Павло
Гай-Нижник

Всі покою щиро прагнуть,
А не в єден гуж тягнуть:
Той направо, той наліво,
А все браття: то-то диво!

Не маш любви, не маш згоди;
Од Жовтої взявши Води
През незгоду всі пропали,
Самі себе звоювали!

Ей, братища, пора знати,
Що не всім нам панувати,
Не всім дано всеє знати
І речами керувати!

На корабель поглядимо,
Много людей полічимо,
Однак стирник сам керуєт,
Весь корабель управуєт.

Пчілка бідна матку маєт
І оної послухаєт.
Жалься, Боже, України,
Що не вкупі маєт сини!

Єден живет із погани,
Кличет: “Сюди, отамани!
Ідем матки рятувати,
Не даймо їй погибати”.

Другий ляхам за грош служить,
По Вкраїні і той тужить:
”Мати моя старенькая!
Чом ти вельми слабенькая!

Розно тебе розшарпали,
Ґди аж по Дніпр туркам дали.
Все то фортель, щоб слабіла
І аж в кінець сил не міла”.

Третій Москві аж ґолдуєт
І їй вірно услугуєт.
Той на матку нарікаєт
І недолю проклинаєт.

“Ліпше було не родити,
Нежлі в таких бідах жити!”
От всіх сторін ворогують,
Огнем, мечем руїнують,

От всіх не маш зичливости,
Ані слушної учтивости,
Мужиками називають,
Вкупі лихо одбувати.

Я сам бідний не здолаю
Хіба тілько заволаю:
Ей, панове єнерали,
Чому ж єсте так оспали?

І ви, панство полковники,
Без жадної політики,
Озьмітеся всі за руки,
Не допустіть горкой муки

Матці своїй більш терпіти!
Нуте врагів, нуте бити!
Самопали набивайте,
Гострих шабель добувайте,

А за віру хоч умріте
І вольностей бороніте!
Нехай вічна буде слава,
Же през шаблю маєм права!