особенно национальные проблемы; борьба против либеральных, демократических, социальных, масонских, народно-католических (popolari) доктрин велась одновременно с «карательными экспедициями».

Но так как отсутствовала «система», то противники недобросовестно отрицали всякую доктринальную способность фашизма, а между тем, доктрина создавалась, м. б., бурно, сначала под видом буйного и догматического отрицания, как это бывает со всеми возникающими идеями, а затем в форме положительной конструкции, находящей свое воплощение последовательно в 1926, 1927 и 1928 годах в законах и учреждениях режима.

Ныне фашизм отчетливо обособлен не только, как режим, но и как доктрина. Это положение должно быть истолковано в том смысле, что ныне фашизм, критикуя себя самого и других, имеет собственную самостоятельную точку зрения, а следовательно и линию направления, во всех проблемах, которые материально или духовно мучают народы мира.

3. Против пацифизма: война и жизнь, как долг

Прежде всего фашизм не верит в возможность и пользу постоянного мира, поскольку в общем дело касается будущего развития человечества, и оставляются в стороне соображения текущей политики. Поэтому он отвергает пацифизм, прикрывающий отказ от борьбы и боязнь жертвы.

Только война напрягает до высшей степени все человеческие силы и налагает печать благородства на народы, имеющие смелость предпринять таковую. Все другие испытания являются второстепенными, так как не ставят человека перед самим собой в выборе жизни или смерти. Поэтому доктрина, исходящая из предпосылки мира, чужда фашизму.

Также чужды духу фашизма все интернациональные организации общественного характера, хотя они ради выгоды при определенных политических положениях могут быть приняты. Как показывает история, такие организации могут быть развеяны по ветру, когда идейные и практические чувства взбаламучивают сердца народов.

Этот анти-пацифистский дух фашизм переносит и в жизнь отдельных индивидов. Гордое слово дружинника «Меня не запугать» (me ne frego), начертанное на повязке раны, есть не только акт стоической философии, не только вывод из политической доктрины; это есть воспитание к борьбе, принятие риска, с ней соединенного; это есть новый стиль итальянской жизни.

Таким образом фашист принимает и любит жизнь; он отрицает и считает трусостью самоубийство; он понимает жизнь, как долг совершенствования, завоевания. Жизнь должна быть возвышенной и наполненной, переживаемой для себя самого, но главное для других, близких и далеких, настоящих и будущих.

4. Демографическая политика и наш «ближний»

Демографическая политика режима вывод из этих предпосылок.

Фашист любит своего ближнего, но этот «ближний» не есть для него смутное и неуловимое представление; любовь к ближнему не устраняет необходимой воспитывающей суровости и тем более разборчивости и сдержанности в отношениях.

Фашист отвергает мировые объятия и, живя в общении с цивилизованными народами, он не дает обмануть себя изменчивой и обманчивой внешностью; бдительный и недоверчивый, он глядит им в глаза и следит за состоянием их духа и за сменой их интересов.

5. Против исторического материализма и классовой борьбы

Подобное понимание жизни приводит фашизм к решительному отрицанию доктрины, составляющей основу, так называемого, научного социализма Маркса; доктрины исторического материализма, согласно которой история человеческой цивилизации объясняется исключительно борьбой интересов различных социальных групп и изменениями средств и орудий производства.

Никто не отрицает, что экономические факторы – открытие сырьевых ресурсов, новые методы работы, научные изобретения – имеют свое значение, но абсурдно допускать, что их достаточно для объяснения человеческой истории без учета других факторов.

Теперь и всегда фашизм верит в святость и героизм, т. е. в действия, в которых отсутствует всякий – отдаленный или близкий – экономический мотив.

Отринув исторический материализм, согласно которому люди представляются только статистами истории, появляющимися и скрывающимися на поверхности жизни, между тем, как внутри движутся и работают направляющие силы, фашизм отрицает постоянную и неизбежную классовую борьбу, естественное порождение подобного экономического понимания истории, и прежде всего он отрицает, что классовая борьба является преобладающим элементом социальных изменений.

