Павло
Гай-Нижник

Архівні документи
Світова історія

Гайдеггер М.: «Я не бачив тоді альтернативи Гітлеру»
(інтерв’ю видатного німецького філософа від 1966 р., яке було опубліковане лише у 1976-му, відразу після його смерті)

Видатного німецького філософа Мартіна Гайдеггера звинуватили в підтримці нацистського режиму. Як все було насправді Мартін Гайдеггер розповів в 1966-му році в інтерв'ю, яке було опубліковане лиш в 1976-му, відразу після його смерті, як він просив.

- Пане професоре Гайдеггер, ми систематично помічаємо, що на Вашу філософську діяльність падає деяка тінь від певних, не дуже довготривалих обставин Вашого життя, які так і залишаються нез'ясованими.

- Мартін Гайдеггер: Ви маєте на увазі тридцять третій рік?

- Так, навколо цього року. Ми хотіли б поставити це в більш широкий контекст і перейти звідси до деяких питань, які представляються істотними, - скажімо, які можливості є у філософії впливати на дійсність, в тому числі на політичну дійсність?

- Мартін Гайдеггер: Це, звичайно, важливі питання, чи зможу я на все відповісти? Але спочатку я повинен сказати те, що до мого ректорства я не займався ніякою політичної діяльністю. В зимовий семестр 1932/33 я був у відпустці і здебільшого жив у горах у своєму будиночку.

- Як же тоді сталося, що Ви стали ректором Фрейбурзького університету?

- Мартін Гайдеггер: В грудні 1932 року мій сусід фон Меллендорф, ординарний професор анатомії, був обраний ректором. Вступ нового ректора на посаду в цьому університеті відбувається 15 квітня. За зимовий семестр 1932/33 ми часто говорили про тодішнє становище - не тільки про політичне, але головно, про становище університетів, про безперспективне, в певному сенсі, становище студентів. Моя думка була такою: наскільки я можу судити про те, що відбувається, є тільки одна можливість - з тими активними силами, які дійсно ще живі, спробувати попередити розвиток подій.

- Ви, таким чином, бачили зв'язок між становищем німецького університету та політичною ситуацією в Німеччині загалом?

- Мартін Гайдеггер: Звичайно, я стежив за політичними подіями між січнем і березнем 1933 року і при нагоді також розмовляв про це з молодшими колегами. Але я був зайнятий роботою над більш широкою інтерпретацією мислення досократиків. На початку літнього семестру я повернувся до Фрейбургу. Тим часом професор фон Меллендорф приступив 16 квітня до виконання обов'язків ректора. Не минуло двох тижнів, як він був відсторонений від своєї посади тодішнім баденським міністром культури. Причиною такого рішення міністра була, мабуть, та обставина, що ректор заборонив вивішувати в університеті так званий "єврейський плакат".

- Фон Меллендорф був соціалістом-демократом. Що він зробив після усунення з посади?

- Мартін Гайдеггер: Ще в день свого усунення фон Меллендорф прийшов до мене і сказав: "Гайдеггер, тепер Ви повинні прийняти обов'язки ректора". Я заперечив на це, що у мене немає ніякого досвіду адміністративної роботи. Проте тодішній проректор Зауер (теологія) теж наполягав, щоб я висунув свою кандидатуру на виборах нового ректора, бо була небезпека, що інакше ректором буде призначений партійний діяч. Молодші колеги, з якими я протягом багатьох років обговорював питання університетського життя, умовляючи прийняти ректорство. Я довго вагався. Нарешті, я висловив готовність прийняти цю посаду виключно в інтересах університету, за умови, що я зможу бути впевненим в одностайній підтримці пленуму. У мене, однак, залишалися сумніви в моїй придатності бути ректором, і ще вранці того дня, на який були призначені вибори, я прийшов в ректорат і оголосив звільненому зі своєї посади колезі фон Меллендорфу і проректору Зауеру, що не можу прийняти цю посаду. На це обидва колеги відповіли мені, що підготовка до виборів зайшла так далеко, що я вже не можу зняти свою кандидатуру.

