.jpg)
05.hai-nyzhnyk.jpg)
_s.jpg "Україна за двадцять років: матеріали міжнародної веб-конференції 22 серпня 2011 р.")
_s.jpg "Банківська система України: виміри глобальної фінансової кризи")
_s.jpg "Нариси історії державної служби в Україні")
_s.jpg "Фінансова політика Центральної Ради та урядів Української Народної Республіки")
_s.jpg "Науково-документальна збірка до 90-річчя запровадження державної служби в Україні")
_s.jpg "Згадуй мене...: Лірика кохання")
_s.jpg "Податкова політика Центральної Ради, урядів УНР, Української Держави, УСРР")
_s.jpg "Фінансова політика уряду Української Держави Гетьмана П.Скоропадського")
_s.jpg "Документальні джерела і матеріали до історії фінансової політики уряду Української Держави")
Архівні документи
Українська еміграція
Скоропадський П. Українська культурна праця за Гетьманщини 1918 року
ГЕТЬМАН ПАВЛО СКОРОПАДСЬКИЙ
(Сторінка споминів)
Це вже з давноминулого. Мені, оце недавно, довелося займатися однією справою, звязаною з діяльністю Гетьманського Уряду в 1918 році в ділянці культури й просвіти. Не зовсім довіряючи своїй пам’яті, я перечитав багато з того, що появилося друком «за» і «проти» цієї діяльности.
Гадаю, що мабуть у цім напрямку зібрано найбільш матеріялів до історії Гетьманщини, й на підставі їх можна цілком ясно собі уявити, що саме було зроблене за час її існування для розвитку нашої культури й науки.
Проф. Дмитро Іванович Дорошенко з уродженим йому талантом і сумлінністю, дав загальний образ цієї діяльности, обоснувавши його на документальних і цифрових даних.
Мені довелося переглянути багато вирізок з часописів і т. ін., що торкаються цієї справи: вони, без сумніву, відбивають опінію принаймні частини українського громадянства того часу.
Це може видаватися парадоксальним, але саме перегляд оцих ворожих до Гетьманщини голосів зробив на мене тепер найбільше враження: він виразно пригадав мені ту постійну боротьбу, що ми тоді вели для проведення в життя наших українських плянів. Точніше: рішуче не погоджуюсь зо всіма висновками соціялістичних – усіх відтинків – українських публіцистів і кореспондентів того часу, але визнаю, що багато фактів, про які вони згадують, по суті своїй правдиві; саме з цими фактами ми боролися всіма силами. Та ось тепер це давноминуле зо всіма надіями, що тоді нас окриляли, й розчаруваннями, які ми так боляче переживали, я знову пережив.
Зо спокійною совістю сказати можу: згадуючи минуле, згадуючи тогочасних моїх співробітників, я глибоко переконаний, що всі вони були одушевлені якнайкращими прагненнями для добра української культури.
Який не був скупий, щодо витрат, покійний Ржепецький – міністер фінансів, – і скільки мені не доводилось боронити який небудь видаток, коли діло торкалося інших ділянок, одначе, коли розглядав кошториса якогось культурного чи наукового українського почину, я ніколи не чув завстережень із його боку. Та не в цьому справа, і я глибоко переконаний, що всі закиди діячам Гетьманщини в цім відношенні не витримують критики. Помилки – може подекуди й катастрофічні в своїх наслідках – у нас траплялися. Дві з них глибоко запали мені в душу.
Перша – це те, що й я, й усі мої співробітники – всі ми робили занадто основно, виходячи з точки погляду, що для успіху якогось почину необхідно добре його підготовити, простудіювати, а це вимагало часу.
Ми розраховували на те, що встигнемо створити правильно функціонуючий аппарат із відповідним підбором державно думаючих українців та що встигнемо створити українську Армію: тоді б відхід німців не мав уже для нас значення. Та обставини склалися так, що ані поважного державного апарату з відповідними людьми-українцями на місцях, ані боєздатної Армії створити ми не встигли. Події в Німеччині прийшли скоріш, ніж цього можна було чекати.
