Архівні документи
Сучасна Україна

Еммануель Макрон
(Президент Французької Республіки)

Промова на нараді французьких послів

(27 серпня 2019 р., Єлісейський палац, Париж)

Шановні пані, панове президенти,
Шановний прем'єр-міністре,
Шановні міністри,
Шановні парламентарі,
Шановні посли,
Пані та панове,
Дорогі друзі,

Я багато коливався перед тим, як прийти сюди сьогодні, аби проголосити цю промову перед вами. Незважаючи ні на що, мені хотілося наслідувати традиції, проте я мав сумнів, чи не краще було залишитися на саміті «сімки», який нещодавно добіг кінця. Я боявся бути не на висоті тих результатів, яких нам з вами вдалося колективно досягти. У будь-якому випадкові, мені здається, що час, проведений з вами перед тією роботою, яку вам належить виконати, все ж однаково має значення. Перш за все, ми вже втретє зустрічаємося з вами у цьому форматі, і ця зустріч особливо важлива з урахуванням спадкоємності, саміту «сімки», що відбувся у Франції.

Перш за все, мені хотілося б сказати, що його успіх – це ваш успіх. Це успіх дипломатів, які організували його, парламентарів, що забезпечували його супровід, команд багатьох міністерств, які виявили великий професіоналізм у цій праці. Відносна невдача, відсутність достатніх зрушень – усе це колективно лягає на нас, глав держав та урядів. Як би там не було, у всьому цьому є частка справжнього успіху, якого вдалося домогтися французькій команді, вашій команді. І мені сьогодні хотілося б щиро подякувати вам за це. Кількамісячна підготовка у секретаріаті президента, робота всіх міністерств, забезпечення безпеки заходу, його ефективна організація, підключення усіх сил держави і депутатів – усе це дозволило сформувати належний образ Франції і – вперше за довгий час – провести саміт сімки у спокійній обстановці. Я вважаю, що це було корисно. Тільки майбутнє може сказати, чи став він справжнім успіхом: ми побачимо, чи вийде закріпити отримані на ньому результати. У будь-якому випадку, я вже зараз можу сказати, що те, що було зроблено – це ваше досягнення, і що це успіх.

Я також вважаю, що цей саміт став послідовною частиною нашої стратегії, яка полягає тому, аби повернути Францію у центр дипломатичної гри – я повернуся до цього трохи пізніше – і є продовженням того, про що я говорив вам протягом двох років. Перед тим, як прийти сюди на зустріч з вами я перечитав за останні дні два моїх минулих виступи перед послами. Вони завжди спираються на наступний триптих: безпека, суверенітет і вплив. Він, безумовно, залишається в силі, і вся виконана за останні два роки робота в сфері боротьби з тероризмом та усіх інших областях дає щораз більші результати. Мені здається, що стратегія, яку ми реалізуємо протягом двох років, є послідовною, що, до речі кажучи, проявилося і на недавньому саміті. Ці виступи також підштовхнули мене до того, щоби бути скромнішим, оскільки багато з того, що ми планували ще два роки тому, до цих пір знаходиться в роботі, і багато з того, що ми озвучували два роки тому, на жаль, до цих пір залишається в силі, будь то Сахель, криза в Лівії тощо.

При цьому мене вразила одна річ, якою мені хотілося б поділитися з вами перед тим, як вдаватися в деталі. Усе пов'язане одне з одним. Прем'єр-міністр трохи пізніше буде говорити з вами про перетворення, які були здійснені у Франції урядом, і про їхні сенси, а також зв'язки з дипломатичною діяльністю. Мене щодня вражає те, що для нас як громадян ваша робота стає все важливішою. Я вважаю, що в цьому полягає душа нашої країни, проте зміни в світі теж сприяють цьому. На жаль, ми бачили в нашій країні (і засуджували це), як представники держави опинилися під ударом через підписання торговельної угоди з Канадою. Наша країна відчуває гордість, коли ми приймаємо весь світ і досягаємо відчутних результатів, як вчора. Я переконаний, що ставлення до світу багато в чому визначає націю. Тому мені хотілося б розглядати нашу дискусію не як якийсь ізольований елемент, а як логічну частину того, що ми робимо. Йдеться про соціальні, економічні та кліматичні питання – усе це тісно пов'язано між собою.

Тому в першу чергу мені б хотілося поділитися з вами свого роду загальною картиною світу та його проблем, а також окреслити в зв'язку з цим наші пріоритети. Справа у тому, що саме вони повинні визначати нашу роботу у Франції, в Європі та на міжнародній арені. Ми усі живемо в одному світі, і, як ви знаєте ще краще за мене, міжнародний порядок переживає небувалі потрясіння. Якщо дозволите, я б виділив велике потрясіння, яке, поза сумнівом, спостерігається вперше в нашій історії практично в усіх областях і відрізняється воістину історичними масштабами. У першу чергу, це геополітичні і стратегічні перетворення та перестановки. Ми безумовно є свідками кінця західної гегемонії у світі. Ми звикли до міжнародного порядку, який покладався на західну гегемонію з XVIII століття. Ця гегемонія була, мабуть, французькою у XVIII столітті завдяки Просвітництву, безумовно, британською у XIX-му завдяки промисловій революції і, логічно, американською за рахунок двох світових конфліктів, а також економічного і політичного домінування цієї держави. Усе змінюється. Становище серйозно змінилося через помилки Заходу у низці криз, через рішення Америки протягом декількох років – вони, до речі, почалися не з нинішньою адміністрацією. Усе це змушує задуматися про певні наслідки у конфліктах на Близькому Сході, а також переосмислити військово-дипломатичну стратегію і навіть складові солідарності, яку ми вважали непорушною і вічною. Вона була сформована у чітко визначені геополітичні моменти, які, до речі, з тих пір змінилися. Далі, потрібно відзначити появу нових держав, значення чого ми довгий час недооцінювали. Перш за все, йдеться про Китай, а також про російську стратегію, яка, як і раніше, реалізується останні роки з великим успіхом – до цього я теж повернуся трохи пізніше. Індія теж набирає силу і стає не тільки економічною, але й політичною державою, що розглядає себе як справжню державу-цивілізацію. Вона не лише змінила міжнародний порядок і заявила про себе в економіці, а й переосмислила політичний порядок і пов'язані з ним уявлення. Вона проявила набагато більше сил і натхнення, ніж є у нас. Подивіться на Індію, Росію та Китай. Ними усіма рухає набагато більш сильне політичне натхнення, ніж є сьогодні у європейців. Вони дивляться на світ зі справжньою логікою, справжньою філософією та уявленнями, які ми втратили певною мірою. Усе це надто сильно змінило розклад і змішало карти. Я також маю на увазі підйом Африки, який підтверджується щодня і теж веде до масштабних перестановок. Пізніше я докладніше зупинюся і на цій темі.

В рамках цих великих змін ми стикаємося з геополітичними та військовими потрясіннями. У нашому світі зростає число конфліктів, і я бачу два основні чинники ризику. Перший полягає у тому, що конфлікти призводять до зростаючого числа жертв серед мирного населення, тоді як їх природа змінюється. Погляньте на театри бойових дій по всьому світу. Другий момент, це зростаюча дикість. Порядок, в якому ми були впевнені і на який спирається наша організація, зникає. Учасники відмовляються від договорів з контролю озброєнь, які існують із закінчення холодної війни. Усе це мусить викликати у нас серйозні питання. Перш за все, нам потрібно зрозуміти, що наші звички і даності більше не мають сенсу. Далі, ми маємо задуматися про нашу власну стратегію, тому що дві країни, у яких сьогодні є справжні карти на руках – це США та Китай.

Нам належить зробити вибір щодо цієї великої зміни, великого перелому: чи будемо ми молодшими союзниками тієї чи іншої сторони? Або трохи одного і трохи іншого? Або ж ми будемо намагатися вести свою власну гру і впливати?

На даний момент ми переживаємо небувалу кризу ринкової економіки. Мені здається, що ця криза не менш важлива, ніж те, про що я зараз говорив, і навіть накладається на нею. Ця ринкова економіка, яка була вигадана в Європі і для Європи, поступово збилася зі шляху за останні десятиліття. Перш за все в ній сталася глибока фінансизація. Ринкова економіка, що лежала в основі сформованої нами рівноваги – в деяких теоріях відзначалася навіть соціальна ринкова економіка – стала економікою накопичувального капіталізму. В її рамках фінансизація і технологічні перетворення призвели до великого зосередження багатств в руках «чемпіонів», тобто талановитих людей в наших країнах, а також досягли успіхів в глобалізації великих метрополій і країн. Як випливає з теорії порівняльних переваг, і відповідно до того, що ми все старанно вчили, ринкова економіка донедавна забезпечувала розподіл багатств і прекрасно працювала протягом десятиліть, домігшись небувалого в історії людства звершення: сотні мільйонів людей по всьому світу змогли вибратися з бідності. Тепер процес звернувся назад і веде до нерівності, з яким більше не можна миритися. Ми відчуваємо це в нашій економіці. Франція дуже гостро переживала це за останні місяці, але все це існує вже не перший рік, причому по усьому світові. Ця ринкова економіка формує небувалу нерівність, яка призводить до глибоких змін в нашому політичному порядку. У першу чергу, похитнулася сама легітимність цієї економічної організації. Як пояснити громадянам, що організація – хороша, якщо вони не знаходять в ній своє місце? Крім того, все це ставить під питання рівновагу наших демократій. Справа в тому, що з XIX століття ми живемо у збалансованій системі, в якій особисті свободи, демократичні структури і стабільне зростання середнього класу з ринковою економікою були свого роду триногою, що утримує наш прогрес. Якщо середній клас, що є ядром наших демократій, більше не бачить себе в них, у нього виникають сумніви і цілком зрозуміла тяга до авторитарних режимів, неліберальних демократій чи критиці економічної системи. У будь-якому випадку, йдеться про масштабні зміни парадигми, про які ми не замислювалися до недавнього часу. Ця криза може призвести до закриттів: деякі проводять їх, але Франція не стала робити цього навесні 2017 року. Як би там не було, спокуса все ще є. Саме тому нам слід добре задуматися про перегляд рівноваги в цій системі, що стосується не тільки Франції, але й Європи і всього світу. Потрібно зрозуміти, як ми можемо домогтися відкритості – я вважаю її необхідною і корисною для нашої країни, що відповідає нашим цінностям і ДНК – знайшовши при цьому в ній належну частину контролю. Зрештою, те, що прихильники Брексіта запропонували британським народам, звучало дуже правильно: повернення контролю над нашими життями, нашою нацією. Ми повинні розуміти це і вміти діяти в рамках відкритої нації. Повернення контролю. Минув той час, коли громадянам змальовували блага перенесення виробництва. Усе це в порядку речей, так буде краще для вас. Робочі місця підуть до Польщі, Китаю та В'єтнаму, а ви отримаєте... Особисто я вже не можу це пояснити. Іншими словами, ми повинні знайти кошти, щоби заявити про себе в глобалізації, а також переосмислити міжнародний порядок. Я усвідомлюю масштаби того, про що говорю, і розумію, що все це не станеться за день. Проте я переконаний в необхідності такого мислення та ініціативи на рівні Франції та Європи. В іншому випадку ми впадемо.

