hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник


Архівні документи
Світова історія


Рем Е. Чому С.А.? Виступ перед представниками дипломатичного корпусу (Берлін) /
Why S.A.? German Minister Ernst Röhm Chief of Staff. Addressing the Diplomatic Corps in Berlin on December 7, 1933

(7 грудня 1933 р.)


_____________________


Націонал-соціалізм є новим світоглядом.

Настане час, коли націонал-соціалізм стане політичною філософією всього світу, видозмінений расовими та географічними відмінностями та пристосований до характеру та потреб різних націй.

Корені націонал-соціалізму криються в окопах Світової Війни.

Якби така масштабна катастрофа, як Світова війна не залишила довічного сліду у внутрішній свідомості націй, це суперечило б всьому досвіду людства. Майже всі народи Землі, в тому чи іншому місці, постали зі зброєю один проти одного. Не залишилося такого куточка на землі, що не став би джерелом рекрутування для плавильного казана людства на полях битв у Європі. У всіх частинах світу матері та сестри, вдови та сироти оплакують тих, кого Світова війна покликала до палат смерті. Слідами від найстрахітливішої кари Божої, що пошматувала людство, стали 12 мільйонів могил – прямі та побічні наслідки війни. Подія, настільки гігантська за масштабами та настільки страхітлива за наслідками, неодмінно повинна була залишити свій незмивний слід на поверхні землі. І не лише на поверхні, бо духовна структура людства зазнала, і повинна була зазнати, докорінних змін.

Політична, соціальна та економічна система, яка зуміла охопити весь світ вогнем, чи принаймні не була здатна зупинити спалах, яка змушувала людей, що не мали зла одне на одного, вбивати мільйони інших, яка дозволила, аби мільйони невинних дітей, жінок і старих померли від голоду – така система, на мою думку, не має права регулювати взаємини між людьми та націями після настільки повної демонстрації своєї порожнечі.

Для вояка в окопах, який найбільше постраждав від наслідків цієї неправильної системи та її філософії, було вірним і природним почати обдумувати ці речі. Як на цьому, так і по тому боці лінії фронту.

Усвідомлення божевілля цієї війни не мало нічого спільного з боягузтвом, або ідеями перемоги та поразки.

Пацифізм для вояка є боягузтвом, піднятим в ранг принципу. Боягузтво не є філософією, це – дефект характеру. Двоє державників і вождів, які розвинули філософію вояка в окопах до цілковито нової філософії та виховали нове ставлення до життя серед своїх краян – я маю на увазі Адольфа Гітлера та Беніто Муссоліні – не були боягузами, а воювали на фронті та довели своєю відвагою та пролитою кров’ю відсутність поведінки, що не личить чоловікам і відсутність прагення уникнути наслідків війни. Так само ніхто не може сказати, що націонал-соціалізм і фашизм – дві філософські системи, які є щонайменше споріднені з вояцьким духом, є філософіями переможців чи переможених.

В час, коли Муссоліні вперше думав про фашизм, тобто під час війни, Італія мала всі підстави відчувати себе стороною, що програє, а коли Адольф Гітлер розвинув ідею Національного соціалізму, він був вояком, чиї товариші по зброї були переможцями у всіх частинах світу. Коли ці двоє невідомих вояків Великої Війни представили своїм співвітчизникам філософії, здобуті ними на полях битв, ситуація була оберненою.

Обидва здобули майже однакові результати, починаючи з діаметрально протилежних вихідних умов. Минули роки з моменту завершення війни, перш ніж провідники змогли представити своїм націям те, що вдалося вибороти в час війни.

Це доводить лише те, що ідеї обидвох вояків не мали нічого спільного з поняттями війни та миру, перемоги і поразки, проте мали широке та цінне застосування, яке не стосувалося ні того, ні іншого. Це те, що ми називаємо новим світоглядом.

Більшовизм не є світоглядом.

