Павло Гай-Нижник

ВО «Свобода» у виборчих перегонах:
тактика боротьби та ідеологічні засади
(березень – серпень 2012 р.)

Завантажити файл

Опубліковано: Гай-Нижник П. ВО «Свобода» у виборчих перегонах: тактика боротьби та ідеологічні засади (березень – серпень 2012 р.) // Гілея. – 2012. – Вип.67 (№12). - С.638-650.

У статті розглядається діяльність Всеукраїнського об’єднання «Свобода» в умовах виборчої кампанії 2012 р. Розглядаються виборчі технології, тактика та ідеологія партії, які застосовувало ВО «Свобода» упродовж березня – серпня 2012 р.

На кінець зими 2012 р. ВО «Свобода» чітко сформулювало, хоча й тезово, свої основні виборчі засади й політичну позицію, які активно поширювало усіма доступними їй засобами (телеефіри, інтернет, преса, особисті зустрічі з громадами тощо) протягом зимового періоду 2011–2012 рр.

У нюансах своїх початкових дій в якості майбутньої парламентської партії, які склали ідеологічний спектр тактики і стратегії ВО «Свобода» в зимовий період 2011–2012 рр. як щодо її позиції у опозиційній коаліції (КОДі), так і у відвертому посилу партійних засад виборцям, свідчать принаймні про дві тенденції:

По-перше: на кінець лютого 2012 р. «Свобода» ще остаточно не затвердила свої перші законодавчі ініціативи як гіпотетична парламентська партія й, прагнучи домогтися прийняття більшості з них усіма членами КОДу, все ж була готова до передвиборчих компромісів зі своїми політичними партнерами, а також до спільних дій як у довиборчому форматі (в рамках КОДу), так і післявиборчого (у форматі об’єднаної парламентської опозиції).

По-друге: «Свобода» все ж виробила й оприлюднила свої основні ідеологічні засади та заплановані законодавчі ініціативи, що вже на початок весни 2012 р. давали виборцям уяву про політико-ідеологічну та державотворчу позицію цієї партії ще до офіційного початку передвиборчої кампанії. (Дивіться: Гай-Нижник П. Всеукраїнське об’єднання «Свобода» на старті парламентських виборів 2012 р. (грудень 2011 р. – лютий 2012 р.) // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім.І.Ф.Кураса НАН України. – К., 2012. – Вип.3 (59). – С.157–196.)

Тактика боротьби та ідеологічні засади (березень – травень 2012 р.)

Весна 2012 р. привнесла в політичний розклад опозиційних сил певні важливі й очікувані суспільством зміни. Стало відомо, що виборчий список від КОДу буде формуватися на базі ВО «Батьківщина», очолить його А.Яценюк (на тоді – голова «Фронту Змін»), а начальником штабу стане О.Турчинов (заступник голови «Батьківщини») [1]. Цілком логічно, що ВО «Свобода» мала визначитися щодо свого подальшого місця і ролі в КОДі. Вже 4 березня 2012 р., перебуваючи в Житомирі, лідер «Свободи» О.Тягнибок закликав опозицію забути про об’єднання, а натомість вести розмову про вироблення спільної політичної платформи. Він висловив переконання, що об’єднання всіх опозиційних сил на парламентських виборах 2012 р. є неможливим, позаяк про це свідчить політична історія сучасної України, а також кардинальні розбіжності в ідеологіях. Перемогу ж опозиції може принести лише координація дій заради єдиної платформи й за відсутності зрадників [2].

Показово, що лідер «Свободи» жодного разу не заявив ствердно, що його партія йтиме на вибори за власним списком. Проте член її політради А.Іллєнко в ході круглого столу в Інтитуті Горшеніна 12 квітня повідомив, що ВО «Свобода» піде на вибори до Верховної Ради самостійно. «Сьогодні ставити крапку ще рано, але, швидше за все, буде так. В рамках КОДу (Комітету опору диктатурі) «Фронт змін» і «Батьківщина» підуть на вибори разом. І ще кілька партій, які традиційно є партнерами «Батьківщини», – зазначив він [22]. При цьому політик зауважив, що не вважає такий крок партії розколом опозиції, бо він був погоджений з КОДом. Крім того, він висловив надію, якщо «Свобода» йтиме на вибори окремо, то загалом опозиція набере більше голосів, аніж коли б усі три опозиційні партії йшли б одним списком [22]. За словами А.Іллєнка, причина такої різниці – в різному електораті партій й у тому, що частина виборців не сприймають ідею об'єднання, хоча й не виключив, що стратегія опозиції може й змінитися.

Проте, так чи інакше, а координація дій для членів КОДу залишалася надважливою. Отже й потребувала узгоджень. Відтак в квітні в пресі з’являються перші відомості про те, що Комітет опору диктатурі попередньо погодив кандидатури мажоритарних кандидатів у місті Львів. Очікувалося, що у Львові буде три мажоритарних округи, які будуть розподілені між «Свободою» (І.Фаріон), «Батьківщиною» (Т.Стецьків) і «Фронтом Змін» (А.Парубій) [22; 23]. Тим не менш у прес-службі Львівської облорганізації ВО «Свобода», коментуючи інформацію про узгодження опозиційних кандидатів, заперечили ці відомості: «Заявляємо, що ця інформація не відповідає дійсності. Мета подібного вкиду – очевидна: внести розкол у діяльність КОДу на Львівщині» [24]. Очевидно подібна заява була зумовлена невизначеністю лідерів «Свободи» щодо способу своєї участі у парламентських виборах. Це побічно підтверджується і тим, що 22 квітня Ю.Тимошенко спробувала втримати «Свободу» (як і «УДАР») від такого кроку, заявивши, що «самостійна гра» О.Тягнибока і В.Кличка є головною загрозою для опозиції [25].

