«Вічність»
поезії

«НА ТРИЗНУ»

Всі янголи і демони – твої́,
Усі боги́ й примари їхні – теж.
Любов і гнів – лише дощі в вогні,
Вітер землі – без початку́ і меж.

Пустка усе, порожня марнота її – 
Страху́ фортеця поміж го́йних веж
В битві із розумом на вік віків війні
Приречених народженням. Умреш!

Ось заповіт Різдва. Уя́в життя – рої,
Мов зорь у прірві і як з доль мереж.
Байду́жі і чужі. Бентежні – все одні,
Твої́, що зіткані гріхом святих одеж.

І як востаннє в тризні ляжеш у човні
Самотній геть від плідних узбережь:
Що сіяв ти нетлінне в ло́на чарівні́,
Аби не згинув димом з людських стеж?