Третя велика зміна, яку ми спостерігаємо в сучасному світі, це, поза сумнівом, технологічна революція. Це небувале явище. Інтернет, соціальні мережі, штучний інтелект... Це перш за все небувала глобалізація розуму, технічний прогрес, що набув неймовірної швидкості. У той же час – це глобалізація уявлень, емоцій, насильства, ненависті, це вносить великий вклад у здичавіння світу, яке ми спостерігаємо щодня. Це, що стосується наших демократій, глибоке антропологічне перетворення, а також новий простір, який формується на наших очах і вимагає переосмислення правил, і міжнародний порядок, що перебуває на етапі становлення. Я впевнений, що ця технологічна революція веде не тільки до економічного, а й антропологічного дисбалансу. Нам потрібно осмислити його і вжити відповідних заходів. В іншому випадку у нас буде рвучка дипломатія, яка ризикує швидко стати неспроможною. Варто відзначити, що інші зрозуміли це раніше за нас. І зробили це інструментом дестабілізації демократій та впливу.

Нарешті, поговоримо про велике екологічне перетворення. Я переконаний, що його темпи тільки зростатимуть. Ми усвідомили це ще кілька років тому, і Франція проводила активну екологічну дипломатію, результатами якої стали Конференція з питань клімату в Парижі та паризькі угоди. Ми бачимо, що це питання сьогодні набирає обертів, будь то потепління клімату або боротьба за біологічне різноманіття. Все докоряє, бо наслідки нашого колективної бездіяльності в минулому сьогодні проявляються в наших суспільствах, економіках і по всьому світу. Все докоряє, бо наші громадяни в набагато більшій мірі усвідомлюють ситуацію і вимагають від нас дій. Все докоряє, позаяк наслідки цієї великої зміни у нас перед очима щодня. Ці наслідки є справжніми геополітичними кризами. Зміна клімату, масштабні екологічні потрясіння ведуть до серйозного порушення регіонального балансу, до масштабних міграційних явищ. Вони вже прискорили великі демографічні зміни, які виводять з рівноваги світ. Вам все це відомо. Але я думаю, що нам слід поставити все це в перспективу не просто для констатації фактів, а щоби зрозуміти, як нам правильно діяти в даний момент.

Слова – це одне, але яку роль ми відіграватимемо? Ми можемо бути глядачами, коментаторами. І я можу зупинитися на тому, що вже сказав. І заявити, що ми продовжимо ті ж дії у Франції і ту ж дипломатичну роботу. Це стратегія обережності і збереження звичок, тому що можна продовжити йти цим шляхом, не рахуючи його обережним. Незалежно від того, про кого йдеться, підприємця, дипломата, міністра, президента, військового, будь-яку людину у цій залі, якщо ми продовжимо діяти, як раніше, то остаточно втратимо контроль. А це означатиме зникнення. Я можу з упевненістю вам про це заявити. Нам відомо, що цивілізації зникають, як і країни. Європа зникне разом з розпадом цієї західної епохи, і світ буде вибудовуватися навколо двох великих полюсів: США та Китаю. У нас буде вибір між домінуванням двох сил. Ми можемо зробити вигляд, що про все забули. Ми прекрасно вміємо це робити. Ми вже дуже давно чинимо так з багатьох питань. Ми скажемо, що у нас є суверенітет. Ми будемо боротися за збереження робочих місць в країні за допомогою хитких компромісів з групами, над якими ми вже зовсім не владні. Ми спробуємо провести екологічну політику в країні і на континенті, але для неї буде вже занадто пізно, оскільки ситуація вийде з-під контролю. Це шлях великого падіння.

Існує інша стратегія: пристосування. Вона полягає в наступному: потрібно рухатися швидше в мінливому світі. Ми спробуємо прийняти якісь туманні заходи щодо екології, але нам потрібно пристосовуватися до прискореного порядку, проводити реформи просто для того, щоб нагнати інших, не намагаючись насправді нічого змінити і ні на що вплинути. Це проміжний сценарій, який, як мені здається, приведе нас до того ж результату, але при цьому ще викличе різку реакцію, відторгнення населення, тому що наша країна не любить пристосовуватися. Ми не хочемо змінювати світ, щоб нам не довелося пристосовуватися, адже ми не любимо це робити.

Я вважаю, що мета Франції відповідно до необхідності теперішнього часу полягає у тому, аби вплинути на світовий порядок з наявними у неї на руках картами, не поступатися долі, а спробувати побудувати новий порядок, в якому знайшлося б місце не тільки для нас, але і для наших цінностей і ключових інтересів. Я вірю тільки в сміливу стратегію, стратегію ризику. Це означає, що не все, що ми робимо і зробимо, обов'язково виявиться успішним. Знайдеться чимало коментаторів, які скажуть, що в певні моменти це не працює. Це не важливо. З урахуванням всього згаданого, відмовитися від спроб сьогодні рівносильно смерті. Відважна і далекоглядна стратегія в тому, щоби спробувати знайти в нинішніх умовах те, що є глибинною рисою французького духу, і переосмислити докорінні основи європейської цивілізації. Мені здається, що саме такою має бути завдання нашої країни в нашій європейській і міжнародній стратегії. Французький дух – це дух опору і прагнення до загальної спільнотності. Дух опору означає небажання піддаватися року, пристосуванню, звичкам. Він означає, що якщо щось є несправедливим, ми можемо вжити заходів, позаяк даємо собі засоби, аби стати сильнішими, проводимо для цього економічні реформи, нарощуємо економічну і виробничу мускулатуру. Потрібно міняти речі, не піддаючись навколишньому порядку, повернути наші справжні цінності. Я вважаю, що Європа завжди характеризувалася справжнім гуманізмом, який в’ється червоною ниткою крізь нашу долю. Я говорю про це, тому що це вже не вважається очевидним фактом. Якщо ми продовжимо рухатися шляхом до обвалу і розглядати світ, так як я це описав, європейський гуманізм зникне. США знаходяться у західному таборі, але не несуть у собі того ж гуманізму. Вони інакше ставляться до питань клімату, рівності та соціальної рівноваги. Існує примат свободи, який глибоко характеризує американську цивілізацію і пояснює наші відмінності, незважаючи на міцні союзницькі зв'язки. У китайській цивілізації, м'яко кажучи, дещо інші колективні переваги і цінності. Ми – єдиний геополітичний простір, який висунув людину з великої літери Л на центральне місце у своєму проекті в епоху Відродження, Просвітництва і за будь-якого разу, коли нам доводилося переосмислювати себе. Мені здається, що з урахуванням цих потрясінь, саме в цьому полягає проект, який є нашим і повинен знову їм стати. Він передбачає вимоги щодо до нас самих і до інших за ключовими економічними, промисловими і кліматичними питаннями. Необхідне також переосмислення освітнього, виробничого, соціального та екологічного проекту в нашій країні. Саме це ми зараз намагаємося зробити, але ми не зможемо зробити це поодинці, оскільки, хоча соціалізм в історичному плані дійсно не працює в одній взятій країні, гуманізм в одній взятій країні теж не протримається довго. Нам потрібно ростити плоди в Європі і на міжнародній арені. Саме тут повинна проявитися послідовність нашого проекту. Саме гуманізм лежить в основі плану уряду. Йдеться про нові зусилля в гуманітарній сфері на підставі проекту в освіті, соціальній сфері та охороні здоров'я. Потрібні реформи, які дозволять нам отримати справжній виробничий проект і провести необхідний перехідний процес в екології. Я глибоко впевнений, що ми повинні керуватися саме цими цілями.

Я приймаю мою роль у цій колективній роботі і усвідомлюю незавершеність моїх заяв з цього питання. Як би там не було, нам потрібно відтворити на цій основі колективний наратив та подання. Саме тому я переконаний, що наш проект слід визнати проектом європейської цивілізації. Проект європейської цивілізації не може просувати вперед ні католицька Угорщина, ані православна Росія. Ми ж віддали ініціативу двом цим лідерам. Я говорю про це з великою повагою. Послухайте виступи в Угорщині або Росії: у цих проектів вистачає відмінностей, але вони несуть в собі культурну і цивілізаційну життєву силу, яку я особисто вважаю хибною, але надихає. Тому нам потрібно знайти за допомогою європейського проекту, який я також вважаю глибоко французьким проектом, силу, що надихала би наш народ. Це дух Відродження, дух Просвітництва. Це глибинний дух французького гуманізму, який ми несли вперед і осмислювали, і який нам тепер доведеться переосмислити. Що це означає? Це означає, що теми, які часто згадуються нами, не повинні бути виключно технічними питаннями. Вони мають сприяти формуванню уявлень, справжнього цивілізаційного проекту, в самому центрі якого знову стоїть людина. Звісно ж, я усвідомлюю масштаби такого проекту, але вважаю важливим поділитися з вами моїми переконаннями, тому що саме це повинно живити наші дії і простір на щоденній основі. В рамках наших нових альянсів цей проект, безумовно, має на увазі вимоги з точки зору людської гідності. Ті, хто сьогодні з загрозою для життя захищають по усьому світові право на свободу, дивляться в наш бік. Коли я говорю про європейський цивілізаційний проект і французький проект, я хочу сказати саме це. Ми знову намацали суть цієї вимоги по усьому світу без шкоди для суверенітету будь-якої країни.

Необхідно захищати силу і життєздатність прав людини, які ослабли за останні роки. Ми прийшли до того, що Девід Мілібенд назвав на одній з недавніх конференцій епохою безкарності. 20 років тому ми б сказали, що права людини – це процес неспинний і що всі автоматично повинні прийти до демократії і до таких самих цінностей, що й ми. Погляньте, в якій ситуації ми зараз опинилися. У низці країн, в тому числі і в Європі, спостерігається регрес прав і незалежності правосуддя, загрози для правозахисників. Погляньте, яка ситуація складається усюди в місцях бойових дій. За таких умов на нас лежить обов'язок – я вірю в наші сили – оживити дух Просвітництва, тобто висувати нові вимоги в сфері прав людини для повсюдного захисту наших демократій і цінностей. Потрібно боротися з безкарністю, захищати мирних жителів і гуманітарних працівників в місцях бойових дій, забезпечити всюди безпеку правозахисників, внести вклад – як ми зробили кілька тижнів тому – в формування інтернету, який шанобливо ставиться до демократії, свобод та рівноваги. Як би там не було, захист європейської цивілізації і просування цієї мети у нас і в світі передбачають в наших визначальних дипломатичних діях освітні, кліматичні і демократичні спрямування, переосмислення глибинної рівноваги ринкової економіки – чим ми вже почали займатися – і культурний проект, який є серцевиною цієї програми і цього духу. Для цього мені би хотілося, аби в найближчі місяці і в продовження того, що робиться на протязі ось вже двох років, ми могли б діяти за п'ятьма пріоритетними напрямами. Я не стану охоплювати всі геополітичні поля і всі теми. Не гнівайтесь на мене і не думайте, що мовчання означає відсутність інтересу. Колективна рівновага заслуговує пильної уваги, причому, боюся, вже занадто давно. Таким чином, хочу ще раз підкреслити, що цей список не є вичерпним, однак існує п'ять важливих речей, які мені хотілося б вам сказати після короткого пояснення того, як я бачу цей світовий порядок і наше завдання за цих умов.