Іншим свідченням негараздів у стосунках між «Свободою» та «Фронтом Змін» і «Батьківщино» була реакція на заяву Ю.Тимошенко О.Тягнибока, який 23 квітня (у своєму блозі) написав, що зазначене «інтерв'ю голови «Батьківщини» в газеті «Дзеркало тижня» викликало шквал обурення активістів та прихильників «Свободи». Люди шоковані: в той час, коли «Свобода» веде активну агітацію за Комітет опору диктатурі, отримуємо випади проти нашої політичної сили, некоректні порівняння та неприхований шантаж союзників по опозиції» [27]. За словами О.Тягнибока такі заяви виглядали як грубе порушення умов взаємонепоборювання і взаємоненападу, викладених в Угоді про спільні дії Об'єднаної опозиції України, яку 22 січня 2012 р. підписали політичні сили, що входять у КОД. Він натякнув, що одна така заява не лише може відкинути переговорний процес в об'єднаній опозиції щонайменше на три місяці назад, але й здатна взагалі перекреслити все те, що було досягнуто в процесі об'єднання опозиційних сил. Крім того, він аргументував таку позиції своєї партії тим, що дві чи три опозиційні колони сумарно набирають на 6–7% більше, ніж так званий «єдиний список», додавши, що це є закономірним явищем, адже кожна партія (особливо «Свобода» як ідеологічна політична сила) має своїх твердих прихильників, які далеко не завжди згодні голосувати за носіїв чужих їм ідей. «Ми свідомі того, що для багатьох прихильників наших нинішніх політичних партнерів може бути неприйнятною і присутність «Свободи» у гіпотетичному «єдиному списку». Чи готове українське суспільство на догоду абстрактному «об'єднанню заради об'єднання» пожертвувати цією перевагою, яка здатна забезпечити перемогу опозиції? Думаємо, питання – риторичне. Очевидно, потрібно поважати переконання своїх виборців, їхнє право вибору та не заганяти українців у ситуацію «вибору без вибору» [27].

Тим не менш окремі вислови провідних діячів «Свободи», зокрема, Ю.Михальчишина, знову стали подразником для українського суспільства. Так, цей депутат-свободівець Львівської міськради 25 квітня на марші вишиванок на честь дивізії «Галичина» (організатором якого був львівський «Автономний Опір», який він же, Михальчишин, і очолює) сказав буквально наступне: «Сьогодні ми, на жаль, не можемо підняти синьо-жовтий прапор, бо цей прапор – не нашої держави. Це прапор, який висить над будівлями прокуратури, цей прапор на плечі в тих, хто гумовими кийками б’є українських студентів й пенсіонерів, коли вони виходять на законний протест. Тому ми цей прапор акуратно згорнемо і, приклавши до серця, заховаємо до кращих часів» [28].

5 квітня 2012 р. на шпальтах популярної газети «День» було опубліковано відкритого листа до лідерів Комітету опору диктатурі, який, зокрема, підписали головний редактор незалежного культурологічного журналу «Ї» Т. Возняк, ведучий каналу TVi, оглядач журналу «Український тиждень» Ю.Макаров, політичні аналітики О.Кривдик, Є.Магда, представник української діаспори в Канаді та США та інші (усього близько сорока осіб). Усі вони вимагали, аби комітет припинив будь-яку співпрацю з ВО «Свобода» і доводили антидемократичний характер діяльності «Свободи», яка насправді працювала не на консолідацію суспільства в боротьбі проти режиму Януковича, а сприяла розколу України [18].

Втім у КОДі, вустами народного депутата від БЮТ-«Батьківщини» В.Бондаренка, заявили, що у Комітеті опору диктатурі не обговорюють можливість виключення зі своїх лав ВО «Свобода» [19]. В свою чергу «Свободівці», зокрема І.Мірошниченко назвав осіб, що підписалися під вищевказаною «Заявою» українофобами «всіх мастей – від сумнозвісних космополітичних ліберастів і цинічних грантососів західних фондів до лівацьких екстремістів та мракобісних пропагандистів «євразійства», що їх з якогось дива охрестили «українською демократичною інтелігенцією» [26].

На весні 2012 р. «Свобода» наполегливо прагнула утвердити свою позитивну репутацію. Так, перебуваючи в березні у Закарпатті голова партії заявив, що одним з небезпечних моментів жовтневих виборів будуть масові фальсифікації. «Боротьба буде надзвичайно жорсткою. Тим більше, мабуть ніхто не сумнівається, що будуть просто шалені фальсифікації. Використовуватимуться всі методі, які і раніше використовувалися, і, очевидно, будуть новітні технології. То, що фальсифікації будуть – поза сумнівом. Тим більше, що останні вибори в місцеві органи влади (не в жовтні, а довибори) це підтверджують», – сказав О.Тягнибок [12].

За його твердженням, відчувався тиск на симпатиків і членів партії, котрих «трясуть», «насилають перевірки», «роблять абсурдні речі», через тиск плади прибічники партії змушені були згортати власний бізнес. «Почалися не просто політичні репресії щодо лідерів опозиції на центральному рівні, а почалися репесії перекидуватися безпосередньо на місця. Це є відчуття того, що у повітрі запахло виборами, що влада не буде гребувати ніякими методами, аби досягти своєї мети – отримати конституційну більшість в парламенті. Ті події, які зараз відбуваються, показують, що нас може очікувати найближчим часом. Політичні репресії проти опозиційних сил почалися масово, зокрема, проти ВО «Свобода», – заявив її лідер [12]. 25 березня О.Тягнибок на прес-конференції в Луцьку заявив, що влада розпочала операцію «Супутник», згідно з якою підприємці-члени «Свободи» піддаються терору і репресіям [13].

В свою чергу, «Свобода» здійснила низку акцій, смолоскипних маршів, мітингів тощо на пошану героїв Крут, Карпатської України, УПА, з протестами проти зловживань влади (як наприклад, 26 березня 2012 р. у Києві було проведено акцію пікетування Київської міської державної адміністрації із гаслом «Геть Попова! Геть забудови!» [14]) тощо. Проте партія так і не висунула свого конкретного економічного плану ані місцевого рівня, ані загальнодержавного, окрім загальних вимог націоналізації, вироблення нового Податкового кодексу тощо. Натомість партія, за свідченням О. Тягнибока, почала обговорювати питання як вона буде діяти в ніч з 28 на 29 жовтня 2012 р., коли будуть фальсифікації й влада спробує придушити перші протести громадян. На це лідер «Свободи» заявив, що його партія підійматиме революцію [20].

