hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник


Архівні документи
Світова історія


Саакашвілі М. (Президент Грузії). Виступ на
68-ій сесії Генеральної асамблеї ООН.
Саакашвили М. (Президент Грузии). Выступление на
68-й сессии Генеральной ассамблеи ООН.

(25 вересня 2013 р.)


_______________________

Міхеіл Саакашвілі
      (Президент Грузії)


Виступ
на 68-ій сесії
Генеральної асамблеї ООН

«Пане Президенте,

Ясновельможні панове,

Шановні делегати,

Для мене велика честь знову представляти мою улюблену країну з цієї трибуни.

Протягом минулого десятиріччя, коли я мав честь звертатися до цієї зали, Грузія перетворилася з країни, що не відбулася, на демократичну державу з ринковою економікою.

Ми пережили злети і падіння, у нас були прориви і помилки, але протягом усього цього періоду світ бачив постійне прагнення народу Грузії до свободи.

Сьогодні я стою перед вами і прошу вас ще раз прислухатися до голосу цього народу, любов якого до свободи вище за всі політичні, соціальні чи релігійні відмінності.

Голос, який – попри всі проблеми і завдання, з якими ми все ще стикаємося, – сповнений надії.

Дивлячись на сучасний світ, я думаю, що голос надії дійсно необхідний.

Оптимізм початку 1990-х, коли поширення ліберальних і демократичних цінностей здавалося нам природним, коли було сказано, що це було «кінцем історії», коли ООН повинна була стати серцем і душею остаточно утихомиреного світу, хвиля песимізму та цинізму змила саме цей оптимізм.

Не був встановлений мир у всьому світі. ООН не стала серцем і душею об'єднаного світу.

Раніше переможна західна цивілізація сьогодні намагається впоратися з глибокою економічною, соціальною і ментальною кризами.

У Східній Європі, т. зв. кольорові революції атакуються силами, переможеними ними ж кілька років тому.

На Близькому Сході, у Каїрі і Тунісі картина торжествуючого народу заміщена жахливою картиною дітей, отруєних хімічною зброєю в Дамаску.

Є безліч причин для розчарування, але наскільки виправдане заміщення догматичного оптимізму 90-х таким самим догматичним песимізмом і розвінчанням усіх надій?

Хіба усвідомлення того факту, що поширення демократії і свободи вимагає титанічної боротьби, має змусити нас заперечувати наші переконання і принципи?

Я прийшов сюди сьогодні, щоб поділитися з вами надіями мого народу і підняти голос проти цього песимізму і безнадії.

Я прийшов, щоб звернутися до тих, у кого є сумніви, хто вагається, і в кого є спокуса здатися.

Якщо Захід «застарів», то чому так високо цінують дату вступу в НАТО мільйони поляків, чехів, естонців, румунів та інших народів? І чому мільйони грузинів, українців, молдаван та інших стукають у двері Європейського Союзу?

Якщо свобода вже не в моді, як пояснити той факт, що самогубство однієї людини в Тунісі змінило карту світу?

Ні, історія не закінчилася у 1989 або 1991 році, і вона ніколи не буде завершена.

Свобода, як і раніше, є її рушійною силою і горизонтом.

Скрізь, де люди хочуть жити в умовах свободи, їм протистоять сили тиранії.

Питання в тому, що ми маємо намір робити? Бути учасниками протистояння чи обмежитися статусом глядача?

Шановні делегати,

Пані та панове!

Тепер, коли я виступаю тут, перед вами, країни Східної Європи, які прагнуть стати членами європейської родини, спільноти вільних і демократичних держав, відчувають постійний тиск та погрози.

Вірменію загнали в кут і змусили вступити до Митного союзу, що не відповідає інтересам ані цієї держави, ані нашого регіону. Молдові оголосили блокаду, нападають на Україну, Азербайджан зіштовхується зі значним тиском, а Грузія – окупована...

Чому? Тому що стара імперія намагається відновити втрачені кордони. Втім, слово «кордон» тут недоречне, оскільки у Російської Імперії, Радянського Союзу, Російської Федерації, Євразійського Союзу ніколи не було кордонів – у них були лише околиці, межі.

Сьогодні я виступаю саме від імені цієї «околиці».

На відміну від більшості держав, Російська Федерація не зацікавлена в тому, щоб навколо були стабільні держави.

Постійний хаос і заворушення в сусідніх країнах – це те, чого прагне Кремль.

Він принципово відкидає ідею сильних урядів у Грузії, Україні та Молдові, навіть таких, які будуть дружньо ставитися до його інтересів.

Я ніколи не був, як кажуть французи, шанувальником «La langue de bois» (мови офіціозу), але сьогодні, коли добігає кінця мій другий термін, я тим більше хочу сказати все, що думаю.

Давайте будемо абсолютно відкритими, і конкретно змалюємо ситуацію.

Як ви думаєте, наприклад, чи бажає Володимир Путін того, щоб Вірменія остаточно здобула перемогу над Азербайджаном? Ні, оскільки це означатиме, що Вірменія буде занадто сильною і занадто незалежною.

Чи думаєте ви, що реальність протилежна, що Москва бажає перемоги Баку над Єреваном? Звісно, ні. Відродження модернізованого і динамічного Азербайджану – кошмар російських лідерів.

Ні, вони не хочуть перемоги жодної сторони. Їхня мета – сам конфлікт, оскільки це забезпечує залежність обох країн і затримує їхню європейську інтеграцію.

Як ви думаєте, чи призвела поразка на виборах сил Помаранчевої революції до зміни ставлення Кремля до України?

Навпаки. Уряд Януковича є постійним предметом нападок, і це відбувається щодня. Росія перед самітом, запланованим у Вільнюсі, почала торговельну війну проти України, офіційні особи Росії відкрито обговорюють перспективу розпаду цієї держави.

Як ви думаєте, чи готовий Кремль розглянути питання про деокупацію Абхазії та Південної Осетії сьогодні, коли уряд вже змінився у Тбілісі? Зовсім ні! Анексія грузинської землі російськими військами триває.

Вчора окупанти абсолютно відкрито і безкарно знову вигнали грузинських громадян із власних будинків та сіл, де вони жили протягом багатьох поколінь, зайняли могили предків і зрошувальні системи.

