hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник


Архівні документи
ХІХ - початок ХХ ст.


Погорецький Є.
Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі
(м.Ярослав, 1918 р.)

В похоронах визначнійших осіб брав всегда участь, а і на похорони гдеяких сьвященників їздив на провінцию.

Їздив на гріб свого Отця до Девятера, где правив поминални богослуженя. Вібвиджував свого брата нотара і в Миколаєві над Дністром і в Болехові. Виїздив і до Мединч і до Літині до своєї сестри і швагра пароха о.Єсипа. Пару разів був в Волосяньці коло Сколіого у сродника свого а тамошніого пароха о.Михайла Реваковича, где робив довші прогульки і проходи в тамошні чудні ліси і гори, але все те лиш на короткий час. Своїм сьвященникам охотно уділяв і довших урліопів, для себе визначав короткі урліопи і вертав скоро до дoму щоби вести свій високий уряд і служити своїм дieцезанам.

Памятний рік для всіх католиків аустрийских є 1912 – з тої причини що в тїм році відбув ся у Відни Конгрес Эухаристийний. Згадую о нім ту длятого бо визначну участь в тім великім торжестві у Відни брав рівнож і наш руский гр.к. Эпископaт. Цілий Конгрес трвав 7 днів від 8 до 15 вересня 1912 р.

Преосьвященний Константин разом з Митрополитом А.гр.Шептицким замешкали в руским парохіяльнім мешканю при улици Wollzeile 25.

Брав участь в повитаню Папского Делегата Кардинала Van Rossum-a, котрого процесионально провадили до церкви св. Стефана. Брав участь разом з многими єнчими кардиналами і Єпископами в отвореню Конгресу в сали Ротунди в Пратері. Целєбрував торжественну архієрейску сьпівану Службу божу в церкви св. Варвари, на котрій понад 300 учасників прийяало св. причастія.

В нарадах – відчитах, брав чинну участь, яко предсідатель секций aкадемічних розправ і дискусий теоліогічних. Коли цісар Франц Юосиф I дав в честь Папскoго Лєгата Кардинала Rossum вечер і прийятія був там і наш Преосьвященний Константин запрошений і брав участь разом з єнчими достoйниками на дворі цісарским.

Коли Католики Русини обяду нашого мали своє торжественне богослуженє після програми конгресу в церкви „Am Hof” при участи ріжних достойників духовних і сьвітских з цілого сьвіта то целєбровали там власно всі три наші Архієреї, а то: Митрополит Лвівский гр. Андрей Шептицкий, Перемиский Эпископ Кир Константин Чехович і Станиславівский Эпископ Григорий Хомишин, в сослуженю многих Крилошан всіх трох дієцезий і многих сьвященників що зјїхались на Конгрес. Співав хор питомців. Враженє було незвичайне. Повага і краса нашого гр.к. обряду, красний сьпів, участь вірних і масове св.Причастіє наших людей, звертала всіх увагу і похвалу і узнаня. Дневники широко о тім розписували ся.

Дня 15 вересня 1913 в неділю, відбув ся на закінченя Конгресу похід всіх присутних учасників з найсьвятійшими Тайнами котрі віз Кардинал Лєгат в Кариті Цісарскій в золотій монстранциі. Похід вийшов з церкви св.Стефана – Ringами аж до Палати Цісарскої где в Каплици поблогословивши присутного цісaря єго Родину і всiх вірних зложено Найсьвятійші Тайни. В поході взяло 150 тисяч людей – учaсти – цілий двір цісарский всі князі, і достойники двірски, десят Кардинлів, 150 Эпископів, тисячі сьвященників, а з яких міліон людей було в шпалєрах і на трибунах. Світла – небувала маніфестaция і триумф Католицизму і Ісуса Христа. Наш Преосьвященний брав участь в поході разом з єнчими Эпископами в фелоні – мітрі і з жезлом, з своїми двома Капелянами.

Не жалував труду і видатків ніколи наш Преосьвященний Чехович, коли треба було явити ся где, щоби репрезентoвати руску Церков, або руский нарід. А репрезентував все поважно, гойно і гідно!

До Лвова навібував ся часто до Сойму где яко віцемаршалок і Член Краєвого Сойму брав все чинну участь в засіданях Сойму і в нарадах руского Клюбу. Памятна єст Єго мужна патрйотична оборона товариства „Просвіта” при розділі субвенций і атакованю тогож товариства через загорілих вшехполяків.

