hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник


Архівні документи
Сучасна Україна


Закон (проект) України «Про засади державної мовної політики». Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про засади державної мовної політики» (С.Ківалов, В.Колесніченко)

(25 серпня 2011 р.)
(дата подання до Верховної Ради України, №6-171/1327)

____________________

\
Проект
вноситься народними
депутатами України
Ківаловим С.В.

(посвідчення №28)

Колесніченком В.В.
(посвідчення №174)


ЗАКОН УКРАЇНИ
«ПРО ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ»

Відповідно до положень Конституції України, Декларації прав національностей, Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» тощо

враховуючи, що вільне використання мов у приватному і суспільному житті, відповідно до принципів, проголошених у Міжнародному пакті Організації Об’єднаних Націй про громадянські і політичні права та духу Конвенції Ради Європи про захист прав і основоположних свобод людини, є невід’ємним правом кожної людини;

надаючи важливого значення зміцненню статусу державної – української мови як одного з найважливіших чинників національної самобутності Українського народу, гарантії його національно-державної суверенності;

виходячи з того, що тільки вільний розвиток і рівноправність усіх національних мов, висока мовна культура є основою духовного взаєморозуміння, культурного взаємозбагачення і консолідації суспільства,

цим законом визначається засади державної мовної політики в Україні.

Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

Терміни, використані в цьому Законі, вживаються у такому значенні:

державна мова - закріплена законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики тощо;

мовна група – група осіб, що проживає в Україні, яка має спільну рідну мову;

мовна меншина – група осіб, що проживає в Україні, яка має спільну рідну мову, що відрізняється від державної мови, та яка за своєю чисельністю менша, ніж решта населення держави;

регіональна мовна група – група осіб, що проживає у певному регіоні (населеному пункті), яка має спільну рідну мову;

регіон – окрема самоуправна адміністративно-територіальна одиниця, що може складатися з Автономної Республіки Крим, області, району, міста, селища, села;

регіональна мова або мова меншини – це мова яка традиційно використовуються в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави; та/або відрізняється від офіційної мови (мов) цієї держави;

територія, на якій поширена регіональна мова – територія однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць України (Автономної Республіки Крим, області, району, міста, селища, села), де регіональна мова є засобом комунікації певної кількості осіб, що виправдовує здійснення різних охоронних і заохочувальних заходів, передбачених у цьому Законі;

рідна мова – це перша мова, якою особа оволоділа в ранньому дитинстві;

мови національних меншин – це мова меншини, що об’єднана спільним етнічним походженням.

Стаття 2. Завдання державної мовної політики

Державна мовна політика в Україні має своїм завданням регулювання суспільних відносин у сфері всебічного розвитку і вживання української як державної, регіональних мов або мов меншин, та інших мов, якими користується населення країни, в державному, економічному, політичному і громадському житті, міжособовому та міжнародному спілкуванні, охорону конституційних прав громадян у цій сфері, виховання шанобливого ставлення до національної гідності людини, її мови і культури, зміцнення єдності українського суспільства.

Стаття 3. Право мовного самовизначення

1. Кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною, і вибирати мову спілкування, а також визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання.

2. Кожен незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань має право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному та приватному житті, вивчати і підтримувати будь-яку мову.

Стаття 4. Законодавство України про мови

1. Законодавство України про мови складається з Конституції України, Декларації прав національностей, цього Закону, Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», «Про національні меншини», Закону України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин», та інших законів України, а також міжнародних договорів, що регулюють використання мов, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Основи державної мовної політики визначаються Конституцією України, а порядок застосування мов в Україні – виключно цим Законом, з норм якого мають виходити інші правові акти, що визначають особливості використання мов в різних сферах суспільного життя.

2. Якщо чинним міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені в законодавстві України про мови, то застосовуються норми, які містять більш сприятливі положення щодо прав людини.

Стаття 5. Цілі і принципи державної мовної політики

1. Державна мовна політика України базується на визнанні і всебічному розвитку української мови як державної і гарантуванні вільного розвитку регіональних мов або мов меншин, інших мов, а також права мовного самовизначення і мовних уподобань кожної людини.

2. При здійсненні державної мовної політики Україна дотримується таких цілей і принципів:

1) визнання всіх мов, які традиційно використовуються в межах держави чи її певної території, національним надбанням, недопущення привілеїв чи обмежень за мовними ознаками;

2) забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території держави зі створенням можливості паралельного використання регіональних мов або мов меншин на тих територіях і у тих випадках, де це є виправданим;

3) сприяння використанню регіональних мов або мов меншин в усній і письмовій формі у сфері освіти, в засобах масової інформації і створення можливості для їх використання у діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, в судочинстві, в економічній і соціальній діяльності, при проведенні культурних заходів та інших сферах суспільного життя в межах територій, на яких такі мови використовуються, та з урахуванням стану кожної мови;

4) підтримання і розвиток культурних взаємин між різними мовними групами;

5) забезпечення умов для вивчення української мови як державної, регіональних мов або мов меншин, інших мов, і викладання цими мовами з урахуванням стану кожної мови на відповідних рівнях освіти у державних і комунальних навчальних закладах;

6) сприяння здійсненню наукових досліджень у сфері мовної політики;

7) розвиток міжнародного обміну з питань, що охоплюються цим Законом, стосовно мов, які використовуються у двох або декількох державах;

8) поважання меж ареалу розповсюдження регіональних мов або мов меншин з метою забезпечення того, щоб існуючий або новий адміністративно-територіальний устрій не створював перешкод їх розвитку;

9) застосування принципу плюрилігвізму за якого кожна особа в суспільстві вільно володіє кількома мовами, на відміну від ситуації коли окремі мовні групи володіють тільки своїми мовами;

3. Держава сприяє розвитку багатомовності, вивченню мов міжнародного спілкування, насамперед тих, які є офіційними мовами Організації Об’єднаних Націй, ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій.

Стаття 6. Державна мова України

1. Державною мовою України є українська мова.

2. Українська мова як державна мова обов’язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, у міжнародних договорах, у навчальному процесі в навчальних закладах в межах і порядку, що визначаються цим Законом. Держава сприяє використанню державної мови в засобах масової інформації, в науці, культурі, в інших сферах суспільного життя.

3. Обов’язковість застосування державної мови чи сприяння її використанню у тій чи інший сфері суспільного життя не повинні тлумачитися як заперечення або применшення права на користування регіональними мовами або мовами меншин у відповідній сфері та на територіях поширення.

4. Норми української мови встановлюються у словниках української мови та українському правописі. Порядок затвердження словників української мови і довідників з українського правопису як загальнообов’язкових довідкових посібників при використанні української мови, а також порядок офіційного видання цих довідників визначається Кабінетом Міністрів України. Держава сприяє використанню нормативної форми української мови в засобах масової інформації, інших публічних сферах;

5. Жодне положення цього закону не може тлумачитися як таке, що спрямоване на звуження сфери використання державної мови.

Стаття 7. Регіональні мови або мови меншин України

1. Принципи мовної політики, викладені у статті 5 цього Закону, застосовуються до всіх регіональних мов або мов меншин України, які вживаються в межах її території.

2. У контексті Європейської хартії регіональних мов або мов меншин до регіональних мов або мов меншин України, до яких застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, віднесені мови: російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська, кримчацька.

3. До кожної мови, визначеної у частині другої цієї статті, застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, за умови якщо кількість осіб, – носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, складає 10 відсотків і більше чисельності її населення.

За рішенням місцевої ради в окремих випадках, з урахуванням конкретної ситуації такі заходи можуть застосовуватися до мови, регіональна мовна група якої складає менше 10 відсотків населення відповідної території.

Право ініціювання питання щодо застосування заходів, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин належить також мешканцям території на якій поширена ця мова.

У разі збору підписів понад 10 відсотків осіб, які мешкають на певній території місцева рада зобов’язана прийняти відповідне рішення протягом 30 днів з моменту надходження підписних листів. Дії, або бездіяльність місцевої ради може бути оскаржена до суду в порядку адміністративного судочинства.

Порядок формування ініціативних груп та складання підписних листів у такому випадку визначається законодавством про референдуми.

4. Чисельність регіональної мовної групи на певній території визначається на підставі даних Всеукраїнського перепису населення про мовний склад населення у розрізі адміністративно-територіальних одиниць (Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст, селищ, сіл).

5. При проведенні Всеукраїнського перепису населення для виявлення належності фізичних осіб до конкретних мовних груп у переписному листі має бути використано запитання про мову, яке б ідентифікувало рідну мову особи, що належності до тієї, чи іншої мовної групи.

6. Регіональна мова або мова меншини (мови), що відповідає умовам частини третьої цієї статті, використовується на відповідній території України в роботі місцевих органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, застосовується і вивчається в державних і комунальних навчальних закладах, а також використовується в інших сферах суспільного життя в межах і порядку, що визначаються цим Законом.

7. У межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини, що відповідає умовам частини третьої цієї статті, здійснення заходів щодо розвитку, використання і захисту регіональної мови або мови меншини, передбачених цим Законом, є обов’язковим для місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, установ, організацій, підприємств, їх посадових і службових осіб, а також громадян – суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб.

8. За межами території, на якій поширена регіональна мова, вона може вільно використовуватися у порядку, що визначається цим Законом.

9. Жодне з положень цього Закону про заходи щодо розвитку, використання і захисту регіональних мов або мов меншин не повинне тлумачитися як таке, що створює перешкоди для використання державної мови.