Я щиро вірю, що для досягнення цієї мети в нинішньому безладді нам потрібно грати нашу роль, роль держави рівноваги. Бути державою рівноваги, значить, діяти відповідно до нашого статусу великої економічної і промислової держави, нехай навіть за останні десятиліття у нас були втрати з багатьох аспектів. Нам потрібно повернути втрачене, і ми мусимо це зробити, щоби залишитися такою державою. У цьому суть нашої національної та європейської програми і ми, як і раніше, залишаємося військовою і дипломатичною державою. Ми, безумовно, стаємо першою європейською армією з точки зору затверджених інвестицій з військової програми, якості наших солдатів і привабливості нашої армії. Сьогодні ні в кого в Європі немає таких сил, і ніхто не прийняв рішення щодо таких стратегічних і людських інвестицій. Це найважливіший момент в плані впливу. Ми також залишаємося великою дипломатичною державою, постійним членом Ради безпеки, займаємо центральне місце в Європі і в багатьох коаліціях. Але коли я кажу, що ми повинні бути державою рівноваги, це означає, що у нас має бути певна свобода гри, мобільність, гнучкість. Ми як держава ні на кого не рівняємося. Я хочу особливо це підкреслити. У нас є союзники, ми – європейці і маємо працювати з нашими європейськими партнерами і поважати їх. У нас є союзники в кожному регіоні світу і важливий союзник в особі США в стратегічному і військовому плані. Проте, якщо говорити просто, ми не та держава, яка неодмінно вважає ворогів наших союзників нашими ворогами і забороняє собі говорити з ними. Я вважаю, що в цьому сила Франції. У нас повинна бути наша власна стратегія, тому що ця стратегія вартує на службі наших інтересів і нашої ефективності у світовому співтоваристві, як показали останні тижні та останні дні.

Ми повинні грати роль держави рівноваги в найбільших кризах і конфліктах. Зараз не буду перераховувати їх всі. І поговорю тільки про одне: про Іран. Ми бачили це в останні дні в Біарріці, створивши необхідні умови для зняття напруженості. Міністр закордонних справ і міністр економіки та фінансів активно беруть участь у цьому процесі і провели за два дні прекрасну роботу – після кількох тижнів і навіть місяців ініціатив – щоби не просто вплинути на ситуацію, а створити умови для зняття напруги і пошуку рішення. Що стосується Ірану, як всім нам відомо, Франція не була ініціатором СВПД. Вона навіть виправдано посилила його умови у 2015 році. Але після підписання договору ми опинилися в такій ситуації. Його ініціатор вирішив вийти з нього, а розбіжності, що виникли між нами, можуть призвести до ескалації в регіоні з жахливими результатами. Я вважаю, що наша роль у конфлікті подібного роду полягає в тому, щоби забезпечити послідовність великих держав. Саме це ми зробили в перебігу саміту G7, виділивши два чітких посили, які були вперше прийняті всіма.

Ніхто за столом G7 не хоче, щоби у Ірану коли-небудь була ядерна зброя, і всі виступають за стабільність і мир в регіоні. Це означає, що усі утримаються від дій, які могли б загрожувати цьому миру та безпеці. З іншого боку, ми вжили заходів для того, щоби активніше залучити Іран до перемовин і уникнути ескалації в зв'язку з відсутністю діалогу двох головних сторін. Ми домоглися перших результатів. Вони тендітні, і щодо них слід проявити граничну обережність, проте вони дозволяють намітити шлях у двосторонніх перемовинах з Іраном з можливістю економічних і фінансових компенсацій, а також додаткових вимог. Вони дозволяють, крайньою мірою, у короткотерміновій перспективі домогтися зниження напруги і створити умови для корисних зустрічей. Ми зробили це за підтримки наших європейських партнерів і повною мірою граємо роль держави рівноваги. Для того, щоби ефективно грати цю роль в ключових конфліктах або так, як ми це зробили за столом «сімки», нам потрібно, якщо так можна сказати, окреслити таку форму необхідної незалежності нашої дипломатії і стратегічної автономії, яка передбачає глибоке переосмислення відносин з низкою держав. Я знаю, що, як сказали б деякі іноземні теоретики, у нас теж є глибинна держава. Тому буває, що президент Республіки робить якісь заяви, відправляється в поїздки і щось говорить, але тут виникає колективна тенденція: «Він це говорить, але ж ми знаємо правду і продовжимо робити те, що робили завжди». Рекомендую вам не йти таким шляхом. Перш за все, він неефективний з колективної точки зору, оскільки дискредитує слово президента Республіки і, отже, слово всіх тих, хто його представляють. Але найголовніше у тому, що він позбавляє нас можливості діяти.

У переосмисленні ключових відносин варто, перш за все, відзначити відносини з Росією. Я знаю, що багато хто з вас у своїй кар'єрі вели справи, в яких усе підштовхувало вас до недовіри до Росії, причому іноді справедливо. Після падіння Берлінської стіни ми вибудовували ці відносини в недовірі через низку непорозумінь. Я підходжу до перегляду цих відносин без краплі наївності. Але мені хотілося б підкреслити кілька очевидних фактів. Ми знаходимося в Європі. Як і Росія. І якщо ми не зможемо в якийсь момент зробити щось корисне з Росією, то залишимося в стані абсолютно безплідної напруженості. У нас збережуться заморожені конфлікти по усій Європі. Європа залишиться ареною стратегічної боротьби між США і Росією. І ми будемо продовжувати бачити наслідки холодної війни на нашій землі і не створимо умови для масштабного проекту відновлення європейської цивілізації, про який я щойно говорив. Тому що все це не можна зробити без дуже глибокого переосмислення наших зв'язків з Росією.

Крім того, я вважаю, що вичавлювати Росію з Європи – це велика стратегічна помилка. Справа у тому, що ми підштовхуємо Росію до ізоляції, яка підсилює напруженість, або ж до альянсу з іншими великими державами, такими як Китай, що абсолютно не в наших інтересах. У той же час потрібно відзначити, що наші відносини вибудовувалися на недовірі та задокументували її. Кібератаки, дестабілізація демократій, сучасний російський проект, який носить глибоко консервативний характер і протистоїть проекту Євросоюзу... Коріння всього цього ведуть у 1990-і і 2000-і роки, коли сталася низка непорозумінь, а Європа, безумовно, не зуміла зіграти належну стратегічну роль і склалося відчуття, що вона є троянським конем Заходу, чия кінцева мета полягає в руйнуванні Росії. У Росії, своєю чергою, сформувалися уявлення з прицілом на руйнування Заходу та ослаблення Європейського союзу. Ми прийшли саме до цього. Про це можна шкодувати, можна залишитися в стані позиційної війни, але це не відповідає нашим інтересам. Ми зацікавлені не в тому, щоби покаянно проявляти слабкість щодо Росії, заявляти про необхідність забути всі минулі розбіжності і конфлікти, у що б то не стало прагнути до потепління. Ні. Але я вважаю, що нам потрібно кардинально переглянути граматику цих відносин.

Я думаю, що нам слід побудувати нову архітектуру довіри і безпеки в Європі, позаяк європейський континент ніколи не буде стабільним і безпечним, якщо ми не досягнемо миру та ясності у відносинах з Росією. Скажімо прямо: деякі з наших союзників не зацікавлені у цьому. Хтось підштовхує нас до запровадження все нових санкцій, тому що це в його інтересах. Хоча це наші друзі. Але це не в наших інтересах. Я вважаю, що для досягнення щойно заявленої мною мети – відновлення справжнього європейського проекту в світі, що прямує до біполярної системи – абсолютно необхідно сформувати спільний фронт між Європейським союзом і Росією, задуматися про концентричні кола, що структурують зараз Європу, і прийти до нових відносин з Росією. Для цього нам потрібно просуватися вперед крок за кроком, про що я вже сказав минулого тижня президентові Путіну у Брегансоні. Щодня у вас будуть аргументи на користь того, щоби не йти у цьому напрямку. Вони будуть з'являтися щодня, тому що цьому проектові будуть постійно загрожувати сили з однієї й з іншої сторони, в тому числі з російської, позаяк у спецслужбах та економічних колах знайдеться чимало тих, хто спробує влаштовувати нападки і провокації, постараються розхитати цей шлях.

Ми мусимо бути непохитними, коли під загрозою знаходиться наш суверенітет і суверенітет наших партнерів. Проте нам потрібно стратегічно розглянути шляхи зближення і створити для нього необхідні умови. Йдеться про врегулювання заморожених конфліктів на європейському континенті, переосмисленні всієї системи контролю над звичайною, ядерною, біологічною та хімічною зброєю. Погляньте на ситуацію, в якій ми опинилися. У сучасній Європі тема озброєння була віддана на відкуп договорам, які були підписані ще до закінчення холодної війни між США і Росією. Хіба так вибудовується Європа, яка осмислює свою долю? Особисто я так не думаю. Тому нам потрібен діалог з Росією. Кінець ДРСМД підштовхує нас до такого діалогу, позаяк ракети можуть повернутися на нашу територію.

Нам також потрібно разом задуматися про космічної стратегії. Варто відзначити, що нам вже вдавалося зробити це в нашій історії і, наскільки мені відомо, наші головні союзники в космічній сфері не американці. Нам також слід спільно подумати над стратегією в кіберпросторі, хоча до цього нам ще дуже далеко.

Сьогодні такі атаки носять щоденний характер, але ми повинні без будь-якої наївності говорити про це в громадському просторі, невпинно прагнути відновити атмосферу довіри. Крім того, нам потрібна справжня стратегічна дискусія, щоби сформувати умови для технологічного суверенітету в промисловому плані – я вважаю це дуже важливим. Ніщо з цього не можна назвати очевидним і простим, і перед вами щодня будуть аргументи проти руху у цьому напрямку. Я прошу вас не піддаватися на провокації, завжди відстоювати наші інтереси і суверенітет, залишатися сильними. У той же час я глибоко впевнений, що нам потрібно перетасувати карти в прямому і вимогливому діалозі з Росією. Мені хочеться, щоби ми сформували цю вісь, оскільки вона необхідна для успішного досягнення результатів і справжньої європейської стратегії.

Саме цим займуться міністр Європи і закордонних справ та міністр оборони, коли через кілька днів відправляться до Москви на зустріч у форматі 2+2. Саме це ми продовжуємо за допомогою стабільного діалогу з президентом Путіним. Ми сформуємо робочу групу для прогресу по цій загальній архітектурі. Зрозуміло, одна з головних тем для просування вперед у цьому напрямкові стосується нашої здатності досягти прогресу щодо російсько-українського конфлікту, тобто з втілення Мінських угод. У зв'язку з цим нещодавні дискусії дозволили намітити конкретні зрушення, які приведуть нас і канцлера Німеччини до того, щоби запропонувати у найближчі дні нову зустріч в нормандському форматі.

Я розумію, що у деяких з вас, тих, хто зараз слухає мене, можуть виникнути сумніви, але я прошу вас піти цим шляхом. Не з наївності, а тому, що щиро вважаю його правильним. В якості останнього аргументу я попрошу вас всіх замислитися над тим, яку стратегію може прийняти Росія сама по собі.

Погляньте на цю велику країну. Вона повернула собі поле для маневру завдяки нашим слабкостям. За останні п'ять років Росія зайняла виняткове місце у всіх великих конфліктах. Це пояснюється тим, що США, Великобританія і Франція виявилися слабкими. Були намічені червоні лінії. Потім їх порушили, але ми нічого не зробили. Росіяни прекрасно усе зрозуміли і просунулися вперед. Не можна намагатися когось витіснити, будучи слабким. Потрібно вибрати логіку. Керуватися логікою сили у відносинах з сусідом не відповідає нашим інтересам. Росія максимізувала усі свої інтереси в поточних умовах: вона повернулася в Сирію, Лівію, Африку, вона бере участь у всіх кризових ситуаціях в зв'язку з нашою слабкістю і нашими помилками. Але наскільки стійка така ситуація? Мені так не здається, і на місці Росії – нам завжди варто ставити перед собою це питання – я б задумався. Ця велика держава, яка спрямовує такі інвестиції на озброєння і вселяє нам такий страх, перебуває на рівні Іспанії в плані ВВП, має справу з демографічним спадом і старінням населення, зростаючою політичною напруженістю. Скільки це може тривати, як ви гадаєте? Думаю, що доля Росії не в тому, щоб бути молодшим союзником Китаю. Тому нам потрібно за допомогою діалогу, що вимагає великих зусиль, і висунутих умов запропонувати стратегічний варіант цій країні, яка, безумовно, поставить перед собою таке питання. Нам же слід підготуватися до цього і зуміти просунутися у цьому напрямкові.