После крушения этих двух столпов доктрины от социализма не остается ничего, кроме чувствительных мечтаний, – старых, как человечество, – о социальном существовании, при котором будут облегчены страдания и скорби простого народа. Но и тут фашизм отвергает понятие экономического «счастья», осуществляющегося в данный момент экономической эволюции социалистически, как бы автоматически обеспечивая всем высшую меру благосостояния. Фашизм отрицает возможность материалистического понимания «счастья» и предоставляет его экономистам первой половины 18 века, т. е. он отрицает равенство: – «благосостояние-счастье», что превратило бы людей в скотов, думающих об одном: быть довольными и насыщенными, т. е. ограниченными простой и чисто растительной жизнью.

6. Против демократических идеологий

После социализма фашизм борется со всем комплексом демократических идеологий, отвергая их или в их теоретических предпосылках, или в их практических применениях и построениях.

Фашизм отрицает, что число, просто как таковое, может управлять человеческим обществом; он отрицает, что это число посредством периодических консультаций может править; он утверждает, что неравенство неизбежно, благотворно и благодетельно для людей, которые не могут быть уравнены механическим и внешним фактом, каковым является всеобщее голосование.

Можно определить демократические режимы тем, что при них, время от времени, народу дается иллюзия собственного суверенитета, между тем как действительный, настоящий суверенитет покоится на других силах, часто безответственных и тайных. Демократия это режим без короля, но с весьма многочисленными, часто более абсолютными, тираническими и разорительными королями, чем единственный король, даже если он и тиран.

Вот почему фашизм, занимавший до 1922 года, в виду преходящих соображений, республиканскую, в тенденции, позицию, перед Походом на Рим от нее отказался в убеждении, что ныне вопрос о политической форме государства не является существенным и что при изучении образцов бывших и настоящих монархий или республик явствует, что монархия и республика не должны обсуждаться под знаком вечности, но представляют собой формы, в коих выявляются политическая эволюция, история, традиция и психология определенной страны.

Теперь фашизм преодолел противопоставление «монархия – республика», в котором завяз демократизм, отягощая первую всеми недостатками и восхваляя последнюю, как совершенный строй. Теперь видно, что бывают по существу реакционные и абсолютные республики и монархии, приемлющие самые смелые политические и социальные опыты.

7. Ложь демократии

В одном из своих «философских размышлений» Ренан, имевший предфашистские просветы, говорит: «разум, знание – продукты человечества, но это химера – желать разума непосредственно для народа и через народ».

«Для существования разума вовсе нет необходимости, чтобы он был общим достоянием. Во всяком случае, если бы подобное приобщение к разуму, нужно было проделать, не следует его начинать с низшей демократии, которая привела бы к уничтожению всякой труднодостижимой культуры и всякой высшей дисциплины».

«Принцип, что общество существует только для благополучия и свободы индивидов, его составляющих, не представляется согласным с планами природы, где принимается во внимание только вид, а индивид приносится в жертву. Нужно весьма опасаться, что последним словом так называемой (спешу прибавить, что ее можно понимать и иначе) демократии станет такое социальное общество, в котором выродившаяся масса будет заниматься одним: предаваться гнусным наслаждениям грубого человека»

Так говорит Ренан. Фашизм отвергает в демократии абсурдную ложь политического равенства, привычку коллективной безответственности и миф счастья и неограниченного прогресса. Но, если демократию можно понимать иначе, т.е. если демократия обозначает: не загонять народ на задворки государства, то автор этих строк может определить фашизм, как «организованную, централизованную и авторитарную демократию»

8. Против либеральных доктрин

По отношению к либеральным доктринам фашизм находится в безусловной оппозиции, как в области политики, так и экономики. В целях текущей полемики не следует преувеличивать значение либерализма в прошлом веке и делать из одной из многочисленных доктрин, расцветших в том столетии, религию человечества для всех времен, настоящих и будущих.

Либерализм процветал лишь в течение 15-ти лет Он родился в 1830 году, как реакция против Священного Союза, желающего отодвинуть Европу к 1789-ым годам, и имел свой год особого блеска, именно 1848-ой, когда даже папа Пий 9-ый был либералом.