- Після цього Ви дали остаточну згоду. А як склалися Ваші стосунки з націонал-соціалістами потім?

- Мартін Гайдеггер: На другий день після мого вступу на посаду в ректорат прийшов "штудентенфюрер" з двома помічниками і знову вимагав вивісити "єврейський плакат". Я відхилив вимогу. Йдучи, ці три студенти заявили, що про мою заборону буде повідомлено імперському керівництву студентством. Через декілька днів був телефонний дзвінок з відділу вищих навчальних закладів головного командування штурмових загонів від групенфюрера д-ра Бауманна. Він вимагав вивісити зазначений плакат, як це вже було зроблено в інших університетах. У разі непокори мені загрожує зняття з посади і навіть, можливо, закриття університету. Я спробував заручитися підтримкою баденського міністра культури. Але він заявив, що нічого не може зробити проти штурмовиків (SА). Проте я своєї заборони не скасував.

- Досі все це не було відомо в такому вигляді.

- Мартін Гайдеггер: Мотив, який взагалі спонукав мене прийняти посаду ректора, був зазначений ще в моїй Фрейбурзькій вступній лекції 1929 року "Що таке метафізика?": "Галузі наук вкрай роз'єднані. Способи трактування предмета суттєво відрізняються. Це розповзання всього різноманіття дисциплін стримується тепер лише технічною організацією університетів і факультетів та практичною спрямованістю окремих професій. Навпаки, вкоріненість наук в їхній сутнісній основі відмерла". Те, що за час перебування на посаді я намагався зробити в плані такого становища університетів, - що, до речі, розвинулося тепер до крайності, - викладено в моїй ректорської промові.

- Спробуємо з'ясувати, чи узгоджується, і наскільки, це висловлювання 1929 року з тим, що Ви говорили в 1933 році в промові при вступі на посаду ректора. Ми вихопимо із загального контексту одну фразу: "Прославлена "академічна свобода" витісняється з німецьких університетів, ця свобода була несправжньою, або чисто негативною". Беремо на себе сміливість припустити, що ця фраза виражає принаймні частину поглядів, до яких Ви ще й тепер близькі.

- Мартін Гайдеггер: Так, я і зараз стою на цьому. Тому що ця академічна "свобода" занадто часто була лише негативною свободою від старань заглибитися в ті роздуми і осмислення, яких вимагають заняття наукою. Втім, виділену Вами фразу треба читати не окремо, а в її контексті, тоді стане зрозуміло, що я мав на увазі під "негативною свободою".

- Ну, це зрозуміло. Однак нам здається, що у Вашій ректорській промові можна вловити нові нотки, коли, через чотири місяці після проголошення Гітлера рейхсканцлером, Ви говорите, наприклад, про "велич і пишність цього зрушення".

- Мартін Гайдеггер: Так, я і в цьому був тоді переконаний.

- Чи можете Ви це ще трохи пояснити?

- Мартін Гайдеггер: Охоче. Я не бачив тоді ніякої іншої альтернативи. При загальній розрізненості думок і політичних тенденцій 22-х партій треба було шукати якусь національну і, головне, соціальну установку, хоча б у дусі спроби Фрідріха Науманна. В якості всього лиш одного прикладу я міг би процитувати статтю Едуарда Шпрангера, яка йде значно далі того, що я сказав у своїй ректорській промові.

- Коли Ви почали цікавитися політичними питаннями? Адже 22 партії були вже давно. А безробітних були мільйони ще в 1930 році.

- Мартін Гайдеггер: В той час я був ще цілком поглинений питаннями, описаними в книзі "Буття і час" (1927) і в роботах і доповідях наступних років, основними питаннями мислення, що опосередковано мали відношення і до національних та соціальних питань. Безпосередньо переді мною як викладачем університету стояло питання про сенс наук і тим самим про визначення завдання університету. Ця стурбованість виражена в заголовку моєї ректорської промови: "Самоствердження німецького університету". Ніякий інший ректор того часу не наважився виголосити промову під таким заголовком. Але хто з нападників на мою промову ґрунтовно її прочитав, продумав і витлумачив, виходячи з тодішньої ситуації?