Ревна і поважна була Єго участь і горячі промови при нарадах о нову реформу виборчу в роках 1913 і 1914 – котра в кінці прийшла до угоди і заключеня здаєсь такій пiд впливом ревної участи нашого руского Єпископату і Єго переконуючих аргументів.

В соймі ділав Єпископ Чехович білше тайно в комісияах і у референтів ніж голосними виступами.

Ту бо вносив ріжні просьби о запомги для русих бурс – інститутів – церков – старав ся для ріжних людей – учителів і урядників Русинів о пocaди – аванзи – стипендиї – перенесеня з Мазурів на Русь – вирoбляв нові сталі посади для катехитів і в середних і виділових і народних школах – а все те робив своїов протекциов – впливами – і заходвми всіо в інтересі – рускої церкви і школи‚ всіо для свого народу. Умів преосьвящений Константин в урядах так дипліоматично поступати‚ що діяло ся всіо так‚ як бажав. Нікому не відмовляв нічого‚ і єсли Єго кто о що просив – як лиш зміг‚ ділав. Про се моглиб розповісти многі ті‚ які завдячуют Єму не одно‚ а я знаю‚ що таких є велике і поважне число. – Був учинний – милосердний і ділав задля любови Бога і ближних.

Особливим торжеством в Перемишли був всегда Юрдань і водосьвятіє на Сяні. Торжественне богослуженє при участи репрезентантів всіх урядів і війсковости целебровав все Проесьв. Константин в сослуженю Капітули а опісля двигав ся могучий похід на ріку Сян где відправлено водосьвятіє. З поворотом кропить нарід сьвяченою водою – кропить і будинок староства – Народний Дім Магістрат і одвoх війсковий. При народнім домі були зібрані виділові промови і желада – так само всі генерали при одвоху – желада і кропленє. В дні тім уживав Мітру Данили.

Бридив ся доносами – тож денунціяцій і анонімів не принимав і не увзглядняв. Сьвященників шанував іменно старших – котрих в разі аудієнций всегда просив до себе на обід. Незвичайно любив і поважав Митрополита А.Шептицкого. Коли Єго Москалі вивезли – плакав болів‚ молив ся за Єго здоровлє і поворот! Целібату не вводив і був Єго противником.

Умів лучити католицизм з націоналізмом – і за Єго проводом і сьвященьство і інтелігенція і нарід твердо разом тримали ся – бороли ся з ворожими наступами і через те росла і кріпшала і церков і нарід.

В часі панованя Єпископа Чеховича крилошанами Капітули Перем. були:
о. К. Волошиньский архіпресв.
о. П. Матковский архідіяк.
о. М. Подолильский – кустос
о. І. Войтович – схоліярх
о. М. Мриц‚ о. І. Стрийский‚
о. А. Зубрицкий і о. В. Левицкий
. Капелянами були о. О. Погорецкий‚ о.В.Пинило‚ о.Гр.Лакота‚ о.І.Петик.

Часть VI Єго відзначеня

За ту Єго ревну працю – Єго труди – повагу і користний вплив на нарід – сьвященьство і інтелігенцю відзначали Преосьвященного Константина і Сьвятий Отець Папа Римский і Цісар.

І так: Папа Лев XIII надав Єму в р.1898 ордер Божого Гробу I кл. зо звіздою‚ в р.1900 іменував Єго асистентом Папского Трону і графом римским‚ а цісар Франц Юосиф I надав Єму в р.1899 ордер Желізної Корони II класи, в р.1905 іменoвав Єго Членом Палати Панів‚ а в р.1907 іменував Єго Тайним Цісарским Радником з титулом Єксцелєнциї. В р.1912 затверджено рід Чеховичів до в гідности шляхоцтва аустрийского. – Хоть Сам тихий і скромний через власти вивизшений і звеличений.