Стаття 8. Захист мовних прав і свобод людини і громадянина

1. Публічне приниження чи зневажання, навмисне спотворення державної, регіональних мов або мов меншин в офіційних документах і текстах, що веде до створення перешкод і обмежень у користуванні ними, порушення прав людини, а також розпалювання ворожнечі на мовному ґрунті тягнуть за собою відповідальність, встановлену статтею 161 Кримінального кодексу України.

2. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої мовні права і свободи від порушень і протиправних посягань.

3. Кожному гарантується право на захист у відповідних державних органах і суді своїх мовних прав і законних інтересів, мовних прав і законних інтересів своїх дітей, на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, юридичних і фізичних осіб, якими порушуються мовні права і свободи людини і громадянина.

4. Кожен має право звертатися за захистом своїх мовних прав і свобод до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

5. Кожен має право після використання всіх національних форм і засобів правового захисту звертатися за захистом своїх мовних прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Розділ ІІ
МОВА РОБОТИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ, СУДОЧИНСТВА, ЕКОНОМІЧНОЇ І СОЦІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 9. Мова ведення засідань Верховної Ради України

1. Засідання Верховної Ради України, її комітетів і комісій ведуться державною мовою. Промовець може виступати іншою мовою. Переклад його виступу на державну мову, у разі необхідності, забезпечує апарат Верховної Ради.

2. Проекти законів, інших нормативних актів вносяться на розгляд Верховної Ради України державною мовою.

Стаття 10. Мова актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування

1. Акти вищих органів державної влади приймаються державною мовою і офіційно публікуються державною, російською та іншими регіональними мовами або мовами меншин.

2. Акти місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування приймаються і публікуються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, акти місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування приймаються державною мовою або цією регіональною мовою або мовою меншини (мовами) та офіційно публікуються на цих мовах.

Стаття 11. Мова роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування

1. Основною мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, в роботі, діловодстві і документації місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування може використовуватися регіональна мова (мови). У листуванні цих органів з органами державної влади вищого рівня дозволяється застосовувати цю регіональну мову (мови).

2. Держава гарантує відвідувачам органів державної влади і органів місцевого самоврядування надання послуг державною мовою, а в межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, – й цією регіональною мовою (мовами). Необхідність забезпечення даної гарантії має враховуватися при доборі службових кадрів.

3. Посадові та службові особи зобов’язані володіти державною мовою, спілкуватися нею із відвідувачами, а в межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, з відвідувачами, що вживають регіональну мову (мови), – цією регіональною мовою (мовами). Особам, що вживають регіональну мову (мови), забезпечується право подавати усні чи письмові заяви та отримувати відповіді на них цією регіональною мовою (мовами).

4. Мовою роботи конференцій, зборів та інших офіційних зібрань, які проводяться органами державної влади та органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, є державна мова. В їх роботі можуть використовуватися й інші мови. У межах території, на якій відповідно до умов частини третьої статті 8 цього Закону поширена регіональна мова (мови), у роботі конференцій, зборів та інших офіційних зібрань, може використовуватися і ця регіональна мова (мови). У разі необхідності забезпечується відповідний переклад.

5. Тексти офіційних оголошень, повідомлень виконуються державною мовою. У межах території, на якій відповідно до умов частини третьої статті 8 цього Закону поширена регіональна мова (мови), за рішенням місцевої ради такі тексти можуть розповсюджуватись у перекладі цією регіональною або російською мовою (мовами).

6. Найменування органів державної влади і місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій, написи на їх печатках, штампах, штемпелях, офіційних бланках і табличках виконуються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, за рішенням місцевої ради з урахуванням стану регіональної мови зазначені найменування і написи можуть виконуватися державною і регіональною мовою (мовами).

Стаття 12. Мова документів про вибори та референдуми

1. Документація про вибори Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів і посадових осіб місцевого самоврядування, документація всеукраїнських і місцевих референдумів оформляється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, документація про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів і посадових осіб місцевого самоврядування за рішенням територіальної виборчої комісії, документація місцевих референдумів за рішенням місцевої ради оформляється і цією регіональною мовою (мовами).

2. Виборчі бюлетені друкуються державною мовою. У межах території, на якій відповідно до умов частини третьої статті 8 цього Закону поширена регіональна мова, виборчі бюлетені по виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів і посадових осіб місцевого самоврядування за рішенням територіальної виборчої комісії можуть оформлятися і відповідною регіональною мовою (мовами).

3. Бюлетені для голосування на всеукраїнському або місцевому референдумі друкуються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, у бюлетені для голосування на всеукраїнському або місцевому референдумі за рішенням місцевої ради поруч із текстом державною мовою розміщується його переклад цією регіональною мовою (мовами).

4. Інформаційні плакати кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, у депутати і посадові особи місцевого самоврядування від політичних партій друкуються державною мовою. За заявою відповідного суб’єкта виборчого процесу поруч із текстом державною мовою розміщується його переклад регіональною мовою (мовами).

5. Матеріали передвиборної агітації виконуються державною мовою або регіональною мовою (мовами) на розсуд самого кандидата, політичної партії чи її місцевої організації – суб’єктів виборчого процесу.

Стаття 13. Мова документів, що посвідчують особу або відомості про неї

1. Паспорт громадянина України, або документ, що його заміняє, і відомості про його власника, що вносяться до нього, виконуються державною мовою і, поруч, за вибором громадянина, однією з регіональних мов або мов меншин України. Дія цього положення поширюється й на інші офіційні документи, що посвідчують особу громадянина України або відомості про неї (записи актів громадянського стану і документи, що видаються органами реєстрації актів громадянського стану, документ про освіту, трудова книжка, військовий квиток та інші офіційні документи), а також документи, що посвідчують особу іноземця або особу без громадянства, у разі наявності письмової заяви особи.

2. Документ про освіту, отриману в навчальному закладі з навчанням регіональною мовою, за заявою осіб виконується двома мовами – державною і, поруч, відповідною регіональною.

Стаття 14. Мова судочинства

1. Судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами).

2. Професійний суддя повинен володіти державною мовою. У межах території, на якій відповідно до умов частини третьої статті 8 цього Закону поширена регіональна мова, держава гарантує можливість здійснювати судове провадження цією регіональною мовою (мовами). Необхідність забезпечення даної гарантії має враховуватися при доборі суддівських кадрів.

3. Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами) з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.

4. Особам, що беруть участь у розгляді справи в суді забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови) що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, послуги перекладача з регіональної мови або мови меншини (мов), у разі їх необхідності, надаються без додаткових для цих осіб витрат.

5. Слідчі і судові документи складаються державною мовою.

6. Слідчі і судові документи відповідно до встановленого процесуальним законодавством порядку вручаються особам, які беруть участь у справі (обвинуваченому у кримінальній справі), державною мовою, або в перекладі їх рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють.

Стаття 15. Мова досудового розслідування, дізнання і прокурорського нагляду

Мовою роботи та актів з питань досудового розслідування, дізнання і прокурорського нагляду в Україні є державна мова. Поряд із державною мовою при проведенні досудового розслідування, дізнання та прокурорського нагляду можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин України, інші мови. Кожна особа має право бути невідкладно повідомлена мовою, яку вона розуміє, про мотиви арешту чи затримання і про природу і причини звинувачення проти неї і захищати себе, користуючись цією мовою, у разі необхідності, за безкоштовною допомогою перекладача.

Стаття 16. Мова нотаріального діловодства

Нотаріальне діловодство в Україні здійснюється державною мовою. Якщо особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, не володіє державною мовою, за її заявою тексти оформлюваних документів мають бути перекладені нотаріусом або перекладачем на мову, якою вона володіє.

Стаття 17. Мова юридичної допомоги

Адвокат надає юридичну допомогу фізичним і юридичним особам державною мовою або іншою мовою, прийнятною для замовника.

Стаття 18. Мова економічної і соціальної діяльності

1. У економічній і соціальній діяльності державних підприємств, установ та організацій основною мовою є державна мова, а також вільно використовуються російська та інші регіональні мови або мови меншин.

2. У економічній і соціальній діяльності об’єднань громадян, приватних підприємств, установ та організацій, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб вільно використовуються державна мова, регіональні мови або мови меншин, інші мови.

3. У внутрішніх правилах підприємств, установ та організацій будь-якої форми власності забороняється прийняття будь-яких положень, що виключають або обмежують у спілкуванні співробітників використання державної мови, російської, інших регіональних мов або мови меншин. В роботі підприємств можуть використовуватися й інші мови.

Стаття 19. Мова міжнародних договорів України

Мовами міжнародних договорів України, а також угод підприємств, установ і організацій України з підприємствами, установами та організаціями інших держав є державна мова і мова іншої сторони (сторін), якщо інше не передбачено самим міжнародним договором.

Розділ IІІ
МОВА ОСВІТИ, НАУКИ, ІНФОРМАТИКИ І КУЛЬТУРИ

Стаття 20. Мова освіти

1. Вільний вибір мови навчання є невід’ємним правом громадян України, яке реалізується в рамках цього Закону, при умові обов’язкового вивчення державної мови в обсязі достатньому для інтеграції в українське суспільство.

2. Громадянам України гарантується право отримання освіти державною мовою і регіональними мовами або мовами меншин. Це право забезпечується через мережу дошкільних дитячих установ, загальних середніх, позашкільних, професійно-технічних і вищих державних і комунальних навчальних закладів з українською або іншими мовами навчання, яка створюється у відповідності з потребою громадян згідно з законодавством України про освіту.