- "Самоствердження університету" серед такого бурхливого світу - чи не здається це трохи недоречним?

- Мартін Гайдеггер: Як так? "Самоствердження університету" - це прямо проти так званої "політичної науки", яку вже тоді вимагала партія і націонал-соціалістичне студентство. Термін "політична наука" мав тоді зовсім інший зміст: він означав не політологію, як тепер, але містив наступне твердження: наука як така, її сенс і цінність визначаються її фактичною користю для народу. Опозиція цій політизації науки і виражена в моїй ректорській промові.

- Чи правильно ми Вас розуміємо: втягуючи університет в те, що Ви тоді сприймали як зрушення, Ви в той же час хотіли відстояти університет проти, можливо, нездоланно потужних тенденцій, які вже не залишили б університету ніякої самобутності?

- Мартін Гайдеггер: Звичайно, але самоствердження мало також поставити завдання - разом з чисто технічною організацією дати університету новий зміст на основі усвідомлення спадщини західноєвропейського мислення.

- Пане професоре, чи треба розуміти це так, що Ви тоді сподівалися, що можна досягти оздоровлення університету разом з націонал-соціалістами?

- Мартін Гайдеггер: Неправильне формулювання. Не разом з націонал-соціалістами, а університет мав оновитися через самоосмислення і тим самим зайняти тверду позицію перед небезпекою політизації науки - в зазначеному вище сенсі.

- І тому Ви у Вашій ректорської промові проголосили ці три стовпи: "служба праці", "служба оборони", "служба знання". Ви мали на увазі, виходить, що "служба знання" має бути зведена в рівне становище з іншими, на що націонал-соціалісти не пішли?

- Мартін Гайдеггер: Про "стовпи" тут мови не було. Прочитайте уважно: хоча "служба знання" стоїть в списку на третьому місці, за суттю вона поставлена на перше. Потрібно зрозуміти, що праця і оборона, як будь-яка людська діяльність, спираються на якесь знання і прояснюються в його світлі.

- Ми мусимо, однак, - зараз ми покінчимо з цим жалюгідним цитуванням - згадати тут ще одну фразу, щодо якої неможливо уявити, щоб Ви під нею сьогодні підписалися. Восени 1933 року Ви сказали: "Не правила з підручників та ідеї керують Вашим буттям. Фюрер - сам і тільки він - є нинішня і майбутня німецька дійсність і її закон".

- Мартін Гайдеггер: Ці фрази стоять не в ректорській промові, а лише в місцевій фрейбурзькій студентській газеті з нагоди початку зимового семестру 1933/34. Коли я прийняв обов'язки ректора, я чітко розумів, що без компромісів мені не обійтися. Так, наведену Вами фразу я вже не написав би сьогодні. Уже в 1934 році я не говорив більше нічого подібного.

- Ви дозволите нам поставити ще одне проміжне питання? Ваша позиція в 1933 році визначалася двома полюсами. Перший: багато чого Ви були змушені говорити ad usum Delphini. Це був один полюс. Однак інший полюс все ж містив в собі щось більш позитивне; Ви про це говорите: у мене було відчуття, що тут є щось нове, що тут - зрушення.

- Мартін Гайдеггер: Так, це вірно. Було не так, що я говорив тільки про людське око, я якраз бачив цю можливість.

- Ви знаєте, що в цьому зв'язку проти Вас висуваються звинувачення, що стосуються Вашої співпраці з націонал-соціалістичною партією (NSDAP) та її організаціями, які в суспільній думці досі вважаються неспростованими. Так, Вам дорікають, що Ви брали участь у спаленні книг студентами чи членами гітлер-югенду.

- Мартін Гайдеггер: Я заборонив спалення книг, яке мало відбутися перед будівлею університету.

- Вам ще дорікають, що Ви дозволили вилучити з бібліотеки університету чи філософського семінару книги єврейських авторів.

