Павло
Гай-Нижник

Архівні документи
Центральна Рада, УНР (1917-1918 рр.)

Протокол засідання Малої Ради

Засідання одкривається в 12 1/2 год. дня. Головує М.Грушевський й Аркадій Степаненко. На черзі законопроекти, внесені міністерствами й розглянуті фінансово-економічною комісією. Член комісії д-дій Новаковський докладає законопроекти Міністерства земельних справ про штати земельних комітетів та про асигнування 15.408.327 крб. 90 к. на їх утримання.

Комісія внесла в законопроект деякі поправки, між іншим, залишила одкритим питання про штати земкома

Крижанівський (українська трудова партія) вважає це неправильним. Земельні комітети майже рік існують, а й досі не мають штатів. Кожний комітет сам собі виробляє штати. Деякі комітети мають свої власні кошти від продажі дров, сінокосів і тому подібне, та видатковують, як хотять. Такий порядок треба припинити. Законопроект прийнято в редакції комісії.

Далі приймається законопроект про випуск зобов’язань Державної скарбниці на забезпечення грошових знаків в сумі 500 млн крб. (1 млрд гривень).

Новаковський робить доклад про утворення Вищої економічної ради Української Народної Республіки, яка має метою об’єднання всіх державно-господарських заходів правительства, а також попереднього розглядання всіх законопроектів фінансово-економічного характера

Д-дій Луценко (самостійник) звертає увагу на те, що законопроект Української Республіки внесено в Раду не на державній мові. «Ми нічого не маємо проти того, щоб тут говорили на всіх мовах, але законопроекти повинні вноситися обов’язково на українській мові. Внесення законопроектів на іншій мові – оце стремління відсунути нашу мову на задній план. Треба в ознаку протесту одмовитися обговорювати законопроект, доки він не буде внесений на українській мові».

Член комісії д-дій Березняк (український есер). «Законопроект в комісії всебічно обговорювався, він тепер перекладається на українську мову, а коли почнемо розглядати його по статтям, то український текст законопроекту буде в нашому розпорядженні».

Докладчик комісії д-дій Новаковський вказує на існування прецедента в минулому засіданні один законопроект, зложений особою, яка не знала української мови, був прочитаний по-російськи, а після обговорювався по статтям уже на державній мові.

Д-дій Луценко настоює утриматись од обговорювання законопроекту, доки не внесуть його на державній мові.

Д-дій Григоріїв (український есер). Ніяких замахів на нашу мову не вбачаю. Треба зняти з обговорювання й голосування пропозицію д-дія Луценка.

Голова д-дій Аркадій Степаненко (український есер) становить на голосування пропозицію д-дія Григоріїва, яка приймається всіма проти одного – д-дія Луценка.

Як вияснились результати голосування, д-дій Луценко заявляє: доки тут будуть обговорюватися московські законопроекти, я покидаю засідання – й покидає зал засідання.

Після цього інциденту Рада переходить до обговорення законопроекту. Ряд промовців висловлюються за необхідність одкласти обговорення по суті законопроекту про утворення фінансово-економічної Ради до слідуючого засідання, про що Раду міністрів повідомити, а до законопроекту, щоб була додана ще поясняюча записка.

Пропозиція ця приймається. Голова Головної комісії на вибори в Українські Установчі збори д-дій Мороз докладує про ті основні підстави, на яких комісія думає проводити вибори й довибори там, де ще не відбулися. Комісія визнає, що вибори на далі повинні мати той самий принцип, на якому проводилися вже вибори – приймають участь в виборах всі громадяни бувшої Російської Республіки, що живуть на Україні, яким до перших виборів минуло 20 років. Вибори відбулись в таких виборчих округах: Київській, Подільській, Волинській, Катеринославській, Херсонській, [Полтавській] та Чернігівській. Не відбулися вибори в округах Одеській, [Харківській], Путивльській, Тавричеській, Валуйській, [Острогозькій] та Богучарській.

Комісія зазначає, що там, де вибори відбулись, але в них брали участь менше половини, то повинні бути перевибори, а також там, де не брало участі населення цілого повіту.

В справі кандидатських списків комісія зазначає необхідним дати право населенню виставити нові списки в тих округах, де будуть відбуватися нові вибори. Строки виборів залежать од положення на місцях.

Почалося вечірнє засідання коло 8-ї год. вечора. Депутатів спочатку мало – ледве є кворум, потім збирається більше.

В президіумі М.Грушевський та М.Шраг.

В середині засідання приходять: військовий міністр Жуковський та управитель Міністерства міжнародних справ М.Любинський.

З самого початку Мала рада приступає до заслухання та обговорення інтерпеляцій, які викликали запальні суперечки між представниками українських і неукраїнських фракцій.