Незважаючи на дружні заяви, зроблені урядом Грузії в останні тижні або місяці, російські окупаційні сили продовжують наступ, розділяють людей колючим дротом, створюють загрозу нашій економіці, просуваються до нафтопроводу Баку-Супса та головної магістралі Грузії, чим ставлять під питання стійкість нашої країни.

Ми є однією з кількох країн (і я пишаюся цим), яка встояла проти повномасштабної атаки Росії. Ми також єдина країна, яка зберегла свою державність, незалежність і вижила, незважаючи на те, що на неї напала сильна десятитисячна російська армія. Вони бомбардували нас із 200 літаків, атакували Чорноморським флотом і десятками тисяч найманців. Наша незалежність і державність витримали все це. Давайте більше не будемо ризикувати миром. Ми вижили, тому що були єдині, і нас підтримував весь світ. Сподіваюся, що світ буде продовжувати стояти поруч із нами, коли ми знову опинимося під подібним тиском.

Я прийшов сюди сьогодні від імені народу Грузії, з проханням до міжнародного співтовариства зреагувати на цю агресію і надати нам допомогу в завершенні анексії Росією наших земель.

Ворожість Володимира Путіна та його команди щодо уряду, який я мав честь очолювати протягом майже десятиріччя, не зумовлена особистою антипатією або культурним нерозумінням. Усі подібні інтерпретації є лише ширмою.

Мій попередник, Президент Шеварднадзе, прийшов з вищої радянської номенклатури. Він прийшов у владу у 90-х шляхом військового перевороту за прямої підтримки Росії. На відміну від мене, він був добре відомий своїми радянськими дипломатичними навичками. Незважаючи на все це, Росія постійно намагалася підірвати його уряд, і кілька разів організовувала на нього напади.

Розмова не про Гамсахурдіа, Шеварднадзе, Саакашвілі або Іванішвілі.

Насправді імена не мають великого значення.

Справа стосується майбутнього державності Грузії.

Чому? Тому що нинішнім правителям Росії добре відомо – щойно стабільні інститути будуть створені в Україні, Грузії, Молдові чи в інших місцях – ці інститути посилять бажання народів цих країн бути дійсно незалежними і частиною європейської сім'ї.

Саме тому вважають успішні реформи і грузинський досвід будівництва справжньої держави свого роду вірусом, який «інфікував» би всю територію колишнього Радянського Союзу; вірусом, який слід викорінити всіма можливими засобами. Тоді коли ми, у свій час, така, що не відбулася, найбільш корумпована і криміналізована країна, стали найменш корумпованою країною в усій Європі, реформатором номер один у світі – за даними Світового банку і найкращим місцем для ведення бізнесу.

Саме тому народу Грузії ввели ембарго, нав'язали війну та окупацію – все після 2006 року.

Саме тому опір народу Грузії та здатність до виживання демократії Грузії такі важливі для всього регіону.

Пані та панове!

Намагання відкинути прогрес Євросоюзу і НАТО в нашому регіоні, прогрес, який заснований на волі нашого народу, стають дедалі інтенсивнішими.

Ці зусилля, спрямовані проти прогресу мають свою назву: Євразійський союз.

Мені стає погано, коли офіцер КДБ Володимир Путін читає світу лекцію про свободу, цінності і демократію. Це останнє, що він може робити як лідер – диктатор однієї з останніх імперій.

Євразійський Союз був створений як альтернатива Європейському Союзові, і вважається Володимиром Путіним головним проектом свого президентства. Це – нова Російська імперія, але цей проект небезпечніший, ніж його лекції.

Для європейської та євроатлантичної інтеграції необхідно багато часу і величезні зусилля. У якийсь момент можна подумати, що намагаєшся досягти міражу – загрози зростають, тиск стає сильнішим, а обіцянки здаються такими далекими – деякі люди у Грузії або за її межами можуть просто втомитися і запитати: чому б і ні?

Сьогодні я хотів би пояснити, чому – ні.

Сьогодні наші країни стоять перед вибором, що визначає майбутнє більше, ніж перед вибором зовнішньої політики або альянсів.

Наш народ повинен вирішити – чи прийнятно для нього жити в умовах страху і злочинності; жити у світі, де відмінності сприймаються як загроза, а меншини, як об'єкти гноблення; у світі, де політичні опоненти зазнають вибіркового правосуддя та фізичної образи; у світі, який, пані та панове, ми дуже добре знаємо тому, що ми жили саме там.

Євразійський союз є нашим недалеким минулим і майбутнім, яке готують нам у Москві наші колишні офіцери КДБ.

На противагу цьому наші відроджені традиції та багатовікові прагнення ведуть нас у зовсім інший світ, який називається Європою.

Європейські товариства також далекі від досконалості. І там ми зіштовхуємося зі страхом, сумнівами, гнівом і навіть ненавистю, соціальною нерівністю.

Але там меритократія вища від непотизму, а фундаментом суспільного життя є толерантність. Нинішні опоненти є майбутніми міністрами, яких ніхто не садить у в'язницю, і не карає фізично.

Якщо ми подивимося на це таким чином, для східноєвропейських народів вибір настільки очевидний, що деякі кремлівські стратеги (які називають себе політтехнологами) вирішили взагалі скасувати правду і поширюють брехню у Грузії, Україні, Молдові та інших країнах.

У наших країнах вони, за допомогою п'ятих колон, вводять стереотипи, у рамках яких Європейський Союз ототожнюється з руйнуванням сімейних цінностей, національних традицій, нав'язуванням нетрадиційної сексуальної орієнтації та знищенням традиційної релігії.

Дивно, але в останні місяці у Києві, Тбілісі та Кишиневі ми чуємо одні й ті самі, написані у Москві, потворні мелодії, чуємо, нібито, наші традиції розсипаються з причини західного впливу, церква перетворюється на Діснейленд, і християнські свята заміщуються гей-парадами; що наша православна ідентичність у небезпеці.

І, нарешті – нібито нічого – ми чуємо, що з нашими колишніми господарями нас об'єднує спільна повага до порядності і традицій.

Невже ми й справді настільки наївні, щоб вірити в цю брехню, як вірили попередні покоління, і дозволити Москві вкрасти наш суверенітет?

Невже ми можемо бути такими несправедливими до наших предків, і вважати, що шануємо їх, якщо нападаємо на яку-небудь мечеть?

