Павло Гай-Нижник

ІНФОРМАЦІЙНО-ПРОПАГАНДИСТСЬКА ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ В ПІВДЕННО-СХІДНІЙ АЗІЇ, ЗОКРЕМА У КРАЇНАХ КОРЕЙСЬКОГО ПІВОСТРОВУ: СПЕЦИФІКА І ГОЛОВНІ ОЗНАКИ

У статті досліджено специфіку, головні ознаки й наслідки інформаційно-пропагандистської політики Російської Федерації в АзійськоТихоокеанському регіоні, зокрема й країнах Корейського півострову в контексті російсько-української війни та геополітичних інтересів Кремля в державах Глобального Півдня. Зазначається, що в сучасній російські геостратегії та медіаполітиці Азія почала відігравати досить значну роль. По-перше, це пояснюється перерозподілом економічних і фінансових ресурсів, створенням вигідних для себе умов міжнародної торгівлі. По-друге, необхідністю поширення геополітичних важелів – Кремлю важливо повернути під свій вплив азійські держави, які в період СРСР були його союзниками і таким чином забезпечували інтереси Москви в цих географічних широтах. Підкреслюється, що, спираючись на діяльність останніх років, лідери Пекіна, Москви, Тегерана та Пхеньяна зміцнюватимуть зв’язки між країнами у спільному прагненні підірвати вплив США та їх союзників. Війна Росії в Україні прискорила співпрацю між антизахідними силами, більшість якої відбувається на двосторонніх каналах

Постановка проблеми. На межі першої чверті ХХІ століття такі державні діячі як В.Путін та Сі Цзіньпін, посилаючись на початок нового періоду історії та зміну рівноваги сил і ресурсних потуг, почали вимагати встановлення нового, поліцентричного/багатополярного світового порядку. У цьому вони вбачають й нові можливості зміцнювати диктаторсько-автократичні пропозиції для глобального управління в сенсі розгерметизації колективного міжнародного права, руйнації існуючої системи світової безпеки та архітектури важелів впливів і рівноваг, що склалися, й у забезпеченні легітимізації зусиль у вирішенні проблем силою, не виходячи поза межі окремих регіональних чи трансрегіональних/транснаціональних субпросторів так званих осібних цивізаційно-суверенних режимів і невілюючи єдиний (успільнений) гуманістично-правовий комплекс засад міжнародного співіснування та міждержавної солідарності.

Провідником наступальної войовничо-руйнівної, а не поступально еволюційно-компромісової геостратегії щодо досягнення витворення новітнього світового порядку є президент Російської Федерації В.Путін, який очолив блок так званих «держав-ізгоїв», або більш вірніше – «держав-лиходіїв» (rogue states) чи «держав-паріїв» (pariah states), до унії яких увійшли Росія, Іран, Північна Корея, Білорусь, Афганістан, Лівія, М’янма, Сирія, Судан, Сомалі, Зімбабве, Малі, Нігер, Лівія, Венесуела, Болівія з автократично-диктаторськими режимами та в орбіті яких є їхні проксі – фундаменталістсько-релігійні і терористично-ультраполітичні організації, угруповання та рухи.

У цьому контексті варто відзначити виступ В.Путіна 27 червня 2006 р. на нараді з послами і постійними представниками РФ, де він вказуючи присутнім на те, що «слід не просто брати участь в роботі з “глобальної повістки”, але й вносити реальний внесок в її формування», договорився до того, що бачить, як зростає у зарубіжних партнерів запит на активну роль Росії у світових справах [1]. При цьому В.Путін, немов би упереджуючи про власні наміри, вказував: «Треба повною мірою усвідомлювати, що конфліктний потенціал у світі, незважаючи на всі зусилля, продовжує зростати. Після руйнування біполярного порядку зберігається великий елемент непередбачуваності глобального розвитку. Можливо, саме звідси не вщухають розмови про неминучий конфлікт цивілізацій з перспективою тривалої конфронтації на приклад “холодної війни”» [1]. Він був переконаний, що за фактом відбувається модернізація всієї архітектури глобальної безпеки й тому світ знову буде приречений на безплідне протистояння.