3. Потреба громадян у мові навчання визначається в обов’язковому порядку за заявами про мову навчання, які надаються учнями (для неповнолітніх – батьками або особами, які їх замінюють), студентами при вступі до державних і комунальних навчальних закладів, а також, у разі потреби, у будь-який час періоду навчання.

4. Державні і комунальні навчальні заклади у встановленому порядку створюють окремі класи, групи, в яких навчання ведеться іншою мовою, ніж у навчальному закладі в цілому, за наявності достатньої кількості відповідних заяв про мову навчання від учнів (для неповнолітніх – батьків або осіб, які їх замінюють), студентів згідно з законодавством України про освіту.

5. З метою підтримання нечисленних мовних груп у встановленому законом порядку встановлюються нормативи формування малокомплектних навчальних закладів, класів, груп і забезпечуються умови їх функціонування.

6. Мова навчання у приватних навчальних закладах усіх освітніх рівнів визначається засновниками (власниками) цих закладів.

7. В усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови і однієї з регіональних мов або мов меншин. Об’єм вивчення регіональних мов або мов меншин визначається місцевими радами відповідно до законодавства про освіту з урахуванням поширеності цих мови на відповідній території.

8. У державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням регіональними мовами вивчення предметів ведеться регіональними мовами (за винятком української мови та літератури, вивчення яких ведеться українською мовою).

9. Тести для зовнішнього оцінювання якості освіти укладаються державною мовою. За бажанням особи, тести надаються у перекладі на регіональну мову або мову меншин (за винятком тесту з української мови і літератури).

10. Співбесіда або інші форми контролю, якщо такі передбачені при вступі у навчальний заклад, проводяться державною мовою або мовою, якою здійснюється навчання у цьому закладі, за бажанням абітурієнта.

11. Держава забезпечує підготовку педагогічних кадрів для навчальних закладів з навчанням регіональними мовами або мовами меншин, здійснює методичне забезпечення такої підготовки.

12. Навчальні заклади можуть створювати класи, групи з навчанням іноземними мовами.

Стаття 21. Мова у сфері науки

Громадянам України гарантується право вільного використання у сфері наукової діяльності державної, регіональних мов або мов меншин, інших мов. Держава сприяє створенню відповідної мовної інфраструктури, що включає можливість використовувати у науковій діяльності державну регіональні мови або мови меншин, інші мови, у тому числі іноземні, читати цими мовами наукову літературу, проводити наукові заходи, публікувати результати науково-дослідних робіт і наукові видання, здійснювати інші подібні дії. Результати науково-дослідних робіт оформляються державною, регіональною мовою або мовою меншин, іншою мовою – за вибором виконавців робіт.

У періодичних наукових виданнях, які публікуються державною мовою, виклад окремих положень наукових результатів подається регіональними мовами або мовами меншин, іншими мовами. У періодичних наукових виданнях, які публікуються регіональними мовами або мовами меншин, іншими мовами, виклад основних наукових результатів подається державною мовою.

Стаття 22. Мова у сфері інформатики

1. Основними мовами інформатики в Україні є українська, російська та англійська мови. Комп’ютерні системи та їх програмне забезпечення, що використовуються органами державної влади і органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, установами та організаціями, повинні забезпечуватися можливістю обробляти україномовні, російськомовні та англомовні тексти. У державних комп’ютерних системах та їх програмному забезпеченні можуть вільно використовуватися інші мови.

2. Мова приватних комп’ютерних систем та їх програмного забезпечення визначається власниками цих систем.

Стаття 23. Мова у сфері культури

1. Держава, підкреслюючи важливість міжкультурного діалогу і багатомовності, дбає про розвиток україномовних форм культурного життя, гарантує вільне використання регіональних мов або мов меншин у сфері культури, невтручання у творчу діяльність діячів культури і забезпечує реалізацію прав і культурних інтересів всіх мовних груп в Україні.

2. З метою широкого ознайомлення громадян України з досягненнями культури інших народів світу в Україні забезпечуються переклади і видання художньої, політичної, наукової й іншої літератури українською мовою, регіональними мовами або мовами меншин, іншими мовами.

3. Оголошення і супровід (конферанс) концертів, інших культурних заходів, що проводять особи, які належать до різних мовних груп, виступів зарубіжних митців можуть здійснюватися державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин, іншими мовами на вибір організаторів заходу.

4. Виготовлення копій фільмів іноземного виробництва, які розповсюджуються для показу в кінотеатрах, публічному комерційному відео і домашньому відео в Україні, здійснюється мовою оригіналу або із дублюванням або озвученням чи субтитруванням державною мовою або регіональними мовами або мовами меншин на замовлення дистриб’юторів і прокатників з урахуванням мовних потреб споживачів.

Розділ ІV
МОВА У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЇ І ЗВ’ЯЗКУ

Стаття 24. Мова засобів масової інформації і видавництв

1. Кожному гарантується право споживати інформаційну продукцію засобів масової інформації будь-якими мовами. Це право з поважанням принципу незалежності і самостійності засобів масової інформації забезпечується створенням умов для розповсюдження інформації різними мовами і вільного вибору мови її споживання. Держава сприяє виданню і розповсюдженню аудіо- та аудіовізуальних творів, друкованих видань державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин.

2. Офіційна інформація про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування поширюється державною мовою, а у межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, також цією регіональною мовою (мовами). У разі поширення офіційної інформації мовою, яка відрізняється від державної, поширювач повинен забезпечити автентичний переклад з мови на якій поширюється ця інформація на державну мову.

3. Телерадіоорганізації України можуть на власний розсуд вести мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин, мовами міжнародного спілкування та іншими мовами, – як однією, так і кількома мовами. Обсяги загальнодержавного, регіонального і місцевого мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин мають відповідати чисельності мовних груп і визначаються самими мовниками.

4. Трансляція аудіовізуальних творів здійснюється мовою оригіналу або із дублюванням, озвученням чи субтитруванням державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин на розсуд телерадіоорганізацій. При наявності технічних можливостей телерадіоорганізації здійснюють трансляцію аудіовізуальних творів кількома мовами із забезпеченням вільного вибору споживачами мови цих творів.

5. Держава гарантує свободу прямого прийому радіо- і телепередач із сусідніх країн, які транслюються такими самими або схожими до державної мови або до регіональних мов й мов меншин України мовами, і не перешкоджає ретрансляції радіо- і телепередач із сусідніх країн, які випускаються в ефір такими мовами, а також забезпечує свободу виявлення поглядів і вільне поширення інформації друкованих засобів інформації такими мовами. Здійснення зазначених свобод може мати обмеження, які встановлені законом.

6. Мова друкованих засобів масової інформації визначається їх засновниками відповідно до установчих документів.

7. Друкована продукція службового та ужиткового користування (бланки, форми, квитанції, квитки тощо), що розповсюджується органами державної влади і органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, установами та організаціями, видається державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, за рішенням місцевої ради така продукція може видаватися і цією регіональною мовою (мовами). У видавництві друкованої продукції ужиткового користування, що розповсюджується приватними підприємствами, установами, організаціями, приватними підприємцями, громадянами, вільно використовуються державна мова, регіональні мови або мови меншин та інші мови.

Стаття 25. Мова у сфері поштового зв’язку і телекомунікацій

1. У сфері надання послуг поштового зв’язку і телекомунікацій в Україні вживаються державна мова, регіональні мови або мови меншин.

2. Адреси відправника та одержувача поштових відправлень, телеграм, що пересилаються в межах України, мають виконуватися державною мовою. Текст телеграми може бути написаний будь-якою мовою з використанням літер кирилиці або латинської абетки.

3. Міжнародні поштові відправлення і повідомлення, які передаються через телекомунікаційні мережі загального користування, обробляються з використанням мов, передбачених міжнародними договорами України.

Стаття 26. Мова реклами і маркування товарів

1. Рекламні оголошення, повідомлення та інші форми аудіо- і візуальної рекламної продукції виконуються державною мовою або іншою мовою на вибір рекламодавця.

2. Знаки для товарів і послуг наводяться у рекламі у тому вигляді, в якому їм надана правова охорона в Україні відповідно до закону.

3. Маркування товарів, інструкції про їх застосування тощо виконуються державною мовою і регіональною мовою або мовою меншини. За рішенням виробників товарів поруч із текстом, викладеним державною мовою, може розміщуватися його переклад іншими мовами. Маркування товарів для експорту виконується будь-якими мовами.

РОЗДІЛ V
МОВИ ТОПОНІМІВ ТА ІМЕН ГРОМАДЯН

Стаття 27. Мова топонімів

1. Топоніми (географічні назви) – назви адміністративно-територіальних одиниць, залізничних станцій, вулиць, майданів і т. ін. – утворюються і подаються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини, що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, поруч із топонімом державною мовою відтворюється його відповідник цією регіональною мовою (мовами). У разі потреби наводиться латиноалфавітний відповідник (транслітерація) топоніму, поданого державною мовою.

2. Відтворення українських топонімів регіональною мовою або мовою меншини (мовами) здійснюється відповідно до традицій мови відтворення. Їх відтворення іншими мовами здійснюється у транскрипції з державної мови.

3. Топоніми з-поза меж України подаються державною мовою у транскрипції з мови оригіналу.

4. Картографічні видання, призначені для використання в Україні, готуються і видаються українською мовою.

Стаття 28. Мова імен громадян України

1. Імена громадян України подаються державною мовою відповідно до українського правопису.

2. Регіональними та іншими мовами імена громадян України подаються відповідно до встановлених нормативів.