Невже ми настільки не знаємо свою історію, щоб допускати її повторення знову і знову?

Коли ми чуємо фальшиву музику Православного братства у виконанні російських імперіалістів, то чому ми не чуємо вічні голоси вбитого ними ж Патріарха Кіріона або закатованого Католікоса-Патріарха Амвросія Хелая? Його катували лише тому, що він звернувся до Женевської конференції і протестував проти вторгнення загарбників у свою країну. На допиті він сказав наступні слова: «Моя душа належить Богу, моє серце – Батьківщині, а моє тіло я віддаю вам, кати!»

Невже ми настільки оглухли, що не хочемо чути голоси вбитих російськими імперіалістами і комуністами єпископів та священиків? Невже ми настільки неосвічені, що не пам'ятаємо, хто перефарбував наші церкви і стер наші священні фрески? Невже ми настільки сліпі, що не бачимо, як зруйнували наші церкви на окупованих територіях ті самі люди, які знищили наші церкви у 19-му сторіччі?

Знання історії необхідне. Наша історія вчить нас, що толерантність у нашому регіоні є основою нашого суверенітету. Толерантність є не лише моральним обов'язком, це – питання національної безпеки.

Ми повинні знати історію і розуміти, що старий імперський принцип «розділяй і володарюй» сьогодні використовується так само, як використовувався двадцять століть тому.

Погляньте на наш регіон сьогодні. Той, хто знає історію Кавказького регіону, пам'ятає, що вірмено-азербайджанське кровопролиття, яке сталося у 1905 році, прямо маніпулювалося царською адміністрацією. Хіба не можна порівняти це з початком карабаського конфлікту у 1980-х?

Російська армія була там, до того ж, у великій кількості, і на її очах почалася війна. Вони показували обом сторонам, що допомагали їм, насправді ж – підбурювали до конфлікту.

Той, хто знає історію, легко пригадає – так само, як пригадую я – початок Абхазької війни на початку 1990-х, коли грузинські воєнізовані підрозділи отримували зброю від російської армії, яка, своєю чергою, вела абхазькі формування та чеченських найманців, щоб присікти будь-яку солідарність народів Південного та Північного Кавказу.

Це відбувалося точно так само, як і сто років тому, коли грузинських офіцерів відправляли на передній край російських війн проти чеченців, інгушів та дагестанців.

Ми можемо на різних відрізках історії подивитися на інші периферійні країни, наприклад, на Польщу та Україну і побачимо таку саму картину. Імперія розпалювала ворожнечу між поневоленими народами і розділяла їх стіною фанатичного антагонізму.

На жаль, такий підхід виправдовувався. Ще більш шкода, що він працює і сьогодні.

Пані та панове,

Шановні делегати,

Європейський союз – найбільший політичний успіх за останні десятиріччя – стоїть на трьох опорах, які можемо також назвати трьома «запереченнями»:

перше – заперечення радикального націоналізму, який привів Європу на межу колективного самогубства в особі двох світових воєн та жаху нацизму;

друге – заперечення комунізму, небезпека поширення якого була на континенті;

третє – заперечення імперіалізму та колоніалізму.

Багато хто з вас добре і болісно пам'ятає це, оскільки ви самі були жертвами британського і французького імперіалізму. Імперіям Британії та Франції був потрібен час, щоб прийняти це третє заперечення. Але відмова від колоній була ціною реального втілення модернізації та розвитку демократії, так само, як європейської інтеграції.

А Євразійський союз заснований на повністю протилежних постулатах.

Він спирається на протистояння, на його чолі перебувають структури старого КДБ і він ставить метою воскресіння старої імперії.

Саме тому вступити в Євразійський союз дуже легко. Не існує політичних, соціальних або економічних критеріїв. Щоб стати колонією, насправді, взагалі не потрібно жодних зусиль. Головний критерій – бути пасивним, нічим не відрізнятися, не мати національної гордості. Інша справа – бажання рабства.

З іншого боку, для того, щоб вступити в Європейський союз, тобто, у справжнє об'єднання, потрібні титанічні зусилля для точного задоволення критеріїв, на яких стоїть Європейський союз.

Таким чином, звернуся до тих, у кого є сумніви у зв'язку з цим: саме тому, що вступ до Європейського союзу вимагає зусиль і задоволення серйозних критеріїв, саме тому, що Європейський союз не намагається поглинути нас (коли інший Союз саме про це мріє), наш вибір ясніший ясного.

Водночас, для затвердження ясності цього вибору існує і кращий аргумент.

Зокрема те, що російський проект приречений на провал.

Сьогодні жодна імперія не зможе існувати, тим більше, Російська.

Якщо ми подивимося на історію, Британія і Франція втратили колонії не лише тому, що колонії боролися за незалежність, але й тому, що в Парижі і Лондоні вже не вірили в імперію. Ці імперії поставлені під сумнів, як на периферії, так і в центрі. Саме це відбувається на даний час у Росії .

Заперечення імперської мрії, як ми бачили, спочатку відбувається на периферії, але головне те, що імперію відкидають і в центрі. Таке заперечення проявляється не лише в народних протестах або у зростанні підтримки опозиції у великих містах Росії.

Це заперечення, насамперед, проявляється у цинічному ставленні з боку Російської еліти щодо цього проекту Путіна.

Саме ті люди не вірять у цей проект, які повинні служити йому.

Таким чином, внаслідок заперечення, як у периферійних країнах, так і в центрі, імперіалістичний шлях заходить у глухий кут, а Євразійський союз зазнає краху. Росія сформується як нація – держава, у якої замість окраїнних країн, будуть справжні кордони. Це буде справжня держава зі справжніми кордонами. Саме після цього вона почне формування стабільних відносин зі сусідами. Саме після цього співпраця замінить протистояння.

Це відбудеться швидше, ніж багато хто думає. Від цього отримають користь окраїнні країни, але найбільше від цього виграє російський народ.

Це відбудеться тому, що для покоління російських громадян, які є одними з найбільш активних користувачів Інтернету в усьому світі, імперський проект – абсурд.

Це відбудеться тому, що етнічна дискримінація, яка існує на території Росії, не зможе консолідувати Росію і не зробить її єдиною державою.