Існують люди, які ставляться до більшовизму, що є доктриною цілком протилежного типу, як до наслідку Війни. Ми асболютно незгодні бачити у більшовизмі “світогляд”. Більшовизм не витікає з тих самих джерел, що й націонал-соціалізм, бо він не має коренів в окопах Великої Війни. Жоден з духовних батьків більшовизму не побував в окопах, і ніхто з них не був вояком. Лише виснажена нація, духовно розхитана поразкою, облудним керівництвом, голодом, злиднями та смертю, нація, розчарована та приголомшена ударами долі, могла стати жертвою цієї доктрини. Дух нищення та громадянської війни, екстаз ненависті, які є частиною більшовизму, не мають нічого спільного з вояцьким духом, що є джерелом націонал-соціалізму. Навпаки, все це є запереченням того, за що воювали вояки всіх часів і всіх націй.

Я насмілюся сумніватись в тому, що більшовизм коли-небудь стане постійним світоглядом в якійсь частині світу. Ненависть і заперечення самі по собі не володіють силою витривалості, щоби стати принципами для держави та відносин між націями. Навіть зараз ми можемо спостерігати як під тиском обставин в цю систему вносяться суттєві зміни.

Більшовизм міг сподіватися лише на те, щоб втриматись як переконання, якби йому вдалося опанувати Німеччину в ролі ключа до решти світу. Якби вдалося здолати німецьку націю цією чужинською філософією, то завдяки її енергії, розуму, рішучості та конструктивній силі більшовизм став би серйозною загрозою для світу і – скажу щиро – для людства в цілому.

Німеччина є не лише колискою долі Європи, але й долі всього світу.

Історія останніх кількох місяців є чимось набагато більшим, аніж історією німецької революції. Доля більшовизму остаточно вирішена в Німеччині, як раз і назавжди зламала хребет цій загрозі всьому людству. На даний час, коли націонал-соціалізм знищив марксизм і всі його породженні у серці Європи, більшовизм назавжди позбувся своєї надії на світову революцію, яка сама по собі підживлювала його протягом багатьох років.

Завдяки націонал-соціалізму Німеччина стала бастіоном проти більшовизму, захищаючи від нього весь світ замість бути вхідними воротами.

З часу політичного та духовного оновлення Німеччини, зумовленого духом Націонал-соціалізму, марксизм впевнено йде до занепаду у всіх частинах світу. Наскільки довго сильна націонал-соціалістична Німеччина існуватиме в серці Європи, настільки довго світові немає підстав боятися небезпеки більшовизації. Лише Націонал-соціалізму людство завдячує звільненням від страхіття, котре висіло тягарем на кожній нації. Той факт, що більшовизм нині пнеться зі шкіри, аби дійти згоди з оточуючим світом, примушує нас визнати, що найпотужнішою силою в житті народів і націй є взаємна любов та воля до співробітництва, а не ненависть і заперечення.

Це брехня – нібито війна вчить людей ненавидіти. Вояки на фронті зі зброєю в руках – якою б страшною не була ця зброя – не ненавиділи один одного. Вони виконували свій обов’язок і накази відповідальних лідерів своїх держав. Ненависть, що отруювала людство, на зразок вигаданих історій про жорстокості німецьких вояків, не поширювалась тими, хто стояв проти них по той бік лінії опоків. Ці отруйні наклепи виникли не на передовій, де панувала смерть і та сама небезпека створювала невидимий зв’язок між всіма вояками, незалежно від однострою.

Німецький вояк гордий бачити у своєму колишньому ворогові на передовій свого чесного і неупередженого суддю.

Коли хтось щодня зазирав смерті у вічі, всі зовнішні речі танули до незначних розмірів, а всі безвартісні речі просто зникали. Лише природні, справжні та чоловічі речі зберігали свою вартість. Ненависть, яку інші поширювали закордоном, не знаходила собі місця в серці вояка просто тому, що він її не відчував. Він бачив, як ті, що по інший бік фронту, страждали від тієї ж трагедії, і виконували такий самий обов’язок, і вмирали такою самою смертю – бо були дзеркальними відображеннями його самого. Неможливо ненавидіти своє відображення у дзеркалі, бо доведеться ненавидіти самого себе.

