«Вічність»
поезії

ГАРМОНІЯ

Любові чарів глек по ві́нця в сяйві світлім,
Де ніжність – вранішня роса з лілеї пелюсткі́в.
Нектару смак барві́нця в вирі квітоцві́тнім
Захме́лює чаклунством ворожбі́в чуттів.
У ній Душа – Едем. Рясні́є там пагі́ння,
Що в’ється до небе́сся Сонця теплоти.
Ти ж – мій палки́й маяк одвічного горіння,
Над хвилями штормів і штилем самоти
В бентежнім океані зо́рей синьооких,
Цілунки під якими – пе́рли на піску
Життя пустельника у мандрах одиноких,
Який шукає гавань у гаях бузку́.
Де музика всіх сфер – симфонія обох,
Як подих Всесвіту і космос млосних мрій,
Де тільки ми – Боги́ й гармонія епох,
Де лу́ки-самоцвіти й райдужний розві́й
Лава́ндових вітрів. Садок вишневого кохання –
Там час завмер у казці, в серпанко́вих зо́рях,
Й шовко́ва ніч вагі́тніє з розкішного світа́ння
Щастям світів. І рок не стер печатку на двох до́лях.