- Мартін Гайдеггер: В якості керівника семінару я міг розпоряджатися тільки цією бібліотекою. Я не поступився багаторазовим вимогам вилучити з неї книги єврейських авторів. Колишні учасники моїх семінарських занять могли б сьогодні підтвердити, що не тільки ніякі книги єврейських авторів не були вилучені, але що ці автори, в першу чергу Гуссерль, цитувалися й обговорювалися, як і до 1933 року.

- Як Ви поясните походження таких чуток? Це злість?

- Мартін Гайдеггер: Наскільки я здогадуюсь про джерела чуток, можна вважати, що так, але рушійні мотиви цього наклепу лежать глибше. Прийняття мною посади ректора було, мабуть, лише приводом, а не визначальною причиною. Треба думати, що нападки тому будуть постійно спалахувати, як тільки випаде нагода.

- У Вас і після 1933 року були єврейські студенти. Здається, Ваше ставлення до деяких з цих єврейських студентів було сердечним.

- Мартін Гайдеггер: Моя позиція після 1933 року залишалася незмінною. Одна з моїх ранніх і найобдарованіших учениць, Гелена Вайс, пізніше емігрувала до Шотландії, захистила дисертацію в Базелі, коли цей захист став неможливим на нашому факультеті. Її робота називалася "Причинність і випадок у філософії Арістотеля", вона була опублікована в 1942 році в Базелі. В кінці передмови до цієї роботи вона пише: "Запропонована в першій частині спроба феноменологічної інтерпретації стала можливою завдяки знайомству з неопублікованими інтерпретаціями М.Гайдеггера грецької філософії". Тут Ви бачите примірник цієї роботи з власноручною присвятою автора. Я неодноразово відвідував пані д-ра Вайс в Брюсселі, де вона жила до своєї смерті.

- Довгий час Ви дружили з Ясперсом. Після 1933 року ці відносини почали захмарюватися. Ходила чутка, що це пов'язано з тією обставиною, що у Ясперса дружина була єврейкою. Хотіли б Ви щось на це сказати?

- Мартін Гайдеггер: Я дружив з Карлом Ясперсом з 1919 року; в літній семестр 1933 року я відвідав його і його дружину в Гейдельберзі. Карл Ясперс посилав мені все, що було ним видано між 1934 і 1938 роками, - "з сердечним привітом".

- Ви були учнем Вашого попередника по кафедрі філософії Фрейбурзького університету, єврея Едмунда Гуссерля. Він рекомендував Вас факультету в якості наступника. Ви, звичайно, ставилися до нього не без вдячності.

- Мартін Гайдеггер: Ви ж знаєте посвяту "Буття і часу".

- Зрозуміло. Але ось пізніше Ваші стосунки змінилися. Чи можете і хочете Ви нам сказати, чим було викликано охолодження?

- Мартін Гайдеггер: Загострилися розбіжності у філософських питаннях. На початку 30-х років Гуссерль публічно розправився з Максом Шелером і зі мною з ясністю, що не залишала бажати нічого більшого. Що спонукало Гуссерля виступити настільки публічно з нападками на моє філософування, я не міг зрозуміти.

- За яких обставин це сталося?

- Мартін Гайдеггер: У Берлінському Палаці спорту, де Гуссерль говорив перед студентами. Про це був звіт Еріха Мюзама в одній з великих берлінських газет.

- Суперечка як така нам в даному випадку не важлива. Важливо лише, що це не була суперечка, якось пов'язана з 1933 роком.

- Мартін Гайдеггер: Анітрохи.

- Вам дорікали, що в 1941 році, при випуску п'ятого видання "Буття і часу", Ви зняли початкову посвяту Гуссерлю.