Це відбудеться тому, що доходу, зумовленого нескінченними ресурсами нафти і газу, створює загрозу перспектива видобутку сланцевого газу та нафти. Революція сланцевого газу дійсно підриває останню авторитарну імперію у світі. Це відбудеться тому, що газ не замінить економічну модернізацію. Це відбудеться з причини корупції і відсутності справедливості. Це відбудеться тому, що цілі регіони були відчужені з причини дискримінації та насильства; оскільки Чечня, Інгушетія, Дагестан, Татарстан або інші місця настільки утиснені, що більше не відчувають себе частиною єдиного з Москвою проекту. Це відбудеться тому, що розчарування, гнів та ненависть дуже сильні, а об'єднуючого ідеалу практично не існує.

Це відбудеться не в майбутні десятиріччя, але в найближчі роки.

Через кілька років ви згадаєте мої слова, Володимир Путін піде з Кремля та зникне з російської політики, незважаючи на те, що має намір ще 20 років залишатися в російській політиці. Для громадян Росії він залишиться примарою минулого – примарою імперії, корупції і гноблення.

Ніхто не знає, чи буде цей процес мирним, чи насильницьким. Ніхто не знає, чи буде наступник Путіна лібералом, націоналістом, чи обома. Тут головне інше: Росія більше не буде імперією, і вона перетвориться на нормальну державу.

Це та перспектива, до якої ми всі разом повинні підготуватися. Паралельно, тоді, коли наш регіон залишається осередком конфронтації, колишні поневолені народи, замість протистояння, повинні об'єднатися.

У минулому деякі лідери і країни, наприклад, Польща Йосипа Пілсудського, яка закликала всі пригноблені народи під прапор польської свободи, розуміли, що свобода однієї країни залежала також від свободи всіх поневолених націй.

Але ніколи наші предки не отримували користь від такої великої сили, яка добре розуміє свій стратегічний інтерес – збереження нашого суверенітету, а ця сила – Європейський союз.

Сьогодні, трохи заздалегідь перед Вільнюським самітом Східного партнерства, хочу повторити заклик, який я кілька разів робив за останні роки.

Створенням Східного партнерства, як відповіді на напад Росії на Грузію у 2008 році, Європейський союз запропонував нашим країнам чудову платформу для співпраці під своєю егідою. У цей почин ми повинні вкласти більше зусиль. Повинні розвинути спільні проекти, насамперед, фокусуючись на спільно здійснюваних реформах.

Оскільки реформи для кожного з нас означають державність і незалежність.

Катерина Друга чудово розуміла це. Коли Польща, услід за Французькою та Британською просвітою, почала проводити реформи, вона послала довгого секретного листа Фрідріхові Великому (королю Пруссії). Цей лист і сьогодні залишається одним із найбільш вражаючих описів природи і стратегії імперіалістичного проекту.

Згідно з листом, реформи, що відбувалися у Польщі, створювали небезпеку, як для Росії, так і для Пруссії, оскільки вони перетворили б Польщу на справжню державу. Тому було необхідно їх зупинити. Був необхідним напад на Польщу, її поділ до остаточного здійснення реформ, оскільки тоді вони ніколи вже не зуміли б окупувати цю країну.

Цей лист не буде чужим для тих, хто добре знає, з якою ненавистю ставився Володимир Путін до грузинського досвіду останнього десятиріччя.

Більшість росіян ставила питання – якщо така, що не відбулася, і роздрібнена Грузія, охоплена в один час корупцією та криміналом, змогла досягти успіху, чому сама Росія не може зробити того ж? Це був ідеологічно небезпечний проект.

Вперше на Кавказі будувалася справжня, ефективна держава-нація і, тому було необхідним знищення реформ до того, як вони принесуть кінцевий плід.

Пані та панове,

У східній Європі, зокрема, на роздробленому Кавказі, формою нашого правління має бути єдність.

Я згадав початок війни в Абхазії, але також хочу згадати ще більш ранню сцену, сповнену символізму для історії Кавказу.

Наприкінці повстання Шаміля проти Російської імперії, коли сам Шаміль здався в полон, чеченський командир Байоронгур був поранений і також потрапив у полон.

Перед тим, як його повісити, російські офіцери зібрали дагестанців і вимагали від одного з них вибити стілець, на якому стояв приречений на смерть Байоронгур. Таким чином, вони хотіли викликати розбрат серед місцевих мешканців. Байоронгур, який це бачив, сам відкинув стілець. Забороненим самогубством, він уникнув чвари між сусідами.

На тлі цієї однієї невдачі скільки разів виправдовувалася імперська тактика внесення розбрату між кавказькими націями?

Це повинно закінчитися. Саме тому, під час мого президентства, ми почали кілька проектів, які були спрямовані на почастішання людських контактів між Північним та Південним Кавказом, університетський обмін та освітні проекти.

Тому визнав Парламент Грузії геноцид черкеського народу, який для багатьох є невідомою сторінкою історії. Винищили всю націю, тому що їхня земля була потрібна росіянам.

Ми повинні продовжити ці невеликі зусилля.

Необхідно підготуватися до того часу, коли імперія рухне, щоб швидко подолати спадщину її ненависті.

Саме тому ми, як громадяни Грузії, повинні підготуватися до того часу, коли російські війська залишать наші окуповані території – Цхінвалі та Сохумі.

Повинні підготуватися до того, щоб із розпростертими обіймами прийняти назад наших абхазьких та осетинських співгромадян не як наших ворогів, а як наших сестер і братів.

Тому що цей час настане раніше, ніж ми думаємо.

Пані та панове!

Наприкінці мого другого президентського терміну хочу пишатися досягненнями Грузії за цей період.

Ми, у прямому сенсі, вивели Грузію з мороку. Ми надали грузинській державній службі безпрецедентну прозорість. Повернули наших дітей у школи, з яких вигнали банди. Ми наблизили нашу країну до європейської мрії більше, ніж коли-небудь. Ми безперервно працювали над відновленням духу толерантності, який завжди вів нашу країну в часи колишньої слави.

Ми зробили багато доброго. Коли я прийшов у владу, я був наймолодшим президентом у світі, тому, як будь-який лідер, я добре розумію, що багато чого було зроблено дорогою ціною. У наших нагальних стараннях встановити нову реальність, яка дала б відповідь внутрішнім і зовнішнім загрозам, ми допустили також і помилки й іноді зрізали шлях.

У деяких випадках ми зайшли занадто далеко, а в деяких – недостатньо далеко.