3. Кожний громадянин України має право використовувати своє прізвище та ім’я (по батькові) рідною мовою згідно із традиціями цієї мови, а також право на їх офіційне визнання. При використанні цього права запис прізвища та імені (по батькові) в паспорті громадянина України, паспорті громадянина України для виїзду за кордон та інших офіційних документах виконується у транскрипції з української, російської або іншої мови за вибором громадянина.

4. Запис прізвища та імені (по батькові) в паспортах та інших офіційних документах здійснюється із попереднім схваленням власника.

5. Кожний громадянин України має право на виправлення помилкового запису свого прізвища та імені (по батькові) в паспортах та інших офіційних документах, у тому числі внаслідок порушення вимог частин третьої та четвертої цієї статті.

Розділ VІ
МОВА ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ТА ІНШИХ ЗБРОЙНИХ ФОРМУВАНЬ

Стаття 29. Мова Збройних Сил України та інших військових формувань

Мовою статутів, документації, діловодства, команд та іншого статутного спілкування у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, є державна мова.

Розділ VІІ
СПРИЯННЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І КУЛЬТУРИ
ЗА МЕЖАМИ УКРАЇНИ

Стаття 30. Сприяння розвитку української мови і культури за межами України

Держава відповідно до міжнародних норм і міждержавних угод сприяє розвитку української мови і культури за кордоном, задоволенню національно-культурних потреб закордонних українців, надає згідно з нормами міжнародного права всебічну допомогу, за їх бажанням, освітнім школам, науковим установам, національно-культурним товариствам українців, громадянам українського походження, які проживають у зарубіжних країнах, у вивченні української мови та проведенні наукових досліджень з українознавства, сприяє навчанню громадян українського походження в навчальних закладах України.

Розділ VIІІ
ВИКОНАННЯ ЗАКОНУ УКРАЇНИ
«ПРО ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ»

Стаття 31. Виконання цього Закону

1. Організація виконання Закону України "Про засади державної мовної політики" покладається на Кабінет Міністрів України, центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, керівників об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій в межах їх компетенції.

2. Контроль виконання цього Закону здійснюють Верховна Рада України у формі парламентського контролю, а також інші органи державної влади і місцевого самоврядування, уповноважені на це законодавством України.

3. Органи судової влади забезпечують судовий захист виконання цього Закону.

Розділ IX
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ
ЗАКОНУ УКРАЇНИ
«ПРО ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ»

Стаття 32. Відповідальність за порушення Закону України “Про засади державної мовної політики"”

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи, громадяни, винні у порушенні Закону України “Про засади державної мовної політики", несуть адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства України.

Розділ Х
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. Опублікування Закону забезпечується державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин, іншими мовами.

2. З дня набрання чинності цим Законом втрачають чинність:

Закон Української РСР «Про мови в Українській РСР» (Відомості Верховної Ради (ВВР) 1989, № 45, ст. 631; 1995, № 13, ст. 85; 2003, № 24, ст. 159);

Постанова Верховної Ради Української РСР “Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР» (Відомості Верховної Ради (ВВР) 1989, № 45, ст. 632).

3. До приведення у відповідність із цим Законом чинні нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

4. Кабінету Міністрів України:

у тримісячний термін забезпечити приведення своїх нормативно-правових актів і нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом;

вжити заходів до того, щоб відповідні органи влади, організації і установи, їх посадові та службові особи, усі громадяни були поінформовані про права та обов’язки, визначені цим Законом;

доручити спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у галузі статистики, його територіальним органам у тримісячний термін забезпечити відповідні місцеві ради даними Всеукраїнського перепису населення про мовний склад населення адміністративно-територіальних одиниць відповідно до частини третьої статті 7 цього Закону.

5. Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення у тримісячний термін забезпечити приведення раніше виданих телерадіоорганізаціям ліцензій на мовлення до вимог цього Закону без додаткових витрат для ліцензіатів.

Розділ ХІ
ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Внести зміни до законів України:

1) у Законі України «Про освіту» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 34, ст. 451):

статтю 7 викласти в новій редакції:

«Стаття 7. Мова освіти

Мова освіти визначається статтею 20 Закону України «Про засади державної мовної політики»;

у статті 18:

частину першу після слів “відповідно до» доповнити словами “потреби громадян у мові навчання»;

частину четверту доповнити абзацом першим в такій редакції:

«Потреба у державних і комунальних навчальних закладах усіх освітніх рівнів з різними мовами навчання визначається в обов’язковому порядку за заявами про мову навчання, які надаються учнями (для неповнолітніх – батьками або особами, які їх замінюють), студентами при вступі до навчальних закладів, а також, у разі потреби, у будь-який час періоду навчання».

У зв’язку з цим абзаци перший, другий, третій, четвертий вважати відповідно абзацами другим, третім, четвертим, п’ятим;

у статті 35 частину першу після слів «визначеного суспільними» доповнити словом «мовними»;

у статті 59 абзац третій частини третьої після слів «шанобливе ставлення до державної» доповнити словами «мови, регіональних мов або мов меншин, інших мов»;

2) у Законі України «Про дошкільну освіту» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 49, ст. 259):

у статті 7 абзац третій після слова «державної» доповнити словами «мови, регіональних мов або мов меншин»;

статтю 10 викласти в новій редакції:

«Стаття 10. Мова у дошкільній освіті

Мова у дошкільній освіті визначається статтею 20 Закону України «Про засади державної мовної політики»;

у статті 36 абзац шостий частини другої після слова «державної» доповнити словами «мови, регіональних мов або мов меншин»;

3) у Законі України «Про загальну середню освіту» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, № 28, ст. 230):

у статті 5 абзац сьомий після слова «державної» доповнити словами «мови, регіональних мов або мов меншин»;

статтю 7 викласти в новій редакції:

«Стаття 7. Мова навчання і виховання у загальноосвітніх навчальних закладах

Мова навчання і виховання у загальноосвітніх навчальних закладах визначається статтею 20 Закону України «Про засади державної мовної політики»;

у статті 29 абзац четвертий частини другої після слова «державної» доповнити словами «регіональних мов або мов меншин»;

4) у Законі України «Про позашкільну освіту» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, № 46, ст. 393) статтю 7 викласти в новій редакції:

«Стаття 7. Мова навчання і виховання у позашкільній освіті

Мова навчання і виховання у позашкільній освіті визначається статтею 20 Закону України “Про засади державної мовної політики»;

5) у Законі України «Про вищу освіту» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, № 20, ст. 134) статтю 5 викласти в новій редакції:

«Стаття 5. Мова навчання у вищих навчальних закладах

Мова навчання у вищих навчальних закладах визначається статтею 20 Закону України “Про засади державної мовної політики»;

6) у Цивільному процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, № 40-41, 42, ст. 492) статтю 7 викласти в новій редакції:

«Стаття 7. Мова цивільного судочинства

Мова цивільного судочинства визначається статтею 14 Закону України «Про засади державної мовної політики»;

7) у Господарському процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, № 6, ст. 56) статтю 3 викласти в новій редакції:

«Стаття 3. Мова господарського судочинства

Мова господарського судочинства визначається статтею 14 Закону України “Про засади державної мовної політики»;

8) у Кодексі адміністративного судочинства України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2005, № 35-36, 37, ст. 446) статтю 15 викласти в новій редакції:

«Стаття 15. Мова адміністративного судочинства

Мова адміністративного судочинства визначається статтею 14 Закону України «Про засади державної мовної політики»;

9) у Кримінально-процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1961, № 2, ст. 15) статтю 19 викласти в новій редакції:

«Стаття 19. Мова, якою здійснюється провадження в кримінальних справах

Мова, якою здійснюється провадження в кримінальних справах, визначається статтею 15 Закону України «Про засади державної мовної політики»;

10) у Законі України «Про нотаріат» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, № 39, ст. 383) статтю 15 викласти в новій редакції:

«Стаття 15. Мова нотаріального діловодства

Мова нотаріального діловодства визначається статтею 16 Закону України «Про засади державної мовної політики»;

11) Закон України «Про адвокатуру» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, № 9, ст. 62) доповнити статтею 6а такого змісту:

«Стаття 6. Мова юридичної допомоги

Мова юридичної допомоги визначається статтею 17 Закону України «Про засади державної мовної політики»;

12) у Законі України «Про місцеві державні адміністрації» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, № 20-21, ст. 190) у статті 12 частину першу викласти в новій редакції:

«На посади в місцеві державні адміністрації призначаються громадяни України, які мають відповідну освіту і професійну підготовку, володіють державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин в обсягах, достатніх для виконання службових обов’язків відповідно до вимог статті 11 Закону України “Про засади державної мовної політики»;

13) у Законі України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 33, ст. 175) у статті 5 частину другу викласти в новій редакції:

«На посаду можуть бути призначені особи, які мають відповідну освіту і професійну підготовку, володіють державною мовою та регіональними мовами в обсягах, достатніх для виконання службових обов’язків відповідно до вимог статті 11 Закону України “Про засади державної мовної політики»;

14) у Законі України «Про національні меншини в Україні» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, № 36, ст. 529) статтю 8 викласти в новій редакції:

«Стаття 8. Мова роботи, діловодства і документації місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування визначається статтею 11 Закону України “Про засади державної мовної політики»;

15) у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, № 24, ст. 170):

у статті 26 пункт 50 частини першої викласти в новій редакції:

«50) прийняття рішень щодо виконання положень статей 7, 11, 12, 20, 24 Закону України “Про засади державної мовної політики»;