Крім того, наша роль держави рівноваги повинна проявитися в Азії. Китай змінився, як і світ разом з ним. Нам слід вибудувати європейсько-китайське партнерство у XXI столітті. В рамках Європи нашій країні належить зіграти вирішальну ролю у цій сфері разом з Німеччиною та Великобританією. Тут нам вже вдалося закласти важливі віхи за останні місяці, зокрема під час візиту китайського лідера до Парижу, коли у нас вперше відбувся прямий, щирий і конструктивний діалог. При цьому необхідно зробити опертя на європейській стратегії. Китай виявив справжній дипломатичний геній, граючи на наших розбіжностях і послаблюючи нас. Саме тому я вирішив вперше запросити канцлера Меркель та очільника Юнкера на цю зустріч, де ми вперше виробили справжній стратегічний план, не просто франко-китайський, а франко-європейський.

Я вважаю за необхідне систематично інтегрувати цей європейський підхід, працюючи за трьома пріоритетними напрямами. Перш за все, це торговельно-економічна програма, яка вписується в міжнародні рамки, але дозволяє домагатися повноцінних результатів з точки зору взаємності. Це слово часто уникають в даній сфері, але така реальність, і наші підприємства прекрасно знають про неї. Нам належить захистити наші інтереси у цілій низці галузей, від мирного атома до авіабудування та агропромислового комплексу. Далі, це багатостороння програма з опертям на клімат і біологічне різномаїття. Китай став нашим союзником у цій програмі, що спричинило за собою небувалі зміни. Коаліція з вуглецевого нейтралітету до 2050 року пережила небувалий момент, коли на полях саміту в Осаці міністри закордонних справ підписали стратегічний документ, в якому Китай разом з нами взяв на себе зобов'язання за цим планом, хоча ще за кілька тижнів до того у низці європейців були на цей рахунок сумніви. Нарешті, зазначу євразійську програму, яка націлена на ефективне зближення китайської ініціативи нових шовкових шляхів та європейської стратегії взаємозв'язку. Цей процес повинен здійснюватися з повагою і постановкою вимог. Ми поважаємо інтереси і суверенітет Китаю, але Китай повинен, своєю чергою, повною мірою поважати наш суверенітет та єдність. У такій перспективі європейська динаміка дуже важлива. Десять років тому ми допустили у цій сфері великі помилки.

У своєму підході до врегулювання економічної та фінансової кризи Європа підштовхнула ряд держав до форсованої приватизації без європейського варіанту і сама вирішила методично обмежувати свій суверенітет, передавши частину ключової інфраструктури Південної Європи китайцям. Не можна дорікнути китайцям у тому, що вони проявили розум. Потрібно дорікнути собі у тому, що ми проявили дурість. Не будемо і далі керуватися цією логікою. Я також прошу вас докласти усіх зусиль для формування французької стратегії з індійсько-тихоокеанської вісі на додаток до стратегії по Китаю.

Якщо ми хочемо домогтися поваги Китаю, нам перш за все потрібен європейський підхід, про який я вже говорив. Крім того, нам необхідно взаємодіяти з регіональними державами. Це вкрай важливо. Це означає, що нам потрібно діяти як індійсько-тихоокеанської державі. У Франції понад мільйон громадян у цьому регіоні завдяки заморським територіям і більше 8000 солдатів. Ми входимо до числа головних морських держав регіону, належимо до числа тих небагатьох, хто проводять справжні операції в Південно-Китайському морі та океанах. До недавнього часу ми недостатньо активно користувалися цим у всіх відносинах. Тому нам потрібно повернутися до цього регіону і в першу чергу діяти держава, що входить до нього. При цьому слід розвивати альянс, що має спиратися не на конфронтацію, а на доповнення взаємин з Китаєм за допомогою індійсько-тихоокеанської вісі.

Я говорив про це минулого року в Індії та Австралії. Наші партнери в цьому питанні – це Індія, Австралія, Японія, Індонезія, Сінгапур. У кожному разі співпраця розвивається по різних вісях, але за гармонійною логікою. Нам потрібно перевести цю індійсько-тихоокеанської програму до стратегічної сфери. Ми вже позначили цілі у військовому плані, і міністр представила їх на зустрічі в Шангрі-Ла кілька місяців тому. Зараз нам потрібно визначити завдання в дипломатичному плані і перерозподілити наші сили, які погано пристосовані до цього завдання: мовиться про допомогу в розвитку, про наші інвестиції в цій зоні, яка не завжди була для нас пріоритетною. Варто також відзначити, що ми не зв'язали всі програми поміж собою. Крім того, мені хотілося б, щоби ми змогли поставити цілі в економічному, кліматичному і технологічному плані. У нас є в цій зоні найважливіші партнери з клімату, оскільки там багато вразливих держав. У нас також є партнери з найважливішого питання технологій, на якому я зупинюся докладніше.

Якщо ми хочемо забезпечити суверенітет в плані технологій і зв'язку, нам потрібно вести гру за індійсько-тихоокеанську вісь. Суверенітет підводних кабелів, мереж п'ятого покоління та інших технологій буде спиратися на ці географічні альянси, оскільки там існує низка держав, що бояться лише одного: ситуації, коли підводні кабелі та усі технології контролюються Китаєм. Ми є союзниками в цій стратегії, і у них є в цьому плані справжня взаємодоповнюваність і синергія планів з Європою. Таким чином, ця індійсько-тихоокеанська вісь має велику синергію з тим, що ми хочемо зробити на національному та європейському рівні.

Ось деякі з великих географічних вісей, які, як мені здається, дозволять нам сформувати державу рівноваги на додаток до вже згаданого врегулювання криз.

Другий пріоритет – це робота з формування європейського суверенітету. Я вже неодноразово наголошував цей момент. Він займає центральне місце в європейському проекті, який поділяють зі мною багато хто з тих, хто сидить у цій залі. Європейський суверенітет – не порожній звук. Я вважаю, що ми припустилися помилки, занадто довго віддаючи слово «суверенітет» на відкуп націоналістам. Суверенітет – гарне слово. Воно перегукується з тим, що лежить в основі нашої демократії та нашої Республіки. Йдеться про те, що суверенітет належить народові. Саме він приймає рішення. Але якщо ми втратимо контроль над усім, цей суверенітет ні до чого не призведе. Виникне демократична апорія, в якій народ буде суверенно вибирати керівництво, яке не має можливості ні на що вплинути. Таким чином, завдання керівництва сьогодні полягає у тому, щоби створити умови, в яких воно зможе впливати на свою долю і майбутнє народів, робити відповідальні дії.

Протягом останніх десятиліть Європа формувалася як видатний простір відкритості, дружби, миру і розмивання суверенітету. Ми – найбільший відкритий та найнаївніший ринок. Найдоброзичливіший. Попри те, що говорили вчора деякі з моїх друзів, ми зовсім не є найбільш закритим ринком в плані торгівлі або з інших точок зору. Ми забули про нитки нашого суверенітету на європейському рівні. Ми не забули про це на національному рівні у військовому або економічному плані, але нам слід кардинально переосмислити ситуацію на європейському рівні, оскільки з багатьох тем вибудовувати суверенітет можна тільки на ньому. Йдеться про цифрову сферу, клімат тощо.

Цей європейський суверенітет передбачає масштабний план, який знаходиться в центрі того, що голова Європейської комісії взяла з нашого плану в своєму виступі в Європейському парламенті, і того, що нам належить побудувати в найближчі п'ять років. Я переконаний, що цей проект європейського суверенітету повинен включати в себе Великобританію. Якими б не були підсумки Брексіта, ми неодмінно повинні розглядати наш суверенітет разом з Великобританією. У військовому і стратегічному плані, з усіх питань. Мова, зрозуміло, йде про наші короткострокові інтереси, дотримання правил, суверенітет та єдність Європи. Проте в історії та географії є свої реалії. Свій детермінізм. Нам потрібно включити це в наші роздуми. У будь-якому випадку, думати про європейський суверенітет необхідно.

Перш за все, розглянемо оборонне питання. Погляньте, який шлях було пройдено за два роки. У нас не було ніякого прогресу з європейської оборони від 1950-х років. Вона була забороненою і навіть немислимою. Ми можемо досягти більшого суверенітету в оборонній сфері, ні в чому не поступаючись нашим національним суверенітетом, а також нашою стратегічною та операційною автономією. Ми зміцнили співпрацю в оборонній сфері, створили європейський оборонний фонд і запустили європейську ініціативу щодо втручання. Чого я тільки не почув, коли рівно два роки тому запропонував в Сорбонні цю європейську ініціативу щодо втручання. Дурниці, французьке безумство, нічого не вийде. Я кажу вам про це, щоб підкріпити мій заклик діяти сміливіше. У підсумку угоду про європейську ініціативу щодо втручання було підписано 14 липня цього року. У день нашого національного свята держави-підписанти зібралися за столом і на трибунах перед нашими співгромадянами та арміями. Там були Великобританія, Німеччина, всі учасники. Я закликаю вас оцінити значення цієї події. Фінляндія, Естонія і Греція тепер хочуть приєднатися. Про що це говорить?

Це означає, що навіть ті європейські держави, які вели себе гранично знервовано з оборонних питань і розглядали свій захист лише в перспективі відносин з Росією або НАТО, тепер вважають, що Європа знову стане суверенною в оборонній сфері. Ця ініціатива не ставить під сумнів НАТО, а доповнює її, причому дуже серйозно, оскільки надає нам поле для маневру і стратегічну автономію. Я вважаю за необхідне цей суверенітет у військовому плані, в тому числі з точки зору напруженості в контролі над озброєннями, про яку я щойно говорив.

Суверенітет має на увазі і необхідність задуматися про наші кордони. Я щойно згадував демографічні та міграційні питання. У нас повинна бути можливість краще захищати наші кордони. В цьому плані я теж прошу вас задіяти усі сили. Європа переживає з 2015 року небувалу міграційну кризу, причини якої з тих пір сильно змінилися. Йдеться про геополітичну кризу на Близькому Сході, глибокий дисбаланс ситуації в Африці та лівійську кризу. Сьогодні нам потрібно відійти від ситуації, коли нам доводиться екстрено вирішувати усі нові міграційні проблеми. Нам слід сформувати ефективний механізм на підставі того, про що ми домовилися у липні в Парижі з УВКБ та МОМ, з опорою на роботу міністрів закордонних справ і внутрішніх справ. Нам потрібно швидко повернутися до фільтру, який ми задіяли в Парижі у серпні 2017 року і який дозволив домогтися результатів.

Потрібно вибудувати структурований діалог між європейськими країнами і країнами південного узбережжя Середземного моря, аби досягти чотирьох головних цілей. Запобігти від'їзду мігрантів і прискорити повернення тих, у кого немає підстав для прибуття до Європи та отримання притулку. Активізувати боротьбу з торгівлею людьми, яка лежить в основі наших зусиль, хоча про неї часто забувають в обговоренні. Відкрити прямий шлях з третіх країн для тих, хто мають право на наш захист. Дозволити тим, хто мають право на притулок, уникнути непотрібних ризиків і скористатися захистом. Допомогти тим, хто опинилися в пастці в Лівії, повернутися на батьківщину за підтримки Міжнародної організації з міграції, Африканського союзу та ЄС.

