«Вічність»
поезії

ХУДОЖНІСТЬ

У місячнім човні, 
Утаємничена ще в мряці ген довічній, 
Доля пливла на полотні 
З серпанку зорь буття світанку,
Коли митець у ду́ховім жорні 
Сіль праці в грі магічній
Перечаро́вував у барви кольорні́
І в них вдиха́в із ранку
Фарби на пензель в кві́товій війні 
Й на таці в іронічній
Гримасі змішував у злі 
Любов, в палаці злиднів бранку – 
Душу як музику на пустки тлі. 
Люд в ма́рі канонічній
Узріє, наче в сні, 
Палітру я́влення і в кля́ці прірви ґанку
Цві́ти безкраї і рясні 
Та тіні скону в парі, і луні́ трагічній,
Відчує чудо на холсті 
Солярне в дарі-карі й диво-забаганку,
Щоб ро́зписи ясні́
Сонцем сердець були у згарі софістичній
На ті художні дні, 
Коли життя собі візьме́ смерть за коханку.