«Вічність»
поезії

ТАЇНА ТКАЧА СЛІПОГО       

У ве́жі часу, де вітри німі
Вколисують зірок холодні гнізда,
Є Ткач Сліпий у сяючій пітьмі,
І нитка долі в пальцях в’ється скрізна.

Він тче сукно з надій і молитов,
З народів, з вір, із радощів і пла́чу,
У вірність зраду заплітає, в зло – любов,
Й Людину зашиває в таїну незрячу.

Він бачить духом всі вузли й розриви,
І кожен шрам у полотні є чийсь кінець,
А десь за вікнами небес земні припливи
Шепочуть гойно: ти – і швець, і жнець.

Буття – це міст, над прірвою розп’ятий,
Між тлінним прахом і святих рядків.
Ми тут: прийшли навчитися втрачати
Й читати візерунки сенсів між стібків.

А може Він – життя творить тенета,
Підступно ди́хання вселяючи у ту́ші,
Яко прозріння вість: ні скарб, ані монета
Вже ніц не варті там, де зважуються душі.