Втім, відстежимо, а що про шанси «Свободи», зокрема на весні 2012 р., говорила соціологія. Згідно з результатами опитувань Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), які були проведені з лютого 2011 по лютий 2012 рр.¹, ВО «Свобода» ще рік тому маючи 5,9%, на той час отримувало 5,5% [3]. Підсумки опитування тим не менш свідчать, «Свобода» таки зберігала шанси потрапити до Верховної Ради. При цьому, варто зауважити, що попри те, що чимало вітчизняних інтелектуалів (зокрема Т.Возняк, І.Лосєв, С.Грабовський, М.Маринович, Б.Гудзяк, Я.Грицак та інші) мали великі сумніви щодо дійсної патріотичності керівництва «Свободи» тощо, як слушно зазначав О. Крамаренко, на електоральні симпатії українців до цієї політичної сили той дискурс ніяким чином не впливав, а симпатії до партії продовжували зростати так, якби його не було взагалі [6]. Аналітик небезпідставно пов’язував таке становище із українською політичною дійсністю: «Звичайно, що зростанню її популярності на електоральному полі України сприяє в першу чергу наступальна антиукраїнська політика режиму Януковича. Погодьтеся, така політика якнайкраще кореспондується зі свободівською «Програмою захисту українців» та спонукає останніх до протестного голосування саме за ВО «Свобода». Свої п'ять копійок на зростаючий рейтинг «Свободи», звичайно, додав і одночасний, нібито на помах диригентської палички, остаточний занепад усіх без винятку національно-демократичних партій України та зрадливе пристосуванство їхніх очільників, які заради особистого політичного безсмертя сьогодні вже попролазили до передвиборчих списків партій компрадорського капіталу [6].

Втім, за даними того ж КМІС, якби вибори проходили у другій половині лютого 2012 р., то «Свобода» б до парламенту не потрапила – прихильність їй віддали 3,4% опитуваних [8]. В березні опитування провела й соціологічна група «Рейтинг», в якій на питання «Якби вибори проводилися б сьогодні» за «Свободу» віддали б свої голоси 4,3% опитуваних [15]. Водночас, в Інтернет-мережі, в опитуванні який проводив М.Найєм на своїй сторінці у Facebook на питання «Якби вибори Президента відбувалися б сьогодні, за кого б Ви віддали свій голос?» (2 квітня 2012 р.) О.Тягнибок впевнено лідирував із 21,06% голосів тих, хто проголосував [16]. Цей факт яскраво свідчив про активність активістів «Свободи», як правило молодого віку, у світовому павутинні. На кінець квітня 2012 р. ситуація склалася така, що якби вибори до Верховної Ради України відбулися у цей час, то об'єднані сили опозиції набрали би більшу кількість голосів, ніж Партія регіонів разом із комуністами. Всеукраїнське об'єднання «Свобода» самостійно впевнено долала прохідний бар'єр. На межі квітня – травня за націоналістів готові були голосувати 5,7% тих, хто мав намір взяти участь у виборах [29].

Слід зазначити й на активності й самого лідера «Свободи», який не лише веде свій блок в «Українській правді» чи власну сторінку в соціальній мережі Facebook, але впродовж зими – весни 2012 р. об’їздив особисто чи не усі регіони України, включно із районними центрами. Цікаво, що у Дніпропетровську 30 березня він навіть заявив, що саме з цього регіону розпочнеться революція проти режиму Януковича [17], очевидно натякаючи, що це батьківщина Ю.Тимошенко.

На весні 2012 р., як власне й узимку, «Свобода» та її лідер О.Тягнибок продовжували гостро критикувати владу, проте щоправда як правило з ідеологічно-патріотичного боку. Так, наприклад О.Тягнибок вже 7 березня заявив: «Режим Януковича опинився в глибокій міжнародній ізоляції. Разом з цим, партія влади стрімко і безповоротно втрачає підтримку всередині країни. І що для неї особливо загрозливо – навіть у своїй «вотчині» на Донбасі. Усі соціологічні опитування свідчать, що на майбутніх парламентських виборах перемогу здобудуть опозиційні політичні сили, об’єднані в Комітеті опору диктатурі» [7].

Зазначені вище нюанси ідеологічного спектру тактики і стратегії ВО «Свобода» в зимово-весняний період 2011–2012 рр. як щодо її позиції у опозиційній коаліції (КОДі), так і у відвертому посилу партійних засад виборцям, свідчать принаймні про дві тенденції.

По-перше: на кінець травня 2012 р. «Свобода» ще остаточно не затвердила свої перші законодавчі ініціативи як гіпотетична парламентська партія й, прагнучи домогтися прийняття більшості з них усіма членами КОДу, все ж була готова до передвиборчих компромісів зі своїми політичними партнерами, а також до спільних дій як у довиборчому форматі (в рамках КОДу), так і післявиборчого (у форматі об’єднаної парламентської опозиції).

По-друге: «Свобода» все ж виробила й оприлюднила свої основні ідеологічні засади та заплановані законодавчі ініціативи, що вже на початок літа 2012 р. давали виборцям уяву про політико-ідеологічну та державотворчу позицію цієї партії ще до офіційного початку передвиборчої кампанії.

Тим не менш, на кінець весни 2012 р. так остаточно і не було зрозумілим чи піде «Свобода» на парламентські вибори у загальному списку КОДу чи самостійно, як і те, яку саме програму представлятиме партія – підтримає виборчу програму об’єднаної опозиції (КОДу) чи висуне власну, відповідну до своїх ідеологічних засад. Очевидно, що усі крапки над «і» у цьому питанні мали б бути розставленими влітку 2012 ж року.

Тактика боротьби та ідеологічні засади (червень – серпень 2012 р.)

Влітку 2012 р. нарешті розв’язалося питання, яке цікавило багатьох виборців, чи піде ВО «Свобода» на вибори окремим партійним списком, чи спільним із іншими членами КОДу в рамках т.зв. Об’єднаної опозиції. «Свобода» очікувано зареєструвала у ЦВК власний список. Сам О.Тягнибок, перебуваючи у США, пояснював таке рішення наступним: «Разом з нашими партнерами ми робили закриту соціологію, яка показала, що якщо іде єдиний список – «Свобода», «Батьківщина» і «Фронт», то ми набираємо набагато менше, ніж ми ідемо окремо» [30]. 1 серпня 2012 р. на своєму передвиборчому з’їзді партія затвердила список кандидатів по багатомандатному виборчому окрузі. Його першу десятку склали: 1. О.Тягнибок; 2. Б.Бенюк; 3. А.Мохник; 4. І.Мірошниченко; 5. О.Шевченко; 6. А.Вітів; 7. О.Панькевич; 8. І.Швайка; 9. П.Кириленко; 10. І.Янків [35; 44].