Уже тоді В.Путін означив серед ключових напрямків і векторів російської дипломатії не лише непохитну домінацію РФ на пострадянському просторі, а й принципову стратегічну взаємодію з Китаєм, в тому числі в рамках ШОС, відповідно до змін як в азійському регіоні, так і в цілому світі [1]. Також дипломатам РФ тоді В.Путіним на майбутнє було вказано й про необхідність максимально широкого втручання РФ у справи Азійсько-Тихоокеанського регіону, посилюючи свої впливи через АТЕС, АСЕАН та інші форуми, інститути та інструменти. У бік же Заходу пролунало однозначне: «Час ексклюзивних “зон впливу” пішов у минуле. Для Росії, для вітчизняного бізнесу тут відкривається широке поле для конструктивної, творчої роботи» [1]. Невдовзі (17 липня у Санкт-Петербурзі) В.Путін додав, що зростаючий економічний потенціал Росії дозволяє їй грати все більш вагому роль у глобальному розвитку [4].

Вочевидь шляхом до такої світової трансформації він вбачав у тому, аби структура ООН змінилася у відповідності до регіонально-системних просторів, а отже – у перетворенні ООН на маріонетку авторитарно-диктаторських блоків, замаскованих під національно-етнічні та регіонально-економічні блоки, які вже наклонувала Російська Федерація та її явні і приховані союзники [2]. Так має розпочатися, за В.Путіним, болісне, але природнє і неминуче десятиліття зміни віх і свої обов’язки на цьому етапі він відверто визначив себе світовим поліцейським. «На світовому рівні – звісно, це входить в коло моїх обов’язків, дивитися, що відбувається на світовому рівні», – заявив він [3]. Тож війна з Україною, засвідчив В.Путін, то лише початок тектонічних змін усього світового порядку – світовий землетрус. Хвилі ж цього землетрусу мають торкнутися Африки, Латинської Америки, Європи (розпаду ЄС), Тайваню (в контексті Китаю та Тихоокеанського простору, що торкнеться Індонезії та Індії), а також ядерних програм Північної Кореї та Ірану тощо.

Водночас Міністерство закордонних справ РФ розробило плани щодо ослаблення західних супротивників, включаючи США, та використовує конфлікт в Україні для формування глобального порядку, вільного від американського домінування (як йшлося у секретному документі МЗС РФ). У засекреченому доповненні до офіційної та публічної «Концепції зовнішньої політики Російської Федерації» МЗС закликає до проведення «наступальної інформаційної кампанії» та інших заходів, що охоплюють «військово-політичну, торговельно-економічну та інформаційно-психологічну сфери», проти «коаліції недружніх країн» на чолі з США [6]. «Нам необхідно продовжувати коригувати наш підхід до відносин з недружніми державами… Важливо створити механізм пошуку вразливих місць у їхній зовнішній та внутрішній політиці з метою вироблення практичних кроків щодо ослаблення супротивників Росії», – йшлося у документі 2023 року, який було надано The Washington Post однією з європейських спецслужб [6]. У заяві МЗС Росії про «наявність чи відсутність внутрішніх документів міністерства» та хід роботи над ними також зазначалося, що у Москві «налаштовані на рішучу протидію агресивним крокам колективного Заходу в рамках гібридної війни, що розв’язана проти Росії» [6]. Тож саме такою протидією стало, наприклад, вето Росії на продовження контролю ООН за санкціями проти Північної Кореї у зв’язку з її програмою створення ядерної зброї та балістичних ракет.

