hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник


Архівні документи
УСРР - УРСР - СРСР


Меморандум ч.2 “Про участь України в Београдських Нарадах” Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсiнкських Угод

(20 січня 1977 р.)


_________________


МЕМОРАНДУМ
ч.2
Про участь України в Београдських Нарадах – 1977


За кiлька мiсяцiв в Београдi з'їдуться керiвнi дiячi 35 країн-учасниць iсторичної наради в Гельсiнкi.

В Београдських Нарадах будуть представленi i такi країни, населення яких у два-три рази менше, як втрати України в останнiй свiтовiй вiйнi i навiть таких, яких вiйна обiйшла боком. Рiч ясна, така велика репрезентацiя може тiльки радувати. Але чи буде заступлена в Београдi многострадальна Україна, яка принесла безчисленнi жертви в iм'я миру мiж народами?

Гельсiнкська Нарада була присвячена якраз цiй проблемi, проблемi миру i безпеки в Європi. Якже могло статись, що високорозвинута європейська країна з 50-мiльйоновим населенням i територiєю, яка перевищує будь-котру захiдноєвропейську державу, не була запрошена на форум народiв в Гельсiнкi?

Чому нiхто з учасникiв Гельсiнкської Наради не помiтив її вiдсутности? Невже Україна не являється рiвноправним членом ООН? Невже ж це не по її землi, вiд верхнього Днiстра до низiв Дiнця Сiверського, котилися фашистськi танки?

Риторичних питань можна завдати багато бiльше. Однак нам, членам Української Групи Сприяння виконанню Гельсiнкських Угод, добре вiдомо, чому це сталося. Спробуємо вияснити це непорозумiння з повною вiдкритiстю. I, звичайно, не без почуття болю.

Захiднi дипломати, якщо не з трибун то у кулуарах мiжнароднiх нарад продовжують називати Радянський Союз по-старосвiтському – Росiєю. Це не випадково. Той iсторичний факт, що росiйська iмперiя давно розпалась, а на її мiсцi створився добровiльний Союз суверенних держав, не був духовно засвоєний i психологiчно закрiплений нi на Заходi, анi в самому Союзi. Традицiя взяла верх над правом.

З точки погляду адмiнiстрацiйно-правної, Радянський Союз слiд би порiвняти не до Сполучених Штатiв, як це часом робиться, а до Об'єднаної Європи. Саме тут пробують об'єднати свої зусилля рiвноправнi держави-союзники. Саме тут твориться загально-європейський Парлямент, котрий по своїм прерогативам нагадує загальносоюзний Уряд в його первiснiй формi. Але об'єднана Європа нiколи не була єдиною iмперiєю – а Радянський Союз оформився на мiсцi росiйської iмперiї, яка проiснувала кiлька столiть. Ось чому те, що оформилось пiсля Жовтня, несло на собi всi потворностi минулого.

Кожна з союзних республiк згiдно з Конституцiєю СРСР настiльки суверенна, наскiльки будь-яка держава, яка входить в європейську спiвдружнiсть, яку вповнi можна назвати союзом.

Однак iмперiялiстичне минуле Росiї висить чорною тiнню над народами-союзниками, не дозволяючи їм говорити про свої конституцiйнi права. Тому культ особи в гiршому розумiннi, який повторює царський авторитет, замiнюється другим культом: з трибун проголошується слово "Союз", а розумiється "Росiю". I в тому, що це продовжується 6 повних десятилiть, є немала вина захiдних дiячiв, котрим так само тяжко було вiдректись вiд вiкової традицiї, як i народам Росiйської iмперiї.

Тим часом реальний суверенiтет держав-союзникiв, задля котрого пролито рiки крови, поступово перемiнюється в протокольну умовнiсть. А в останнiх роках шовiнiстично-наставленi офiцiйнi особи Росiйської Федерацiї, котрих нiхто нiколи не карав за їхнiй войовничий шовiнiзм, зневажливо вiдкидають навiть ту жалюгiдну умовнiсть.

Так, наприклад, сьогоднi, коли пишуться цi рядки, старший слiдчий прокуратури м. Москви, якийсь Тихонов, риється в паперах, вилучених за його розпорядженням у 5 членiв Української Групи Сприяння виконанню Гельсiнкських Угод. Йому навiть не спало на думку звернутися у прокуратуру м. Києва – ордери на обшук громадян УРСР пiдписав вiн самовiльно, так як це робилось в царськiй iмперiї, де не було жодних республiк. А Ковалев С. був засуджений в Литвi на основi процесуального кодексу РРФСР. Сотнi полiтв'язнiв-українцiв безконтрольне КДБ все ще вiдправляє в Мордовiю i на Урал (себто на територiю союзних держав). I це уважається нормальним. Так представляється справа з республiканським законодавством – воно прямо iгнорується.