Найкращим засобом перевірки характеру людини є лінія фронту. Голод і спрага, дощ і мороз, страждання та небезпека, поранення та смерть зривають маски і ставлять людину перед викликом: покажи, ким ти є! Перед цим безжальним прожектором нічого не сховається і думки людини неминуче повертаються до головного. Немає ніякого способу ухилитися від того, аби запитати себе: Чому?

І тоді вояк Світової Війни бачив над собою сили, що визначають його долю – життя та смерть – не беручи в ній участі. Він усвідомлював, що вояк по той бік лінії фронту, якого він мусив убивати за законом самозбереження, був нічим іншим, як знаряддям в руках сил, які неможливо охопити. Він визнавав, що може вбити воїна на тому боці не один раз – але війна триватиме й далі.

Замислюючись та шукаючи справжні причини війни, він поступово розумів, що несучи у поті й крові весь тягар страхітливої трагедії на собі, він є всього-на-всього пішаком.

Вояк усвідомлював гірку правду:

Саме вояк марширує і б’ється, вбиває і опиняється вбитим. Так було визначено від початку часів, і так буде завжди. Війна підкоряється власним законам. Вони жорсткі і безжальні, та й повинні бути такими, щоби війна не стала постійною. Природнім обов’язком вояка є воювати так жорстко і безжально, як тільки можна, що є також найгуманнішим варіантом, бо чим швидше скінчиться війна, тим швидше настане мир. Пролита таким чином кров не плямує честі вояка.

Вояк не може впливати на причини війни. Розв’язання суперечок між двома націями силою зброї є останнім засобом політиків, і до цього часу політику робив хто завгодно, але не вояк, який змушений платити останню ціну власною кров’ю. Поруч із вояком на полі бою не стояли ані політики, ані інтелектуальні чи матеріальні прихильники ідеалів та інтересів, заради яких було оголено мечі. Вони сиділи вдома, в парламентах або в зручних кріслах міністрів і президентів. Вони смикали за мотузки, рухали фігурки, робили розрахунки та займалися бізнесом. У їхніх серцях не було нічого, окрім холоду, а справу помирати за політичні та бізнесові інтереси вони залишили воякові.

Проти цього вояк повстав.

Вояцький дух є станом думки, який жодним чином не повинен прив’язуватись до застосування зброї.

Тому що вояцький дух вимагає боротися за справу до останнього.

Якщо б політики, біржові ділки, капітани індустрії, нафтові “генерали” та “адмірали” торгівельного флоту, всі ті, за чиї інтереси йшли бої на полях Світової Війни, самі вирушили на фронт та довели, що є достатньо мужніми, щоби ризикувати своїми життями заради своєї ж справи – це було б по-вояцькому.

Але той факт, що вони цього не зробили, що змусили світ страждати у невимовній біді протягом чотирьох з половиною років, поки вони сиділи у мирному затишку своїх залів для засідань та рад директорів, дозволивши мільйонам людей померти, дало воякові моральне право вимагати:

Саме вояк повинне вирішувати, якою повинна бути політика, якщо вже йому доводиться битись і вмирати заради доброї та поганої політики.

Якби політику доручили воякам, переконаним у тому, що їхні помилки відіб’ються в першу чергу на них самих, людство змогло б уникнути чимало лиха, оскільки ним керували б із значно більшим почуттям відповідальності.

Ми усі пам’ятаємо, як упродовж років провадилась агітація за війну. Результатом стало отруєння міжнародної громадської думки, а наслілідком – як визнав один із провідних світових політиків – те, що нації загриміли у вир Світової війни. За війну агітували не вояки – останні знали занадто добре, що їм доведеться ставити на кін власні життя. Кожна війна, навіть успішна, вимагає страхітливих жертв, і ті люди, яким доведеться на ці жертви піти, не стануть розкидатися направо й наліво словами.