Що стосується мажоритарних округів, то на цьому фронті передвиборчої боротьби партії – члени КОДу узгодили своїх кандидатів, внаслідок чого ВО «Свобода» отримала для своїх представників 35 виборчих округів [31; 33]. Серед числа претендентів відзначу таких знакових для «Свободи» партійців як: голова Івано-Франківської обласної парторганізації, голова Івано-Франківської обласної ради О.Сич (В.о. № 83, Івано-Франківськ), член Політради партії, депутат Львівської обласної ради, кандидат філологічних наук І.Фаріон (В.о. №116, Львів, Залізничний район), член Політради партії, заступник голови Львівської обласної парторганізації, кандидат політичних наук Ю.Михальчишин (В.о. № 18, Львів, Личаківський район), брат голови ВО «Свобода», член Львівського обласного парткомітету, депутат Львівської обласної ради А.Тягнибок (В.о. №125, Старий Самбір, Львівська область), голова Київської міської парторганізації, депутат Київської обласної ради А.Іллєнко (В.о. №215, Київ, Деснянський район) та інші [35; 44]. В рамках КОДу було також домовлено, що «Свобода» та об’єднана опозиція «Батьківщина» координуватимуть свої дії, зокрема, в окружних та дільничних виборчих комісіях, а також при організації роботи спостерігачів [31; 33].

З чим же йшла «Свобода» на вибори? Комплексний аналіз передвиборчої програми партії та заяв її провідників, дозволяє сумарно вивести основні засади виборчих ініціатив цієї політичної сили. В цілому, за словами О.Тягнибока, виборча програма «Свободи» була спрямована на усунення від влади режиму Президента В.Януковича і проведення докорінних змін у країні. Він пояснив, що на першому етапі важливо було б прийняти закон про імпічмент Президенту, а також висловити недовіру уряду Азарова-Тігіпка-Табачника і відправити його у відставку в повному складі [32; 34; 36]. На другому етапі «Свобода» планувала запропонувати на розгляд суспільства проект Національної Конституції, розроблений ще в 2008 р., а також законопроекти, які дозволили б провести кардинальні зміни в усіх галузях життя. Серед першочергових завдань «Свободи» скасування всіх незаконних, а також антиукраїнських антинародних рішень режиму Януковича і в першу чергу – денонсація «харківських угод», відміна пенсійної реформи та Податкового кодексу [32; 36]. Це стосувалося законів «Про стратегічні підприємства» (тобто повернути у власність держави стратегічні підприємства та природні монополії [34]), «Про заборону торгівлі землями сільськогосподарського призначення», «Про захист української мови» (й, водночас, скасувати антиукраїнський закон Ківалова-Колесніченка «Про засади державної мовної політики» [36]), новий справедливий Податковий кодекс, Виборчий кодекс, а також про формування судової та правоохоронних систем на новій основі, у тому числі з використанням досвіду Грузії. Принциповими для «Свободи» були законопроекти про люстрацію (пропонувалося призначати на звільнені після люстрації вакансії молодих фахівців, випускників українських вишів, відібраних за критеріями патріотизму і професіоналізму), про заборону комуністичної ідеології, про державне визнання ОУН-УПА (визнати вояків ОУН-УПА учасниками національно-визвольної боротьби за державну Незалежність України; надати їм належні пільги і компенсувати недодані за роки Незалежності; оголосити 14 жовтня – День створення УПА – державним святом) [32; 36].

Загалом в арсеналі «Свободи», за словами її керівника, вже було близько двох десятків готових законопроектів і, насамперед, проект Конституції України. Серед згаданих законопроектів, зокрема, й проекти законів про люстрацію, про заборону комуністичної ідеології. Щодо останнього, то згідно із партійною Програмою захисту українців, «Свобода» воліла б провести публічний судовий процес (свого роду «Нюрнберг-2»), тобто «здійснити публічний судовий процес над комунізмом» [30]. Як один з кроків для цього пропонувалося «відновити кримінальну справу за фактом Голодомору 1932–33 років, який визнаний геноцидом українського народу, тобто, злочином, який не має терміну давності» [30].

В цьому контексті, партія пропонувала також «заборонити використання знущальних щодо українців імперсько-більшовицьких символів, відзначень дат, пам'ятників та назв на честь катів України. Заборонити на території України спорудження будь-яких імперських пам'ятників та символів, які прославляють історію держав – окупантів» [30]. І, насамкінець, – «Створити спеціальну слідчу структуру для розшуку злочинців, які нищили українську націю. І після виявлення – притягати до кримінальної відповідальності» [30].

«Свобода» планувала також проголосувати за пролонгування мораторію на продаж землі, термін дії якого стікає 1 січня 2013 р. На далі ж – провести всеукраїнський референдум. Причому, як пояснював таку позицію О.Тянибок, «не з питання, чи ви «за», чи «проти» торгівлі землею, а референдум провести з питання ухвалення конкретного закону» [30]. Така позиція пояснювалася тим, що українське законодавство побудоване таким чином, що будь-яке рішення референдуму потім повинно бути підтверджено Верховною Радою. Якщо голосується не за питання – «так» чи «ні», а голосується за закон, то тоді можна обійти Верховну Раду. Якщо на референдумі буде проголосовано текст закону, то Президент буде зобов'язаний його підписати, – аргументував О.Тягнибок [30]. Саме тому «Свобода» й пропонувала законопроект, в якому було б зафіксовано заборону торгівлі землею сільськогосподарського призначення, а натомість визначатиметься довготермінова оренда, навіть – з правом родинної спадщини, але не приватизація, заборона приватизації землі іноземцями та особами без громадянства, дозвіл на приватизацію присадибних ділянок, землю під об'єктами нерухомості, а також – паї, які люди отримали законним чином у результаті розпаювання. Крім того, партія виступала за те, аби ці земельні ділянки можна було б продавати тільки попередньо створеному Національному земельному банку з відповідним попереднім проведенням кадастру та повної інвентаризації землі [30].