Сразу же за этим начался упадок. Если 1848-ой год был годом света и поэзии, то 1849-ый стал годом мрака и трагедии. Римская республика была убита другой, а именно Французской республикой. В том же году Маркс выпустил евангелие социалистической религии в виде знаменитого коммунистического манифеста. В 1851 году Наполеон III совершает нелиберальный государственный переворот и царствует над Францией до 1870 года, когда он был низвергнут народным восстанием, но вследствие военного поражения, считающегося в истории одним из самых крупных. Победил Бисмарк, никогда не знавший, где господствует религия свободы, и какие пророки ей служат.

Симптоматично, что немецкий народ, народ высшей культуры, в течение 19-го века совершенно не знал религии свободы. Она проявилась только в переходный период, в виде так называемого «смешного парламента» во Франкфурте, просуществовавшего один сезон.

Германия достигла своего национального единства вне либерализма, против либерализма, доктрины, чуждой Немецкой душе, душе исключительно монархической, между тем как либерализм есть логически и исторически преддверие анархии. Этапы немецкого объединения, это три войны 1864, 1866 и 1870 годов, ведомые такими либералами, как Мольтке и Бисмарк.

Что касается Итальянского объединения, то либерализм привнес в него абсолютно меньшую долю, чем Маццини и Гарибальди, которые не были либералами. Без вмешательства нелиберального Наполеона мы не имели бы Ломбардии; и без помощи нелиберального Бисмарка при Садовой и Седане, весьма возможно, мы не имели бы в 1866 г. Венеции и в 1870 г. не вошли бы в Рим.

С 1870 по 1915 г. идет период, когда сами жрецы нового исповедания признают наступление сумерек своей религии, – побиваемой в литературе декаденством, в практике активизмом; т.е. национализмом, футуризмом, фашизмом.

Накопив бесконечное количество гордиевых узлов, либеральный век пытается выпутаться через гекатомбу мировой войны. Никогда никакая религия не налагала такой громадной жертвы. Боги либерализма жаждут крови? Теперь либерализм закрывает свои опустевшие храмы, так как народы чувствуют, что его агностицизм в экономике, его индифферентизм в политике и в морали ведут государство к верной гибели, как это уже было раньше.

Этим объясняется, что все политические опыты современного мира – антилиберальны, и чрезвычайно смешно поэтому исключать их из хода истории. Как будто история является охотничьим парком, отведенным для либерализма и его профессоров, а либерализм есть окончательное непреложное слово цивилизации.

9. Фашизм не пятится назад

Фашистское отрицание социализма, демократии, либерализма не дает, однако, права думать, что фашизм желает отодвинуть мир ко времени до 1789 года, который считается началом демо-либерального века.

Нет возврата к прошлому! Фашистская доктрина не избирала своим пророком де-Местра. Монархический абсолютизм отжил свое, и также, пожалуй всякая теократия. Так отжили свой век феодальные привилегии и разделение на «замкнутые», не сообщающиеся друг с другом касты. Фашистское понятие о власти не имеет ничего общего с полицейским государством. Партия, управляющая тоталитарно нацией, факт новый в истории. Всякие соотношения и сопоставления невозможны.

Из обломков либеральных, социалистических и демократических доктрин фашизм извлекает еще ценные и жизненные элементы. Он сохраняет так называемые завоевания истории и отвергает все остальное, т. е. понятие доктрины, годной для всех времен и народов. Допустим, что 19-ый век был веком социализма, демократии и либерализма; однако, это не значит, что и 20-ый век станет веком социализма, демократии и либерализма. Политические доктрины проходят, народы остаются. Можно предположить, что этот век будет веком авторитета, веком «правого» направления, фашистским веком. Если 19-ый век был веком индивида (либерализм равнозначен с индивидуализмом), то можно предположить, что этот век будет веком «коллектива», следовательно веком государства.

