«Вічність»
поезії

МІНЛИВІСТЬ

Спливають дні, сповза́ючи мов тіні по стіні,
Літа́ злітають листям, як з розпа́тланого клена.
Мрія вчорашня – як мара́, вже десь в далечині,
А завтрашня, мов сон, навряд чи ще здійсне́нна.

Наче Любов – чуттєва примха, вітра гра в саду́ –
То цвітом лагідна без меж, то хтива світом герця.
Без барв палітра й подих все ж – конвульсія. Іду,
Щоб задихну́тися в останній ноті ске́рцо її серця.

О так, Життя, здавалося б, – невпинний річки біг,
Що віднесе́ в безодню геть всі радості, всі втрати.
І кожен крок у нім в майбутнє – но́вий оберіг,
А кожна мить – єдина – цінність без заплати.

Цей Шлях – Душа – світання й зо́ре ізвечо́ра,
Цнота єства, початку край. Від сліз і аж до сміху –
Увесь рай. Бо кожне завтра – незворотне вчора,
Сліди мінливі на піску, що дали Долі втіху.