На особливу увагу заслуговує й вісь, що об’єднує Китай, Росію, Іран та Північну Корею, яку на Заході вже інколи називають CRINK і яка виникла внаслідок розгортання повномасштабної війни РФ супроти України. Цей своєрідний вільний альянс оформився на основі взаємної зневаги до світового порядку, який очолює США, й військова співпраця в його рамках відбувається пліч-о-пліч з економічними зв’язками. Відсторонена Заходом Росія перенаправила більшу частину свого енергетичного експорту до Китаю, а Пекін збільшив експорт споживчих товарів, які Росія більше не отримує із Заходу. У міру зближення економік Китаю та Росії все частіше використовують у торгівлі власні валюти, відмовляючись від американського долара. В обмін на військову підтримку Росія дозволила в’їзд тисячам північнокорейських робітників. РФ також збільшила незаконне постачання нафти до КНДР, а КНР забезпечує економічний баласт для квартету. Як нетто-імпортер енергоносіїв, Китай є великим ринком збуту для іранських і російських енергоносіїв й, крім того, на КНР припадає понад 98% офіційної торгівлі КНДР із зовнішнім світом, що дає йому величезні важелі впливу на Північну Корею [13]. Усе це робить Пекін незамінним партнером для союзу Москви, Тегерана та Пхеньяна. Своєю чергою Росія є постачальником воєнних технологій (зокрема й атомних) для Ірану і Північної Кореї, а вони, відповідно, продукції (іранські ракети і безпілотники) та живої сили (північнокорейські солдати) для російської армії.

Мета статті: дослідити специфіку і наслідки інформаційно-пропагандистської політики Російської Федерації в Південно-Східній Азії в контексті російсько-української війни та геополітичних інтересів Кремля в державах Глобального Півдня.

Виклад основного матеріалу. У сучасній російські геостратегії та медіаполітиці Азія почала відігравати досить значну роль. По-перше, це пояснюється перерозподілом економічних та фінансових ресурсів, створенням вигідних для себе умов міжнародної торгівлі. По-друге, необхідністю поширення геополітичних важелів – Кремлю важливо повернути під свій вплив на азійські держави, які у період СРСР були його союзниками і таким чином забезпечували інтереси Москви у цих географічних широтах. По-третє – Росія прагне послаблення ролі ключових світових гравців на субконтиненті Азія, а саме: США, Франції, Великобританії й опосередковано Китаю та Індії.

Інформаційна політика РФ щодо зазначеного регіону і, головне, забезпечення інформаційної присутності її там було важливою необхідністю, щоби суспільства країн т.зв. «Третього Світу» та держав, що розвиваються, більш прихильно сприймали її як «надійного партнера та доброзичливого комунікатора». Якщо у Європі та США Кремль веде пряму інформаційну війну, то у країнах Азії намагається діяти шляхом переконання, маніпуляції, дезінформування та нав’язування власних наративів, окремо намагаючись створити свого роду ідеологічно-ментальний конфлікт щодо провідних держав світу (це стосується здебільшого держав, які економічно залежні від Світового банку, МВФ та іноземної фінансової допомоги).

Основна робота, яку проводить Кремль, перебуває у дипломатичній площині. В Азії, скажімо, найбільш ефективно впливати на інфопростір, використовуючи дипломатичні канали та політичні зв’язки, які у кінцевому підсумку можуть дати той же ефект, що й медіаекспансія, але продукувати його можуть, власне, інформаційні канали держав, на які здійснено вплив.

Опитування громадської думки також показувало, що даний регіон зацікавлений у нейтральності та завершенні російсько-української війни на будь-яких умовах. У Китаї, скажімо, на межі 2022–2023 рр. більшість опитаних (42%) погоджувалося з тим, що бойові дії між Росією та Україною необхідно припинити якнайшвидше, навіть якщо це означає, що Україна втратить контроль над своєю територією [5]. Це прагнення ще сильнішим було в Індії (54%). Крім того, половина опитаних в Індії не вважали РФ державою, яка вороже ставиться до них, 51% називали її «союзником», а 29% – партнером. Проте варто відзначити, що майже третина мешканців були згодні з тим, щоб Україна має право повернути всю свою територію, навіть якщо це означає затяжну війну.