Совершенно логично, что новая доктрина может использовать еще жизненные элементы других доктрин. Ни одна доктрина не рождается целиком новой, никогда не виданной и неслыханной. Ни одна доктрина не может похвастаться абсолютной оригинальностью. Всякая, хотя бы исторически, связана с другими бывшими и будущими доктринами. Так, научный социализм Маркса связан с утопическим социализмом Фурье, Оуена, Сен-Симона. Так либерализм 19-го века связан с иллюминизмом 18-го века. Так демократические доктрины связаны с Энциклопедией.

Всякая доктрина стремится направить деятельность людей к определенной цели, но человеческая деятельность, в свою очередь, воздействует на доктрину, изменяет ее, приспосабливает к новым потребностям или преодолевает ее. Поэтому сама доктрина должна быть не словоупражнением, а жизненным актом, В этом прагматическая окраска фашизма, его воля к мощи, стремление к бытию, его отношение к факту «насилия» и значению последнего.

10. Ценность и миссия государства

Основное положение фашистской доктрины это учение о государстве, его сущности, задачах и целях. Для фашизма государство представляется абсолютом, по сравнению с которым индивиды и группы только «относительное». Индивиды и группы «мыслимы» только в государстве. Либеральное государство не управляет игрой и материальным и духовным развитием коллектива, а ограничивается учетом результатов.

Фашистское государство имеет свое сознание, свою волю, поэтому и называется государством «этическим». В 1929-ом году на пятилетнем собрании режима я сказал: «Для фашизма государство не ночной сторож, занятый только личной безопасностью граждан; также не организация с чисто материалистическими целями для гарантии известного благосостояния и относительного спокойствия социального сосуществования, для осуществления чего было бы достаточно административного совета; и даже не чисто политическое создание без связи со сложной материальной реальностью жизни отдельных людей и целых народов».

«Государство, как его понимает и осуществляет фашизм, является фактом духовным и моральным, так как оно выявляет собой политическую, юридическую и экономическую организацию нации; а эта организация в своем зарождении и развитии есть проявление духа. Государство является гарантией внешней и внутренней безопасности, но оно также есть хранитель и блюститель народного духа, веками выработанного в языке, обычаях, вере. Государство есть не только настоящее, оно также прошедшее, но главное, оно есть будущее».

«Превышая границы краткой индивидуальной жизни, государство представляет неизменное сознание нации. Внешняя форма государства меняется, но его необходимость остается. Это государство воспитывает граждан в гражданских добродетелях, оно дает им сознание своей миссии и побуждает их к единению, гармонизирует интересы по принципу справедливости; обеспечивает преемственность завоеваний мысли в области знания, искусства, права, гуманной солидарности; возносит людей от элементарной, примитивной жизни к высотам человеческой мощи, т. е. к империи; хранит для будущих веков имена погибших за его неприкосновенность и во имя повиновения его законам; ставит примером и возвеличивает для будущих поколений вождей, увеличивших его территорию; гениев, его прославивших».

«Когда чувство государственности ослабевает и берут верх разлагающие и центробежные устремления, тогда нации склоняются к закату».

11. Единство государства и противоречия капитализма

С 1929-го года по сегодняшний день всеобщая экономическая и политическая эволюция еще усилила значение этих доктринальных установок. Государство становится великаном. Только государство способно разрешить драматические противоречия капитализма. Так называемый кризис может быть разрешен только государством и внутри государства.

Где теперь тени Жюль-Симонов, возвещавших на заре либерализма, что «государство должно работать, чтобы сделать себя бесполезным и приготовить свою отставку»? Тени Мак-Кулохов, утверждавших во второй половине прошлого века что государство должно воздерживаться от излишнего управления?

Перед непрерывно требуемым неизбежным вмешательством государства в экономические отношения, что теперь сказал бы англичанин Бентам, по мнению которого промышленность должна бы просить государство об одном: оставить ее в покое; или немец Гумбольд, по мнению которого «праздное» государство должно почитаться наилучшим?

Правда, что вторая волна либеральных экономистов была не такая крайняя, как первая, и уже сам Адам Смит – пусть очень осторожно, – приоткрыл дверь для вмешательства государства в экономику.