Ми змогли зробити це під час кризи в кінці 2017 року, але не можемо підтримувати такі зусилля в довгостроковій перспективі. Мушу визнати, що в деякому роді провина лежить на усіх нас. Тут знову-таки у нас є сформовані форми, глибокі адміністративні переконання, в тому числі в Міністерстві внутрішніх справ та Міністерстві закордонних справ, які зазвичай не хочуть нічого змінювати у цих темах. Тут існують різні теорії, заклики... Потрібно переглянути усі ці догми. Я кажу про це з літа 2017 року. Ми самі цього не робимо. Я теж збираюся докласти більше зусиль на цьому напрямку, тому що вважаю, що відсутність прогресу у цій сфері не в наших інтересах. Я говорю про це в ситуації, коли Франція виходить на перше місце серед європейських країн за кількістю прохань про притулок. Не будемо наївними. Проблема не в тих людях, які сідають на корабель в Лівії. Така ситуація є неприйнятною, абсолютно неприйнятною в гуманітарному плані. Це люди, які приїжджають з сусідніх європейських країн, хоча вже подали там прохання про притулок. Вони приїжджають до нас, тому що ми погано організовані в цьому питанні, в плані ефективності або в людському плані. Нам потрібно кардинально активізувати нашу роботу в цій сфері. Крім кордонів і оборони, ми повинні зайнятися переосмисленням і організацією справжнього європейського суверенітету в промисловому і кліматичному плані. Я навмисно пов'язую два цих слова.

Європа прекрасно проявила себе у формуванні конкурентної стратегії. Вона здійснила велике сприяння в розвитку інновацій і конкуренції, захисту споживачів. І вона не може втратити цю якість. Проте ми перестали думати про нашу промислову стратегію. Ми самі сформували складові нашої залежності в плані промисловості, технологій тощо. Тому нам слід в майбутньому переглянути промислову стратегію, яка, до речі, пов'язана з кліматичною програмою. Справа в тім, що майбутня промисловість мусить бути сумісною з цією програмою. Європі потрібно активніше інвестувати в наукові дослідження, вкладати більше коштів в нові галузі промисловості, відновлювати правила конкуренції, які сумісні з промисловим суверенітетом та орієнтуються на чемпіонів нового ринку, глобального ринку у всіх областях. Справжня промислова і кліматична стратегія Європи має на увазі податок на викиди вуглекислого газу, який повинен підштовхнути підприємства до перехідного процесу, і справжні мита, що дозволяють уникнути нечесної конкуренції з тими, хто відмовляються від цього перехідного процесу.

Ми занадто довго діяли порізно в цьому питанні. І цей суверенітет необхідно повернути. Це необхідно, якщо ми хочемо в майбутньому зберегти справжній суверенітет в цих питаннях, продовжити будувати електростанції, розвивати екологічні кліматичні послуги, створювати літаки і оборонні технології, розвивати промисловість. У цій стратегії я роблю наголос на технологічний суверенітет, який нам потрібно зберегти.

Що стосується 5G, який перед нами стоїть вибір? Ми вибираємо між американськими або китайськими технологіями. Я твердо переконаний, що ми повинні відстоювати справжній європейський суверенітет в цьому питанні без якої б то не було стигматизації. На рівні Франції в результаті роботи, виконаної прем'єр-міністром у співпраці з іншими міністрами, було прийнято рішення, що дають нам можливість визначити, що в деяких найбільш вразливих технологічних секторах нам потрібно взяти комплектуючі під свій контроль, щоби уникнути занадто великої залежності наших телекомунікаційних операторів від певних технологій. Прийнявши таке рішення, ми запустили справжній рух на європейському рівні, і наші партнери переглянули ряд своїх вимог. І тепер нам належить виробити дієву стратегію і вибрати зацікавлені сторони на європейському рівні. Нам потрібно переосмислити також економічний і фінансовий суверенітет. Я вище говорив про Іран. Ми можемо з гордістю відстоювати нашу іранську повістку. Чому ми опинилися в подібній ситуації? Тому що існує фактична екстратериторіальність долара. Тому що наші підприємства, навіть коли ми приймаємо рішення про їхній захист, залежать від долара. Я не кажу, що потрібно боротися з доларом, але потрібно вибудовувати справжній економічний і фінансовий суверенітет євро. І в цьому питанні ми теж діємо дуже повільно. Так за що ж нам потрібно боротися? Зрозуміло, за зміцнення і велику інтеграцію єврозони, за більшу інтеграцію фінансових ринків єврозони, за здатність вибудувати надійний фінансовий і валютний суверенітет. І ми ще не досягли цієї мети. А це необхідно.

Ми повинні також вибудувати і суверенітет в області інформаційних технологій. Ми домоглися досить значного прогресу в цьому питанні завдяки безпрецедентного на європейському рівні нормативного акту про захист особистих даних, який, до речі, був прийнятий також багатьма нашими партнерами. Але потрібно йти ще далі. Ми повинні працювати в тому ж напрямку в сфері оподаткування і захисту даних. І Європа – це хороший рівень.

Для того, аби втілити в життя проект, про який я щойно говорив, потрібен також культурний суверенітет. Ми досягли успіху в захисті авторських прав, але у нас є набагато більш великий проект, що стосується європейської спадщини, європейської культури і знань. Програми, які ми запустили в університетах, проект з передачі творів мистецтва і великі європейські культурні проекти необхідні, тому що завдяки цьому ми можемо знайти в собі сили і стимул для проекту, про який я говорив тільки що.

Це теж один з елементів суверенітету. Тому що суверенітет пов'язаний з духом Європи. Важливо, щоби мрії, якими ми живемо, романи, фільми, все, що наше за духом і що об'єднує нас з нашими співгромадянами, виникало з нашої власної культури, а не нав'язувалася б ззовні. Ця стратегія, на мій погляд, абсолютно необхідна, і вона повинна також підштовхувати нас до спільної роботи, до повернення до питання про мовний суверенітет в Європі.

Я не буду знову тут повертатися до теми франкофонії, яку я довго розвивав, зокрема, в березні 2018 року у Французькій академії. Однак цю стратегію ми повинні спостерігати по усьому світу, проте її необхідно впровадити в план розвитку Європи. Інакше виникає парадокс. Адже якби в момент Брексіта ми вирішили, що англійська мова назавжди залишиться єдиною європейською мовою ділового спілкування, це було б дивно. На мій погляд, тут у нас в руках опиняється справжній козир, який полягає в тому, щоби повернути тему освіти на дискусійні форуми, ось що стане справжнім досягненням на шляху до здійснення цієї європейської стратегії. Ця стратегія суверенітету, і ви бачите, наскільки вона доповнює цю стратегію рівноваги влади.

Я прошу вас також повернутися до двостороннього співробітництва. Мене вражало, що Європа, по суті, виявилася в руках фахівців. Вони необхідні і вони неймовірно різноманітні. Але нам треба спробувати знайти форму компромісу між очевидно необхідною співпрацею міністерств з європейських питань, що пронизує наше повсякденне життя, і тих, з ким вони повинні бути скоординовані. Це компетенція прем'єр-міністра. Але, на мій погляд, потрібно також відновити двосторонній діалог, він доповнює діалог в ЄС. Доповнює, тому що він розширює простір для маневрів. Я дозволю собі це сказати, тому що саме це я і намагався зробити протягом двох років.

Я провів двадцять двосторонніх зустрічей в країнах Європейського союзу за ці два роки. Я часом приїжджав до країн, куди президенти нашої країни не їздили 15–20 років. Це неймовірно. І при відновленні двостороннього діалогу ми часом з'ясовуємо, що перестали розвивати ці відносини на політичному, культурному і часто освітньому рівні, тому що в багатьох цих країнах французька мова відходить на другий план. Але головне наше завдання – це створення простору для маневрів у європейському проекті. Тому що після відновлення двосторонніх відносин в Раді утворюються альянси. І я повинен сказати, що Німеччина діяла в цьому питанні набагато ефективніше нас за останні 15 років. Таким чином, ми повинні говорити з усіма групами. Ми повинні відновити діалог з країнами Прибалтики, з країнами Східної Європи, з Вишеградською групою, з країнами, розташованими на південному узбережжі Середземномор'я, і я вважаю, що це необхідний елемент, якому я прошу вас приділити значну увагу.

Я також вважаю, що нам вдасться – я ще повернуся до цього в завершенні – обговорити всі технічні питання в дипломатичному ключі. Це одне з найбільш важких питань нашої сучасної дипломатичної роботи. Усі питання стають технічними. І, таким чином, коли усі питання стають технічними, існує ризик, що ми випустимо з уваги глобальну картину. А значить, вирішувати ці питання будуть технічні фахівці деяких міністерств або часом люди, що не володіють в необхідному обсязі технічними навичками і, отже, не так близько з ними знайомі. Таким чином, стоїть перед нами ризик – це ризик розриву, вибачте, що я надмірно вдаюся в деталі, але саме так можна добитися корисних результатів.

Що стосується питань, пов'язаних з інформаційними технологіями. Коли ними займається дипломат широкого профілю, він менш ефективний, порівняно з експертом з цифрових технологій. Ми проаналізували два питання, можу вам сказати, і результат цілком очевидний. І навпаки, коли експерт з цифрових технологій сидить в своєму куточку і займається питаннями цифрової галузі, він випускає з уваги глобальну дипломатичну картину і наші інтереси. Таким чином, потрібно ефективним чином поєднувати ці компетенції. І я вважаю, що в питаннях, пов'язаних з Європою, це необхідно. І саме таким чином ми зможемо повернутися до обговорення питань, в яких ми дуже відстали, а це питання європейських стандартів, норм і того, що можна назвати елементами суверенітету.

І я вас попрошу в тому, що стосується Європи, знову зайнятися розглядом географічних питань на західних Балканах. У липні я був з відвідинами у Сербії, в ході яких деякі з вас мене супроводжували. Здається, це перший візит в цю країну президента Франції з 2001 року. Це просто неймовірно! І я бачу, що ми робимо, наприклад, в галузі культури, в громадській сфері, набагато менше, ніж держави з набагато меншими стратегічними інтересами і набагато більш віддалені, ніж ми, не дивлячись на те що від нас цього очікують. Дивовижно. А розробляти європейську стратегію – означає замислюватися про межі Європи. Це наші кордони, наші сусіди і це країни, які, тим паче, нас люблять, і з якими ми повинні налагодити відносини, аби не зіграти на руку неєвропейських силам. В іншому випадку долю західних Балкан будуть вирішувати Сполучені Штати, Росія і Туреччина. І в цьому питанні теж, я мушу сказати, у Німеччини є набагато більш дієвий і стратегічний задум, ніж у нас. Я би хотів, щоб ми змогли переглянути засоби і ступінь ефективності у цьому питанні.

Третє пріоритетне питання, яке я хотів з вами обговорити – це формування оновленого партнерства з країнами Середземномор'я та Африки. Можу вас запевнити, що всі географічні зони я охопити не зможу, але я б хотів обговорити кілька тем, які я не зміг детально розкрити у два попередні рази, тому сьогодні я хотів би приділити їм більше уваги.

