«Вічність»
поезії

ПРИМАРА

Стривай і озирнися: де той шлях?
І сніг вже мерз, і літо вже горіло…
Блаженні – хто давно на скрижалях, 
Щасливіші – що будуть ще нажи́во.

Світ – змаг примари – дихає мінливо
Туман у вічному, що мить уже протя́г.
Сьогодні завше пророкує завтра хтиво 
І міць вдає те тіло, де ледь дух застряг.

В труну́ забито до різдва ще цвях,
Теплом вагітне – в цноті вже зотлі́ло.
Природа я́ви сущого є чудо у смертях
І безкінечність – диво, що вродило.

В прийдешнє зазирнути: є там жни́во?
У будучність сягнути навздогін – ніяк,
Не стертися б об долю всім важливо,
Лишитись в майбутті ж вартий не всяк.