Ті, хто гідно воював, можуть гідно домовлятися.

Проте спосіб, у який завершено Світову Війну, був безчесним, негідним чоловіка та вояка. Так званий “мир” Версальської угоди з її безчесними та неможливими умовами був насправді лише продовженням війни інакшими засобами та увічненням ненависті. Цю угоду складали не вояки, які лежали один навпроти одного в окопах, і не вони підкидали дрова в багаття злісної пропаганди, яку, незважаючи на так званий “мир”, провадили і провадять супроти Німеччини.

Протягом кількох останніх місяців зокрема, з того часу, як Націонал-соціалізм перебрав важелі управління та позбавив німецьку націю від внутрішньопартійних чвар, ми стали свідками свіжої хвилі ненависті, спрямованої проти Німеччини Адольфа Гітлера. І в цьому випдаку ми цілком чітко усвідомлюємо, що до справи взялися ті ж самі люди, які не захочуть братися за зброю, щоби відповісти за результати своїх інтриг.

Емігранти, яких витурив з країни не Націонал-соціалізм, а їхнє власне нечисте сумління, тепер задіяні в підливанні гасу до вогню антинімецької агітації. На жаль, є такий сегмент преси, що контролюється інтересами, чиїм бізнесом є війна – вона й надає свої шпальти для акцій, що отруюють міжнародні відносини.

У памфлетах цих безвідповідальних, нерозбірливих і експатрійованих ледарів повторюється та ж сама брехня – зокрема про те, нібито політичні бойові організації Націонал-соціалістичної Німеччини мають військовий характер і тому можуть стати загрозою для миру в світі.

На початку своїх міркувань я наголосив на тому, що Націонал-соціалізм походить із окопів Світової війни, означають заперечення вояцьким духом божевільного принципу контролю над політикою з боку людей і сил, що не готові та не здатні захищати наслідки своїх дій своїми життями; і що Націонал-соціалізм утверджує вимогу вояків стати політичним проводом через переконання відповідати за огріхи своєї політики – це найкраща гарантія відповідального лідерства.

Як відповідальний Начальник Штабу всіх німецьких Штурмових загонів, з огляду на той факт, що нам нічого приховувати і що нова Німеччина все ще готова роззброїтись до останнього кулемета, якщо інші держави зроблять те ж саме, я звертаюсь до світової громадськості з наміром пояснити, що собою насправді являють ці підрозділи.

Штурмові загони не можна порівняти ані з армією, ані з міліцією, ані з іншою військовою системою в світі.

Тому що вони не є нічим із вищепереліченого. Всі перераховані організації можуть бути охарактеризовані як збройні сили. А це не має нічого спільного з Штурмовими загонами відповідно до волі Адольфа Гітлера. Навпаки, у всіх заявах, що стосуються відносин між райхсвером і Штурмовими загонами, він чітко та однозначно окреслив роздільну смугу: райхсвер є єдиною збройною силою в державі, а штурмові загони представляють волю та ідеї Націонал-соціалістичної німецької революції. Райхсвер має завдання охороняти кордони та захищати інтереси Райху від інших держав. Завданням, поставленим перед Штурмовими загонами, є формування нової німецької держави у думці та волі на основі ідей Націонал-соціалізму та виховання індивідуального німця як органічного члена Націонал-соціалістичної держави. Взагалі немає жодного зв’язку між райхсвером та Штурмовими загонами. Так, німецька армія не брала жодної участі в Націонал-соціалістичній революції, що, напевно, є унікальним фактом в історії революцій.

Незважаючи на свій чисельний склад (близько 2 500 000 чоловік), Штурмові загони не сконцентровані в казармах, та не мають спільного пайка, як це прийнято у військових формуваннях у збройних силах будь-якої сусідньої держави. Вони не оплачуються та не одержують службового однострою. Сьогодні, як і в минулому, служба в штурмових загонах засновується виключно на добровільних засадах. Штурмовик має цивільну професію, присвячуючи свій вільний час увечері та вночі службі в Штурмових загонах.