По суті, це партнерство є нашою політикою стратегічної сусідства. Однак і його необхідно здійснити і перезапустити. Я не буду тут знову говорити ні про Сирію, ні про Лівію. Я вже докладно розповів про ці країни на вчорашній прес-конференції. Ми ретельно працюємо над цими кризовими питаннями, які мають безпосереднє відношення до нас і до нашого повсякденного життя. Ми ретельно працюємо над вирішенням цих питань. Мирний процес на Близькому Сході був центральною темою цього саміту «Великої сімки», і я не буду повторювати тут того, що мав можливість сказати там. Я скажу лише, що робота з цього питання має проводитися ретельно, повинна тривати і відновлюватися. Чому я не вирішив взяти на себе ніяких ініціатив? Тому, що я вважаю, що на території конфлікту не виконуються поставлені умови. Я вважаю, що ініціативи, які виходять з іншого кінця світу, як правило, мають мало шансів на успіх. Однак я переконаний в одному: статус кво не працює, і він неприпустимий. У нас є – як я говорив вже багато разів – свої переконання, це позиція Франції, від якої вона жодного разу не відрікалася. На мій погляд, з деякими з наших союзників ми повинні співпрацювати на Близькому Сході в новому ключі, щоби знайти ефективне рішення, а ми ще далекі від цього.

Я хотів тут просто в двох словах поговорити щодо південного узбережжя Середземного моря та Африки в цьому партнерстві. З південним узбережжям Середземномор'я у нас склалися дуже глибокі історичні, культурні та цивілізаційні зв'язки. І Європа не може добитися успіху, і Франція в першу чергу, якщо ми не переглянемо і не модернізуємо ці зв'язки. Сьогодні про Середземномор'я йдеться виключно в рамках обговорення проблеми міграції, гуманітарної катастрофи, про яку я вже згадував, або заходів захисту, які ми повинні взяти на себе. Тут теж існує ризик геополітичного і внутрішньополітичного спаду. Тому що коли ми говоримо про південне узбережжя Середземного моря, як і про Африку, то фактично ми говоримо і про Францію теж. Я змушений був про це нагадувати з пам'ятних заходів у серпні. Франція містить в собі частинку Африки, тому що солдати цього континенту врятували нашу країну і нашу свободу. І наші долі пов'язані, хоча в них є і похмурі, важкі сторінки.

Тому сьогодні в Магрибі ми, ясна річ, уважно стежимо за усіма ситуаціями, що виникають, за тим, що говорить алжирський народ і за вкрай уразливим станом справ в Тунісі. У мене була можливість сказати після похорону президента Ес-Себсі, наскільки ми підтримуємо народ Тунісу в цей критичний момент. Нас завжди зближувало повага до їхнього суверенітету і дружби. Ми повинні розпочати вести роботу на цій території по-новому, рівномірно. Без нальотів мішури ні колоніалізму, ані антиколоніалізму. І я твердо вірю, що ці відносини здатні перерости у найжвавіший діалог між нашими громадянськими суспільствами. І тому я прагнув до цього саміту двох узбереж і до діалогу між громадянським, університетським, академічним, підприємницьким співтовариством наших країн, а також нашого уряду, щоб домогтися відновлення колишніх відносин між нашими двома узбережжями, беручи до уваги як наші існуючі зв'язки, так, ймовірно, й зв'язки з країнами південного узбережжя. Тому що ми не можемо байдуже дивитися на те, що Магриб сьогодні перестає бути геополітичною дійсністю, тому що між цими країнами з'явилися глибокі розбіжності, які їх послаблюють і перешкоджають їх розвитку. Ми провели перший саміт в Марселі в червні, і я сподіваюся, що ми зможемо спільними зусиллями продовжити цю роботу, і ви всі зможете докласти якомога більше зусиль в пошуку підстав для налагодження і зміцнення нового діалогу між цими громадянськими суспільствами, цими інтелектуалами і цими професіоналами.

Я мушу вам зізнатися, що в червні в Марселі мене вразило, наскільки пожвавився цей діалог, після того як деякі з цих країн стали грати за правилами. На саміті були молоді люди, зокрема, з Лівії, Тунісу і Мавританії, що дивовижно надихать і пропонують нам співпрацю та взаємодію, про яку ніхто не міг подумати і яку ми не бачимо в міжурядовому діалозі.

Наша доля абсолютно невіддільна від долі Африки. Ми надзвичайно багато займаємося її проблемами і повинні продовжувати це робити, намагаючись прийти до того, що я назвав змінами взаємних відносин.

В Африці наша участь пов'язана і з військовими питаннями, і про це я теж багато і не раз вам розповідав, тому я казатиму коротко, але ми продовжимо нашу роботу. Ми займаємося врегулюванням криз, в тому числі кризи в Лівії, про який я вже згадував. Значний прогрес в цьому питанні, на мій погляд, було досягнуто після останнього саміту «Великої сімки», на якому було офіційно заявлено про необхідність проведення міжнародного форуму та конференції з внутрішньополітичних лівійських проблем, де б зібралися разом африканські країни, що раніше виявляли скептичне ставлення до цього процесу, але з якими ми ведемо тісну співпрацю.

І, зрозуміло, існує проблема Сахеля. Це театр військових дій наших основних збройних сил, це питання, по якому Франція трохи більше п'яти років тому була змушена вжити рішучих дій, аби уникнути поширення і закріплення на цій території джихадизму. Якби Франція не прийняла тоді рішення про негайне втручання, якби не високий професіоналізм нашої армії, ймовірно, стан справ в Сахелі був би зовсім іншим. Проте, сьогодні абсолютно очевидно, що в Сахелі відбувається дестабілізація обстановки і розширення терористичної активності. Тепер терористи діють в Гвінейській затоці і в регіоні озера Чад. Ми повинні проявляти обережність, кажучи про тероризм в даному регіоні, тому що він не володіє тими ж характеристиками, що територіальний халіфат, який ми спостерігали в Леванті. Це також ті терористичні угруповання, які грають на етнічних розбіжностях, на економічній ситуації, що, можна сказати, дуже характерно для Африки.

Тим не менш, ми повинні підтримати в цьому питанні суверенні держави цього регіону. І тому в даному контексті ми продовжимо, зрозуміло, активно брати участь в операції «Бархан», зберігаючи, як завжди, мобільність в оперативному плані, але необхідно, щоби попутно з цим відбувалося відновлення участі наших африканських партнерів. Саме цього ми домагалися, з одного боку, в ході зустрічі «П'ятірки» в Сахелі, а з іншого, в рамках «Альянсу за Сахель», що є військовою опорою і союзом з розвитку, а також за рахунок розширення участі міжнародного співтовариства і сусідніх держав, що ми продемонстрували напередодні з канцлером Меркель і президентом Каборе в рамках нового «Партнерства для стабільності і безпеки в Сахелі», що дозволяє співпрацювати державам Гвінейської затоки, які були спостерігачами цього конфлікту, але тепер починають відчувати на собі його наслідки, а також допускає партнерські відносини між африканськими державами з цього питання і допускає також участь міжнародного співтовариства у вирішенні цієї проблеми безпеки з метою надання допомоги кожній з цих держав.

Як би там не було, Африка є для нас чимось більшим. Вона – наш ключовий союзник в тому, щоби Європа продовжила грати свою роль в справах миру. Ми заклали основи нового партнерства, яке потрібне нам для вирішення головних проблем завтрашнього дня, в рамках мови в Уагадугу в листопаді 2017 року. Продовжувати роботу слід саме на цій основі. У зв'язку з цим, я прошу вас зайнятися важливою і, як мені здається, необхідною роботою. Йдеться про зміну наших дій, наших відносин з африканськими партнерами і наших методів.

Перш за все, це стосується допомоги Африці в нинішніх регіональних та інтеграційних проектах. Я думаю, що нам потрібно брати участь в цих змінах. Саме тому ми сприяємо ЕКОВАС на шляху до єдиної валюти. Раніше з нашого боку були тільки перешкоди, а з їхнього – напруженість. Шлях буде важким, і ніяких гарантій немає, але я вважаю, що це стане історичним внеском Франції в допомогу Західній Африці: справжня економічна і валютна інтеграція. Саме тому ми також підтримуємо проект Африканського союзу щодо формування континентальної зони вільної торгівлі. Саме тому у всіх конфліктах ми залучали Африканський союз для роботи з нами, прийняття лідерства у всіх операціях, підтримки стратегії проведення оонівських операцій в тісній співпраці з Африканським союзом. Нарешті, саме тому я підтримую те, що з найчутливіших політичних питань, зі складних демократичних і політичних перехідних процесів, ми прийняли стратегію тиску рівного партнера, замість прямих вказівок і повчань.

Деякі іноді дорікали мені у мовчанні, але це мовчання ніколи не означало бездіяльність. Воно спиралося на ретельно опрацьовану стратегію альянсів з іншими африканськими лідерами для того, щоби потрібні речі були зроблені. Я вважаю, що в ДРК ця стратегія виправдала себе. Не знаю, дозволила вона добитися всього, що було потрібно в демократичному плані, проте вона хоча б допомогла досягти всього необхідного з точки зору зміни влади. Мені здається, що нам потрібно керуватися цією стратегією і з інших питань, що викликають напруження, наприклад сьогоднішня ситуація в Того та інші, які ще виразно виникнуть в майбутньому. У більш широкому плані, мені здається, що ми хочемо відійти від таких відносин з Африкою, що спираються на відчуття, а іноді й реалії асиметрії. Таким чином, мова ведеться про розробку стратегій з нашими африканськими партнерами, про реалізацію цих стратегій разом з ними, про просування цих стратегій разом з ними і заради них.

Саме тому, говорячи про складений в Уагадугу план, ми приділили велику увагу спорту, налагодили партнерські відносини з баскетбольними і футбольними спортивними асоціаціями, з олімпійськими федераціями та країнами. Ми приділили велику увагу роботі в культурному напрямку, відкривши, зокрема, широку тему повернення творів мистецтва, яка необхідна, аби допомогти низці цих держав відновити і переосмислити власні уявлення, зробити це в партнерстві з Францією. Саме тому ми також вирішили знову підняти питання освіти, знову-таки на інших засадах. І я в повній мірі приймаю реформу університетів, яка дала результати, оскільки супроводжувалася відповідальною стратегією в освітній сфері.

До недавнього часу ми безкоштовно приймали всіх у Франції. Це було просто чудово, у нас була багато в чому постколоніальна система, якщо використовувати гучні слова, які так люблять деякі. Ми говорили студентам в ряді країн: «Хочете отримати вищу освіту? Приїжджайте до Франції, все буде чудово». Ми вели себе так, немов в їхній власній країні неможливо отримати диплом. Зараз ми прийняли стратегію, яка в першу чергу вказує на те, що у вищої освіти є ціна, і я вважаю це справедливим. Ми просили за нею у 10–20 разів менше, ніж канадці, інші європейці та американці. Ми доклали зусиль по стипендіях, в зв'язку з чим, до речі кажучи, число нових студентів цього року не стало менше. Крім цього, ми вклалися в стратегію освітнього партнерства, в першу чергу в Африці, і вперше відкрили університетські програми в країнах, які протягом стількох десятиліть є нашими союзниками. У підсумку ми можемо запропонувати певні університетські програми, перші програми в Сенегалі, Кот-д'Івуар, Тунісі або Алжирі. Мені здається, що в цьому полягає справжній шлях розвитку такого партнерства, що наші викладачі зможуть передати свої освітні сили, дозволити цим країнам розвинути освіту і сформувати справжню стратегію альянсу, а не гегемонії.

Ми бажаємо утвердити нове партнерство з Африкою і в економічній сфері. Оголошена кілька днів тому програма сприяння розвитку жіночого підприємництва була розроблена африканцями разом з Африканським банком розвитку. Ми фінансуємо її. Мені також хотілося б відзначити зміну поглядів. Йдеться про те, що ми самі повинні інакше діяти і працювати з африканцями, продумувати кроки разом з ними і реалізовувати найперспективніші програми з африканцями в Африці. Хочу представити вам два приклади. Кліматичний перехідний процес є, на мою думку, однією з ключових вісей дій, які нам слід проводити з Африкою. Справа у тому, що африканці можуть стати першими жертвами цих процесів, оскільки саме на їхній території вони можуть розгортатися в першу чергу. Енергетична програма Африканського банку розвитку і Всесвітнього банку повинна бути в центрі відносин Французького агентства з розвитку – воно, безумовно, відіграє важливу роль в цій стратегії – з цими структурами. Зокрема, ми змогли добитися цього кілька місяців тому в Буркіна-Фасо і наростити ці дії. Таку ж стратегію нам слід розвивати з Африкою в сфері інновацій.