Що ж стосувалося податкової реформи, то в цьому питанні між «Свободою» та об’єднаною опозицією «Батьківщина» виявилися певні розбіжності. О.Тягнибок пояснював їх наступним чином: «Наприклад, наші партнери підтримують позицію формування прогресивної шкали оподаткування, яку пропонує «Свобода»: великий бізнес – великі податки, малий бізнес – малі податки. Я сподіваюся, що інші норми, скажімо, податок на розкіш чи скасування оподаткування україномовної продукції, наші партнери також підтримають. Не так, як Азаров і Тигіпко податок на розкіш вирішили формувати, беручи його, скажімо, для автомобілів, виходячи з об'єму двигуна, а не вартості автомобіля. Тобто, людина яка має старий Мерседес, що коштує 6–7 тисяч доларів, але з великим об'ємом двигуна має платити таку ж суму, як і той, хто має Майбах новесенький. Що стосується нерухомості. Той, хто має квартиру площею понад 200 квадратних метрів чи будинок понад 400 метрів, буде платити таку суму, як Янукович за своє Міжгір'я. Хоча насправді Янукович за своє Міжгір'я нічого не буде платити, бо Азаров і Тигіпко запропонували брати на розкіш тільки з фізичних осіб, а не з юридичних. А вони всі ті майбахи, міжгір'я оформляють на юридичних осіб. А наш простий хлоп, який має того Мерседеса, звісно оформляє на себе, буде змушений платити податок на розкіш. Це при теперішній редакції Податкового Кодексу, запропонованого нашою владою» [30]. Свободівці, зокрема, пропонували запровадити низькі податки для малого бізнесу та високі – для великого, податок на розкіш, скасування податку на україномовну продукцію [34], скасувати податок на додану вартість, запровадити єдиний соціальний податок із доходів громадян з прогресивною шкалою оподаткування та базовою ставкою 20%, не оподатковувати доходи громадян у розмірі мінімальної заробітної плати, встановити прогресивні податки на розкіш [36].

Проте були у програмі «Свободи» й певні неузгодження чи протиріччя, часто декларативного характеру. Так, наприклад, теза: «Не оподатковувати доходи громадян у розмірі мінімальної заробітної плати. Встановити прогресивні податки на розкіш (на нерухомість, предмети розкоші тощо). Направляти як мінімум 30% надходжень від податків на розкіш на зниження споживчих цін на товари першої необхідності» викликає певні зауваги. Справа у тому, як зазначали критики, що ПДВ разом з податком на доходи фізичний осіб – є найбільш збираними податками не тільки в Україні, а й, взагалі, практично в усіх країнах, де є хоча б якесь системне народне господарство та податкова система. Як правило споживачі сплачують ПДВ у складі цін за товари та послуги, а податок з доходів платиться у 15%. «Свобода» ж пропонує громадянам платити за прогресивною шкалою, тобто буде й більше, ніж базова 20% ставка [39]. З бідних, згідно із задекларованим, партія взагалі, нічого не стягувати не збирається. Хто ж тоді платитиме? Декларативно – це багатій. Але згідно із програмою «Свободи» таких багатіїв в Україні вже не буде, позаяк підприємства (стратегічні) та надрові видобудники будуть націоналізовані й віддані під державні монополії [39].

Викликає питання й намагання «перевірити законність приватизації усіх великих підприємств (у яких середньооблікова кількість працівників перевищує тисячу осіб у рік або обсяг валового доходу від реалізації продукту в рік перевищує п’ятдесят мільйонів гривень)» і «повернути незаконно приватизовані об'єкти у державну власність та власність трудових колективів» [36]. Чи знайдуться в Україні законно приватизовані великі і середні підприємства. Очевидно, що майже не буде жодного. А отже – настане час суцільної націоналізації й нової соціальної напруги.

Фактично ж приватна власність буде знищена, а твердження про народну власність взагалі не витримує критики, бо ніби-то забезпечилася б от цим планом: «Забезпечити можливість найманим працівникам набути право власності на підприємства державної та комунальної форм власності, брати участь у їхньому управлінні та в справедливому розподілі прибутків. Дозволити працівникам продавати свою частку в підприємстві виключно відповідному підприємству. Зобов’язати працівників, які припинили трудові відносини з підприємством, продати свою частку цьому підприємству» [36].

«Свобода» пропонуватиме також прийняти у Верховній Раді новий Виборчий кодекс, який передбачатиме заборону платної політичної реклами, пропорційну систему виборів з відкритими виборчими списками, справедливий порядок формування комісій, унеможливлення фальсифікацій. Що стосується законопроекту про формування судової та правоохоронної систем на нових засадах, то тут було передбачено запровадження процедури виборності та відкликання місцевих суддів (терміном на 5 років) [34; 36].

Крім того, «Свобода» виступала за те, аби «зобов'язати кандидатів на всі виборні посади зазначати в офіційних біографіях національну приналежність, усі партійні та державні посади (від радянських часів) і судимості, зокрема, погашені; запровадити голосування народних депутатів за відбитком пальця; скасувати депутатську недоторканність щодо кримінальних та економічних злочинів; забезпечити територіальним громадам право відкликати депутатів рад усіх рівнів, суддів місцевих судів та право висловити недовіру голові виконавчого комітету, землевпорядникові й керівникові відділу внутрішніх справ шляхом референдуму» [36].

«Свобода» запропонувала виборцям також: повернути до комунальної власності підприємства-монополісти електро-, газо-, тепло- і водопостачання та водовідведення; перевірити законність приватизації усіх великих підприємств; повертати у державну власність та власність трудових колективів підприємства, власники яких не виконують соціальних, інвестиційних та інших зобов'язань; забезпечити можливість найманим працівникам набути право власності на підприємства державної та комунальної власності, брати участь у їхньому управлінні та справедливому розподілі прибутків; провести повну інвентаризацію всієї землі та нерухомості України; створити Єдиний державний реєстр прав на нерухомість та землю і забезпечити його відкритість та прозорість; ухвалити державну комплексну програму розвитку кооперативного руху на селі; зобов'язати осіб, які вивели капітали в офшори, повернути їх в Україну та сплатити з них усі належні податки; націоналізувати підприємства, заарештувати банківські рахунки та конфіскувати майно порушників; забезпечити контроль держави над банківською сферою (державні банки мають становити щонайменше 30% банківського капіталу країни); заборонити іноземним особам володіти контрольними пакетами банків; обмежити законом лихварські відсотки за банківськими кредитами для населення та підприємств України; ліквідувати соціальну прірву між багатими та бідними, стимулюючи розвиток середнього класу, який становитиме не менше ніж 60% від працездатного населення; забезпечити безвідсоткові цільові державні кредити на відкриття власної справи; запровадити соціально справедливу спрощену систему оподаткування; зменшити фіскальний тиск держави на всі верстви суспільства, які виробляють національний продукт, зокрема, на дрібне та середнє підприємництво; забезпечити пільгові умови повернення на Батьківщину всіх українських заробітчан, а зароблені ними гроші і майно, за умови їх вкладення у підприємницьку діяльність в Україні, вважати інвестиціями, які не оподатковуються; затвердити державну житлову програму, згідно з якою сім'я з трьома дітьми отримує державний безвідсотковий кредит, сім'я з чотирма дітьми – державний безвідсотковий кредит, 50% якого підлягає поверненню, сім'я з п'ятьма дітьми і більше – безкоштовне житло від держави; запровадити погодинну оплату праці; встановити п'ятикратне співвідношення між максимальною і мінімальною погодинною заробітною платою у працівників бюджетної сфери; узалежнити пенсійний вік від середньої тривалості життя; встановити пряму залежність розміру пенсії від стажу роботи та допустиме п'ятикратне співвідношення між максимальною і мінімальною пенсією для солідарної пенсійної системи тощо [36].