- Мартін Гайдеггер: Це вірно. Я роз'яснив цю обставину в моїй книзі "На шляху до мови". Там я писав: "В порядку відповіді на широко поширені помилкові твердження необхідно підкреслити тут, що згадувана в тексті діалогу на сторінці 92 посвята книги "Буття і час" була збережена також і в четвертому виданні книги, яка вийшла в 1935 році. Коли видавництво, що друкувало п'яте видання книги в 1941 році, опинилося під загрозою заборони цієї публікації, за бажанням Німейера врешті решт було вирішено зняти посвяту - однак за поставленої мною умови, що залишиться примітка на сторінці 38-й, що власне і є обґрунтуванням посвяти і свідчить: "Якщо нижченаведене дослідження робить якісь кроки вперед у справі розкриття "самих речей" (die Sachen selbst), то цим автор в першу чергу зобов'язаний Е.Гуссерлю, який в роки навчання автора у Фрейбурзі уважним особистим керівництвом і щедрим наданням своїх неопублікованих розвідок дав йому можливість познайомитися з різноманітними сферами феноменологічних досліджень".

- Тоді, ймовірно, годі й питати, чи правда, що, будучи ректором Фрейбурзького університету, Ви заборонили почесному професору цього ж університету Гуссерлю відвідувати чи користуватись університетською бібліотекою чи бібліотекою філософського семінару.

- Мартін Гайдеггер: Це наклеп.

- І не існує ніякого листа, в якому виражена ця заборона щодо Гуссерля? Як же виникла така чутка

- Мартін Гайдеггер: Я теж не знаю і не знаходжу цьому ніякого пояснення. Неможливість всієї цієї справи я можу Вам довести на фактах, які теж не відомі: в період мого ректорства директором медичної клініки при університеті був професор Таннхаузер, а професором фізичної хімії - майбутній нобелівський лауреат фон Гевеші, обидва євреї; міністерство вимагало звільнити їх, але мені вдалося їх залишити завдяки особистому клопотанню перед міністром. Те, що я тримав їх обох і одночасно настільки безпардонно поводився з Гуссерлем, почесним професором і моїм власним вчителем, - це просто абсурдно. Я також завадив проведенню демонстрації студентів і викладачів проти професора Таннхаузера. Тоді були приват-доценти, які думали: ось тепер настав час, щоб просунутися. Усіх цих людей, які зверталися до мене з подібними пропозиціями, я виставляв за двері.

- Ви не були на похоронах Гуссерля в 1938 р.?

- Мартін Гайдеггер: Я хотів би сказати тут ось що: звинувачення, що я порвав стосунки з Гуссерлем, ні на чому не ґрунтується. Моя дружина від імені нас обох написала в травні 1933 року лист пані Гуссерль, в якому ми висловлювали нашу незмінну подяку, і відіслала цей лист разом з букетом квітів Гуссерлям. Пані Гуссерль відповіла короткою запискою, в якій висловлювала формальну подяку і повідомляла, що відносини між нашими сім'ями припиняються. Те, що я ще раз не висловив своєї вдячності і шанування під час хвороби і на похоронах Гуссерля, був прояв людської слабкості (menschliches Versagen), за яку я просив пані Гуссерль в листі до неї пробачити мене.

- Гуссерль помер в 1938 році. Уже в 1934 році Ви відмовилися від ректорства. Як справа дійшла до цього?

- Мартін Гайдеггер: Тут я повинен трохи пояснити. У прагненні подолати технічну організацію університету, тобто оновити факультети зсередини виходячи з їхніх предметних завдань я запропонував призначити на зимовий семестр 1933/34 деканами деяких факультетів більш молодих колег, які проявили себе, притому незалежно від їхнього ставлення до партії. Так, деканом юридичного факультету став професор Ерік Вольф, філософського факультету - професор Шедевальдт, факультету природничих наук - професор Зергель, медичного факультету - професор фон Меллендорф, який навесні був знятий з посади ректора. Проте вже до Різдва 1933 мені стало зрозуміло, що манливе оновлення університету я не зможу провести ні проти опору в середовищі колег, ні проти партії. Наприклад, мої колеги були незадоволені, що я залучаю студентів до відповідальних обов'язків по управлінню університетом - так, як це робиться тепер. Одного разу я був викликаний до Карлсруе, де міністр за посередництвом міністерського радника - в присутності окружного штундентенфюрера - зажадав від мене замінити деканів юридичного та медичного факультетів іншими особами, яких вибере партія. Я відхилив ці інсинуації і заявив, що подам у відставку, якщо міністр буде на них наполягати. Так і сталося. Це відбулося в лютому 1934 року, я пішов після десятимісячного ректорства, в той час як ректори тоді залишалися на посту по два роки і більше. Тоді як прийняття мною посади ректора вітчизняна та іноземна преса різними способами коментувала, про обставини моєї відставки всі мовчали.