Тому ми вирішили, що інновації повинні бути головною темою саміту Африка–Франція, який ми проводимо в Бордо в 2020 році. Це спосіб відбити те, що готується в Африці в майбутньому, і задіяти африканців. Мені здається, що в цьому плані дана політика має велике значення, це вкрай важлива і найефективніша стратегія. Потрібно уникнути пастки, яка підштовхує до того, щоб зробити Африку ареною впливу. Сьогодні там розгортається китайська, японська, турецька стратегія. У кожної з них є своя логіка. Є, зрозуміло, в Африці й американська стратегія. Я глибоко переконаний, що наша стратегія не повинна бути стратегією ринку і впливу, хижацької гегемонії, яка лежить в основі деяких з нещодавно згаданих мною проектів. Ні, вона повинна переосмислити партнерство, тому що ми іноді допускали помилки в минулому. Ми можемо розглянути ці помилки і вчитися на них. Я вважаю, що тільки ця політика може принести плоди. Зрозуміло, зараз не кажу про всі теми. Як мені здається, важливо продовжити наші стратегії на інших континентах, що до нас відносяться.

Зазначу четвертий пріоритет, на якому мені хотілося б зараз зупинитися, і який я вважаю ключовим напрямком: затвердити за допомогою результатів дипломатію загального блага і спробувати в багатосторонніх рамках внести наш вклад в пошук рішення для врегулювання дисбалансу і нерівності в світі, про які я щойно говорив. Перш за все, нам слід самим проявити більше зусиль в багатосторонніх рамках. Ми вже не раз згадували міцний багатосторонній підхід. Деякі хочуть сьогодні вибудовувати речі поза багатосторонніх рамок і кажуть: «Я можу все зробити і вирішити сам». Я вважаю, що це не в наших інтересах. Крім того, існує чималий ризик побудови альтернативних багатосторонніх рамок, зокрема Китаєм, який знаходиться в центрі цієї стратегії. Мені здається, що якщо ми хочемо домогтися реальних результатів в цій дипломатії загального блага, нам потрібно прийняти сильні багатосторонні рамки, активно діяти в багатосторонніх структурах, як ми це робимо в ООН, докласти зусиль і прагнути до інновацій в організаціях, що переживають кризу, на зразок СОТ. Ми вирішили прийняти таке зобов'язання.

Якщо ми не доб'ємося інновацій в СОТ, СОТ зникне. Успішний пошук нових союзників лежить в основі нашої майбутньої ініціативи в рамках Генеральної асамблеї ООН з альянсом за нову багатосторонню систему, або разом з Німеччиною. Ми об'єднаємо не тільки європейські держави, а й демократичні держави доброї волі, які розділяють цей погляд на світ і усвідомлюють важливість цієї рівноваги. Я вважаю, що ця стратегія вкрай важлива, якщо ми хочемо зберегти багатосторонні структури, зміцнити і просувати їх.

Крім цього, нам потрібно в найближчі місяці добитися результатів з багатьох питань, що становлять спільний інтерес. В першу чергу це клімат і біорізноманіття. І головні рішення будуть прийматися в майбутньому році. Багато чого зроблено в області боротьби з глобальним потеплінням. Тут нам відома позиція США. Але чи вплинула вона на заходи, що вживаються на міжнародній арені? Думаю ні. Нам вдалося переконати Росію розпочати ратифікувати Паризьку хартію з клімату, процес, якого ми чекали з моменту підписання. Ми переконали Індію приєднатися до Міжнародної коаліції з вуглецевого нейтралітету – 2050. Таким чином, ми бачимо серйозні зрушення. Мають відбутися важливі зустрічі. У вересні відбудеться саміт з питань клімату в ООН під головуванням Генерального секретаря. Саміт держав-учасників Рамкової конвенції ООН з питань зміни клімату запланований на грудень в Чилі. У червні 2020 року в Марселі пройде конгрес Міжнародного союзу охорони природи. У жовтні 2020 року відбудеться зустріч в Пекіні з питань біорізноманіття.

За цими напрямками нам треба продовжувати активізувати наші зусилля і розширювати коаліції. Що стосується фінансування. Я заявив на саміті G7 про підвищення в 2 рази наших вкладень в Зелений кліматичний фонд ООН. В цілому і завдяки участі Німеччини і Великобританії фонд може отримати 4,8 мільярдів євро. І я прошу вас продовжувати шукати інші можливості, що сприяють успішному відтворенню фонду. Ми повинні у вересні почати залучати всіх учасників фінансової системи з тим, щоби вони враховували кліматичні ризики при прийнятті своїх інвестиційних програм. Без цього буде важко досягти поліпшення екології в потрібному обсязі. Ви вже знаєте, що Франція підписала подібний мандат з Ямайкою, і це стало можливим завдяки зусиллям усього нашого дипломатичного корпусу. Це буде також обговорюватися на саміті «Одна планета» (One Planet), який проводиться з ініціативи Франції з грудня 2017 року і пройде в рамках Генасамблеї ООН. Крім фінансових питань, нам потрібно просуватися далі в області вуглецевого нейтралітету, про що я вже згадував. Це питання було піднято на G7. Тут перш за все треба просуватися на європейському рівні відповідно до вказівок нового голови Комісії. Нагадаю, що в березні було всього два європейських учасника, в Китаї в травні нас було вже вісім європейців. Ми переконали ще багатьох інших, і я думаю завершити цю роботу в найближчі тижні. Це дозволить нам серйозно обговорювати це питання, в тому числі з Китаєм. Я вже говорив, що Китай сильно просунувся в цьому питанні в Осаці, і мій візит до Китаю в жовтні буде сприяти подальшому прогресу в цьому напрямку, позаяк Китай став основним партнером.

Ми повинні також продовжувати розпочате розширення конкретних асоціацій. Я не буду згадувати їх усіх, але на G7 вони були широко представлені. Наприклад, організації, що займаються фторвмісними парниковими газами, морським транспортом або текстильним виробництвом. Це дозволяє виявляти сектори, які до цих пір повністю ігнорувалися. А текстильна промисловість займає друге місце за обсягом викидів CO2. До цих пір не було зроблено ніяких узгоджених дій. Ми змогли мобілізувати промислових гравців, але сьогодні держави повинні взяти на себе зобов'язання внести необхідні нормативні коригування. Ми говоримо про сектор, на який припадає 8% викидів, 30% забруднення океану. Відносно фторзмістовних газів, які є більш шкідливими для навколишнього середовища, ніж CO2, ми також ініціювали стратегію промислового учасника, залучаючи Індію в цей історичний процес. Тепер нам потрібні результати. Що стосується морських перевезень, ми знаємо, що це сектор, що забруднює навколишнє середовище, який також взяв на себе зобов'язання, і буде пропонувати нам свій порядок денний на міжнародних форумах і зустрічах з нашими головними партнерами. Що стосується біорізноманіття, його актуальність очевидна, і тут багато що треба зробити. Ми вперше підписали хартію з біорізноманіття на G7, яка є конкретним результатом першого звіту, представленого Фондом досліджень в області біорізноманіття (IPBES) минулої весни. Але тепер ми повинні відмовитися від конкретного порядку денного. За це буде відповідати Марсель, і особливо конференція країн, що підписали Конвенцію з біорізноманіття в Китаї. Це важливо. Але крок, який був зроблений в Біарріц, є історичним кроком. Тому що хартія з біорізноманіття була підписана не тільки членами G7, а й такими країнами як Південна Африка та Індія.

З цього питання, слід згадати про останні події в Індії. Завдяки швидкій мобілізації членів G7 і всіх існуючих держав, я зміг вчора разом з президентом Пінера виступити з ініціативою щодо Амазонії. Це ініціатива відповідає надзвичайним потребам сьогодення і мобілізує наші ресурси. У зв'язку з цим я також дякую міністрові внутрішніх справ, який негайно відреагував, відправивши кілька пожежних, які перебували в цьому регіоні, а також надавши фінансову допомогу, тому що це те, що може бути найбільш ефективним для низки інших країн. Особливо необхідно негайно вживати заходів щодо усунення шкоди і оновлення лісопосадок, оскільки це питання є стратегічним для кожної з країн Амазонії і стратегічним для всієї планети з точки зору глобального потепління і біорізноманіття. З цього питання я наголосив на стурбованості, можливо, грубі помилки деяких лідерів, які вважають, що суверенітет – це по суті агресія. Я глибоко впевнений, що це помилкова думка. Ми суверенна країна, коли у нас великі події, ми із задоволенням приймаємо міжнародну солідарність, бо це ознака дружби. Але, перш за все, в басейні Амазонки розташовано дев'ять держав. Є багато інших країн, які звернулися до нас по допомогу, і тому важливо швидко мобілізуватися, щоби Колумбія, Болівія, всі бразильські регіони, які хотіли б отримати доступ до міжнародної допомоги, могли отримати її й швидко відновлювати вигорілі ліси.

У більш широкому сенсі нам потрібно буде поділитися міркуваннями з тим, щоб продовжити цей порядок денний і провести кілька заходів. Ми бачимо, що міжнародні рамки змінюються. По-перше, коли ми говоримо про Арктику, Антарктику, океани, тропічні ліси Амазонки або африканські ліси, які також горять, поважаючи суверенітет держав, які мають територіальну юрисдикцію над цими регіонами, ми дуже чітко говоримо про загальне географічне надбання, тісно пов'язане з біорізноманіттям і проблемами клімату. Нам також необхідно вибудувати правильне управління і міжнародні рамки для вироблення корисних заходів. Я думаю, що це важливо. І потім ми повинні продовжити розпочату, але заблоковану багатьма роботу для визначення нових екологічних прав. Необхідно відновити роботу, розпочату робочою групою під головуванням Лорана Фабіуса, що займається розробкою нового міжнародного права в галузі навколишнього середовища, та ініціативу Франції. Я вважаю, що ми не повинні відмовлятися від цього, і я сподіваюся, що ми зможемо залучити французьку дипломатію в процес з досягнення цієї мети з новою силою.

Говорити про загальні блага означає говорити і про охорону здоров'я. Я б хотів сказати, що Франція в жовтні буде проводити в Ліоні зустріч у питанні відтворення Глобального фонду з боротьби зі СНІДом, малярією і туберкульозом. Тут також ми очікуємо активної участі нашої дипломатії. На G7 було вирішено виділити в цілому майже 5 мільярдів євро фонду, в Ліоні я оголошу про внесок Франції, але я прошу вас на той час докласти максимум зусиль, щоби досягти цифри в 13 мільярдів євро. Французька дипломатія також повинна забезпечувати рівність між жінками і чоловіками. Це питання обговорювалося разом з іншими питаннями боротьби з нерівностями на саміті G7, але й тут ми повинні активізувати справжню жіночу дипломатію. Саме Канада висунула цю ініціативу і вдихнула в неї життя, ми повинні визнати заслугу попереднього головування. Ми зберегли Консультативну раду з гендерної рівності та офіційно прийняли законодавчий пакет відповідно до винесених рекомендацій. Ці дії повинні бути продовжені і розширені в переддень конференції, яку ми проведемо в Парижі в липні 2020 року, а потім в Пекіні у 2025 році, що стане важливою зустріччю з цього питання з точки зору результатів. Боротьба з нерівністю також означає наявність реальної освітньої програми. Це пов'язує нашу національну і міжнародну стратегію.