Я повністю беру відповідальність за всі недоліки. І беру близько до серця думку всіх тих людей, які вважають, що недостатньо скористалися виконаною нами роботою або тих, хто вважає себе жертвою наших радикальних методів.

Хочу звернутися до всіх громадян Грузії – до тих, хто підтримував наш проект, політику і партію і також до тих, які відкидали їх – наскільки я гордий їхньою зрілістю та мужністю, з якою повагою дивлюся на жертву, принесену ними та їхні зусилля. Ми обіцяли цей проект, але ми не казали, що його здійснення буде легким.

Хочу сказати їм, що вони завжди повинні залишатися нацією, яку об'єднує любов до свободи та гідності.

Ми є і повинні залишатися нацією, об'єднаною великою повагою до жертви, принесеної нашими солдатами в Афганістані, нацією, яка співчуває горю, коли ми втрачаємо життя солдата, і пишається відвагою солдатів.

Ми – нація, яка пишається своїми солдатами. Вони протистояли у сто разів більше численному російському загарбникові і дали нам час, разом з усім світом, мобілізуватися і захистити нашу незалежність, що у 20-му сторіччі не змогли зробити держави більші, ніж ми.

Ми є і повинні залишатися нацією, яка єдина в досягненні історичної мети – вступу в європейську сім'ю вільних і демократичних націй, у сім'ю, від якої нас ніколи не повинні були відторгати – у нашу сім'ю.

Наш шлях регіональної єдності, свободи та європейської інтеграції ще далекий від завершення, і для його остаточного успіху я маю намір працювати не покладаючи рук.

Дякую вам»

_______________________

Михеил Саакашвили
      (Президент Грузии)


Выступление
на 68-й сессии
Генеральной ассамблеи ООН

Господин президент, ваше превосходительство и уважаемые делегаты! Для меня большая часть вновь представлять свою страну в этой организации. На протяжении минувших десятилетий, как я уже когда-то говорил, Грузия прошла путь от упадка до демократии с рыночной экономикой. Мы в полной мере ощутили как все трудности, так и положительные моменты, у нас были как прорывы, так и ошибки. Но мир смог понять, какой ценой нам обошлась свобода страны. Сегодня я прошу вас вновь услышать голос нашей нации, которая уважает политические, религиозные и социальные различия людей, для того, чтобы вместе прийти к свободе. Это голос, который несмотря на все проблемы, и на все те трудности, с которыми нам еще предстоит столкнуться, полон надежды.

Я смотрю на мир сегодня и понимаю, что этот голос надежды необходим. Оптимизм начала 90-х, когда демократические и либеральные ценности распространялись очень быстро, когда было ощущение конца истории, когда казалось, что ООН – это душа и сердце мира, и когда я был студентом здесь, в Нью-Йорке, и я проходил практику в ООН, этот оптимизм был разрушен волной скептицизма и пессимизма. Мир больше не такой. Права человека переосмыслены. И ООН не стало душой и сердцем нашей планеты. Западная цивилизация, которая когда-то было триумфатором, теперь пытаются справиться с глубоким экономическим, социальным и интеллектуальным кризисом. В Восточной Европе цветные революции вновь сталкиваются со своими противниками, которых они победили несколько лет тому назад. На Ближнем Востоке радостные образы ликующих тунисцев, египтян сменились ужасающими картинами мертвых детей в окрестностях Дамаска. Есть множество поводов для разочарования и утраты иллюзий. Но должен ли догматический оптимизм 90-х быть смещен догматическим пессимизмом, который убивает надежду?

Должен ли факт распространения свободы и демократии заставить нас прекратить нашу борьбу, изменить наши взгляды и наши принципы? Сегодня я пришел сюда для того, чтобы поделиться с вами надеждами своего народа. И для того, чтобы говорить от лица своего народа о неприятии этого всеобъемлющего фатального пессимизма. Я здесь для того, чтобы обратиться к колеблющимся и сомневающимся. И если западная модель несовременна, то почему миллионы поляков, румын, эстонцев и чехов так рады вступлению в НАТО. И почему миллионы украинцев, грузин и молдован стучатся в дверь Евросоюза. Если свобода нынче не в моде, то как мы можем говорить о том, что тунисцы изменили карту мира. Нет, история не пришла к концу в 1989 или 1991 году, и она никогда не закончится. Свобода – это до сих пор движущая сила истории.

Мужчины и женщины во всем мире хотят жить в свободе. Но вопрос таков: будем ли мы актерами или зрителями в этой конфронтации? Уважаемые делегаты!

Сейчас, когда я здесь выступаю перед вам, те страны Восточной Европы, которые стремятся стать членами европейской семьи, членами содружества свободных и демократических государств, испытывают постоянное давление и угрозы.

Армению загнали в угол и вынудили вступить в Таможенный союз, что не входит ни в ее, ни нашего региона интересы. Молдове объявили блокаду, делают нападки на Украину, Азербайджан остается лицом к лицу с особым давлением, Грузия же оккупирована...

Почему? Потому, что старая империя пытается вернуть утерянные границы. Хотя слово "граница" тут неуместна, так как Российская Империя, Советский Союз, РФ или Евразийский союз никогда не имели границ - у них были лишь окраины, пределы.

Я сегодня говорю от имени именно этих "окраин".

В отличие от большинства государств, Российская Федерация не заинтересована в существовали вокруг стабильных государств. Вечный хаос и беспорядок в соседних странах - это то, к чему стремится Кремль.

Он фундаментально отрицает идею сильных правительств в Грузии, Украине и Молдове, даже таких, которые будут дружественно настроены к его интересам

Уважаемые делегаты, дамы и господа, как думаете, к примеру, желает ли Владимир Путин, чтобы Армения полностью одержала победу над Азербайджаном? Нет, так как это означает, что Армения будет слишком сильной и слишком независимой.

Думаете ли вы, что реальность противоположна - т.е. Москва желает победы Баку над Ереваном? Конечно же нет. Возрождение модернизированного Азербайджана будет равноценно кошмару для российских лидеров.

Нет, они не желают победы ни одной из сторон. Их целью является собственно конфликт, так как это обеспечивает зависимость обеих стран и препятствует их европейской интеграции.

Как вы считаете, обусловила ли избирательное поражение сил Оранжевой революции изменение отношения Москвы к Украине?