Депутат Гросман (сіоніст) вніс першу інтерпеляцію до міністра шляхів з приводу провокаційних, як каже промовець, написів, що вивішують німці на залізничних станціях. Інтерпеляція складена в такій редакції:

«1. Чи відомо міністрові шляхів, що на вокзалі ст.Київ біля входу в інформаційне бюро германського залізничного коменданта почеплено поруч два нижчеприведених плакати, писаних німецькою мовою: «Warnung vor Tashendiebe!» («стережіться злодіїв») і «Warnung vor judischen Geldwechslern!» («стережіться жидівських міняйлів»)?

2. Якщо відомо, то яких заходів вжито Міністерством проти подібних, абсолютно недопустимих плакатів, які викликають і загострюють національну ворожнечу, а також спричиняються до запідозрення загалом цілої національності?».

Друге запитання до того самого міністра вніс від імені фракції соціал-демократів Скнар. Це запитання звертає увагу на те, що робітники Лівобережних залізниць уже 4 місяці не одержують платні. Це викликає серед робітників хвилювання. З тої самої причини можуть спинитись залізниці. Доходить уже до того, що німецькі солдати радять робітникам звернутись до німецького коменданта і він їм зараз же виплатить гроші. Отже, чи відомо все це міністрові й що він думає з цього приводу робити?

М.Чечель взявши слово з приводу запитань, радив запитання прийняти іменно як запитання, а не як інтерпеляцію. Що ж до інтерпеляції сіоністів, то промовець радив одкинути її, бо в тих написах нема нічого такого, що натравлювало б одну націю на другу. Застерігати солдатів од злодіїв є рація, так само, як і від міняйлів, котрі, міняючи німецькі гроші на українські, беруть з них великі проценти.

Золотарьов (Бунд) виступив з великою промовою, в якій торкався всіх тих інтерпеляцій, які було внесено ще на вечірньому засіданні 18 квітня.

З приводу призначення комісарів на місця промовець каже, що правительство робить велику помилку, призначаючи цих комісарів із центру. Треба дати можливість самій місцевій людності висунути свої кращі сили наперед. Робітництво і демократія всіх національностей на Україні мають щире бажання працювати на користь Української держави, але політика правительства нищить ці щирі почуття. Треба щоби правительство рішуче змінило свою політику, бо тепер демократія стоїть перед великою боротьбою з реакційними силами.

Гольденвейзер (фолькспартай) каже, що після того, як більшовиків було вигнано з Києва й сюди повернулись українські власті, був дуже добрий момент для того, щоби всі нації прихилились до цієї власті, але політика її знищила те довір’я. Коли міністри перекладають вину на всяких комендантів та комісарів, котрі не слухають центральної власті, а роблять усе по-своєму, то такий міністр, який не вміє примусити своїх підлеглих до послуху, повинен іти в одставку. Нехай правительство пам’ятає, каже наостанку промовець, що на крові, яка проливається в застінках, не може бути збудовано демократичної держави.

Гросман виголошує палку промову з приводу німецьких плакатів на вокзалах.

«Ми, як громадяни Української Республіки, маємо право домагатися, щоб таких написів по українських вокзалах не було», – каже промовець.

Ф.Крижанізський, вважаючи інтерпеляцію сіоністів дрібничковою напасною, каже, що вона навіть не до того міністра звернена. Плакати написані по-німецьки, значить вони агітаційного значення не мають для української людності, а попереджають тільки німецьких солдатів. Отже, коли вже вносить інтерпеляцію, то треба її адресувати до міністра закордонних справ, щоб він у цій справі звернувся до німецької власті. Але ж із-за таких дрібниць не приходиться писати дипломатичної ноти.

З приводу інших інтерпеляцій промовець каже, що він сам був у деяких із тих місць, про які згадується в інтерпеляціях, і там зовсім нема такого страхіття, як кажуть інтерпелянти. В інших місцях бувають бешкети, але ж вони бували завше, і тому нічого винуватити за них правительство та його агентів. Тут винна загальна некультурність.

Після представника народних соціалістів виступає Н.Григоріїв (с.-р.).

– Я не знаю, – каже промовець, – чого це неукраїнські фракції нападають так на українців. Хіба колись якась українська фракція казала, що вона стоїть за якісь насильства? Хіба котрийсь із міністрів казав, що – ні, ми і далі будемо так робити? Я нагадаю ті часи після розцвіту революції, коли російське соціалістичне правительство розпочало було цілу низку утисків та заборон, які ми, українці, відчували на собі. Так само тепер більшовики, котрі галасували за волю слова, тепер закривають анархістські газети. Значить, тут не в тому справа, яке буде правительство. Очевидно, причини в чомусь іншому. Є якісь об’єктивні обставини, що примушують кожне правительство вживати репресій.

