hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник


Архівні документи
Cвітова історія


Француа Олланд

Уроки влади
[про перемовини між
П.Порошенком, В.Путіним, А.Меркель та Ф.Олландом
й написання Мінських угод в ніч з 11-го на 12-те лютого 2015 р.]

(Franois Hollande. Les leons du pouvoir. Paris, 2018)

«Як не згадати ту довгу ніч з 11 на 12 лютого 2015 року, що проминула у великій бездушній залі Палацу Незалежності в Мінську, в Білорусі. Це було в самий розпал кризи, яку переживала Україна після відсторонення від влади проросійського президента Віктора Януковича за його відмову підписати договір про асоціацію з ЄС. Наміри Володимира Путіна були цілком очевидними. Він прагнув зберегти свій вплив на російськомовні регіони і максимально послабити проєвропейську владу в Києві. Після провалу режиму припинення вогню, бої між українським військом та парамілітарними сепаратистськими загонами зайнялися з новою силою ...

Я швидко зрозумів, що Путін хоче виграти час і відтермінувати припинення вогню на якомога пізніший час, аби дати можливість сепаратистам оточити українську армію і завоювати додаткові позиції… Разом із Анґелою Меркель ми пропонуємо відновити переговори у вужчому форматі, відмовитися від вечері та якнайшвидше взятися до роботи... Вона його добре й дуже давно знає та вміє з ним говорити… Вона неймовірно терпляча, звична до тривалих переговорів, а також, — це здається неймовірним, — майже не потребує сну… Вона нікому, навіть своїм радникам, не дозволяла формулювати статті угоди. Такий у неї темперамент і така методика: вона дуже серйозна, старанна та пильна. Порошенко з Путіним постійно підвищували голос одне на одного. Російський президент було так рознервувався, що став погрожувати остаточно розчавити війська свого візаві. Це стало свідченням, що російські війська на сході України є. Путін схаменувся і взяв себе в руки ... Порошенко невідступно захищав суверенітет своєї країни, тоді як Путін домагався автономії для повсталих регіонів і хотів відтягнути припинення вогню ще на три тижні. Він був настільки жорстким, що заперечував свій прямий зв'язок з ватажками сепаратистів, говорив, що не може за них вирішувати, вимагав, щоби з ними проконсультувалися…

О сьомій ранку після безсонної ночі Путін і далі чіплявся за те, щоб перенести припинення вогню на пізніше. Щоб домогтися результату, ми аргументували антиросійськими санкціями, що вже проголошені. Він вдавав, ніби не розуміє або не чує, про що ми. Врешті узгодили, що припинення вогню настане через чотири дні, затим — відведення важкої зброї та обмін полоненими. Автономію провінцій відхилено. Аж раптом Путін заявив, що треба проконсультуватися з ватажками сепаратистів. Їхні емісари теж у Мінську. Де саме? У якомусь готелі чи в сусідньому з нами кабінеті? Принаймні ми їх так і не побачили.

[після майже двогодинної перерви, яку однобічно створив Путін]

Цього разу нам терпець урвався. Навіть не йдеться, щоб згодитися на поразку. Ми наполягаємо на негайному побаченні з російським президентом і дізнаємося, що, поки ми намагалися, як могли, поспати в переговірній залі, він влаштувався у великому кабінеті з ліжком, яке навіть видавалося комфортабельним... Він відпочив за ці дві години й мав свіжіший вигляд, ніж ми...…Ангела Меркель крижаним тоном пообіцяла Путіну тривалу ізоляцію. Той зам'явся і все шукав, як виграти час ... Його мета – максимально послабити Київ, сподіваючись згодом побачити при владі команду, що є більш поступливішою російським інтересам і віддалену від Євросоюзу. Він не хоче вступу України в НАТО та отримання нею зброї, яка могла б змінити баланс сил. Путін виходить зателефонувати. Через кілька хвилин він повертається і повідомляє, що сепаратисти – ті самі, про яких він говорив вранці, мовляв, їх не знає, – згодні.

… Звісно ж, Владімір Путін намагається відновити свою зону впливу на територіях колишньої радянської імперії. Але більше не йдеться про протистояння між радикально протилежними суспільними системами. Мова про боротьбу національних інтересів. Глава РФ воліє бачити довкола своєї держави крижану смугу підкорених земель. Його тактика полягає в заохоченні до сутичок його друзів із його ворогами, щоб потім заморозити ці конфлікти. Сіра зона вже сформувалася на кордонах з Україною, Грузією, Молдовою, Азербайджаном. Ці країни незалежні, але послаблені.

…Компроміси, що їх ухвалюють під гарячу руку, необхідні, але вони не вирішують суті проблеми: крихкий мир встановлюється, нав’язані росіянами реалії стають нормою. Війну вдається вповільнити, але домінування вкорінюється. Путін залякує, щоб зручніше вести переговори. Він не завойовує, а відкушує території, ковток за ковтком».

За матеріалами «Тиждень»




 
matrix-info БУЛАВА