«Вічність»
поезії

ВОГОНЬ У КРИШТАЛІ

Вогонь вина́ не гріє в криштале́вім кухля тлі,
А ніжність – іній зме́рзлий на квітка́х старих.
Спить у пісочнім сховку Сфінкс в чуттєвій млі
Ми – знахідка, що зникла, в пустці дум палки́х.

Колись в забутому між мрій любо́ві замку,
Де стіни самотою й смутком рясно обросли,
Сплітались пристрастю вуста спраглі на ґанку
І струмені́ли пло́мені у цвіті співу вічної весни.

Там, задивляючись в очей криницю до зоре́й,
В їх прірві навіть Бог вбачав кохання жар,
Давно вже згублений людьми. Чи Прометей
Знав, що колись приніс їм справді пекла дар?

Чи то – неопалима купина́ пустелі літ від’ємних, 
Де ніжність – дощ заплі́дний в спо́пельній золі. 
А ми є скарб, захований в глибинах потаємних, 
І смолоскип Любові і вини́ на не обко́ханій землі.