«Вічність»
поезії

ЖНИВА СВІДОМОСТІ

Хай кво́лішаю я, мов блискавка поволі,
Та в мушлі все ж здорових дум зросло.
Хіба? Кишаться там, уярмлені в неволі,
Вони завзято, звивши світ в кубло.

Війна свідомостей і мрій на чатах долі,
Безжалля хтінь і дій – потворне ремесло.
Тремтіння в божевіллі серця у долоні – 
Як часу стукіт в дзвін і мозку чересло.

Тягар життя – пусте в осяянні Любові
Й темні часи – лиш сутінки – не зло…
Ніч розуму – біда, душі стогін у болі,
Прокляття забуття і джерела жерло.

Довічність – у бездонні знань та волі.
Ґлузд полонить зерном, що не зійшло,
І засіває знов та й тішиться в роздоллі
Розі́п’ятих надій й босо́ніж зве на скло.