hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Павло Гай-Нижник

“Алкогольні” податки за часів УНР та Української Держави



Завантажити файл

Опубліковано: Гай-Нижник П. П. “Алкогольні” податки за часів УНР та Української Держави // Історія торгівлі, податків та мита. Шоста міжнародна школа-семінар, Дніпропетровськ, 11–12 жовтня 2012 р. – К., 2012. – С.45–47.

Один із засобів отримання коштів до державної скарбниці у 1918 р. уряд УНР вбачав у дозволі на продаж коньяку і вина, виробленого з фруктів та ягід. Вільний продаж цих напоїв було заборонено ще царським урядом з початком світової війни, виняток складав лише їхній збут за рецептами у вигляді ліків. 5 квітня 1918 р. виконуючий обов’язки народного міністра фінансів В.Мазуренко та виконуючий обов’язки директора Департаменту посередніх податків А.Маршинський подали до Ради народних міністрів доповідь, в якій, зокрема зазначалося, що “нині, коли війна уже скінчена й життя переходить на мирне становище, утиснення в спродажу кон[ь]яку, який в багатьох випадках вживається як лікарство, являється не потрібним, а тим самим слід-би було дозволити вільний спродаж його”. Справа в тім, що, дозволивши такий вільний продаж цих алкогольних напоїв, держава могла б отримувати зиск шляхом стягування акцизних зборів з продавців не лише вітчизняного виробу, але й з привезеного з-за кордону. Такий досвід існував раніше в Російській імперії, й український Департамент посередніх податків прагнув його використати.

В.Мазуренко виніс пропозиції щодо дозволу продажу коньяку і вина, виготовлених з фруктів та ягід, на порядок денний засідання уряду 13 квітня 1918 р., але лише 17 квітня 1918 р. Рада народних міністрів ухвалила рішення дозволити продаж вказаних напоїв.

Після запровадження податку на коньяк та виноградні вина передбачалося також відновлення скарбової винокурної монополії. Згідно з даними Фінансових палат, ми підрахували, що за перші чотири місяці 1918 р. держава отримала від: загального акцизу зі спирту і вина – 45 345 крб. 33 коп.; зниженого акцизу зі спирту, який відпускався на лакові заводи, – 26 950 крб. 12 коп.; додаткового акцизу з горілчаних виробів – 00 крб.; акцизу зі спирту, який викурюється з винограду і фруктів, – 119 крб. 32 коп.; акцизу з пивоваріння і медоваріння – 225 995 крб. 50 коп.; акцизу з дріжджів – 830 350 крб.; акцизу з виноградних, фруктових, ягідних та родзинкових вин – 1 388 359 крб. 65 коп.; патентного збору – 16 996 крб. 95 коп.; грошових покарань за порушення постанов про збір з напоїв – 8 812 крб. 46 коп.; грошових покарань за знищення або псування контрольних апаратів автоматичних ваг тощо – 1 крб. 28 коп.; збору за утримання акцизного догляду з оцтових та інших заводів, які користувалися акцизним спиртом, – 4 545 крб. Сума, як на ті кризові часи, невелика, тим паче процесі творення нової держави в умовах фінансово-економічних, воєнних та соціально-політичних потрясінь.

Після повалення Центральної Ради (29 квітня 1918 р.) значну долю прибутків від винокурної (горілчаної) монополії сподівався отримати й гетьманський уряд. Уже 9 травня 1918 р. було ухвалено Закон про дозвіл винокуріння з кормової патоки з травня поточного року. Винокурну монополію було введено 31 липня 1918 р. Рада Міністрів ухвалила також Постанову про надання міністрові фінансів права розпорядження всією чорною годівляною патокою, а 6 серпня її затвердив Гетьман П.Скоропадський. У середині серпня 1918 р. Малою Радою міністрів було ухвалено для впровадження в життя з 1 вересня Законопроект про звільнення від акцизних та митних податків виноградового вина, що привозиться з-за кордону християнськими церквами та монастирями для релігійної мети, а на наступному засіданні Малої Ради міністрів (на початку вересня) було схвалено проект Закону про реквізицію скляного посуду, корків та смоли, необхідних для потреб скарбової горілчаної монополії та Законопроект про заснування при Міністерстві фінансів Ради по справах скарбових монополій. Додамо принагідно, що крім цих законопроектів, Малою Радою міністрів було також ухвалено проект Закону про встановлення патентного податку з місць виготовлення й продажу квасу, овочевої води, морсів, штучних мінеральних вод та інших безалкогольних напоїв.

Чи були вищезазначені законопроекти втілені в життя, невідомо, втім реально вступити в дію вони, з огляду на подальші історичні події, напевно не встигли. Тим часом, як згадував П.Скоропадський, державна монополія на винокуріння “почала давати значний дохід”. За кілька місяців на жовтень 1918 р. (включно) прибутки від винокурної монополії склали 87 602 600 крб. Правда, і в цій монополії прибуткові перспективи ще були попереду, адже за бюджетом вони мали б становити 350 900 тис. крб. валового доходу. Відзначаючи в аналізі-рефераті політику уряду, тодішній експерт зазначав, що запровадження винокурної монополії дозволило не лише збільшити державні прибутки, але й “можливість боротися з безпорядочним винокурінням, що наблюдається в дійсний час у широких розмірах на селі”.

________________




 
matrix-info БУЛАВА