«Вічність»
поезії

МЕЛАНХОЛІЯ ЖИТТЯ

Життя бува як дощ рясний чи наче мряка,
То нескінче́нно мляве, то репіже, забіяка,
Або як незбагненна злива чи гроза світів,
А то лунає громом, що за мить зомлів.

Всі ночі долі я́кось враз розси́пались колись
Краплинами крізь землю й знов у неба вись,
А дні, що зра́ння засівались ро́сами роками,
Десь заблукали в вічність й дивно позникали.

Наче в тумані пам’яті. Минулим листям щем
Порозкида́в усюди згадки і розмив дощем,
А ми ж життям під зорями іще не накохались,
А ми ж з тобою, сонечко, ще не наобіймались.