- Чи була у Вас тоді можливість викласти свої думки про університетську реформу імперському міністру?

- Мартін Гайдеггер: Коли "тоді"?

- Мова йде ще про поїздку, яку Руст зробив в 1933 році сюди, у Фрейбург.

- Мартін Гайдеггер: Тут маються на увазі дві різні речі. З нагоди свят на честь Шлягетера в Шенау мало місце моє коротке привітання міністра. По-друге, я говорив з міністром у листопаді 1933 року в Берліні. Я доповів йому свою точку зору на науку і на можливу перебудову факультетів. Він все уважно вислухав і прийняв до відома, так що я тішив себе надією, що доповідь може вплинути. Однак нічого не сталося. Я не розумію, чому ця бесіда з тодішнім міністром освіти ставиться мені у провину, коли в цей же час всі іноземні уряди поспішали визнати Гітлера і надати йому почесті, прийняті в міжнародних відносинах.

- Чи змінилося Ваше ставлення до націонал-соціалістичної партії після того, як Ви перестали бути ректором?

- Мартін Гайдеггер: Після відходу з поста ректора я обмежив себе викладацькими обов'язками. У літній семестр 1934 року я читав "Логіку". Наступного семестру 1934/35 р. я прочитав перший цикл лекцій про Гельдерліна. У 1936 році пішли лекції про Ніцше. Всі, хто міг чути, чули, що це була полеміка з націонал-соціалізмом.

- Як відбулася передача посади новому ректору? Ви жне брали участі в цій церемонії?

- Мартін Гайдеггер: Так, я відмовився брати участь в урочистій передачі ректорства.

- Ваш наступник був активним членом партії?

- Мартін Гайдеггер: Він був юристом; партійна газета "Алеман" повідомила про його призначення заголовком через всю сторінку: "Перший націонал-соціалістичний ректор університету".

- Як ставилася до Вас партія надалі?

- Мартін Гайдеггер: Я перебував під безперервним спостереженням.

- Ви це помічали?

- Мартін Гайдеггер: Так, - випадок з д-ром Ханке.

- Як Ви про це дізналися?

- Мартін Гайдеггер: Тому що він сам до мене прийшов. Він уже захистив дисертацію, в зимовий семестр 1936-37 р., а в літній семестр 1937 року був учасником мого семінару. Він був посланий службою безпеки стежити за мною.

- Як вийшло, що він раптом прийшов до Вас?

- Мартін Гайдеггер: Під впливом мого семінару з Ніцше в літній семестр 1937 року і характеру роботи в цьому семінарі він зізнався мені, що не може більше продовжувати доручене йому спостереження за мною і в інтересах моєї подальшої викладацької діяльності хоче інформувати мене про стан справ.

- Значить, всевидюще око партії стежило за Вами?

- Мартін Гайдеггер: Я знав тільки, що мої роботи не можна було обговорювати, наприклад статтю "Вчення Платона про істину". Моя доповідь про Гельдерліна, прочитана в інституті Німеччини в Римі на початку 1936 року, була грубо розкритикована в журналі гітлер-югенду "Воля і міць". Кому цікаво, треба було б прочитати полеміку, яку почав проти мене влітку 1934 року журнал Е.Крікса "Народ у становленні". Я не потрапив до складу німецької делегації на Міжнародний філософський конгрес у Празі в 1934 році. Також я був усунутий від участі в Міжнародному декартівському конгресі в Парижі в 1937 році. Звістка про це викликала в Парижі таке здивування, що тамтешній організатор конгресу - професор Сорбонни Брей - сам звернувся до мене з запитом, чому я не входжу до німецької делегації? Я відповів, що рекомендую керівництву конгресу довідатися з цього питання в імперському міністерстві освіти. Через деякий час з Берліна мені прийшла вказівка заднім числом приєднатися до делегації. Я відповів відмовою. Мої доповіді "Що таке метафізика?" і "Про сутність істини" продавалися без титульного листа з-під прилавка. Моя ректорська промова була відразу ж після 1934 року за вказівкою партії вилучена з продажу.