Відтак, цілком можна погодитися з наступними підсумками: 1. «Свобода» ліквідує великий бізнес, оскільки він стратегічний, шляхом його націоналізації; 2. Впровадить державну монополію практично на весь енергосектор та транзит (не тільки енергоносіїв, але всього взагалі); 3. Значно виросте державний сектор: згаданий великий бізнес, 30% банківського сектору; 4. Держава фінансуватиме пільги населенню, кредити національному виробнику з невеликого та середнього бізнесу, селянам; 5. Водночас, держава вимагатиме від бізнесу участі в державних програмах (житло (пункт 55 програми партії), пам’ятки культури та архітектури (пункт 16); 6. Право приватної власності буде обмежене до рівня кооперативно-НТП/МП-шного соціалізму горбачовської перебудови; 7. Економічний ізоляціонізм: імпортозаміщення, обмеження експорту тільки тим, що нам самім не потрібно. Ясно, що під контролем держави; 8. Податковий тягар для людей виросте, але мусить бути скомпенсований соціальними програмами переважно за рахунок бізнесу; 9. Більш-менш чітко у Програмі артикульовані наміри стосовно подальшого розвитку видобувної економіки, заснованої на сировині та енергоносіях, а також на географічному становищі (транзит). Трохи уваги приділяється намірам розвивати виробнитво малої сільгосптехніки. Стосовно решти можливих галузей – тільки спорадичні декларації; 10. Програма написана у стилістиці реформаторських ініціатив комуністичної «демократичної» верхівки горбачовського СРСР, тобто капіталізм без капіталізму, власність без власності, щоб ринок, але ніхто не програв, щоб були підприємці, але за їх рахунок, шоб пролетаріат та інтелігенція квартири отримували, щоб дороги ремонтували та пам'ятки старини відновлювали; 11. Програму розраховано на найманих працівників з низькими заробітками, на бюджетників та на тих, кому економіка автоматично «додасться, якщо українська Україна постане» [39].

Відтак, складається враження, що програма «Свободи», це погано обміркована програма побудови в Україні соціалізму, який мало враховував сучасні тенденції світового соціально-економічного державного розвитку. Так званого соціалізму з українським обличчям, рясно обкладеного практикою ізоляціоналізму, і не більше. Здається українці таке вже переживали – в СРСР, за винятком українізації та націоналізму. Залишається лише порівняти програму «Свободи» із соціальним та економічним блоками програм Комуністичної чи Соціалістичної партій України. Відмінностей практично помітно не буде.

Ще більш яскраво відчувається цей факт, коли про своє бачення розвитку України говорять деякі лідери «Свободи». Так, зокрема, для Ю.Михальчишина новий суспільний лад виглядає як «національно однорідна, соціально справедлива держава без олігархів і злидарів, яка забезпечуватиме кожному українцеві життєвий рівень європейського середнього класу, націоналізує незаконно приватизовані виробничі потужності, перебудує економіку із збиткової і залежної від імпорту не лише продуктів розкоші, а й продуктів харчування на успішну, самодостатню і головне – ефективну в умовах сучасної економічної нестабільності у світі господарську систему» [40]. Ідеалізм, популізм чи елементарне примітивне тлумачення націонал-соціалізму? Очевидно – суміш усього разом з домішкою екзальтованості, адже прогнозування цим діячем можливої революційної ситуації в Україні спирається у Ю.Михальчишина «на історичний досвід європейських революцій або революцій у постколоніальних країнах третього світу» [40], отже на початок – середину ХХ ст., коли були популярними національно-визвольні рухи під прапорами анархо-синдикалізму чи соціалістичних ідеологій.

Подібне співставлення (програм ВО «Свобода» і КПУ) було здійснено 19 серпня 2012 р. й в сюжеті програми «Підсумки з Вахтангом Кіпіані» на телеканалі ТВІ. Втім, справедливо буде й зауважити на тому, що, як зазначали провідники «Свободи», такі порівняння були певною мірою відносними. Так, член Політради ВО «Свобода» І.Мірошниченко, у своєму блозі наголошував, що ВО «Свобода» у своїй економічній програмі, на відміну від комуністів, пропонує модель консервативного типу – «модель народного капіталізму», або, як її ще називають, «модель соціально орієнтованої ринкової економіки» на зразок таких країн як Австрія, Швейцарія, Норвегія, Ірландія, Швеція, Данія тощо, де націоналістичні сили були присутні у парламентах цих держав. Зазначена модель, окрім того, що утвердилася в багатьох західних країнах, набуває нових обрисів, що викликано зміною світового й національних економічних світоглядів. До нових ознак, які співзвучні із пунктами передвиборчої програми ВО «Свобода», він співвідносить такі: поширення і зміцнення позицій підприємництва та середнього класу – «критичної сили в економічному розвитку», завдяки зусиллям якої приростає реальне багатство; підвищення ролі вільної конкуренції як універсального засобу забезпечення рівного доступу до ресурсів та унеможливлення їх монополізації, протистояння правлінню олігархічних структур; підтримання сильних традицій поваги до права власності як основи економічного зростання національних економік; скорочення розриву між рівнями доходів, а відповідно, і добробуту різних прошарків суспільства; розробка і впровадження державних і регіональних програм підтримки та заохочення інновацій на підприємствах малого і середнього підприємництва; розвиток фінансового ринку, що сприяє підприємницькій діяльності; обмеження державного втручання в економіку, дерегуляція економічних процесів; розосередження контролю над капіталом, стимулювання його нагромадження; надання можливостей і гарантованого права дедалі більшій кількості власників ухвалювати самостійні рішення в процесі управління поза державним контролем, перехід керівництва компаніями від власників до найманих топ-менеджерів, що підвищує рівень компетентності управління, відділяє політичну владу від економічної [43].

