«Вічність»
поезії

МАРЕВО

У позаплідненні з зернятка хтінь Любові,
Ми є плодами власних дум і чинних справ.
Безґлуздість дійсності у часотлінній змові
Поміж земним Ніщо й всесвітнім Все кресав
Буття сенс Розум нишком й терни пологові
Зродили дух Мистецтва – марення підстав
До вбивства смерті в вічності Тла крові,
Плека́ного з Природи див, що воскресав
В Життя коловороті. Миті пречудові
Згасливі в незбагненності. І у борні зростав
Зухвалий дар Вчення – за мрії світанкові
Пізнати тайну Істини приречених до страв
Й до самогубства змагу плоті в людолові
З Законом плину Сущого, ізвідки Світ устав.