Кто говорит либерализм, говорит «индивид»; кто говорит «фашизм», тот говорит «государство». Но фашистское государство единственное и представляется оригинальным творением. Оно не реакционно, но революционно, поскольку предвосхищает решение определенных универсальных проблем, поставленных во всех областях: в политической сфере раздроблением партий, самоуправством парламента, безответственностью законодательных собраний; в экономической сфере – все более обширной и мощной профсоюзной деятельностью, как в рабочем секторе, так и в промышленном, их конфликтами и соглашениями; в области моральной – необходимостью порядка, дисциплины, повиновения моральным заповедям отечества.

Фашизм желает сильного, органичного и в то же время опирающегося на широкую народную базу государства. Фашистское государство потребовало в свою компетенцию также и экономику, поэтому чувство государственности посредством корпоративных, социальных и воспитательных учреждений им созданных, проникло до крайних разветвлений, и в государстве все политические, экономические и духовные силы нации выявляются, будучи введены в соответствующие организации. Государство, опирающееся на миллионы индивидов, которые его признают, чувствуют, готовы ему служить, не может быть тираническим государством средневекового владыки. Оно не имеет ничего общего с абсолютными государствами до или после 1789 года.

В фашистском государстве индивид не уничтожен, но скорее усилен в своем значении, как солдат в строю не умален, а усилен числом своих товарищей. Фашистское государство организует нацию, но оставляет для индивидов достаточное пространство; оно ограничило бесполезные и вредные свободы и сохранило существенные. Судить в этой области может не индивид, а только государство.

12. Фашистское государство и религия

Фашистское государство не остается безразличным перед религиозным явлением вообще и перед положительной религией, в частности, каковой в Италии является католицизм. Государство не имеет своей теологии, но оно имеет мораль. В фашистском государстве религия рассматривается, как одно из наиболее глубоких проявлений духа, поэтому она не только почитается, но пользуется защитой и покровительством.

Фашистское государство не создало своего «Бога», как это сделал Робеспьер в момент крайнего бреда Конвента; оно не стремится тщетно, подобно большевизму, искоренить религию из народных душ. Фашизм чтит Бога аскетов, святых, героев, а также Бога, как его созерцает и к нему взывает наивное и примитивное сердце народа.

13. Империя и дисциплина

Фашистское государство есть воля к власти и господству. Римская традиция в этом отношении есть идея силы. В фашистской доктрине империя является не только территориальным, военным или торговым институтом, но также духовным и моральным. Можно мыслить империю, т.е. нацию, управляющую прямо или косвенно другими нациями, без необходимости завоевания даже одного километра территории.

Для фашизма стремление к империи, т.е. к национальному распространению является жизненным проявлением; обратное, «сидение дома», есть признаки упадка. Народы, возвышающиеся и возрождающиеся, являются империалистами; умирающие народы отказываются от всяких претензий.

Фашизм – доктрина, наиболее приспособленная для выражения устремлений и состояния духа Итальянского народа, восстающего после многих веков заброшенности и иностранного рабства. Но могущество требует дисциплины, координации сил, чувства долга и жертвенности; это объясняет многие проявления практической деятельности строя, ориентацию государственных усилий, необходимую суровость против тех, кто хотел бы противодействовать этому фатальному движению Италии в 20-м веке; Противодействовать, потрясая преодоленными идеологиями 19-го века, отвергнутыми повсюду, где смело свершаются грандиозные опыты политических и социальных перемен.

Никогда подобно настоящему моменту народы не жаждали так авторитета, ориентации, порядка. Если каждый век имеет свою доктрину жизни, то из тысячи признаков явствует, что доктрина настоящего века есть фашизм. Что это живая доктрина, очевидно из того факта, что она возбуждает веру; что вера эта охватывает души, доказывает факт, что фашизм имел своих героев, своих мучеников. Отныне фашизм обладает универсальностью тех доктрин, которые в своем осуществлении представляют этап в истории человеческого духа.

_______________________________________




 
matrix-info БУЛАВА