Разом з тим, в ідеологічно-пропагандистському напрямі окремі лідери «Свободи» й надалі допускали досить сумнівні та недолугі з точки зору політичної культури вислови, що, з одного боку, можна обумовити політичною недосвідченістю, з іншого ж – банальним невмінням стримувати свої справжні переконання, які з огляду на передвиборчу доцільність не оприлюднювалися в офіційних заявах партії. Так, наприклад, голова Київської організації ВО «Свобода» А.Іллєнко заявив 1 серпня 2012 р. на з’їзді партії у Києві про наміри «перестріляти їх усіх» після перемоги на парламентських виборах. Він, зокрема, виголосив: «Зараз вони всі будуть використовувати бабло, гнилу гречку, свою брехню й фальсифікації. Але в них немає головного – ідеї, заради якої вони живуть. У нас же ця ідея є. Тому я вірю, що ми 28 жовтня переможемо цих уродів, і перестріляємо їх усіх» [37]. Відтак голова партії О.Тягнибок змушений був на брифінгу по завершенню з’їзду корегувати й пом’ягшувати слова свого соратника, мовляв: «У нас у партії є внутрішнє гасло «розстріляємо їх списками». Це означає, що кожен виборець, ставлячи позначку в бюлетені, робить постріл проти опонента» [37].

В гуманітарній сфері партія виступала за те, щоби: ухвалити Закон «Про захист української мови»; створити Державний комітет мовної політики; запровадити обов'язковий іспит з української мови для держслужбовців та кандидатів на виборні посади; зобов'язати всіх держслужбовців вживати українську мову на роботі та під час публічних виступів; скасувати оподаткування на україномовне книговидання, аудіо- та відеопродукцію, програмне забезпечення; збільшити ввізне мито на іноземну поліграфічну, аудіо- та відеопродукцію; запровадити податок на ретрансляцію іноземних радіо- та телепрограм, тиражування та прокат музичної і кінопродукції; спрямувати кожну шосту гривню з прибутку від прокату іноземної кінопродукції на розвиток вітчизняної кіноіндустрії; регламентувати вживання української мови у ЗМІ відповідно до кількості українців – не менше ніж 78% від друкованої площі та ефірного часу; зобов'язати усі ЗМІ інформувати громадян про всіх своїх власників (для преси – у кожному номері; для ТБ та радіо – щоденно в ефірі); налагодити вітчизняне виробництво україномовного програмного забезпечення для державних установ, навчальних закладів і вільного продажу; зобов'язати бюджетні установи користуватися лише українським програмним продуктом; встановити в паспорті та свідоцтві про народження графу «національність»; відкрити всі архіви ВЧК-ҐПУ-НКВД-МҐБ-КҐБ, які зберігаються у Центральному та обласних архівах СБУ; ухвалити новий закон про громадянство, який унеможливить практику подвійного громадянства; заборонити рекламу тютюнових виробів та алкогольних напоїв на всій території України; запровадити кримінальну відповідальність за пропаганду наркоманії та сексуальних збочень [36].

Партія заявила, що прагнутиме також «ліквідувати обласні та районні державні адміністрації, передати їхні повноваження виконкомам місцевих рад» [36]. Виконкоми мали б формуватися й бути підзвітними обласним радам, а сільради при цьому, як первісні ланцюги, повинні отримати максимум повноважень, фінансів й збирати податки. Проте, про що варто зауважити, сам лідер «Свободи» був не надто послідовний у дотриманні програмних цілей. Так, наприклад, 17 серпня 2012 р., перебуваючи у Полтаві, він заявив, що поряд з виконкомами, замість голів ОДА чи губернаторів (нагадаю, до речі, що в Україні не існує таких посад як губернатори), має бути «представник Президента в області» і цей представник повинен бути «прокурором, який слідкує за виконанням указів Президента, постанов уряду і дотримання законодавства», на що деякі ЗМІ відреагували (чи то жартома, чи то застерігаючи громадян), що «Свобода» не погребує створити в Україні такий собі «інститут гауляйтерів» [38].

Основними методами виборчої тактики «Свободи» були чотири шляхи звернення до виборців: преса (партійний часопис «Свобода»), телебачення (як правило політичні ток-шоу на провідних телеканалах), мережа Інтернет (головний та регіональні сайти ВО «Свобода», особисті блоги і сторінки лідерів партії та соціальні мережі), а також безпосередні зустрічі з людьми у різних регіонах країни. Щодо останнього, що в ексклюзивному інтерв’ю агенції «Інтерфакс-Україна» О.Тягнибок зазначив, що за даними одного з аналітичних центрів, який досліджував рейтинг протестних настроїв в Україні, «Свобода» провела понад 40% від загальної кількості протестних акцій, які відбулися в державі [34]. Варто зазначити, що в партії існувало управління з питань зв'язків з громадськістю. «Свобода», крім того, мала достатню кількість власних кваліфікованих піарщиків, які є членами партії. Якщо вірити О.Тягнибоку, його партія «ніколи в житті не користувалися послугами сторонніх політтехнологів» [30].

Джерела ж фінансування «Свободи» так і не були оприлюднені її керівництвом, а отже в суспільстві продовжували ширитися усілякого роду чутки з цього приводу. Сам же голова партії мотивував таку непрозорість з боку «Свободи» тиском з боку влади на тих спонсорів, прізвища яких вже були оприлюднені. «Звичайно, ми оприлюднюємо прізвища тих людей. Щоправда, кожного разу після оприлюднення цих прізвищ у цих людей виникають проблеми. Одного разу на вимогу журналістів я назвав кілька прізвищ, – наголошував О.Тягнибок, – і на наступний день в усіх них була вже податкова, профілактична бесіда з владою, бізнеси знищені, зруйновані. Є відомий факт, який ми оприлюднювали, узгоджували на сесії Львівської обласної Ради, що Адміністрація Президента запустила спецоперацію «Супутник». Мета операції – знищити будь-який бізнес, зокрема, причетний до «Свободи» [30]. Як приклад, голова партії вказав, що у Львівській області є перелік 400 підприємств і 600 приватних підприємців, які мали причетність до фінансування будь-кого з опозиційних сил. І на кожному з тих підприємств, якщо представник є власником чи співвласником, засновником чи співзасновником або матеріально-відповідальним, скажімо, головним бухгалтером, ті підприємства почали «жучити», руйнувати і нищити» [30].