у статті 32 підпункт 1 пункту “б” викласти в новій редакції:

«1) забезпечення в межах наданих повноважень доступності і безоплатності освіти і медичного обслуговування на відповідній території, можливості отримання освіти державною мовою, а в межах території, на якій поширена регіональна мова, – цією регіональною мовою або мовою меншини згідно з нормами статті 20 Закону України «Про засади державної мовної політики»;

16) у Законі України «Про вибори Президента України» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, № 14, ст. 81) у статті 59 частину другу:

після слова «текст» доповнити словами “і мову (мови)”;

доповнити реченням: «Мова (мови) інформаційного плаката визначається статтею 12 Закону України «Про засади державної мовної політики»;

17) у Законі України «Про вибори народних депутатів України» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, № 27-28, ст. 366 ) у статті 67 частину другу:

після слова «текст» доповнити словами «мову (мови)»;

доповнити реченням: “Мова (мови) інформаційного плаката визначається статтею 12 Закону України «Про засади державної мовної політики»;

18) у Законі України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, № 30-31, ст. 382):

у статті 24:

пункт 8 частини другої після слова «текст» доповнити словами «і мову (мови)»;

пункт 9 частини четвертої після слова «текст» доповнити словами «і мову (мови)»;

пункт 9 частини п’ятої після слова «текст» доповнити словами «і мову (мови)»;

у статті 36 пункт 10 частини першої після слів «державною мовою» доповнити словами «а в межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини, також цією регіональною мовою або мовою меншини»;

у статті 52 частину другу:

після слова «текст» доповнити словами «мову (мови)»;

доповнити реченням: «Мова (мови) інформаційного плаката визначається статтею 12 Закону України «Про засади державної мовної політики»;

у статті 63 частину дев’яту викласти в новій редакції:

«Мова (мови) виборчого бюлетеня визначається статтею 12 Закону України “Про засади державної мовної політики»;

19) у Законі України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 33, ст. 443) у статті 36:

частину четверту:

після слова «зміст» доповнити словами «мова (мови)»;

після слів «Верховною Радою України» доповнити словами «у відповідності з рішеннями місцевих рад про мову (мови) виборчого бюлетеня»;

частину п’яту викласти в новій редакції:

«Мова (мови) бюлетеню для голосування визначається статтею 12 Закону України «Про засади державної мовної політики»;

20) у Законі України «Про органи реєстрації актів громадянського стану» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, № 14, ст. 78) статтю 16 викласти в новій редакції:

«Стаття 16. Мова діловодства в органах реєстрації актів громадянського стану

Мова діловодства в органах реєстрації актів громадянського стану визначається статтею 13 Закону України «Про засади державної мовної політики»;

21) у Законі України «Про культуру» №2778-VI вiд 14.12.2010.статтю 5 викласти в новій редакції:

«Стаття 5. Мова у сфері культури

1. Застосування мов у сфері культури гарантується

Конституцією України та визначається статтею 23 Закону України «Про засади державної мовної політики»;

2. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування

державної мови у сфері культури, гарантує вільне використання мов

усіх національних меншин України.

22) у Законі України «Про кінематографію» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, № 22, ст. 114):

статтю 6 викласти в новій редакції:

«Стаття 6. Мова у галузі кінематографії

Застосування мов у галузі кінематографії здійснюється згідно зі статтею 23 Закону України «Про засади державної мовної політики»;

у статті 14 частину другу викласти в новій редакції:

«Розповсюдження іноземних фільмів здійснюється згідно зі статтею 23 Закону України «Про засади державної мовної політики» та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України”;

23) у Законі України «Про інформацію» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, № 48, ст. 650) статтю 11 викласти в новій редакції:

«Стаття 11. Мова інформації

Мова інформації визначається Законом України «Про засади державної мовної політики», міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, іншими законодавчими актами України у сфері інформації»;

24) у Законі України «Про телебачення і радіомовлення» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, № 10, ст. 43) статтю 10 викласти в новій редакції:

«Стаття 10. Вживання мов в інформаційній діяльності телерадіоорганізацій

Вживання мов в інформаційній діяльності телерадіоорганізацій визначається статтею 24 Закону України «Про засади державної мовної політики»;

у статті 24 пункт «ж» частини другої вилучити.

у статті 27 пункт «д» частини третьої вилучити.

25) у Законі України «Про інформаційні агентства» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995, № 13, ст. 83) статтю 3 викласти в новій редакції:

«Стаття 3. Мова продукції інформаційних агентств

Інформаційні агентства згідно з законодавством України про мови поширюють свою продукцію державною мовою, російською, іншими регіональними мовами або мовами меншин, а також іншими мовами, дотримуючись загальновизнаних етично-моральних норм слововживання»;

26) у Законі України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, № 49, ст. 299) статтю 4 викласти в новій редакції:

«Стаття 4. Мова поширення інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування

Мова поширення інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначається статтею 24 Закону України «Про засади державної мовної політики»;

27) у Законі України «Про поштовий зв’язок» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, № 6, ст. 39) статтю 4 викласти в новій редакції:

«Стаття 4. Мова у сфері надання послуг поштового зв’язку

Мова у сфері надання послуг поштового зв’язку визначається статтею 25 Закону України “Про засади державної мовної політики»;

28) у Законі України «Про телекомунікації» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, № 12, ст. 155) статтю 7 викласти в новій редакції:

«Стаття 7. Мова у сфері телекомунікацій

Мова у сфері телекомунікацій визначається статтею 25 Закону України “Про засади державної мовної політики»;

29) у Законі України «Про рекламу» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, № 39, ст. 181) статтю 6 викласти в новій редакції:

«Стаття 6. Мова реклами

Мова реклами визначається статтею 26 Закону України “Про засади державної мовної політики»;

30) у Законі України «Про лікарські засоби» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, № 22, ст. 86) статтю 12 доповнити частиною наступного змісту:

«Мова маркування лікарських засобів, інструкцій про їх застосування визначається відповідно до статті 26 Закону України “Про засади державної мовної політики».

31) у Законі України «Про географічні назви» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2005, № 27, ст. 360) у статті 6:

частину другу викласти в новій редакції:

«Мова назв географічних об’єктів, що знаходяться на території України, визначається статтею 27 Закону України «Про засади державної мовної політики»;

частину третю статті 6 виключити.

32) у статті 2 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, №14-15, №16-17, ст.133):

частину третю викласти в новій редакції:

«3. Мова ведення засідань Верховної Ради України визначається статтею 9 Закону України «Про засади державної мовної політики»;

частину четверту статті 2 виключити.

33) у Постанові Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, № 37, ст. 545):

у Положенні про паспорт громадянина України абзац перший пункту 4 викласти в новій редакції:

«4. Мови паспорту визначаються частиною першою статті 13 Закону України “Про засади державної мовної політики». Запис прізвища та імені (по батькові) виконується згідно зі статтею 28 Закону України «Про засади державної мовної політики»;

у Додатку до Положення про свідоцтво про народження абзац третій викласти в новій редакції:

«Мова свідоцтва про народження визначається відповідно до статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики». Запис прізвища та імені (по батькові) виконується згідно зі статтею 28 Закону України «Про засади державної мовної політики»;

у Положенні про паспорт громадянина України для виїзду за кордон у пункті 6 речення друге після слова «згідно» доповнити словами «зі статтею 28 Закону України «Про засади державної мовної політики».

Голова Верховної Ради
                     України

________________

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про засади державної мовної політики»

1. Обґрунтування необхідності прийняття законопроекту


Моральність людини і суспільства виявляється у ставленні до мов. Очевидно, що проблема мовного регулювання в Україні є одним з чинників, що перешкоджають стрімкому розвитку нашої держави.

Яскравим підтвердженням цього є і українські вибори. Питання мови вже неодноразово ставало одним з наріжних каменів тієї, чи іншої виборчої компанії, розділяло українське суспільство не за ідеологічним чинником, а саме за «мовним питанням». Український виборець в тій чи іншій мірі розділений на два табори за питанням мови і голосує в значній мірі за цим критерієм.

Ще з середини 90-х рр. бурлять і українські регіони. Так у 2006-2007 рр. понад 20 місцевих рад сходу та півдня України прийняли рішення про надання російській мові статусу офіційної або регіональної мови в межах своєї адміністративної одиниці. Проте більшість цих рішень були опротестовані прокуратурою і скасовані судами.

На новий рівень розгляду питання мови піднялося 1 березня 2008 року на ІІ-му Всеукраїнському з’їзді депутатів усіх рівнів в Сєверодонецьку Луганської області. Декілька тисяч депутатів різних рівнів закликали не допустити перегляд Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин та схвалили «Декларацію прав російської культури та культур інших народів України».

Проблема з царини політики та права уже перейшла на рівень міжособистісних конфліктів та ідеологічного обґрунтування, що надзвичайно небезпечно для полікультурного українського суспільства. При цьому прихильники максимального розширення сфери застосування державної мови вважають, що лише таким чином відбувається компенсація за століття утисків української мови і це є єдино можливий спосіб побудувати українську державу, а їхні противники – російськомовні (румуномовні, венгеромовні, і так далі) громадяни – «п’ята колона», манкурти, потенційно небезпечне явище для української державності. Натомість, іншомовна частина українського суспільства офіційно декларує прагнення визнати російську мову державною, або офіційною якщо не на загальнодержавному, то на регіональному рівні. А прихильників «українізації» вважає радикальними націоналістами й ксенофобами.

