ГРОЗА      

Здригнулось небо тремтом навіже́ним,
Ковтнуло сонце враз у сіромашну тлу,
Ударило в литаври і щораз спруже́ним
Громом гармат розне́сло павутиння-млу
В відлунні струсу хмар. Скаженим
Блиском розсі́клося і ру́ну зіг-щоглу́
Встромило в землю списом націле́ним.
Й так – раз-у-раз, мов вдерлося в війну
Із світом всім! Дощем, що вицідже́ний
Був ревом з дна вишин, все впало додолу́
Фалангами із крапель. Вітром запряже́ний
Завив сурмач грози. Мов за́спів оди злу.
Й враз стихло все зажуренням блаженним –
Всміхнуло небо сонцю в райдужнім балу…