Штурмові загони було створено для захисних і наступальних завдань для дії проти внутрішніх політичних ворогів Націонал-соціалізму, зокрема марксизму та комунізму. Протягом чотирнадцяти років Штурмові загони вели моральну війну за державну владу. Їхнім першим завданням нині є забезпечити перемогу Націонал-соціалістичної революції. Штурмовик є представником Націонал-соціалістичної концепції людського існування та апостолом Націонал-соціалізму, несучи його до найвіддаленішої домівки та до всіх співгромадян без виключення.

Протягом років боротьби Штурмові загони ціною великих жертв переконливо довели свою абсолютну відданість провіднику та рухові, довівши свою здатність виконувати поставлене завдання. Те, що в часі найбільшої потреби сотні тисяч чоловікв виступили вперед, готові захищати свої переконання до кінця з чистого ідеалізму та цілком добровільно, назавжди залишиться славетною сторінкою німецької історії.

Оскільки закордоном дехто захоплюється вказуванням на те, що ці формування все ж отримують військовий вишкіл, я повинен чітко наголосити про те, що тут йдеться про засіб, а не про мету. Із самого початку ціллю Адольфа Гітлера було оживити Німеччину на основі випробуваних цінностей дисципліни та порядку. Великі маси, особливо представників революційної концепції людського буття, неможливо утримувати разом без найжорсткішої дисципліни та абсолютного порядку, без тотальної влади провідників, і дисципліни з боку прихильників?

Чи хтось вірить, що німецьку революцію можна було б здійснити безкровно, якби її бійці не були просякнуті залізною дисципліною?

І лише тому, що німецька нація прагне добре впорядкованої та мирної побудови нової держав, найкращою гарантією проти більшовизації не тільки Німеччини, а й усієї Європи є дисципліна та порядок, яких іноземні країни бояться під ярликом “військового вишколу”. Дотепер цього не сталося тільки тому, що в серці Європи штурмові загони свідомо роками виступали з антибільшовицькими цілями як бастіон, що захищає порядок і мир у світі, відтак більшовизм не зміг простягнути рук до західноєвропейських держав. Тому в інтереси зарубіжних країн повністю вписується міцне вкорінення порядку та дисципліни в німецькій нації. Світ повинен був би бути вдячним за це, замість перекручувати факти і представляти Штурмові загони як загрозу для миру.

Наявність однострою у цих загонів так само постійно використовується для звинувачення Німеччини перед світом в готовності і рішучості до війни. Проте брунатна сорочка, як з огляду на матеріал, так і на покрій, є цілком непридатною для польового використання. Вона не забезпечує захисту від примх погоди. Я не вірю в те, щоби неупереджений військовий експерт з армії будь-якої держави, поклавши руку на серце, міг би охарактеризувати брунатну сорочку як військовий однострій в час війни. Окрім того, я щось дотепер не чув заперечень проти використання однострою численними громадськими об’єднаннями, як чоловічими, так і жіночими, в сусідніх державах. Все ж, на даний час майже усі молоді люди в Англії, Франції, Італії, Сполучених Штатах, Польщі та Росії не тільки носять однострій, що нагадує однострої їхніх армій пошиттям та кольором, а й вишколюються доволі відверто для оволодіння зброєю військовиками дійсної служби чи запасу. Службова сорочка Штурмових загонів, з іншого боку, не може зробити невидимим свого господаря, що вимагається від однострою. Навпаки, через незвичну світлість кольору, така сорочка задумана для того, аби вирізняти штурмовика на довколишньому фоні, аби друзі та вороги впізнавали здалеку носія Націонал-соціалістичної концепції буття.

Силами SA неможливо вести війну.

Зараз не час докладно пояснювати, чому особовий склад, так специфічно одягнутий за повної відсутності зброї, не може вести війну.