Що ж до цілей, які ставила перед собою партія у виборчих перегонах 2012 р., голова «Свободи» заявив, що його політична сила прагнутиме створити у парламенті фракцію націоналістів у 50 народних депутатів та здобути посаду спікера Верховної Ради України. О.Тягнибок також запевнив, що в жодному разі ані тактично, ані ситуативно його партія не буде співпрацювати ні з комуністами, ні з Партією регіонів, ні з будь-якими іншими антиукраїнськими силами. [34]. На пряме ж запитання: чи може О.Тягнибок пообіцяти, що «Свобода» ніколи не піде на коаліцію з Партією регіонів та КПУ заради посади голови Верховної Ради, той відповів досить дивно, а саме: «Я нічого не обіцяю, але цього не може бути, тому що не може бути ніколи» [41]. При цьому голова «Свободи», у разі потрапляння його політичної сили до парламенту, сподівається отримати так звану «золоту акцію», яка й допоможе їм здобути місце спікера парламенту.

Таким чином можна зробити висновок, що «Свобода»:

По-перше: уникнула на старті виборчої кампанії внутрішніх чвар (принаймні очевидних для виборця);

По-друге: першу десятку виборчого списку склали визнані лідери партії, у список увійши також усі керівники місцевих партійних осередків;

По-третє: партія запропонувала виборцям чітку й докладну виборчу програму, основу якої склали ідеологія націоналізму та лівий соціально-економічний блок².

____________________

¹. Всеукраїнське опитування проходило 10–19 лютого 2012 р. Методом інтерв'ю опитано 4006 респондентів, що мешкають в усіх областях України (включно з Києвом) та в Криму за стохастичною вибіркою, репрезентативною для населення України віком від 18 років. Ймовірна похибка вибірки не перевищує 1,6% [4].

². За підсумками виборів до Верховної Ради України 2012 р. ВО «Свобода» здобуло по загальнодержавному багатомандатному виборчому округу 10,44% голосів виборців (2 млн. 129 тис. 933 голоси «за»), посівши п’яте місце у виборчому міжпартійному списку і стала парламентською партією. Регіонально «Свобода» отримала такі відсотки «за» та рейтинги: Автономна Республіка Крим – 7637 голосів виборців (1.04%) – 7 місце поміж партіями, що брали участь у виборах; Вінницька обл. – 67024 (8.40%) – 5 місце; Волинська обл. – 90612 (17.98%) – 2 місце; Дніпропетровська обл. – 72257 (5.19%) – 5 місце; Донецька обл. – 23557 (1.20%) – 6 місце; Житомирська обл. – 44188 (7.47%) – 5 місце; Закарпатська обл. – 39160 (8.35%) – 4 місце; Запорізька обл. – 30758 (3.85%) – 5 місце; Івано-Франківська обл. – 222013 (33.79%) – 2 місце; Київська обл. – 93082 (10.84%) – 4 місце; Кіровоградська обл. – 26026 (6.22%) – 5 місце; Луганська обл. – 13203 (1.29%) – 6 місце; Львівська обл. – 499703 (38.02%) – 1 місце; Миколаївська обл. – 20356 (4.30%) – 5 місце; Одеська обл. – 28618 (3.30%) – 5 місце; Полтавська обл. – 54206 (7.94%) – 5 місце; Рівненська обл. – 87444 (16.63%) – 3 місце; Сумська обл. – 33783 (6.37%) – 5 місце; Тернопільська обл. – 176534 (31.22%) – 2 місце; Харківська обл. – 43461 (3.83%) – 5 місце; Херсонська обл. – 20255 (4.71%) – 5 місце; Хмельницька обл. – 75748 (11.79%) – 4 місце; Черкаська обл. – 59414 (9.48%) – 4 місце; Чернівецька обл. – 35450 (8.71%) – 4 місце; Чернігівська обл. – 31473 (5.98%) – 6 місце; м.Київ – 227118 (17.33%) – 3 місце; м.Севастополь – 2026 (1.37%) – 7 місце [45]. Крім того, по мажоритарних округах, попри зухвалі й часто неприховані фальсифікації з боку влади, «Свобода» провела до Верховної Ради 12 своїх кандидатів, якими стали: Є.Мельник (Волинська обл., ОВО №19), О.Сич (Івано-Франківська обл., ОВО №83), І.Фаріон (Львівська обл., ОВО №116), Ю.Михальчишин (Львівська обл., ОВО №118), І.Сех (Львівська обл., ОВО №119), А.Тягнибок (Львівська обл., ОВО №125), Ю.Бублик (Полтавська обл., ОВО №145), О.Осуховський (Рівненська обл., ОВО №152), О.Кайда (Тернопільська обл., ОВО №163), М.Головко (Рівненська обл., ОВО №164), І.Сабій (Хмельницька обл., ОВО №189), А.Іллєнко (м.Київ, ОВО №215) [45].

45. Офіційний сайт Центральної виборчої комісії [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua.

Pavlo Hai-Nyzhnyk. All-Ukrainian Union «Svoboda» is in electoral races: tactic of fight and ideological principles (March is August in 2012)

The article deals with the activities of All-Ukrainian Union «Svoboda» in the start of the campaign in 2012 special attention is accented on the difficulties faced by political party. Consider voting technologies used All-Ukrainian Union «Svoboda» during March is August in 2012.

Гай-Ныжнык Павло. ВО «Свобода» в избирательном процессе: тактика борьбы и идеологические принципы (март – август 2012 г.)

В статье рассматривается деятельность Всеукраинского объединения «Свобода» в условиях избирательной кампании 2012 г. Рассматриваются избирательные технологии, тактика и идеология партии, которые ВО «Свобода» использовала на протяжении марта – августа 2012 г.