IV Житє і урядованє

Ціле урядованя Єго було овіяне повагою і точностію. Всі зарядженя стреміли до звеличеня церкви‚ порядку і хісла дієцезиї і справи народної. В цілі піднесеня поваги Капітули вистарав ся Єпископ Чехович в Римі що Папа Лев XIII надав всім членкам Капітули т.є. всім оо.Крилошанам власть і достоїньство при реверендах крилошаньских уживати відзнак фіолетових а то поясів – гузиків – облямовань і підшевок – а многі з крилошан і заслужених Єреїв з дієцезиї на Єго пропозицию отримало ордери цісарскі і папски – заслужених сьвященників в дієцезиї будь то при візитациях канонічних або осібно відзначав гойно відзнаками крилошаньскіми‚ а кільком більше заслуженим виробив достоїньство Шамбелянів папских. До таких належали: о.Щавіньский парох Самбора‚ о.Борсук парох Кракова‚ о.Гавришкєвич парох Камінки‚ о.Ковальский парох Спасова‚o.Сєлецкий парох Жужеля, о.Гайдукєвич парох Сьвятого‚ о.Телей парох Ожомлі‚ о.Є.Погорецкий катехит гімназиї в Ярославі. Коли зважити що до того часу в дієцезиї перемискій майже не уділіовано відзнак так що навіть не всі декани мали Крилошаньскі відзнаки – а в латинскім клері всюда парохи були відзначені Крилошаньск. одежами і через се мали першеньство – то і ся ревність відзначуваня сьвященників‚ вироблюванє достоїньсть і відзначень багато причиняє ся до піднесеня церкви і поваги клиру і то є великою заслугою покійного Єпископа Константина. І не лиш сьвященники але і сьвітски мужі заслужені для справи церкви через інстанцию Єпископа діставали відзнаки папски і листи похвальні.

В часі панованя Єпископа Константина в Перемишли 1899 перекопувано давний міский цвентар при улици Дворского‚ на котрім був похований славної памяти Єпископ Іван Сьнігурский. І щоби віддвти приналежну честь тліаним останкам великого Єпископа – зарядив Єпископ неначе новий похорон‚ величаве перенесенє останків до катедри‚ где по торжествен. богослуженях і проповідях похоронено іх в підземлях катедри. На перенесеню тим були присутні: Пр. о.Ю.Куиловский Єпископ Станиславівский і репрезентанти Капітули Львівскої. Розвоєм народного житя тішив ся дуже і где і як лиш міг брав в нім чинну учaсть.

На вечерницях і концертах а честь Шевченка які устроювали чи то товариства укр. місцеві чи то гімназия або інститут дівочий все був присутний в товаристві о.Крилошан і о.Капеляна. Рівнож і на „сьвяченіа” – яке устроювали нераз чи то тов. „Бесідя” чи то міщаньске тов. брав участь виголошуючи при тім відповідну промову.

Памятний буде в Перемишли день річниці Маркияна Шашкєвича коли то відбуло ся торжесть. богослуженє в Катедрі на інтенцию народу і відслоненє памятної таблиці в честь Маркияна в храмі Катедри – котра неначе голосити має всім любов – і уживанє своєї народної – україньскої бесіди!

Стояв все явно і щиро на грунті народних – україньских переконань – і за се атаковали Єго москалiофіли. Коли не хотів приймати їх ребенків на теоліогю – то посли Марков і Курилович виступали з ріжними клеветами і напастями на особу і урядованє Єп. Чеховича в промовах своїх в парламенті.

За часів Єппа Чеховича припадає в Перемишли той щасливий час в котрім поставили нові гарні великі будови народні а то: Інститут дівочий‚ Народний Дім‚ інститут гімлазияльний‚ бурса ім. св.Николя і дві захоронки. Се монументальни будови – сьвідки розвою народного – культури і праці. Посвяченє тих будов – отворенє їх i відданє до ужитку – се були хвилі підєму духа – радости загальної і сьвята нацйонального. Посьвятив їх Преосьвяшенний Константин молитвою – окропленєм води сбвяченої і гарними патріотичними промовами офіруючи при тім княжі жертви на їх потреби‚ а закінчуючи торжество гостинним принятієм у себе всіх що причинили ся своєю працею до зреалізованя будови і запрошених гостей. Не опускав тих інституций і по тому‚ довідував ся про іх розвій‚ потреби‚ виєднував запомоги – допомагав до сплати довгів – відвижував і заохочував до праці і нових плянів на будуче. Захоронки відвиджував часто – обдаровуючи бавлячі там діти.

Відвиджував і шпіталі, потішав хорих і відвиджував і вязницю – правив там Служби божі і промовляв і напоминав арештантів до поправи.