В інших державах Азії, де проводилося дослідження, Росія була в очах громадян або «союзником», або «партнером». Так 79% опитаних з Китаю та 69% з Туреччини не вважали РФ ворогом. Більше того, близько трьох чвертей у кожній з цих двох країн та в Індії вважали, що Росія або сильніша, або принаймні така ж сильна, порівняно з тим, як, за їхніми словами, вони сприймали її до російсько-української війни. Тому не дивно, що Кремль намагається сформувати і використати суспільні настрої у своїх цілях.

У державах Азії ступінь ефективності ведення інформаційного впливу та дезінформації з боку Кремля залежить, певною мірою, від політичного режиму, рівнем свободи преси та дипломатичними відносинами тих країн з РФ. До того ж, через специфічну інформаційну політику у даних державах, ефективно проводити дезінформаційні кампанії доволі важко, адже будь-яке нелояльне до правлячого режиму, або нейтральне ЗМІ може потрапити під певного роду репресій, незалежно – проросійське воно чи прозахідне.

У Південно-Східній Азії Кремль більш показово протистоїть своєю пропагандою ідеології демократичних держав, тому там кампанії з дезінформації діють вже більш широко. Так, як наслідок, Індія, В’єтнам, Лаос, Бангладеш і Пакистан утрималися під час голосування 2 березня 2023 р. в ООН щодо вимоги негайного припинення російського вторгнення в Україну. Причому, мусимо зауважити, індійські ЗМІ висвітлювали конфлікт з обох сторін бачення. На початку активної фази вторгнення частина індійських репортерів змогла приїхати до Києва й висвітлювати події у більш проукраїнському та нейтральному вимірах. Більше того, підтримки політики В.Путіна навіть у більш опозиційних ЗМІ не було, що засвідчує – Кремль даний регіон спочатку не сильно цікавив з інформаційно-психологічної точки зору [9].

У таких державах як Південна Корея російська пропаганда від початку не знайшла своєї аудиторії та, як виявилося пізніше, російській агентурі важко було б працювати в іншомовному середовищі, яке знаходиться більш під американським впливом і яке висвітлювало конфлікт з повною антиросійською риторикою.

А от у В’єтнамі історично-культурні та економічні зв’язки все-таки ж зіграли свою роль. За словами в’єтнамсько-американського медійника Є.Лама, майже 30% сирої нафти та близько 25% газу у В’єтнамі експлуатуються підприємствами, пов’язаними з російськими інвестиціями, у тому числі такими компаніями як «Заграннефть», «Роснефть» та «Газпром» [9]. Тож і завдяки цьому медійний вплив Кремля тут присутній. Це проявляється також у тому, що російська версія подій присутня там більшою мірою, ніж, наприклад, в Індії чи Бангладеш. При цьому головний контент в’єтнамських ЗМІ зосереджувався на в’єтнамському населенні в Україні. Наразі вони стежать за історіями в’єтнамських біженців, які втікають до сусідніх країн.

Основні засоби масової інформації в Лаосі є державними і тому ступінь проникнення російських наративів та дезінформації значною мірою залежить від китайського державного інформаційного агентства Сіньхуа, яке, своєю чергою, більше спирається на російську точку зору у подіях російсько-української війни [15]. Прямого російського впливу на інформаційну політику Лаосу не виявлено та все ж ця держава інформаційно залежна від Китаю, а останній, хоч і використовує російські наративи, робить це для задоволення власних державних інтересів.

Державні ЗМІ М’янми, які контролює військова хунта, підтримують Росію [15]. Це одна з небагатьох країн, де 2021 року військовими було повалено законно обраний уряд. Через тісні, як правило, зв’язки між диктаторськими режимами, безумовно російська версія подій впроваджується на системному рівні без допомоги ззовні. Наприклад, державні медіа М’янми висвітлюють війну в Україні, публікуючи переклади статей безпосередньо з російських інформаційних агентств ТАСС та китайських новин CGTN. У виданні Kye Mon пішли ще далі і прямо використовували російський історичний наратив, що Україна була частиною СРСР і пов’язали ситуацію з внутрішньою ситуацією, застерігаючи від допущення розпаду багатоетнічної М’янми та запобігання втручанню ззовні. Проте приватні ЗМІ все ще намагалися передавати міжнародні інформаційні повідомлення та висвітлювали конфлікт як результат російського вторгнення.

