«Вічність»
поезії

ОБРІЇ В ТІНЯХ

На стінах тіні танцюють ві́дчай,
У чаші дум – лиш гіркий полин.
Любов спотворилась у зви́чай,
Та й не на двох вже й не в один…
Гра епізоду – вчорашня рима,
Що загубилась між розмов.
Рутина днів – прірва незрима,
Колись в них квітнула любов.
Тепер – корінням ту́га в груди,
Вечір вдягає самотність у шовк.
А ми лиш просто – “колишні люди”,
Спів ліри задихнувся вже – замовк.
Вітер всі ві́рші зчитав на сторі́нках,
Кличе твій голос у снах звідусіль.
Розлука – татуювання на стінках
Душі́, де кохання зцвілі́ло у біль.
Уже не питаю, що з нами і з ким ти:
Було́ – загуло́, десь попереду – бути.
Найважча у світі наука це – жити
І почуттям наказ дати: “Забути”.
Годинник б’є в серце наче у дзвони, 
В порожній прозорості – фронт.
Вишкря́бує доля одвічні канони
Рілля́м у буття – де новий горизонт.