Коли росла громада Перемиска – розвивали ся товариства і збільшало ся що раз більше і інтелігенциї і народу вірного відчував ревний Владика потребу більше храмів божих – где би вірні вигідно задосит учинити могли обовязком своїм церковним в своїм oбряді. Тому постановив щоби в городі Перемишли побудувати єще дві нові церкви‚ одну на Засаню а другу на Перекопаню – так щоби всіх церков було 5.

Під добрим проводом станула скоро нова церква св.Joана Богосл. на Перекопаню і посьвячена Єп. а на Засаню закуплено простору площу в принципальнім місци і почато збирати жертви на будову нової величної церкви – а на обслугу Єї спроваджено Монахів оо. Василиян, котрим віддано площу‚ зібрану квоту‚ построєно тимчасово каплицю‚ і поручено будову i дальшу долю нової церкви. Та будови Єї не дочекав ся, перешкодила ceму сьвітова війна, що зачала ся літом 1914 р.

VII Війна і смерть Єпископа

Війна нещасне слово – що передовсім ударилa в нашу країну, в наші села і наш нарід. Она знищила цьвіт нашого народу зруйнувала наші – села і всіо добро. Не втримали шляхотні а мягкі серця і сили того удару – много визначних наших передових людей померло‚ помер під ударом нещастя і Єпископ Перемиский Чехович. Був одним з тих що рішили ся остати на своїй земли і серед найтяжших услoвин витревати на пості до останних сил! Остав в своім престольнім городі хоть і як важко приходили ся Йому сповняти свій уряд. За найкрасші наміри‚ за найщирійші почуваня плачено Єму недовірієм та однак се не захитало Єго віри і не зігнуло Єго. До істориї україньского народу переходит стать Перемиского Єпископа Чеховичa‚ як такою що не покинув свого стада в найтяжшу годину, що ставив чоло грізній бурі‚ а коли всіо довкола валило ся‚ коли розвівали ся послідні лучі надії‚ впав і Він під тягаром болю зломаний‚ але не зігнений!

Сьвітова війна в липню 1914 року застала Владику в Марієнбаді‚ гле власно перебував в ціли скріпленя здоровля. Та на алярмуючі вісти‚ які день в день приносили події‚ вернув добрий Пастир зараз до Перемишлa‚ щоби ту зарядити що треба і стояти на сторожи дієцезиї. З тою хвилею вступив Він на дорогу горя‚ з котрої не судило ся Єму зійти.

Страшна оргія злоби і ненависти яка виллялась повинею клевет на наш нарід‚ спричинила велике спуспошенє. Не минула она і престольного нашого старого владичого і княжого города Перемишла. Не здержалась і перед окруженєм а навіть і перед достойною Особою‚ Єпископа. Не тільки мусів глядіти безсильно на нагінку за привязанє до свого народу і обряду‚ але і Сам на своій достойній Особі мусів почути вплив низьких підозрінь.

Єму батькови церкви і народу‚ Єму ліояльному горожанинови держави заряджуючі містом війскові круги дали пізнати своє недовіріє і казали покєнути твердиню. Та ту стрінули ся з рішучим протестом бо коли Єпископ зажадав від війсковости тих всіх розказів‚ на письмі‚ щоби опісля пожаловатись перед цісарем‚ полишили Єго в супокою‚ і так остав в Перемишли твердини‚ котру в коротці окружили ворожі росийскі війска.

І хоть грохіт армат і крісів ставав що раз голоснійший і близший однак сідоглавий Пастир з жаром сповняв свій апостольский уряд. Разом з зоставшими Крилошанами і війсковими куратами сповідав‚ причащав війскову залогу україньску. Правив для них богослуженя‚ проповідав‚ відвиджував в шпіталях потішав і загрівав хоробрих наших воїнів до геройскої борби і був одним з перших ії духовних провідників і обороньців. По пару тижднях Москалі відступили від облоги і до Перемишля надійшли свіжі наші війска і приїхав Престолонаслідник Архикнязь Карло.

На виразне Єго бaжанє запрошений до стола і Єго товариства‚ скористав зі спосібности і розповів Єму все горе‚ яке потерпів наш нарід через погану роботу ворогів – несправедливість війскових заряджень і трактованє Русинів – укр. через власти‚ арештованє і евакуованє.