В суспільстві сформувався абсолютно сфальшований міф в загальних рисах який можна описати так: іншомовний українець – не патріот - голосує за консервативні недержавницькі сили – сепаратист, потенційний зрадник або жертва дій зовнішніх сил.

Але як одні так і інші забувають, що на референдумі про проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року 90,32% громадян проголосувало «ЗА». З них в Дніпропетровські області майже 91%, в Донецькій – 77%, Запорізькій – 81%, Луганській – 84%, Миколаївській – 89%, Одеській – 85%, м. Севастополі – 57%, Харківській – 76%, АР Крим – 54%, Херсонській – 90%. Це чи не єдиний раз коли україномовна, російськомовна та іншомовна спільноти України голосували разом і настільки одностайно.

У зв'язку з цим постають запитання - що змінилося з того часу? Чому відбувся суспільний розкол за мовною ознакою?

Безумовно що свою роль зіграла та частина політиків, які намагалися маніпулювати «мовним питанням». Але це не було б можливим якби проблеми дійсно не існувало. На сьогодні залишається фактом, що громадяни України різних мовних груп незадоволені політикою держави у мовній царині.

Чи не головну роль в цьому відіграла і не реформованість вітчизняного мовного законодавства, хаос та, навіть, антагоністичність його норм. Наразі воно складається з 4-х чинних взаємно не інтегрованих пластів, що виникли на різних етапах розвитку української держави, або сформованих в силу політичних кон’юнктури:

1. Закон Української РСР «Про мови в Українській РСР» 1989 року (встановлює фактичну двомовність при якій українська мова - державна, російська – офіційна (мова міжнаціонального спілкування), а мови національних меншин можуть використовуватися як офіційні в регіонах компактного проживання); Декларації прав національностей (Постанова № 1771-XII) від 1 листопада 1991 року у якій зазначається, що Українська держава «забезпечує своїм громадянам право вільного використання російської мови, а в регіонах компактного проживання певної національності – функціонування цієї мови нарівні з державною» (ст.3); та ще декількох законів періоду до 1996 року прийняття;

2. Конституція України від 28.06.1996; Рішення Конституційного Суду України №10-рп/99 від 14.12.1999 р., щодо тлумачення ст. 10 Конституції України та низка профільних законів України періоду 1996-2009 років (щонайменше понад 80), якими закріплявся держаний статус виключно за українською мовою. При цьому російській мові також надавався «особливий статус» (але абсолютно не визначений, що створило широке поле для спекуляцій).

3. Закон України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" №802-IV від 15.05.2003 (російській мові як і ще 12 традиційним мовам України надано статусу регіональної, гарантовано широкі можливості застосування в суспільстві); Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року (регіональним мовам надано офіційного статусу в судочинстві).

4. Низки свавільних, переважно підзаконних, актів періоду 2005-2009 років, що були спрямовані на штучну дискримінацію і витіснення усіх мов окрім української з суспільного вжитку. Це, передусім, Указ Президента «Про затвердження концепції державної мовної політики» від 22 лютого 2010 року, Наказ Міністерства освіти України №1171 від 25 грудня 2007 р. «Про зовнішнє незалежне оцінювання навчальних досягнень випускників навчальних закладів системи загальної середньої освіти, які виявили бажання вступати до вищих навчальних закладів» (що вимагав проведення всіх випускних іспитів у середній школі та вступних іспитів до вищих навчальних закладів українською мовою, навіть для тих студентів, які закінчили школи з навчанням мовою меншини); ще один Наказ МОНУ від 26 травня 2008 року N 461 «Про затвердження Галузевої програми поліпшення вивчення української мови у загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин на 2008 - 2011 роки» (яким школи національних меншин 1,5 тис. учнів, 500 тис. учнів фактично переводилися на двомовне або україномовне навчання); сумнозвісні рішення в галузі телебачення і радіомовлення, кінематографії і дубляжу фільмів, реклами і на транспорті, тощо.

При цьому усі 4 названі пласти мовного законодавства України мають своїх прихильників та опонентів і, незважаючи на свою очевидну контраверсійність, де-юре діють в правовому полі України. Така ситуація на практиці призводить до того, законодавство в сфері мовного регулювання не діє, а конкретні владні рішення залежать від сваволі чиновника, або політичної кон’юнктури.

Наразі мовне законодавство України несистемне, суперечливе й повністю дерегульоване.

Крім того, 1-го січня 2006 року для України вступила в дію Європейська Хартія регіональних мов або мов меншин, що була ратифікована нашою державою ще в 1996 році. У Законі України про ратифікацію Хартії наша держава визнала регіональними мовами або мовами меншин білоруську, болгарську, гагаузьку, грецьку, єврейську, кримськотатарську, молдавську, німецьку, польську, російську, румунську, словацьку та угорську мови. В 2010 році Комітет Міністрів Ради Європи нарешті ухвалив й оприлюднив доповідь та виніс рекомендації щодо мовної політики в Україні на прикладі імплементації положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. У своїй понад 100-сторінковій Доповіді Комітет Міністрів вказав, що «мовний ландшафт України унікальний, так як мовою, яка не є державною (російська) говорить більша частина населення, включаючи людей, які належать до інших національних меншин». При цьому «... російську мову віднесено на невідповідний йому рівень» (п. 61). «... Враховуючи кількість російськомовних мешканців в Україні, очевидно, що ця мова має займати особливе становище» (п.79). «... Взяті Україною зобов'язання не відповідають реальному стану мов, по відношенню до яких могли б застосувати більш серйозні заходи захисту та розвитку» (п. 155).

Крім того необхідно також пригадати Резолюцію Європарламенту та звернення ПАРЄ щодо необхідності врегулювання мовного питання в Україні та виконання Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Відповідні заклики Комісара з прав людини Ради Європи, Європейської комісії проти расизму й нетолерантності1, Венеціанської комісії, Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин, тощо.

Так, Комітет експертів Європейської хартії регіональних мов або мов меншин у 2008 році зазначив, що «В Україні Закон про мови був прийнятий у 1989 році й не відповідає теперішній ситуації. Українській владі пропонується ліпше координувати всю мовну політику шляхом проведення консультацій з носіями мов, а також прийняти нове законодавство, яке б відображало сучасній ситуації в Україні»2.
_________________
1 Європейська комісія проти расизму й нетерпимості, третя доповідь стосовно України, 12 лютого 2008 року, CRI (2008)4. параграфи 17 і 19.
2 Комітет експертів Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 7 липня 2010 р., ECRML (2010)6, пар.3.1, п. D

Наразі спекуляції навколо «мовного питання» загрожують як соціальному миру і благополуччю всередині країни, так і її авторитету на міжнародній арені.

Отримавши в спадок таку ситуацію новий Президент України Віктор Федорович Янукович та владна коаліція депутатських фракцій у парламенті постали перед складним рішенням - продовжувати політику попередньої влади і йти шляхом політичної кон’юнктури і доцільності – приховувати проблему, «замилювати» очі європейцям як було раніше і не вживати жодних реальних заходів, чи виконувати власні ж обіцянки і взяти на себе політичну сміливість щодо вирішення 20-літнього питання по суті?

І вперше за роки незалежності влада взяла на себе політичні ризики і здійснила спробу вирішити питання по суті в розрізі норм європейського права.

На наш погляд саме вирішити питання по суті і був покликаний проект закону України «Про мови в Україні» №1015-3 від 7 вересня 2010 року, внесений від імені коаліції народними депутатами України Єфремовим О.С., Симоненком П.М., Гриневецьким С.Р., та розроблений на основі пропозицій народного депутата України п'ятого скликання, на жаль, покійного Євгена Кушнарьова.

Зазначений законопроект пройшов тривалу підготовку і обговорення в експертних колах, отримав фахову експертизу Комітету експертів Ради Європи і схвальну оцінку та постатейні рекомендації, практично всі з яких, були враховані при його підготовці. Проект закону адаптований до світових та європейських стандартів, про що свідчать висновки Генеральних директоратів І - юридичні справи, ІІ - права людини та ІV - освіта, культура та культурна спадщина Ради Європи.

Свою оцінку проекту та рекомендації надали провідні європейські фахівці у сфері мовного регулювання - професор Білл Баурінг (коледж Беркбек, Університет Лондона), професор Райнер Хофманн (професор публічного права, міжнародного та європейського права, Університет Франкфурт) - з юридичної точки зору; професор Падрайг О’Ріагайн (доцент соціології мови, Університет Дубліна) - з точки зору мовної політики.

Підтримали прийняття цього проекту закону в спеціальному листі на адресу міжнародних організацій і представники найбільших мовних спільнот України – румунської, угорської, російської та єврейської3, висловивши переконання, що прийняття проекту закону «Про мови в Україні» об’єднає суспільство на ґрунті прав людини, взаємоповаги та толерантності, стане величезною віхою не лише в боротьбі за права людини в Україні, але й у вітчизняному державному будівництві в цілому, перетворюючи Україну на потужну стабільну процвітаючу державу, в центрі якої стоятиме людина її права та свободи.
____________________________
3 http://www.r-u.org.ua/analit/-/3964-news.html

Більше того, 16 листопада 2010 року в Державному комітеті України у справах національностей та релігій відбувся круглий стіл за участю керівників організацій понад 10 національних меншин, представників органів державної влади, правозахисників на тему: «Європейська хартія регіональних мов або мов меншин в Україні: сьогодення і перспективи». Круглий стіл пройшов під головуванням керівництва комітету.