Незважаючи на державний тиск, росіянам все ж не вдається повною мірою поширювати свою дезінформацію через певні специфічні особливості регіону Південно-Східної Азії.

Більшість засобів масової інформації, наприклад, в Індонезії покладаються на міжнародні агенції, включаючи Agence France-Presse, Associated Press та Reuters для висвітлення російського вторгнення в Україну [15]. Зі свого боку уряд Малайзії утримався від слова «вторгнення», назвавши поточну ситуацію «посиленням конфлікту в Україні» і закликавши дві країни до миру, не називаючи конкретно Росію. Більшість тематики присвячена тому, як «криза» (війна) вплинула на економіку Малайзії у вигляді підвищення цін на бензин та інші товари [15]. Через певну нейтральність держав даного регіону та неможливістю повносяжно використовувати місцеві ресурси, Кремль у своїй дезінформаційній діяльності має тут, скоріше, опосередкований вплив як лише одна й очевидна сторона конфлікту. Проте через соціальні мережі, російські інформаційні агенти все ж намагаються розхитувати ситуацію як всередині вищевказаних держав, так і намагаючись привернути увагу до Росії через певні маніпулятивні фактори, що стосуються етнічних та релігійних протиріч тощо.

Сінґапурський дослідницький інститут ISEAS виявив основні наративи, які поширювалися у малайзійських соціальних мережах [7]. Серед них, по-перше: Москва – єдина сила, що здатна протистояти Заходу (розігрується класична інформаційна схема: Захід проти Росії). Багато малайзійських користувачів саме соціальних мереж назвали російське вторгнення в Україну позитивною подією, необхідною для «денацифікації», а також відповіддю на «провокації НАТО» [8]. Хоча політичні праві та ліві сили в Малайзії діаметрально протилежні одне одному, у даному випадку багато хто з них поділяє спільні погляди – антагоністичне ставлення до Заходу (особливо – до Сполучених Штатів).

Другий наратив: там, де США – там усюди конфлікти (маються на увазі події в Афганістані та Іракська кампанія у 2003 р.). Антизахідний ухил виявляється й в крайній недовірі до будь-яких основних засобів масової інформації, пов’язаних із Заходом. Багато користувачів соціальних мереж на всіх платформах прагнули назвати повідомлення із західних джерел «пропагандою», «фейковими новинами» та іншими зневажливими фразами. Водночас вони не соромляться використовувати афілійовані з Росією ЗМІ (зокрема RT) для підкріплення своїх тверджень. Коли ж платформи соціальних мереж почали забороняти афілійовані з Росією ЗМІ за розповсюдження дезінформації, користувачі в Малайзії почали використовувати це як доказ, що підтверджує їхню думку про «байдужість з боку західних корпорацій».

Третій наратив: російська точка зору не є пропагандою – лише альтернатива, причому мусульмани даних держав вважають президента РФ В.Путіна союзником через «гуманітарну допомогу» Росії в Сирії; президента ж України В.Зеленського – навпаки, вважають коміком, який став пішаком Заходу всупереч «справжнім» інтересам українського народу.

Окремо підіймається й питання Палестини, адже Україна підтримує Ізраїль і засуджує дії ХАМАС та інших радикальних ісламістських організацій. З урахуванням того, «палестинське питання» для пересічних мусульман є своєрідною больовою точкою та тригером, її використання у будь-яких контекстах створює окремий наратив, який доволі ефективно вкладається у свідомість мусульманського населення Південної Азії: якщо Росія підтримує Палестину – вона дружня до ісламістів та всіх мусульман загалом. Про будь-які зв’язки чи співпрацю Кремля з Ізраїлем, звісно, російські сили намагаються максимально опускати і не згадувати.

Не варто забувати, що з початком російсько-української війни ця тема може непогано спекулюватися для забезпечення державних або приватних інтересів в даних країнах та регіоні. Тому Кремль діє доволі епізодично та через засоби масової комунікації, а не більш точково, наприклад, через соціальні мережі або підігрівати там певні (вже болючі) проблеми, що стосуються культурних та релігійних особливостей.