- Чи стало потім гірше?

- Мартін Гайдеггер: В останній рік війни 500 найвидатніших учених і діячів мистецтв були звільнені від несення будь-якого виду військової повинності. Я не належав до звільнених; навпаки, влітку 1944 року я був направлений на роботи по риттю окопів вздовж Рейну.

- А на другій, на швейцарській стороні, окопи рив Карл Барт.

- Мартін Гайдеггер: Цікаво, як це все відбувалося. Ректор запросив до себе весь викладацький склад. Він виголосив коротку промову такого змісту: те, що він зараз скаже, є результатом домовленості з окружним і районним партійним керівництвом, він розділить зараз всіх викладачів на три групи. Перша - ті, без яких цілком можна обійтися, друга - частково незамінні, третя - абсолютно незамінні. Першими в списку тих, без яких цілком можна обійтися, стояли: Гайдеггер, потім Г.Ріттер. На початку зимового семестру 1944/45, після закінчення окопних робіт на Рейні, я читав лекцію під назвою "Поезія та мислення", яка певною мірою була продовженням моїх лекцій про Ніцше, тобто полеміки з націонал-соціалізмом. По закінченню другої години мене мобілізували в фольксштурм, причому за віком я був старшим серед призваних осіб викладацького складу.

- Здається, тепер ми можемо все підсумувати: в 1933 році, будучи людиною аполітичною - у вузькому, не в широкому сенсі, - Ви виявилися втягнутим в політику цього уявного "зрушення".

- Мартін Гайдеггер: ... через університет ...

- ... через університет - цього уявного "зрушення". Взяті на себе при цьому обов'язки Ви склали приблизно через рік. Проте: в 1935 році, в лекції, яка була опублікована в 1953 році під заголовком "Введення в метафізику", Ви сказали наступне: "Те, що сьогодні - повторюємо, це було в 1935 році - підноситься як філософія націонал-соціалізму, але не має нічого спільного з внутрішньою істинністю і величчю цього руху (а саме із зустріччю планетарної техніки і сучасної людини), дозволяє ловити рибу в каламутних водах цінностей і цілісностей". Слова в дужках ви включили в текст лише в 1953 році, тобто при опублікуванні лекції - скажімо, щоб роз'яснити читачеві 1953 року, в чому саме Ви вбачали "внутрішню істинність і велич цього руху", тобто націонал-соціалізму, чи ж ці пояснювальні дужки існували вже в 1935 році?

- Мартін Гайдеггер: Так стояло в моєму рукописі, і це точно відповідало моєму тодішньому уявленню про техніку, але ще не пізнішій інтерпретації сутності техніки як по-става (Ge - Stell). Tе, що це місце не було мною прочитано, пояснюється тим, що я був впевнений в розумі моїх слухачів; дурні провокатори і шпики розуміли це місце по-іншому - але вони й хотіли цього.

- Ви, звичайно, включили б сюди і комуністичний рух?

- Мартін Гайдеггер: Так, обов'язково, оскільки він визначається планетарною технікою.

- І також американізм?

- Мартін Гайдеггер: Так, і це. Між іншим, за минулі тридцять років мало б стати ясніше, що планетарний рух техніки нового часу є силою, що вирішальне значення якої для історії навряд чи можна переоцінити. Для мене сьогодні вирішальне питання в тому, як взагалі і яка політична система може відповідати технічному століттю. На це питання у мене немає відповіді. Я не впевнений, що такою системою є демократія.

«Nur noch ein Gott kann uns retten». Spiegel-Gesprach mit Martin Heidegger am 23. September 1966 / / Der Spiegel. 30. Jg. N 23. 31. Mai 1976. S. 193, 196, 198-199, 201, 204, 206, 209, 212, 214, 217, 219.