Наоборот. Правительство Януковича постоянно является объектом нападок. Россия, перед запланированным в Вильнюсе саммитом, начала против Украины торговую войну, а российские должностные лица открыто говорят о перспективах развала этого государства.

Как вы считаете, готов ли Кремль рассмотреть вопрос деоккупации Абхазии и Южной Осетии сегодня, когда правительство уже изменилось в Тбилиси? Вовсе нет! Аннексия грузинской земли российскими войсками по-прежнему продолжается.

Вчера оккупанты средь бела дня и совершенно безнаказанно вновь изгнали граждан Грузии из собственных домов и сел, где они проживали многие поколения.

Несмотря на дружественные заявления правительства Грузии, сделанные в последние недели или месяцы, российские оккупационные силы продолжают продвижение, разделяют народ колючей проволокой, создают угрозу нашей экономике, движутся к нефтепроводу Баку-Супса и главной автомагистрали Грузии, чем под вопрос ставят устойчивость нашего государства.

Мы одни из тех нескольких стран (и я горжусь этим), которые выдержали широкомасштабную атаку России. Мы также единственная страна, которая сохранила государственность, независимость и спаслась несмотря на то, что на нас напала сильная русская армия. Они бомбили нас 200 самолетами, атаковали Черноморским флотом и десятками тысяч наемников. Все это выдержали наша независимость и государственность. Давайте не ставить мир под риск. Мы спаслись, так как были едины и нас поддерживал мир. Надеюсь, мир по-прежнему будет нас поддерживать, когда вновь предпримут против нас такое давление.

Сегодня я пришел сюда от имени грузинского народа и прошу международное сообщество жестко прореагировать на эту агрессию и оказать нам помощь в завершении российской аннексии на нашей земле.

Ненависть Владимира Путина к правительству, возглавлять которое я имел честь в течение почти десятилетия, не обусловлена личной антипатией или культурным недопониманием. Все подобные интерпретации являются лишь ширмой.

Мой предшественник, президент Шеварднадзе пришел из советской номенклатуры. Он вернулся к власти в 90-х годах путем военного переворота при прямой поддержке России. В отличие от меня, он был известен собственными советскими дипломатическими навыками. Несмотря на все это Россия постоянно пыталась подорвать его власть и несколько раз даже устраивала на него покушение.

Это касается не Гамсахурдиа, Шеварднадзе, Саакашвили или Иванишвили. Реально, имена не имеют большого значения. Дело касается будущего грузинской государственности.

Почему? Потому, что сегодняшние руководители России прекрасно знают, что как только буду построены крепкие институты в Украине, Грузии, Молдове или еще где-то, эти институты отразят и усилят желание народов этих стран быть истинно независимыми и частью европейской семьи.

Именно поэтому посчитали грузинский опыт успешных реформ и строительства настоящего государства определенным вирусом, который мог "инфицировать" весь бывший Советский Союз; вирусом, который необходимо искоренить любыми доступным средствами. И это тогда, когда мы, некогда несостоявшаяся, наиболее коррумпированная и криминализированная страна стали самой менее коррумпированной страной в Европе, первым реформатором в мире (согласно Всемирному банку) и лучшим местом для ведения бизнеса.

Именно поэтому грузинскому народу установили эмбарго, навязали войну и оккупацию - все это после 2006 года.

Именно поэтому сопротивление грузинского народа и способность спасти грузинскую демократию так важны для всего региона.

В нашем регионе все более интенсивной становится борьба против достигнутых Евросоюзом и НАТО успехов, которые основаны на воле нашего народа.

Направленные против этого прогресса усилия имеют свое название: Евразийский союз.

Мне становится плохо, когда офицер КГБ Владимир Путин читает миру лекцию о мире, ценностях и демократии. Это то, что он не может делать, как последний диктатор империи.

Евразийский союз создан как альтернатива Европейскому Союзу, который Владимир Путин рассматривает главным проектом своего президентского срока.

Сегодня я хочу объяснить, почему НЕТ.

Сегодня наши страны стоят перед выбором будущего больше, чем перед выбором внешней политики или альянсов.

Наш народ должен решить - приемлема ли для них жизнь в условиях страха и преступности, жизнь в мире, где отличие воспринимается как угроза и меньшинства как объекты притеснения; в мире, где политические оппоненты испытывают избирательное право и физическое оскорбление; в мире, который, дамы и господа, мы хорошо знаем, так как мы именно там проживали.

Евразийский союз является нашим ближайшим прошлым и будущим, которым нам готовят в Москве бывшие офицеры КГБ. В противовес этому, наши традиции и многовековые стремления ведут нас в совершенно другой мир, которая называется Европой.

И европейские общества далеки от совершенства. И там встречается страх, сомнения, зло и даже ненависть.

Но там меритократия стоит выше непотизма, а фундаментом общественной жизни является толерантность. Нынешние оппоненты являются будущими министрами, которых никто не сажает в тюрьму и не расправляется с ними физически.

Если посмотреть так, то выбор для народов Восточной Европы настолько очевиден, что некоторые кремлевские стратеги (называемые себя политехнологами) решили вообще отменить правду и распространять с большей активностью всякую ложь в Грузии, Украине, Молдове или в других местах.

В наших странах они внедряют посредством пятой колонны стереотип, в рамках которого Евросоюз отождествлен с разрушением семейных ценностей, с разрушителями национальных традиций и навязыванием другой сексуальной ориентации.

Странно, но в последние месяцы в Киеве, Тбилиси или Кишиневе мы слышим одни и те же уродливые звуки, написанные в Москве. Слышим, что якобы наши традиции разрушаются под давлением Запада, что церкви превратили в "дисней ленды" и что христианские праздники будут заменены гей-парадами, и что наша православная идентичность находится под угрозой.

И в конце - как будто ничего не происходило - слышим, что нас связывает с нашими бывшими хозяевами общее уважение к порядочности и традициями.

Неужели мы настолько наивны, чтобы поверить в эту ложь, как в это верили предыдущие поколения, и готовы дать возможность Москве похитить наш суверенитет?!

Неужели мы можем быть так несправедливы к нашим предкам и считать, что мы почтим их память, если нападем на какую-нибудь мечеть?

Неужели мы так знаем собственную историю, что допустим ее бесконечного повторения?