Так, у Сінґапурі та на Філіппінах у мережі Twitter в англомовному сегменті було зафіксовано поширення російських фейків про те, що в Україні діє «нацистський режим» та біолабораторії [10]. Найбільша роль у поширенні дезінформації у даному сегменті належить російським офіційним дипломатичним установам, які перепощували офіційну російську пропаганду та ретранслювали потрібні тези. У першому випадку поширювалася «класична» версія, що РФ «захищає жителів Донбасу від геноциду», а у другому про те, що США здійснюють контроль над мережею біолабораторій. Найбільшого поширення дані наративи набули у період між вторгненням 24 лютого та 18 березня 2022 року. Було виявлено, що у Сінґапурі на кожен мільйон користувачів Twitter припадало 148 таких твітів-дезінформацій, а на Філіппінах – 147. Частка ретвітів була приблизно однаковою між двома країнами. Вони становлять особливий інтерес, оскільки часто є основним вузлом, через який поширюється дезінформація у Твіттері (що потім став – Х), адже користувачам не потрібно писати оригінальні твіти, а можна просто посилити існуючий твіт з іншого облікового запису. Моделі розповсюдження цих твітів з часом були дуже схожі. Пік твітів припав на 9 березня 2022 року. Важливо також вказати, що Сінґапур оголосив про санкції проти Росії 5 березня 2022 р., а Філіппіни висловили засудження РФ 28 лютого 2022 року.

Різка схожість між твітами в Сінґапурі та на Філіппінах полягала в тому, як і у випадку з Малайзією, що вони приділяють велику увагу формуванню наративів навколо антиамериканських настроїв. І тому Кремль доволі добре використовує наративи на найбільш проблемні держави регіону у плані взаємовідносин із Заходом через масове віртуальне суспільство, щоб застосовувати антизахідну риторику, яка користується популярністю з метою перетворити «резервуар» антизахідних настроїв на підтримку Росії.

Наприкінці 2023 року російська державна мережа новин RT запустила масштабну рекламну кампанію в таких країнах, як Мексика, Індія, Сербія і Туніс. «Чому Британія не повертає алмаз Кохінур?», – запитувалося в рекламі RT на першій шпальті Times of India. Вже 2024 року RT відкрила Академію RT, яка навчає журналістів в Африці, Південно-Східній Азії та Китаї. Ще одна державна російська інформаційна агенція Sputnik у цей же час запустила африканську службу. RT і Sputnik розширювали свою присутність у Латинській Америці, де вони, за словами Емануеле Оттоленги з американського аналітичного центру Foundation for Defence of Democracies, ділять продюсерів, операторів та офіси з венесуельським Telesur та іранським HispanTV [11].

Турецька державна мережа TRT у 2023 році запустила африканську службу, відкривши в березні 2025 р. відділ сомалійською мовою. За словами колишнього співробітника ВВС, TRT наймає колишніх журналістів ВВС. Є й акценти: Туреччина через цей канал інвестує в інфраструктуру та експортує зброю, а TRT із задоволенням висміює колишні колоніальні держави.

Найбільші інвестиції у закордонні журналістські операції, зважаючи на все, робить Китай. За даними аналітичного центру при Міністерстві оборони США Africa Centre for Strategic Studies (ACSS) державне агентство Сіньхуа збільшило кількість своїх африканських бюро з «кількох» два десятиліття тому до 37-ми 2024-го року. Як і Росія, Китай пропонує стажування та стипендії для журналістів: China Africa Press Centre відправляє африканських репортерів до китайських ЗМІ на десятимісячне стажування, щоб вони ввібрали редакційну культуру. Китайська компанія StarTimes стала другим за величиною цифровим провайдером ТБ в Африці [11].

