Павло
Гай-Нижник

Дописи у facebook

10 грудня 2013 р.

«Нова зачистка Майдану може розпочатися (і розпочнеться) в ніч на 15-те грудня (або з 15-го на 16-те). Проте у зв'язку з тим, що ці числа випадають на суботу–неділю (коли він найбільш залюднений), розгін Майдану може розпочатися й 13–14-го грудня. Проміжок до цього терміну треба використати з розумом і толком у всіх сферах та напрямах.

Чому? Навскидку очевидними є кілька прямих причин:

- до цього часу влада заявить, що шляхи до поступок і компромісу вичерпано (звісно ж, оголосить винними у цьому опозицію);

- зусилля посередників від США і Європи згаснуть, якщо не згаснуть, а почнуться реальні дії – влада піде ва-банк;

- під чей час заплановано візит до Кремля (Путя ж чітко вказав йому, що до дня початку перемовин проблема має бути вирішеною, бо – не буде ні грошей, ні гарантій);

- на 15-те просять у МВС звільнити місце на Майдані під ковзанку;

- на 15-те заплановані довибори тощо.

Цього замало? Плюс СБУ розкопає у серверах "плани злочинів", а Прокуратура намалює "свідчення" "свідків" порушення громадського праворядку й додасть до них "щиросердні" заяви мешканців центру міста.

Але... Чим займалися члени і лідери цієї опозиції тоді, коли були у владі? Чим займалися ці члени цєї опозиції після виборів 2012-го року? Як серед людей, так і у Верховній Раді?

Лідери нашої опозиції з самого початку Майдану на крок-два відстають у своїх рішеннях та діях не лише від розвитку подій, а й від заходів влади. Вони весь час робили лише напівкроки й виголошували напівслова.

Ось лише кілька прикладів:

- не скористалися 100 тисячами 25-го і 350–500-ма тисячами 30-го листопада (влада встигла отямитися, перегрупуватися й стягнути сили);

- вимоги розмиті й неузгоджені між собою;

- не захистили дітей, а почали використовувати трагедію як піар;

- план дій з'явився настільки пізно, що втілювати його вже стало неможливо;

- залучили колишніх військовослужбовців тоді, коли Київ вже був в облозі військ;

- усіх й уся, хто не погоджувався з думкою трійці – оголошували провокаторами (тобто узурпували Майдан);

- Київраду та Будинок профспілок взяли, оголосили це провокацією, але таки зайняли будівлі;

- ООН, ЄС і США почали наполегливо просити про захист аж після двох побоїщ;

- бутафорські барикади надумали міняти лише зараз, як на Майдані, так і в Киїівраді (тоді, коли ані щебень, ані мішки з піском підвезти вже не вдасться, позаяк тепер в облозі військ вже центр Києва і сам Майдан).

До того ж усі два тижні було незрозуміло основних вимог: то – підписання Асоціації, то – вже і Асоціації і відставки Азарова (знали, що ВР не проголосує, але сприяли голосуванню); то – покарання винних, то – взалалі ліквідації Беркута і ВВ (то подали у ВР це, як обіцяли чи ні? Незрозуміло. Одне лиш – ля, ля, ля), то – імпічмент Януковичу, то – вже не імпічмент, а лише вимога зняти уряд Азарова, то – вже не весь уряд, а лише Азарова і Захарченка; то – вимагають переговорів, то – вже не не йдуть на переговори; то – блокуємо урядовий квартал, то – не блокуйте, хай витісняють тощо. Якийсь набір уся й усього... й, водночас, – нічого сталого.

Якби не народ, то й Майдан би профітькали. Тож цей Майдан існуватиме доти, поки на ньому буде не менше 9–10 тисяч протестуючих, національно ж визвольна боротьба триватиме до краху режиму.

Чи дослухалася трійка з компанією ще до когось, чи чула (і чи прагла почути) ще когось, окрім самих себе? І чи почує у подальшому? Можна перелічити й багато інших нюансів тощо. Наскільки ці лідери цієї опозиції мають право присвоювати собі абсолютне право на цей статус й фактично узурповувати його, наскільки вони здатні очолювати спротив народу – судіть самі.

Почалася національно-визвольна боротьба українського народу з усіма наслідками та обставинами, що походять з такого протистояння й борні народу та хунти.

Що на нас чекає? Репресії і зачистки. Шевченківські свята в березні 2014-го. Нові побоїща, репресії і зачистки. Вибори 2015-го. Бійня».