Слiд зважити, що марксизм, як офiцiйна iдеологiя Радянського Союзу, з кожним роком все виразнiше трачає свою привабливiсть. Що ж повинно його замiнити? У нас не перестають повторяти: патрiотизм, любов до батькiвщини. Саме тому сьогоднi, як i в роки Вiтчизняної вiйни, на перший план видвигається вiдвiчно росiйське, яке називається вiтчизняним. Однак громадянин СРСР має право сказати: у вiрменина – своя вiтчизна, а у росiянина – своя. Невже союзнi обов'язки вимагають вiдречення вiд республiканського громадянства? Невже українець не має права уважати своєю вiтчизною Україну? Якi закони позбавляють його цього природного права?

Такi закони iснували в царськiй Росiї – в СРСР їх немає. Зате в СРСР є КДБ, воєнна органiзацiя, котра святому людському праву протиставляє грубу силу. По нормам КДБ патрiотизм може бути лише росiйський або "загальнолюдський", що практично може означати росiйський. Вiце-президент АН СРСР П.Н.Федосєєв створив навiть "загальнорадянську" мову - це, звичайно, не новий вид есперанто, а та ж сама росiйська.

В сотнях вiршiв i пiсень прославляється Росiя, до чого ми, звичайно, вiдносимося з повагою, як i до росiйської культури взагалi. Але якщо ти в тих же картинах спробуєш висловлювати свою любов до України – тебе очiкують Мордовськi табори або спецпсихлiкарня. Чи знають про це народнi маси Росiї? Звичайно, не знають.

Так, наприклад, в пристрасному, глибоко патрiотичному творi В.Мороза "Хронiка опору", за котрий вiн був заарештований, нема i натяку на збройний опiр – справа йде про мешканцiв села Космач, котрi, зберiгаючи нацiональнi традицiї, упиралися духовнiй i побутовiй стандартизацiї – себто псевдокультурi. I нiчого бiльше! Однак цього виявилося досить, щоби В.Мороз був кинутий на 6 рокiв в найстрашнiшу з тюрем – Володимирську.

Пiсля тiєї тюрми ще залишається 8 рокiв концтаборiв i сибiрського заслання. Адже ж вiн оспiвував вiтчизняне, до чого сьогоднi закликають радянськi письменники. Але те вiтчизняне вiн побачив не де-небудь, а на Українi. Лише в цьому заключається його "злочин".

Ось ще приклад. Народний умiлець, художник-iнтарсист П.Рубан з м.Прилуки Чернiгiвської обл. до 200-рiч-чя США в подарунок американському народовi створив високомистецький твiр – iнкрустовану модель книги з дерава. На обкладинцi - статуя свободи i напис "200 рокiв". Праця була викрадена з майстернi, а художник на основi штучно сфабрикованого обвинувачення засуджений на 8 рокiв таборiв особливого режиму i 5 рокiв заслання з конфiскацiєю власности. Йому приписали розкрадання матерiялiв на мебельнiй фабрицi, де вiн працював. Але обвинувачення побудовано бездоказово i цинiчно. I це сталось всього пiвроку перед нарадами в Београдi! Цей нелюдяний вирок ясно вказує, чого добиваються розпоясавшiся шовiнiсти вiд Гельсiнкських домовлень. Тактика проста: пiдписати можна будь-який мiжнародний документ, а дома, мовляв, ми самi "наведемо порядок".

Подiбних прикладiв можна було б навести десятки, як не сотнi. Воiстину нема гiршого нещастя, як народитись українцем.

Нема нiякого сумнiву: в цивiлiзованiй державi це не може дiятись довго. Такi експерименти можна робити тiльки з людьми затурканими, неграмотними, а їх в СРСР стає все менше. Ось чому у нас є переконання, що Право нарештi переможе над iмперiялiстичною традицiєю, бо ж СРСР по своїм правовим основам – це все ж таки iмперiя!..

Так ми свiдомi того, що державнi дiячi Заходу мають основу вiдноситись скептично до проблеми, котру висовує Українська Група – буде чи не буде представлена Україна на нарадах в Београдi? I все ж ми звертаємося з закликом до держав-учасниць Гельсiнкських Нарад: домагайтесь участи України в усiх нарадах в справi безпеки в Європi! Не може безпека Європи стати справжньою, якщо 50-мiльйоновий народ, який пережив численнi лихолiття у 2-х свiтових вiйнах, буде штучно усунений вiд участи в європейських справах.

Форми союзних вiдносин не вiчнi – вони з часом змiняться. Прийдуть новi поколiння якi в Договорi вiд 27 грудня 1922 року, на основi якого постав СРСР, прочитають те, що там написано, а не те, що диктує КДБ, i тодi умовне стане безумовним, формально-декляративне перемiниться в державну i нацiональну реальнiсть.

Свiтова громадськiсть може дуже багато зробити, щоби наблизити той час. Тiльки тодi країни Схiдньої Європи дiстануть повну незалежнiсть, а Захiдна Європа зiтхне з полегшенням: загроза нової свiтової вiйни щезне навiки. Хотiлось би, щоби це стало зрозумiло!

20 сiчня 1977 року

Члени Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсiнкських Угод:

О. Бердник

М.Руденко (керiвник Групи)

I. Кандиба

Н. Строкатова

Л. Лук'яненко

О.Тихий

О.Мешко



 
matrix-info БУЛАВА