Китайські наративи особливо сильні у соціальних мережах. Китай робить ставку не лише на TikTok, а й на американську соціальну мережу Facebook для поширення своїх послань за кордоном. Найпопулярнішим ресурсом новин на Facebook є не CNN або New York Times, а CGTN, китайська державна телемережа зі своїми 125 мільйонами передплатників. Незважаючи на те, що Facebook заборонено в самому Китаї, п’ять найпопулярніших сторінок новин на платформі – китайські, що публікують новини англійською мовою.

Ситуація ж з Китаєм є трохи «специфічною». По-перше, у китайських ресурсах переважає виключно китайська версія, яка була схвалена зверху, тобто навіть російські наративи приймаються лише після того, як були в принципі схвалені китайською владою. Справа в тому, що китайські ЗМІ, у більшості, належать державі і схильні дотримуватися провідної лінії офіційного Пекіна [14]. Редактори та журналісти, які виходять за рамки, мають негативні наслідки – їх часто звільняють та замінюють. І тому російська інформаційна агентура не може достатньо вільно там працювати, як, наприклад, у демократичних державах. Оскільки сьогодні той чи інший ресурс може бути «лояльним», а от завтра, якщо російська дезінформація чи пропагандистські меседжі нестимуть «небажану» інформацію, то його можуть змусити працювати у «потрібному» Китаю руслі.

Саме тому жодні з достатньо потужних серед китайської аудиторії медіа або мовників за кордоном не використали слово «вторгнення» для опису ситуації в Україні, натомість вони використовують слово «конфлікт». Щодо співпраці російських пропагандистських медіа з китайськими, то тут існує доволі позитивна динаміка, звісно ж, у китайський бік. Джерела в КНР використовують велику кількість контенту з повідомлень російських ЗМІ, при чому достатньо часто навіть копіюють наративи і, за словами китайських медійників, «офіційні ЗМІ значною мірою стали рупором російських ЗМІ» [15]. Наприклад, 26 лютого 2022 р. державна телекомпанія Китаю CCTV опублікувала «екстрену новину» з посиланням на спікера російського парламенту про те, що президент України втік з Києва. Потім CCTV створила відповідний хештег на схожій до Twitter платформі Weibo, яка була переглянута 510 млн разів і використовувалась 163-ма ЗМІ в країні [17]. У китайських соціальних мережах перейняли й російське новомовлення, а відтак українську сторону називали «екстремістами та неонацистами». Зауважу також, що у той час, як за межами Китаю поширювалися відеоролики, які демонстрували гуманне поводження українців з російськими військовополоненими, у соціальних мережах Китаю популярною темою було те, що полонені росіяни піддавалися катуванням, подібним до нацистських [16]. Досить зазначити й на тому, що CCTV і People’s Daily (офіційна газета Комуністичної партії Китаю), створили хештеги, що повторюють одне й те саме, ґрунтуючись на брифінгу міністерства оборони Росії, які зібрали понад 200 млн переглядів.

Комуністична партія Китаю (КПК) фактично здійснює свої операції з контролю над громадською думкою й при цьому російську дезінформацію і пропагандистську думку використовує на свою користь: заохочує проросійські коментарі в соціальних мережах, тоді як коментарі з критикою Москви швидко піддаються цензурі. Опозиційні чи альтернативні інформаційні потоки підпадають під цензуру – блокуються майже всі основні західні новинні та інформаційні веб-сайти, включаючи Google, Twitter (Х), YouTube, Wikipedia, The New-York Times, The Wall Street Journal та BBC. А відбувається це тому і тоді, коли політика і зовнішньополітична діяльність Китаю співпадає з інтересами Росії. Наприклад, у випадку з повномасштабним російським вторгненням в Україну, китайська влада дозволяла поширення російських наративів, але, водночас, у соціальних мережах та ЗМІ (китайських) незручно поєднувалися для Кремля потоки повідомлень від китайських громадян в Україні, зокрема про студентів, які благають про евакуацію та скаржаться на російські ракетні та артилерійські обстріли [12].

Висновки. Отже інформаційна війна, яка провадиться Росією по усьому світу, зокрема й у Південно-Східній Азії має надзвичайну вагу у сучасних процесах планетарної трансформації. Немає жодного сумніву, що кремлівська пропаганда буде лише посилюватися й набиратиме нових дезінформаційних форм і різновидів.