В результаті учасники круглого столу прийняли Резолюцію, в якій зазначили що вкрай важливим є створення механізму реалізації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин в Україні, що повністю відповідає Висновкам Комітету експертів Ради Європи щодо необхідності прийняття нового законодавства в культурно-мовній сфері, що відображало би реальну ситуацію з мовами в Україні. На погляд учасників круглого столу, створення такого механізму буде забезпечене в разі схвалення Верховною Радою України проекту Закону України «Про мови в Україні» (№1015-3), підготовленого Євгеном Кушнарьовим і внесеного на розгляд народними депутатами України О. Єфремовим, П. Симоненком, С. Гриневецьким, який пройшов експертизу європейських фахівців та отримав позитивні висновки.

Задля забезпечення виконання зобов’язань України перед Радою Європи, узгодження українського законодавства з європейським, підвищення міжнародного авторитету нашої держави та забезпечення прав людини учасники круглого столу вирішили звернутися до Верховної Ради України з закликом невідкладно розглянути і схвалити проект Закону України «Про мови в Україні» (№1015-3), внесений на розгляд Верховної Ради України народними депутатами О. Єфремовим, П. Симоненком, С. Гриневецьким, як такий, що забезпечує механізм реалізації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин в Україні»4.
______________
4http://www.scnm.gov.ua/control/uk/publish/article;jsessionid=2D2133EADA13BA9195D45BC1448EB38B?art_id=135719&cat_id=47945

На прохання Голови Верховної Ради України вказаний законопроект був розглянутий Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин та Європейською Комісією за демократію через право (Венеціанською комісією). Цими поважним інституціями в своїх висновках та рекомендаціях хоча й відзначалися значні позитивні кроки зроблені в цьому законопроекті в напрямку демократичного регулювання використання мов в Україні на основі прав людини, але робилися значні зауваження щодо процедур і механізмів реалізації поставлених цілей.

Крім того, вагомий комплекс зауважень висловили й громадські організації, політичні діячі та наукові інституції України. Нажаль часто ці зауваження були абсолютно котраверсійними, або мали загальний характер, без прив’язки до тексту законопроекту.

Виникла необхідність в значному доопрацюванні проекту закону відповідно до висловлених зауваження та пропозицій, врахування важливої думки міжнародних інституцій, що й було здійснено в цьому законопроекті.

Запропонований до розгляду законопроект «Про засади державної мовної політики» враховує переважну більшість зауважень (майже всі) та пропозицій виказаних в «Оцінці та рекомендаціях Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин стосовно проекту Закону "Про мови в Україні" (№1015-3)» від 20 грудня 2010 року, «Висновках Венеціанської комісії щодо проекту Закону України «Про мови в Україні» від 26 березня 2011 року та розроблений з метою збалансування інтересів різних мовних груп України, забезпечення розвитку й належного функціонування державної мови, при збереженні регіональних мов або мов меншин України. Проект закону позбавлений найбільш конфліктних та заполітизованих положень.

Законопроект «Про засади державної мовної політики» може виступати свого роду новим «суспільним договором» українців після Конституції, яким полікультурний та багатомовний народ України домовиться між собою про принципи взаємного співіснування та соціального прогресу на основі безумовного пріоритету прав людини й громадянина. Адже запропонований для розгляду в парламенті проект включає в себе кращу міжнародну практику та гармонійне поєднання/компроміс усіх 4-х пластів мовного законодавства України.

Надзвичайно важливо що проект закону встановлює такі ключові визначення як «державна мова», «рідна мова», «мови національних меншин», тощо; імплементує в українське правове поле терміни Європейської хартії регіональних мов або мов меншин та європейського права у сфері мовного регулювання – «регіональна мова або мова меншини», «мовна група», «мовна меншина», «регіональна мовна група», «регіональна мова», «територія, на якій поширена регіональна мова» тощо. При визначенні понять максимально врахована думка Венеціанської комісії та Верховного комісара ОБСЄ. Так, для прикладу поняття «рідна мова» визначено у відповідності з рекомендаціями Венеціанської комісії (п.87 Висновку).

Безумовно, що дискусія навколо законопроекту може тривати. А в запропонований законопроект можуть бути внесені корективи. Але ця дискусія має бути фаховою та конструктивною. Адже незважаючи на те, що усім зрозуміло – питання мовного регулювання потрібно вирішувати, опоненти вирішення цієї проблеми фактично відмовляються включатися до аргументованої дискусії, натомість намагаються розпалити пристрасті та розколоти суспільство за «мовною проблематикою».

Держава Україна в 1991 році була створена усіма громадянами України в незалежності від ознаки рідної мови. Усі вони є засновниками і «титульними етносами» цієї держави. І, приміром, звинувачувати нинішніх російськомовних громадян України в «Валуєвських указах» і відіграватися на них за це шляхом дискримінації російської мови щонайменше абсурдно. Як і безперспективно з токи зору майбутнього української держави.

Очевидно, що внесений на розгляд парламенту проект закону «Про засади державної мовної політики» наближає країну до європейських стандартів прав людини і спрямований на виконання висновків та рекомендації Ради Європи, Європарламенту, ОБСЄ, Європейської комісії проти расизму та нетолерантності. Невиконання цих рекомендацій звісно матиме тяжкі міжнародні наслідки для нашої країни, особливо з точки зору майбутнього головування в Комітеті Міністрів Ради Європи, яке пройде вперше за 15 років повноправного членства в цій організації з травня по листопад 2011 року. Більше того, до грудня 2011 року Україна зобов’язана надати в Раду Європи другий періодичний звіт щодо виконання положень Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин та першої Доповіді й Рекомендацій Ради Європи від 7 липня 2010 року. А неналежне виконання вимог РЄ може призвести навіть до санкцій з боку міжнародної спільноти.

Авторський колектив законопроекту глибоко переконаний, що прийняття нового проекту про мови об’єднає суспільство на ґрунті прав людини, взаємоповаги та толерантності – це єдиний природний шлях розвитку української держави. Виключить «мовну карту» з політичної колоди. Адже Україну розклюють не мови, а політики, які спекулюють на мовному питанні.

2. Цілі і завдання законопроекту

У проекті Закону України «Про засади державної мовної політики» відповідно до Конституції України визначається порядок застосування мов України, принципи мовної політики держави та її обов’язки щодо забезпечення конституційного права людини на вільне використання мов.

Цей Закон має на меті регулювання діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної мови в усіх сферах суспільного життя української держави, вільного розвитку, використання і захисту регіональних мов або мов меншин, а також щодо сприяння вивченню мов міжнародного спілкування.

3. Загальна характеристика і основні положення законопроекту

Законопроект складається з преамбули, одинадцяти розділів, 32 статей.

В окремих розділах вирішуються питання, пов’язані з визначенням загальних положень, основних принципів мовної політики держави, статусу різних мов, що традиційно вживаються в Україні, з обов’язковим застосуванням української мови як державної, використанням регіональних мов або мов меншин України в публічному житті, з організацією виконання Закону тощо.

У порівнянні з чинним Законом України “Про мови в Українській РСР”, запропонований проект ґрунтується на принципово інших засадах. Передусім, він виходить з пріоритету прав людини і розвиває в цьому плані положення статей 3, 21 та 22 Конституції України. Зокрема визначається, що кожний громадянин України, незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань, має право вільно користуватися будь-якою мовою, вивчати та підтримувати будь-яку мову, вважати себе належним до однієї чи більше мовних груп. Допускається лише регулятивна функція держави в реалізації цих прав з урахуванням мовного розмаїття в Україні та інтегративної функції української мови.

Тим самим нині діючий принцип національної належності замінюється принципом вільного мовного самовизначення.

При цьому належне функціонування державної мови забезпечується в усіх сферах суспільного життя, а в окремих адміністративно-територіальних одиницях створюються можливості для функціонування паралельно з державною (підкреслюємо, що не замість державної, а саме паралельно) традиційних регіональних мов або мов меншин.

Такий підхід відповідає нормам Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, в якій не вживається поняття національних меншин, а йдеться про традиційні мови на певній території.

Виходячи з конституційних положень, а також з того, що українська мова є найпоширенішою в державі, визначається статус української мови як державної. Визначаються статус регіональних мов або мов меншин, інших мов.

Законопроектом збережено конституційний державний статус української мови. Пунктом 1, статті 6 проекту встановлено, що державною мовою України є українська мова. При цьому зазначено, що «жодне з положень цього Закону про заходи щодо розвитку, використання і захисту регіональних мов або мов меншин не повинне тлумачитися як таке, що створює перешкоди для використання державної мови» (п.9, ст.7).

Разом з тим законопроектом визначається, що право на мовне самовизначення (ст.3) та вільне користування мовами у приватному та державному житті є невід'ємним правом людини і громадянина.

На території України гарантується вільне використання регіональних мов, до яких віднесено російську, білоруську, болгарську, вірменську, гагаузьку, ідиш, кримськотатарську, молдавську, німецьку, новогрецьку, польську, ромську, румунську, словацьку і угорську. Додано русинську, караїмську та кримчацьку мови відповідно до рекомендацій Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин (п. 32 Оцінок та рекомендацій). Дія цього положення поширюється на ті мови, які є рідними для не менше 10% громадян, що населяють певну територію за даними перепису. За рішенням місцевої ради чи за результатами збору підписів в окремих випадках, з урахуванням конкретної ситуації такі заходи можуть застосовуватися до мови, регіональна мовна група якої складає менше 10 відсотків населення відповідної території. Чисельність регіональної мовної групи на певній території визначається на підставі даних Всеукраїнського перепису населення про мовний склад населення у розрізі адміністративно-територіальних одиниць (ст. 7).