Архикнязь – престолонаслідник впeвняв Владику, що всіо донесе Монархови‚ а заразом висказав повне своє довірє до Єго Особи і цілого україньского народу. Владика віджив – та не на довго. Прийшла зараз друга oблога – нова праця душпастирска – що раз більший упадок духа і сил – і в кінци голод зробив всіому конець. Твердиня Перемишль упала дня 22 мaрця 1915 року і ворог заняв місто.

Не міг стлумити в собі того болю Владика – патриот україньский – горожанин австрийский. Розумів – що з тим упадком Перемишля‚ упадає там і ідея україньска і австрийска справа. Замкнув ся – нікого не принимав – не виходив і готовив ся на смерть‚ яку прискорив триумфуючий ворог.

Ні просьбами – ні грозьбами не дав ся Владика хвилевим погібникам звести – не віддав їм своіх церков і не видав листу пастирского до вірних о нових порядках і нових пануючих – як того жадали.

Та трагедия взмогла ся з приїіздом царя. В часі приготовань на Єго повитанє – жадали росийскі генерали щоби Владика повитав царя вірнопiдданьчою промовою і відправив на ринку молебен на інтенцию Царя і росийского оружія. Ту Єпископ Чехович рішучо заявив що того всіого не зробит – бо справа єще тим не рішена – і Він почуває ся бoльше вірним Цісареви Австриї – а на повитанє Царя не пійде і богослужень правити не буде! Люті відойшли росийскі генерали заяавляючи що Він хоче бути мучеником.

І справді зараз переведено в цілій палаті строгу ревізию‚ замкнено домову каплицю – опечaтано бібліотеку – а Єпископови полишено лиш два покої‚ а під дверима поставлено караул. варту‚ котра нікого не допускала.

Се незвичайно пригноблювало і дрaтувало умученого усіми переходами Владику. Болів непевний за свою церков католицку – за свій україньский нарід – що станесь зі всіми товариствами – інституциями – бурсами – не мав спокою – з жалю і болю – пукaло серце – горіла голова і мозок – не витримав – стратив сьвідомість і 28 цьвітня 1915 року помер.

Помер і не діждав ся бачити повороту погібних наших війск. Того дня коли Єго ховали 1 мая наступив славний пролом під Горлицями‚ а вже 3 червня в сам день імянин покійного Владики – сьвяткував Перемишль побіду і сьвободу – бо тогди утікли побиті завойовники а війшли наші війска.

Похорони Єго були сумні і скромні‚ бо не було через війну наших сьвященників – за те були на похороні росийські офіцери і сотні козаків на конях здаєсь тому – щоби запобічи україньским маніфестаціям.

І так за ідею австрийску – ідею католицизму і за ідею україньску умер яко мученик. Лишає по собі вічну память і вдячні спомини‚ а причина тому в Єго прикметах характеру і серця‚ у особістій доброті тактовности і розважливости‚ в патріотизмі і громадяньскім дусі‚ якіми так щедро була наділена Особа незабутного Єпископа Константина Чеховича.

То ті всі прикмети ставили Єго високо. „Не зражати але єднати” – була нoрмою Єго урядованя і поступованя‚ і тому во всім притягав до себе людей. А се річ важна. Тепер коли вороги старают ся як найбільше людей наших від нас відорвати‚ і розділити. Був переконаня що належит як найсильнійше попирати чуство нацийональности і єго розвивати – бо дух часу і потреба пекуча краєва‚ і тому треба іти разом з народом і цивільнов інтелігенциов – щоби не остати пастирем без стада!

Знав що наш нарід князів не має – не має дворів і репрезентаций і тому яко князь церковний старав ся репрезентовати той україньский нарід. І справді репрезентовав Єго гідно – достойно і виставно‚ і виступами і принятіями. Чи будут хотіли і чи будут уміли так само гідно вияавляти і репрезентовати достоїньство україньского князя церковного‚ Єго насьлідники?

Історик дієцезиі Перемискої в узнаню всіх заслуг‚ прикмет і трагедиї смерти‚ назве певно покійного Єпископа Константина Чеховича‚ „великим Єпископом”.

Ярослав 1918

Є. Погорецкий

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

Погорецький Є. Про Эпископа К.Чеховича в Перемишлі (м.Ярослав, 1918 р.)

 
matrix-info БУЛАВА