Водночас Росія прагнутиме посилити свої військові можливості, дотримуючись угод про базування або попередньо затверджені угоди про захід у порти по всьому світу. Москва продовжуватиме проводити двосторонні та багатосторонні військові навчання, зокрема з країнами Індо-Тихоокеанського регіону, і, ймовірно, розширить двосторонні оборонні зв’язки з іншими країнами Глобального Півдня. РФ наполегливо шукатиме іноземної підтримки для своїх бойових операцій в Україні. Північна Корея майже напевно отримує взаємну військову співпрацю від Москви, включаючи зенітно-ракетні комплекси SA-22 та засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ), за надання солдатів та матеріалів для підтримки війни Росії проти України. Північна Корея зміцнила свої відносини з Росією, підписавши 2024 р. угоду про всеохопне стратегічне партнерство, яка включає гарантії взаємної оборони. Щодо Китаю, критична економічна та політична залежність Північної Кореї від Китаю лежить в основі двосторонніх відносин. Країни підтримують договір про взаємну оборону від 1961 р., але практично не мають військової співпраці. Взаємодія Північної Кореї з Росією, ймовірно, відображає спробу збалансувати вплив Китаю на Пхеньян. У подальші роки немає сумнівів, що Північна Корея та Іран окремо доповнюватимуть російські військові арсенали. Натомість Росія розширюватиме свій обмін космічними, ядерними та ракетними технологіями, досвідом та матеріалами з Китаєм, Іраном та Північною Кореєю, що дозволить досягти прогресу в програмах зброї масового знищення усіх трьох країн протягом наступних трьох-п’яти років.

Спираючись на діяльність останніх років, лідери Пекіна, Москви, Тегерана та Пхеньяна зміцнюватимуть зв’язки між країнами у своєму прагненні підірвати вплив США та їхніх союзників. Війна Росії в Україні прискорила співпрацю між антизахідними силами, більшість якої відбувається на двосторонніх каналах. Ця співпраця, ймовірно, набуде форми взаємної підтримки в регіональних конфліктах та на міжнародних форумах, співпраці з метою уникнення санкцій та вжиття заходів для тиску на Захід, оскільки ці країни прагнуть розширити широту та глибину своєї співпраці. Тертя зберігатимуться в деяких аспектах відносин між Китаєм, Росією, Іраном та Північною Кореєю; ці держави прагнутимуть розділити ці розбіжності, розвиваючи військову, безпекову та розвідувальну співпрацю. При цьому обумовлено, що будь-яка багатостороння співпраця між цими конкурентами відставатиме від поточної двосторонньої співпраці, оскільки ці уряди надають пріоритет транзакційному характеру, дискретності та швидкості двосторонніх партнерств.

Pavlo Hai-Nyzhnyk

Information and propaganda policy of the Russian Federation in Southeast Asia: specifics and main features

Abstract. The article examines the specifics, main characteristics and consequences of the information and propaganda policy of the Russian Federation in the Indo-Pacific region, in particular, the countries of the Korean Peninsula, in the context of the RussiaUkraine war and the Kremlin's geopolitical interests in the countries of the Global South. It is noted that in modern Russian geostrategy and media policy, Asia has begun to play a rather significant role. First, this is explained by the redistribution of economic and financial resources and creation of favourable conditions for international trade. Secondly, there is a need to expand geopolitical leverage – it is important for the Kremlin to bring back under its influence the Asian states that were its allies during the Soviet period, thus ensuring Moscow’s interests in these geographical latitudes. It is emphasised that, building on the activities of recent years, the leaders of Beijing, Moscow, Tehran and Pyongyang will strengthen ties among the countries in their desire to undermine the influence of the United States and its allies. Russia’s war in Ukraine has accelerated cooperation among anti-Western forces, most of which takes place on bilateral channels.

러시아 연방의 정보 및 선전 정책 한반도 국가를 포함한 아시아 태평양 지역: 세부 사항 및 주요 특징