Навіть аргумент, згідно якого брунатні батальйони можна легко й швидко озброїти та спорядити сучасними технічними засобами війни, може бути спростований будь-яким фахівцем. Ті, хто стверджує подібні речі, просто демонструють, що не мають жодного уявлення про величезні труднощі, пов’язані з такими заходами.

З іншого боку, я знаю чимало військових експертів із сусідніх країн, які вважають таке швидке озброєння не інакше як нісенітницею. Проте я можу згадати й те, що подібні думки завше висловлювались тоді, коли йшлося про вимоги збільшити кількість озброєння в цих країнах.

Окрім того факту, що Німеччина повністю виконала зобов’язання, накладені на неї Версальським договором, згідно думки достеменно неупередженої Контрольної комісії, Німеччина не має й фінансових та промислових потужностей для переозброєння. Німеччина свідома свого несприятливого географічного положення з військової точки зору, тож відчуває найбільше зацікавлення у збереженні почесного миру. Майже всі німецькі промислові райони знаходяться в радіусі дії артилерії наших сусідів. В Німеччини немає жодного військового аероплану, аби захистити себе проти багатьох тисяч аеропланів, що ними володіють довколишні держави.

Неозброєні люди без регулярного вишколу для оволодіння зброєю не можуть бути за ніч перетворені в супер-вояків, що загрожуть миру у всьому світі, шляхом простої роздачі зброї.

Окремі особливо розумні оглядачі тим часом виявили, що моє призначення на посаду державного міністра та наступне включення Штурмових загонів у державну структуру, є найбільш підозрілими заходами нової німецької держави.

Я постійно шкодую з приводу великої кількості розрахунків, заснованих на ймовірностях та напруженні уяви, що їх міжнародна громадська думка витрачає для ускладення простих і очевидних речей.

Якби всі розумні люди, що напружують свої мізки, аби вигадати найбільш безглузді пояснення з усіх можливих, трохи напружились і поставились би до Націонал-соціалізму та його поглядів як до факту, вивчивши його закони, вони б набагато більше прислужилися світові та миру між націями.

Я не відкрию жодної таємниці та не скажу нічого нового, коли зверну увагу на тоталітарні прагнення Націонал-соціалістичної держави. Інакше кажучи, Націонал-соціалістична ідея опанувала владу в державі та розбила кайдани, які стримували партію.

Націонал-соціалізм сам став державою та не потребує біля себе жодних інших рухів.

Зрозуміло, що нація як ціле наразі ще не просякнута і не може бути просякнутою новими ідеями.

Повна перемога нової концепції людського буття потребує часу.

Я можу нагадати вам, скільки століть знадобилося християнству, аби перемогти.

Відтак, немає нічого природнішого за те, аби Націонал-соціалістична держава використала старі та випробувані кадри поборників нової політичної віри для того, щоби виховати все населення для плекання в своїх серцях принципів Націонал-соціалізму та практичного життя згідно цих принципів. Якби держава не включала в себе партію, яка представляє ідею, на якій ця партія заснована, це суперечило б тоталітарним прагненням Націонал-соціалістичної держави. Це особливо стосується Штурмових загонів, які згідно своїх ідей, організації та бійцівських якостей є найсильнішим втіленням Націонал-соціалізму як такого. Штурмові загони вже позбулися однієї форми правління, незважаючи на запеклий опір її прихильників. Вони замінили збанкрутілу державу Листопадової революції та Ваймарських національних зборів своєю, Націонал-соціалістичною державою.

Адольф Гітлер тепер включив Штурмові загони до державної структури. Штурмові загони стали не тільки представниками влади, а й відповідальними за свою, Націонал-соціалістичну державу.

Націонал-соціалістична держава є остаточним і непорушним фактом, який повинен бути прийнятий її ворогами всередині країни та поза її межами. Тому що держава є нацією, а нація є державою.



 
matrix-info БУЛАВА