Когда мы слышим напетую русскими империалистами фальшивую музыку о православном братстве, почему мы не можем припомнить голоса убитого ими же патриарха Кириона или замученного Католикос-Патриарха Грузии Амвросия? Его пытали только за то, что он обратился к Женевской конференции и опротестовал вторжение в свою страну захватчиков. В ходе допроса он произнес эти слова: "Моя душа принадлежит Богу, мое сердце - Родине, мой труп - оставляю его вам, палачи!"

Неужели мы так оглохли, что не желаем услышать голоса убитых ими епископов и священников? Неужели мы так необразованны, что не помним, кто перекрасил наши храмы и стер наши святые фрески? Неужели мы так слепы, чтобы не увидеть уничтожения наших храмов на оккупированных территориях?

Знать историю обязательно. Наша история же учит нас тому, что толерантность в нашем регионе является основой нашего же суверенитета. Толерантность это не только моральное обязательство, это и вопрос национальной безопасности.

Мы должны знать историю и понять, что старый имперский принцип "разделяй и властвуй" сегодня используется так же,как и два века назад.

Взгляните на наш регион сегодня. Кто знаком с историей Кавказа, будет помнить, что армяно-азербайджанское кровопролитие, произошедшее в 1905 году, прямо манипулировалось царской администрацией. Разве нельзя сравнить его с началом карабахского конфликта в конце 80-х годов прошлого века?

Российская армия находилась там, к тому же с большом количестве, и на ее глазах началась война. Они обеим сторонам показывали, что помогают, реально же разжигали конфликт.

Кто знаком с историей, легко вспомнит начало войны в Абхазии в начале 90-х годов, когда грузинские полувоеннизированные формирования брали оружие у той же российской армии, которая, со своей стороны, управляла абхазскими формированиями и чеченскими наемниками, чтобы уничтожить всякое чувство солидарности среди народов Южного и Северного Кавказа.

Это происходило точно так же, как и сто лет назад, когда грузинские офицеры направлялись на передовую российских войн против чеченских, ингушских или дагестанских народов.

Можем посмотреть и на другие периферийные страны в разных исторических отрезках - к примеру, на Польшу и Украину. Мы увидим ту же картину. Империя поджигала отношения между порабощенными народами и разделяла их стеной фанатичного антагонизма.

К сожалению, такой подход оправдывал себя. Еще большее сожаление вызывает то, что это работает и сегодня.

Европейски союз - самый большой политический успех последних десятилетий - основан на трех китах, которые можно назвать и тремя "отрицаниями":

Первое: отрицание радикального национализма, который дважды довел Европы до края коллективного самоубийства в виде двух мировых войн и нацистских ужасов;

Второе: отрицание коммунизма, угроза распространения которого существовала на континенте;

Третье: отрицание империализма и колониализма.

Для принятия этого третьего отрицания Британской и Французской империям понадобилось время. Но отказ от колоний было ценой модернизации и развития демократии, также как и реального воплощения европейской интеграции.

Евразийский союз же основан на точно противоположных постулатах. Он основан на противостоянии, во главе ее стоят структуры старого КГБ и ее целью является оживление старой империи.

Именно поэтому, вступить в Евразийский союз очень легко. Не существует политических, социальных или экономических критериев. Стать колонией вообще не требует никаких усилий. Пассивность и никакого выделения - вот единственный критерий.

С другой стороны, попадание в Европейский союз, т.е. в настоящее объединение, требует титанических усилий для удовлетворения тех точных критериев, на которых стоит Евросоюз.

Поэтому тем, у кого еще имеются сомнения по этому поводу, хочу сказать: именно потому, что вступление в ЕС требует усилий и удовлетворения серьезные критериев, именно потому, что ЕС не пытается нас проглотить (как об этом мечтает второй союз), наш выбор яснее ясного.

В то же время существует аргумент получше для укрепления этой ясности. В частности то, что российский проект обречен на провал. Сегодня не сможет существовать ни одна империя, тем более российская.

Если посмотреть на историю, Британия и Франция потеряли колонии не только потому, что колонии боролись за независимость, но и потому, что в Париже и Лондоне не верили в империи. К империям возникли сомнения как на периферии, так и в центрах. Именно это происходит сейчас в России. Отрицание имперской мечты, как мы увидели, сначала происходит на перифериях, но главное то, что империю отрицают и в центре. Подобное отрицание проявляет себя не только в народном протесте или даже в возрастающей поддержке оппозиции в больших городах России. Это отрицание, в первую очередь, проявляется в циничном отношении к этому проекту Путина со стороны российской элиты. Именно те не верят в этот проект, кто должен ему служить.

Следовательно, в результате отрицания как на окраинах, так и в центре, империалистический путь заходит в тупик, Евразийский союз же испытает крах. Россия сформируется национальным государством, которая будет вместо окраин иметь настоящие границы. Именно после этого она начнет формирование стабильных отношений с соседями. Именно после этого сменит сотрудничество противостояние. Это произойдет быстрее, чем многие люди думают. От этого получат выгоду как находящиеся на окраине страны, но больше всего - русский народ. Это произойдет потому, что для поколения российских граждан, которое является наиболее активным пользователем интернета в мире, имперский проект является абсурдом. Это произойдет потому, что этническая дискриминация, которая имеет место на территории России, не сможет консолидироваться и превратить Россию в единое государство. Это произойдет потому, что доходу, обусловленный бесконечными ресурсами нефти и газа, создает угрозу развитие добычи сланцевого газа и нефти. Это произойдет потому, что газ не сможет заменить экономическую модернизацию. Это произойдет из-за коррупции и отсутствия справедливости. Это произойдет потому, что целые регионы испытывают отчуждение из-за дискриминации и насилия, из-за того, что Чечня, Ингушетия, Дагестан, Татарстан или другие места настолько притеснены, что не чувствуют себя участниками одного с Москвой проекта. Это произойдет потому, что фрустрация, злость и ненависть очень сильны, а объединяющего идеала практически нет. Это произойдет не в будущих десятилетиях, в в ближайшие годы.

Через несколько лет Владимира Путина не будет ни в Кремле, ни в российской политике, несмотря на то, что он намерен еще несколько лет оставаться на посту.

Для граждан России он останется тенью старого времени, империи, коррупции и гнета.