У минулому році ми вклали значні кошти у відновлення Глобального партнерства в галузі освіти з нашими сенегальськими друзями. Ми взяли на себе більше зобов'язань, ми повинні продовжувати ці зусилля. Це один з пріоритетів Французького агентства розвитку, це пріоритет наших дій, він повинен бути пріоритетом і нашої участі, про який я казав нещодавно, коли говорив про Африку. Це також буде одним з пріоритетів, що підживлюють реформу Агентства з французької освіти за кордоном, яку представить перед вами міністр Європи і закордонних справ, Реформа базується на парламентських працях, що були написані деякими присутніми в залі та опрацьовувалася в дуже тісній співпраці з міністром освіти. Ця реформа дозволить нам розробити модель французької освіти, щоби мати можливість не тільки надавати послуги нашим співвітчизникам, а й розвивати викладання французькою мовою, викладання з використанням французької методики. Я вважаю, що коли ми вкладаємо кошти в освіту, чи то кредити або будівництво шкіл, ми також повинні переконатися, що робимо все необхідне для якісної освіти, і це буде частиною нашої інвестиційної стратегії.

У всіх цих питаннях ми створюємо нові способи дій. Тим самим я підтверджую взяте на себе зобов'язання збільшити нашу офіційну підтримку з метою розвитку до 0,55% ВВП до 2022 року. Ці спільні інвестиції лежать в основі нашої стратегії, і тепер ми повинні визначити всі її важелі і, головне, привести її у відповідність зі стратегічними пріоритетами, про які я щойно розповів. Це я постараюся зробити після президентської ради з розвитку, яку я проведу на початку жовтня, після чого міністр повинен буде представити текст, де буде викладено наш план дій.

І нарешті, останнє пріоритетне питання, про яке я б хотів з вами поговорити – це суть нашого підходу. Якщо ми хочемо, аби нам вдалося дійсно стати державою, що прагне до рівноваги сил, вибудувати заново європейський суверенітет, домогтися успіхів у дипломатії загального блага і відновити партнерство з Африкою та Середземномор'ям, я вважаю, що ми також мусимо продовжувати глибоке оновлення наших методів. У цьому відношенні «Велика сімка» завдяки вашій роботі, вашій активній участі стала наочним прикладом того методу роботи, в який я вірю.

Про що я до цього говорив в більш стратегічному ключі – це рішучість. Якщо Франція і Європа не наберуться сміливості переглянути свої світоглядні схеми, свої доведені до автоматизму стандарти, міжнародні інститути, ніхто не зробить цього замість нас. І ми єдині, для кого бездіяльність виявиться смертельною. У інших може бути не багатостороння, а одностороння або двостороння стратегія, а у нас – ні. І тому я твердо закликаю вас до рішучості і в деякому роді до свободи при здійсненні глибоких дій дуже простими способами. По-перше, я думаю, що необхідно відновити і посилити – я знаю, що багато хто з вас цим займаються – зв'язку з громадянським суспільством у всіх міжусобицях в кожній з країн, де ви представляєте Францію, і де мова ведеться не просто про глибину двосторонніх відносин, а про розуміння глибинних проблем. Знайомство з художниками, інтелектуалами, творцями виявляють глибокі помилки цих країн і дозволяють зрозуміти не тільки політичні ігри, а й те, що ми, можливо, не звикли помічати і не розуміємо.

І я дійсно вірю, що сьогоднішня наша система дипломатії повинна прагнути саме до цього. Це вкрай важка робота, і я це усвідомлюю, але пожинати її плоди належить саме нам. І тому я звертаюся до вас з проханням взаємодіяти з усіма цими спільнотами, з молоддю, прислухатися до її ідей, до її надій, до її проектів, пояснювати, що таке Франція, які її особливості, що в ній є привабливого, інноваційного, а також постаратися зрозуміти і все те, що грає глибинну роль в кожній з цих країн. Я вважаю, що саме це глибоко необхідне нашій дипломатії. І я вважаю, що, якщо ми хочемо бути епіцентром цього потенціалу для перегляду провідних тенденцій в світі і корисних дій і діяти, то ми повинні також займатися питаннями громадянського суспільства і саме в цій сфері продовжувати вводити інновації. Ось чому я хотів заснувати в минулому році перший Паризький форум світу. Мета цього форуму полягає в спробі, щонайменше, раз на рік в Парижі збирати великих мислителів, аналітичні центри, компанії, уряди з усього світу, щоби вони разом могли задуматися про загальну повістку.

Проте ця робота з громадянським суспільством, інтелектуалами та академічними колами з усього світу надзвичайно важлива, якщо ми хочемо переосмислити себе, справедливо розглядати великі питання, про які я говорив, якщо ми хочемо проводити корисну роботу і мати для цього необхідні підстави. Ми змогли просунутися в питанні захисту інформації в інтернеті на саміті «сімки», тому що у нас була дуже тісна робота з «Репортерами без кордонів», які запустили цю ініціативу на паризькому мирному форумі в минулому році. Ми ж продовжили роботу. Ми сіємо зерна, підхоплюємо ідеї, тягнемо за нитки. У нашої дипломатії є партнери. Вважаю, що робота з громадянським суспільством не повинна бути чимось буденним. Саме так можна відновити глибоке розуміння країни, розуміння Франції в цих країнах, а також корисні дії для нас самих в міжнародному плані. Робота з громадянськими суспільствами цих країн означає гарантію відображення наших дій в них. Саме тому, коли ми говоримо про Амазонію, ми продовжимо працювати з корінними народами, регіонами, неурядовими організаціями, тому що вони теж чинитимуть тиск на уряди, в тому числі, коли у тих виникає тяга до обскурантизму. У цій роботі полягає ефективність нашої дипломатії.

Крім усього цього я прошу вас в першу чергу проявити більше інтелектуальної відваги та операційної завзятості. Намагайтеся не міркувати у встановлених рамках. Я розповів вам про мої переконання й очікую, що ви поділитеся ними і будете ефективно працювати для їх реалізації. Як би там не було, я вважаю, що, крім цього, ви повинні нести в собі силу пропозиції, допомагати керівництву в Парижі, міністрам, урядам і мені самому в переосмисленні мінливої рівноваги. Сучасна дипломатія – це дипломатія руху, й іноді ми опиняємося в позиційних війнах, які заважають нам. Пропонуйте, не бійтеся, висувайте кожен раз пропозиції. Досягніть операційної ефективності, яка лежить в основі нашої довіри, щоби формувати і просувати ініціативи в двосторонньому і багатосторонньому плані, домагатися результатів. І вважаю цей момент дуже корисним. Ця смілива і рухома дипломатія дуже важлива, якщо ми хочемо відновлення. Як я вже говорив, ми взяли на себе зобов'язання, аби переконати американців у тому, що врегулювання проблеми міжнародної торгівлі можливе не тільки за допомогою торговельних воєн.

Але це спрацює тільки в тому випадку, якщо у нас самих вийде провести реформи Світової організації торгівлі. Я прошу вас бути не експертами, а знавцями і друзями народів, поруч з яким перебуваєте, винахідниками дипломатії, що вимагає оновлення. У новому світі експерти, зрозуміло, необхідні, але якщо експерти всюди, все орієнтоване на старий світ, тому що експерти, за визначенням, є експертами в тому, що вже існує. Тому мені потрібні експерти і знавці в певних питаннях, але в той же час друзі, дипломатичні підприємці і новатори. Я вважаю, що це не просто примха, а те, що насправді нам необхідне. Зрештою, прем'єр-міністр буде докладніше говорити з вами про цей момент, в наших життях відбулося чимало змін, але в якийсь момент ми проявляємо найбільшу ефективність. У цьому головне покликання французької дипломатії: всі елементи французької держави разом працюють заради однієї мети.

Мені чудово відомо обговорення того, чи повинні економічні служби бути в МЗС або поза МЗС, питання кліматичної дипломатії тощо. Я усвідомлюю організаційні і бюджетні наслідки всього цього. Але мені здається, що ключовий момент в тому, що ми повинні бути ефективними. Якщо ми хочемо бути ефективними, нам потрібна Франція, яка говорить в один голос і найкращим чином проявляє себе з усіх питань. Тому ми повинні виділити на це кошти і вести командну гру. Як я щойно казав, нам потрібні люди, які об'єднують, просувають стратегію, оточують себе грамотними і ефективними фахівцями. Якщо людина, що об'єднує, не розуміє тему, вона марна. Якщо у фахівця немає загальної стратегії, він може бути небезпечний.

Коли ж у всіх нас є прагнення виробити послідовну та ефективну стратегію, я думаю, що підвищення організаційної ефективності необхідне, якщо ми хочемо заявити про себе в кіберпросторі, космосі, з ключових технологічних і промислових стандартів, які теж лежать в основі дипломатії завтрашнього дня. Мені хотілося б, щоби в цій сфері ми теж змогли проявити справжні інновації. Дивлячись на інших, мені здається, що нам потрібні такі організації, які дозволять з часом краще зрозуміти народи, країни, регіональні перехідні процеси. Тим не менш для цього потрібна справжня організаційна рухливість, позаяк коли є пріоритети, існують і проектні команди, які можуть направити всі сили на проект. Іноді це підводить нас до перегляду пріоритетів. Нам не потрібна армія, яка сформована для позиційної війни, тому що нинішня війна спирається на рухливість. У зв'язку з цим нам слід переглянути сформовані у нас рефлекси. До речі кажучи, це стосується не лише дипломатії, а всієї держави.

Як і ви, я вражений тим, що відбувається в організаційному плані. 95% усього бюджетного фінансування припадає на старі служби і пріоритети. На нові пріоритети йде всього 5%. Так, не годиться. Нам потрібно бути більш гнучкими. Саме так, пані та панове. Я багато сказав. Я не сказав про все, але після недавнього саміту G7, який став вражаючою демонстрацією ефективності нашої дипломатії, мені хотілося поділитися з вами низкою переконань та уявлень. Пані та панове, у нас є сильна і послідовна дипломатія. Я кажу про це, тому що це не варто забувати. Ми кожен раз показували, що потрібно діяти. Ми можемо пишатися, і я хочу знову це підкреслити. У нас сильна армія і сильна держава, і вважаю за необхідне продовжити міркувати про нас самих.

Проте, мені б хотілося, щоб ця сильна дипломатія служила щойно згаданій мною стратегічній меті. Йдеться про те, щоби знову взяти долю в свої руки в світі, який зазнає глибоких змін. Повернути нашому народові належний контроль і надати друге дихання проекту європейської цивілізації, що просувається нами. У політичному, стратегічному, культурному та інтелектуальному плані. Дипломатія повинна зіграти в цьому ключову роль. Новий гуманізм, який ми повинні побудувати, має бути в центрі урядової стратегії та нашої дипломатії. Щодня я розраховую в цьому на вас. Я буду настільки ж вимогливим, наскільки вдячним. У будь-якому випадку, я будуть поруч з вами для того, щоби Франція перебувала в центрі всіх ключових тем, щоби наші громадяни були всюди ефективно представлені, а наші інтереси і, що найголовніше, цінності були захищені. Дякую вам. Хай живе Республіка! Хай живе Франція!

Джерело: DISCOURS DU PRÉSIDENT DE LA RÉPUBLIQUE EMMANUEL MACRON À LA CONFÉRENCE DES AMBASSADEURS ET DES AMBASSADRICES DE 2019

Переклад: Павло ГАЙ-НИЖНИК