Таким чином, якщо провести паралелі з даними останнього Всеукраїнського перепису 2001 року, то, у разі прийняття законопроекту, російська мова стане регіональною в 13 адміністративно-територіальних одиницях України (з 27-ми) – у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській, Херсонській, Чернігівській областях, АР Крим та мм. Києві й Севастополі; кримськотатарська – в АР Крим, угорська – в Закарпатській області, румунська – в Чернівецькій. Інші мови традиційних національних меншин України отримають захист в менших адміністративно-територіальних одиницях.

В державному управлінні, акти вищих органів державної влади приймаються державною мовою і офіційно публікуються українською і російською, регіональними мовами або мовами меншин (стаття 11).

Акти місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування приймаються і публікуються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова, акти місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування приймаються державною мовою або цією регіональною мовою або мовою меншини (мовами) та офіційно публікуються обома мовами.

В сфері адміністративних послуг, основною мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування встановлюється державна мова. У межах території, на якій поширена регіональна мова в роботі, діловодстві і документації місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування нарівні з державною мовою використовується ця регіональна мова або мова меншини. Держава гарантує відвідувачам органів державної влади і органів місцевого самоврядування надання послуг державною мовою, а в межах території, на якій поширена регіональна мова, – й цією регіональною мовою або мовою меншини (стаття 11).

Паспорт громадянина України і відомості про його власника, що вносяться до нього, виконуються державною мовою і, поруч, за вибором громадянина, однією з регіональних мов або мов меншин України. Дія цього положення поширюється й на інші офіційні документи, що посвідчують особу громадянина України або відомості про неї (записи актів громадянського стану і документи, що видаються органами реєстрації актів громадянського стану, документ про освіту, трудова книжка, військовий квиток та інші офіційні документи), а також документи, що посвідчують особу іноземця або особу без громадянства, у разі наявності письмової заяви особи (стаття 13 законопроекту).

Документ про освіту, отриману в навчальному закладі з навчанням регіональною мовою, за заявою осіб виконується двома мовами – державною і поруч, за бажанням особи, відповідною регіональною (стаття 13).

В слідстві та судочинстві документи складаються державною мовою.

Слідчі і судові документи відповідно до встановленого процесуальним законодавством порядку вручаються особам, які беруть участь у справі (обвинуваченому у кримінальній справі), в перекладі їх рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють (стаття 15).

Судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова, за клопотанням сторони процесу суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою. Держава гарантує можливість здійснювати судове провадження регіональною мовою. Необхідність забезпечення даної гарантії має враховуватися при доборі суддівських кадрів. Послуги перекладача з регіональної мови або мови меншини, у разі їх необхідності, надаються без додаткових для цих осіб витрат (стаття 14).

У економічній і соціальній діяльності державних підприємств, установ та організацій основною мовою є державна мова, а також вільно використовуються інші мови (ст. 18).

Стаття 20 законопроекту встановлює, що громадянам України гарантується право отримання освіти державною мовою і регіональними мовами або мовами меншин (в межах території, на якій поширена регіональна мова). Це право забезпечується через мережу дошкільних дитячих установ, загальних середніх, позашкільних, професійно-технічних і вищих державних і комунальних навчальних закладів з українською або іншими мовами навчання, яка створюється у відповідності з потребою громадян. Вільний вибір мови навчання є невід’ємним правом громадян України, яке реалізується в рамках цього Закону, при умові обов’язкового вивчення державної мови в обсязі достатньому для інтеграції в українське суспільство (стаття 20).

Потреба громадян у мові навчання визначається в обов’язковому порядку за заявами батьків про мову навчання, або студентами власноручно при вступі до державних і комунальних навчальних закладів, а також, у разі потреби, у будь-який час періоду навчання.

Державні і комунальні навчальні заклади у встановленому порядку створюють окремі класи, групи, в яких навчання ведеться іншою мовою, ніж у навчальному закладі в цілому, за наявності достатньої кількості відповідних заяв про мову навчання від батьків учнів або студентів.

На практиці кількість заяв буде визнаватися «достатньою» в залежності від норм наповнюваності навчального закладу (залежить від типу населеного пункту), які встановлені профільними законами України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», тощо та регуляторними актами Міністерства освіти і науки України.

В усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови і однієї з регіональних мов або мов меншин. Об’єм вивчення регіональної мови або мови меншини визначається місцевими радами відповідно до законодавства про освіту з урахуванням поширеності цієї мови на відповідній території.

Тести для зовнішнього оцінювання якості освіти укладаються державною мовою. Для осіб, які здобували повну загальну середню освіту мовою регіональними мовами або мовами меншин, за їхнім бажанням тести перекладаються мовою навчання (за винятком тесту з української мови і літератури).

Телерадіоорганізації України можуть на власний розсуд вести мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин, мовами міжнародного спілкування та іншими мовами, – як однією, так і кількома мовами. Обсяги регіонального і місцевого мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин мають відповідати чисельності регіональних мовних груп і визначаються самими мовниками. Мова друкованих засобів масової інформації визначається їх засновниками відповідно до установчих документів (стаття 24).

Розв’язується і проблема дубляжу фільмів. Виготовлення копій фільмів іноземного виробництва, які розповсюджуються для показу в кінотеатрах, публічному комерційному відео і домашньому відео в Україні, здійснюється мовою оригіналу або із дублюванням або озвученням чи субтитруванням державною мовою або регіональними мовами або мовами меншин на замовлення дистриб’юторів і прокатників з урахуванням мовних потреб споживачів (стаття 24).

Згідно зі статтею 27 Закону про мови, топоніми (географічні назви) – назви адміністративно-територіальних одиниць, залізничних станцій, вулиць, майданів і т. ін. – утворюються і подаються державною мовою. Поруч із топонімом державною мовою може відтворюватися його відповідник регіональною мовою.

Рекламні оголошення, повідомлення та інші форми аудіо- і візуальної рекламної продукції виконуються державною мовою або іншою мовою на вибір рекламодавця (стаття 26).

Кожний громадянин України має право використовувати своє прізвище та ім’я (по батькові) рідною мовою згідно із традиціями цієї мови, а також право на їх офіційне визнання. (стаття 28). Запис прізвища та імені (по батькові) в паспортах та інших офіційних документах здійснюється із попереднім схваленням власника.

Українська мова залишиться виключно єдиною мовою Збройних Сил України та інших військових формувань (стаття 29); засідання Верховної Ради України, її комітетів і комісій ведуться державною мовою (хоча промовець може виступати іншою мовою); проекти законів, інших нормативних актів вносяться на розгляд Верховної Ради України державною мовою (стаття 9); мовою угод і картографічних видань є також українська мова (ст.ст. 19, 27).

Крім того Кабінету Міністрів України доручено забезпечити комплекс заходів щодо реалізації положень закону «Про засади державної мовної політики», а перехідними положеннями законопроекту вносяться зміни до низки інших законів України.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Законодавство України про мови складається з Конституції України, Закону України «Про мови в Українській РСР», Декларації прав національностей, Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» та інших міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України. Особливості використання мов в різних сферах суспільного життя регулюються відповідними нормами інших нормативно-правових актів: Законами України “Про освіту”, “Про дошкільну освіту”, “Про позашкільну освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про вищу освіту”, Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кримінально-процесуальним кодексом України, Законами України “Про нотаріат”, “Про адвокатуру”, “Про вибори Президента України”, “Про вибори народних депутатів України”, “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”, “Про органи реєстрації актів громадянського стану”, “Про культуру”, “Про кінематографію”, “Про інформацію”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про інформаційні агентства”, “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”, “Про поштовий зв’язок”, “Про телекомунікації”, “Про рекламу”, “Про національні меншини в Україні”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про місцеві державні адміністрації», “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про лікарські засоби”, “Про географічні назви», „Про Регламент Верховної Ради України”, Постановою Верховної Ради України “Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон” .

Прийняття проекту цього Закону як базового тягне за собою зміни у вищевказаних нормативно-правових актах. Ці зміни відображені в розділі ХІ «Перехідні положення» цього законопроекту.

5. Фінансово-економічне обґрунтування

З урахуванням того, що у Державному бюджеті передбачені кошти на забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної та на імплементацію Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», введення в дію цього законопроекту не потребує додаткових бюджетних коштів.

6. Прогноз очікуваних соціально-економічних, правових та інших наслідків застосування Закону після його прийняття

Із прийняттям Закону України «Про засади державної мовної політики» будуть визначені правові засади забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної мови в усіх сферах суспільного життя, гарантування дбайливого ставлення до регіональних мов або мов меншин, забезпечення прийнятних і виправданих форм використання цих мов у діяльності місцевих органів державної влади і органів місцевого самоврядування, в освіті, у діловому та професійному спілкуванні.

Правова урегульованість мовних відносин у суспільстві є передумовою для вирішення головного завдання української державності – інтеграції всіх громадян в єдину громадянську мультикультурну націю.

Прийняття проекту закону «Про засади державної мовної політики» стане величезною віхою не лише в боротьбі за права людини в Україні, але й у вітчизняному державному будівництві в цілому, перетворюючи Україну на потужну стабільну процвітаючу державу, в центрі якої стоятиме людина її права та свободи.

Народний депутат України



C.В. Ківалов
(посвідчення №28)

Народний депутат України



В.В. Колесніченко
(посвідчення №174)


_________________

Джерело: Офіційний сайт Верховної Ради України




 
matrix-info БУЛАВА