Никто не знает, будет ли этот процесс мирным или силовым. Никто не знает, будет ли преемник Путина либералом, националистом или и тем и другим. Здесь главное в другом: Россия не будет империей и она превратится в нормальное государство. Это так перспектива, к которой мы все вместе должны подготовиться.

Параллельно тому, что наш регион остается очагом конфронтации, бывшие порабощенные народы, вместо противостояния друг с другом, должны объединиться.

В прошлом, некоторые лидеры и страны, к примеру, Польша Юзефа Пилсудского, которые призывал все угнетенные народы под польский флаг свободы, понимали, что свобода одного государства зависит и от свободы порабощенных наций, однако никогда наши предки не получали выгоды от такой большой силы, которая хорошо понимает собственный стратегический интерес - сохранить наш суверенитет - а эта сила в ЕС.

Сегодня, за небольшое время до Вильнюсского саммита Восточного партнерства, хочу повторить свой призыв, который я несколько раз делал в последние годы.

Созданием Восточного партнерства, как ответ на нападение России на Грузию в 2008 году, ЕС предложил нашим странам прекрасную платформу сотрудничества под своим зонтом. В это начинание нам следует приложить больше усилий. Следует развивать совместные проекты, в первую очередь, с фокусировкой на совместные реформы. Потому, что для всех нас реформы означают государственность и независимость.

Екатерина Вторая это прекрасно понимала. Когда Польша начала проводить реформы вслед за Францией и Британией, она написала длинное тайное письмо Фридриху Большому (прусскому королю). Это письмо и сегодня остается одним из впечатляющих описаний природы и стратегии империалистического проекта.

Согласно письму, проводимые в Польше реформы создавали угрозу как России, так и Пруссии, так как они превратили бы Польшу в настоящее государство. Поэтому их было необходимо остановить. Нужно было напасть на Польшу, разделить ее до завершения реформ.

Это письмо не будет чуждым для тех, кто прекрасно знает, как Владимир Путин враждовал против грузинского опыта на протяжении последнего десятилетия.

Большинство русских задавалось вопросом - если известная в одно время коррупцией, криминалом и мафией несостоявшаяся и расчлененная Грузия смогла достичь успеха, почему не может сделать этого сама Россия? Это был идеологически опасные проект.

Впервые на Кавказе строилось настоящее, эффективное государство и поэтому было необходимо уничтожить реформы до тех пор, пока они окончательно дадут плоды.

Дамы и господа, в Восточной Европе, в том числе и на разделенном Кавказе, формой нашего правления должно быть единство.

Я тут вспомнил начало войны в Абхазии, но хочу также вспомнить более раннюю, полную символизма сцену из истории Кавказа.

В конце восстания Шамиля против Российской Империи, когда сам Шамиль сдался в плен, был ранен чеченский командир Байсангур и он также попал в плен. Перед его повешением российские офицеры собрали его односельчан и одного из них попросили выбить стул, на котором стоял обреченный на смерть командир. Подобным образом они хотели внедрить вражду между местными. Увидев это, Байсангур сам выбил стул. Запретным самоубийством он избежал вражды между соседями.

Сколько раз повезло империи применить тактику внесения вражды между кавказскими народами на фоне этого одного факта неудачи?

Это должно завершиться. Именно поэтому, во время моего президентского срока мы начали несколько проектов, которые были направлены на учащение контактов между народами Северного и Южного Кавказа, университетские обмены и образовательные проекты. Поэтому признал парламент Грузии геноцид черкесского народа, который для многих представляет неизвестные листок истории. Весь народ уничтожили, так как их землю хотели русские.

Мы должны продолжить эти малые усилия. Необходимо подготовиться ко времени, когда империя разрушится, чтобы наследство ненависти было преодолено быстро. Именно поэтому мы, граждане Грузии, должны подготовиться к тому времени, когда российские войска покинут наши оккупированные территории - Цхинвали и Сухуми. Мы должны подготовиться, чтобы с распростертыми объятиями принять назад наших абхазских и осетинских сограждан, не как наших врагов, а как наших братьев и сестер. Потому, что это время настанет гораздо быстрей, чем думаем.

Дамы и господа!

В конце своего второго президентского срока хочу гордиться достижениями, достигнутыми Грузией в этот период.

Мы вытащили Грузию из тьмы, в прямом понимании. Мы придали государственной службе Грузии беспрецедентную прозрачность, вернули наших детей в школы, откуда изгнали банды. Мы приблизили нашу страну к европейской мечте больше, чем когда-либо. Мы неустанно работали над возрождением духа толерантности, который всегда вел вперед нашу страну во времена былой славы.

Мы сделали много хорошего. Но я понимаю, что некоторые вещи были сделаны за счет высокой цены. В наших ускоренных попытках установить новую реальность, которая бы дала ответ на внутренние и внешние угрозы, мы допустили и ошибки, и иногда срезали и путь.

Порой мы пошли очень далеко, а порой - недостаточно далеко.

Я полностью беру ответственность за все недостатки. Приношу близко к сердцу мнение всех тех людей, которые считают, что получили недостаточно выгоды от проведенной нами работы или кто считает себя жертвой наших радикальных методов.

Хочу обратиться ко всем гражданам Грузии - кто поддерживал наш проект, политику и партию, и к тем, кто отвергал их - насколько я горд их зрелостью и мужеством, насколько скромно смотрю на их жертвы и усилия. Хочу сказать им, что они всегда должны оставаться нацией, которую объединяет любовь к свободе и достоинству.

Мы есть и должны оставаться нацией, объединенным величайшим уважением к жертвам наших военнослужащих в Афганистане, нацией, которая разделяет беду, когда теряет жизнь солдата, и гордится их мужеством.

Мы нация, которая гордится своими военнослужащими. Они оказали сопротивление во сто крат превышающему по численности русскому захватчику и дали нам время вместе с остальным миром мобилизоваться и защитить нашу независимость, чего не смогли сделать в 21 веке более крупные страны.

Мы есть и должны оставаться нацией, которая едина в достижении исторической цели - вступления в европейскую семью свободных и демократических наций, в семью, от которой нас не должны были никогда отрывать - в нашу семью.

Наш путь регионального единства, свободы и европейской интеграции еще далек от завершения и для его окончательного успеха я намерен работать не покладая рук.

Большое спасибо.

_______________________





 
matrix-info БУЛАВА