Далі Н.Григоріїв зазначує цілу низку зайвого напастування неукраїнських фракцій і каже, що вони не є чесною опозицією, за що М.Грушевський робить промовцеві [за]увагу. З приводу арешту члена Центральної Ради Петровського промовець нагадав, як торік московський військовий комісар Савінков (м.с.-р.) так само по наговорові поміщиків, заарештував був у Кам’янці члена Центральної Ради й партії у.с-р. Блонського, а коли до того комісара пішла депутація, то він сказав: «Я тут представник твердої власті і роблю те, що вважаю потрібним». Тоді теперішня опозиція не протестувала, бо злочинець був їхньої пар-тії. Щодо утисків на московські газети в Одесі та Миколаєві, то промовець рішуче висловився проти цієї інтерпеляції, бо вважає, що ті газети навмисне поводяться так, щоб викликати утиски на себе, а потім із цього приводу робити гвалт.

З великим запалом та хвилюванням говорив М.Балабанов (меншовик), який головним чином сперечався з Н.Григоріївим та нападав на правительство.

Поза чергою взяв слово військовий міністр Жуковський, який говорив про ті обставини, що спричиняються до зловживань військових властей на місцях. Міністр каже, що для того, щоб обсадити всі військові посади, треба кілька тисяч чоловіків, яких під руками нема. Через те Міністерство здебільшого мусить затверджувати тих комендантів, котрих виставляють місцеві темні елементи. Трапляється й так, що з’являються в інших місцях самочинні коменданти. Міністерство зо всім цим по змозі бореться й увільняє та віддає під суд злочинців. При цьому міністр прочитав цілий список тих комендантів, яких цими днями увільнено з посад та оддано під суд за потурання та зловживання власті. Міністерство всі сили напружує і наряжає цілі слідчі комісії, щоб припинити всякі злочинства з боку представників військової власті.

З приводу давнішого запитання про поводження польських легіонів міністр заявив, що з ними військові власті попереду ще склали були особливі умови, щоб ці легіони не робили ніяких самочинних реквізицій і взагалі не зачіпали селян. Та легіони зламали цю умову, що призвело до великого бойовиська між селянами та поляками на Брацлавщині, де було багато побито й селян і польських легіонів. Через те Міністерство звеліло отепер і місцевим комендантам одібрати зброю у польського війська, що тепер і переводиться. Частину легіонів уже роззброєно, а решту буде роззброєно цими днями.

М.Шраг (с.-р.) збивав у своїй промові багато неслушних закидів та обвинувачень українським фракціям, що робили в своїх промовах Золотарьов, Балабанов та Гомберг. Щодо самих внесених інтерпеляцій, то промовець підтримував їх і радив прийняти. В кінці промови Шраг закликав Малу Раду рішуче одмежуватись од тих диких вчинків, що роблять деякі українські вояки. Це не повинно бути ганьбою українському військові. Мала Рада повинна цим тільки звернути увагу Військового міністерства, що українське військо повинно бути вичищено від темних і злочинних елементів. Промовець висловлювався тільки проти інтерпеляції з приводу притягнення до суду одеських газет, бо в інтерпеляції не зазначено, за що саме газети притягнено до суду, – може вони й винні. Інтерпеляція намагається зробити таке враження, ніби на Україні нема волі друку, тоді коли це не так, бо, наприклад, у Києві вільно виходять усі газети, навіть чорносотенні, котрі, на жаль, не закрито.

Мшанецький (с-р) у своїй невеликій промові звертав увагу, що на місцях багато лихого твориться. Працюють військово-польові суди. Контрреволюція пролазить подекуди і в українське військо і в місцеві українські установи, так що з цим треба числитись і треба готуватись до можливої боротьби.

Шац (серповець”) обороняв інтерпелянтів од тих закидів, які їм дехто робив, і казав, що вносячи інтерпеляції, неукраїнські фракції роблять це з тою метою, щоби звернути увагу правительства на ті злочинства, про які воно може й не знає, а з другого боку – щоб зменшити озлоблення людності й тим прислужитись Українській Республіці. Крім того, промовець протестував проти того, що часто євреїв у деяких українських газетах називають «жидами», що для них є образою.

Військовий міністр Жуковський ще раз узяв слово для того, щоб заявити, що Військове міністерство не тільки не обстоює смертну кару, а навіть видало приказ, щоби смертної кари ніколи не було вживано. Що ж до того, що смертної кари вживають німецькі власті, то з ними уже почато переговори про те, щоб і вони на Україні від цеї кари стримувались.

М.Левицький (у.с.-р., кооператор) звертав увагу всіх депутатів на те, що не можна ставити до Української держави та її правительства такі самі вимоги, як до тих держав, що існують уже сотні літ. Український народ разом із своїм правительством переживає тепер велику трагедію. Не треба забувати й про ту ворожнечу до всього українського, яку виявляють деякі українські елементи, чим викликається така сама безоглядна ворожнеча деяких українських неофітів до всіх неукраїнців, бо «вони (неукраїнці), мовляв, вороги наші». Промовець закликав усіх як неукраїнців, так і українців, до об’єктивності й розсудливості.

Крім них виступало ще декілька промовців, після чого Мала Рада коло 12-ї год. прийняла всі внесені інтерпеляції.